Спадкування за цивільним правом.

 

Спадкування тісно пов'язане з правом власності. В наш час, коли відроджується приватна власність, в тому числі і на засоби виробництва, перехід майна з покоління в покоління набуває особливого значення.

Спадкування — це перехід майна, цивільних прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб його спадкоємців. Це правонаступництво.

Спадкодавець — особа, після смерті якої здійснюється спадкове правонаступництво.

Спадкоємці — особи, вказані в законі або в заповіті, правонаступники спадкодавця. Можливість стати спадкоємцем не залежить від стану дієздатності громадян, тобто можуть бути спадкоємцям як дієздатні, так і не дієздатні громадяни.

Права і обов'язки особистого характеру не можуть успадковуватися (наприклад, пенсія, певні пільги т.п.).

Отже, спадщина — це майно, цивільні права та обов'язки, які передаються в процесі спадкування.

Спадкування виникає у день відкриття спадщини. Підставами відкриття спадщини закон визнає:

1. смерть громадянина;

2. оголошення громадянина померлим, стаття 1220 Цивільного Кодексу.

При наявності одного з цих юридичних фактів відбувається відкриття спадщини.

Спадкодавець може завчасно вирішити, кому перейде його майно на випадок власної смерті. В такому випадку він складає заповіт.

Заповіт — одностороннє розпорядження особи (заповідача) з приводу належного їй майна на випадок її смерті. Укладається у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладання, підписується особисто заповідачем і нотаріально посвідчується. Заповідачем може бути дієздатна особа, а також особа, яка обмежена в дієздатності. За нотаріальне посвідчення справляється державне мито в розмірі 0,05% неоподаткованого мінімум доходів громадян.

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються посвідчення, зроблені за відповідних обставин головним лікарем, його заступником, черговим лікарем, капітаном морського чи річкового судна, начальником експедиції, командиром військової частини, начальником місць позбавлення волі і т.п.

У разі, коли заповіт власноручно не може посвідчити заповідач (фізичної вади, хвороба...), за його дорученням і в його присутності та присутності нотаріуса (особи, яка посвідчує заповіт), заповіт може підписати інша людина.

Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий.

 

Згідно заповіту, громадянин може залишити усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам (родичам чи чужим), державним, кооперативним чи громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом,

Коли спадкодавець не виражає своєї волі, здійснюється спадкування за законом.

Цивільний Кодекс України, визначає п’ять черг при спадкуванні за законом:

Перша черга спадкоємців за законом - діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Друга черга спадкоємців за законом - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Третя черга спадкоємців за законом - рідні дядько та тітка спадкодавця.

Четверта черга спадкоємців за законом - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

П'ята черга спадкоємців за законом - інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, (ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, народження самого спадкодавця не входить до цього числа.) У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Стаття 1266. Спадкування за правом представлення:

1. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом:

—особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців, або зробили замах на їх життя

— батьки після дітей, у відношенні до яких вони позбавлені батьківських прав,

— батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від обов'язків по утриманню спадкодавця

Надаючи заповідачу вільне право розпорядитися своїм майном, закон одночасно встановлює правило, відповідно до якого не можна позбавити спадщини найбільш близьких спадкодавцю непрацездатних спадкоємців за законом. Заповідач “не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині”, частина 3 стаття 1235 Цивільного Кодексу.

Право на обов'язкову частку у спадщині відповідно до статті 1241 Цивільного Кодексу мають: неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). (Відповідно до старої норми –2/3 від частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.)

Зазначені особи мають право на обов'язкову частку незалежно від розподілу заповідачем спадкової маси між спадкоємцями в заповіті. Навіть у тих випадках, коли заповідач усунув необхідних спадкоємців від спадкування, вони вправі одержати зі спадщини свою обов'язкову частку.

Непрацездатність особи може бути обумовлена віком чи станом здоров'я. За віком до непрацездатного відносяться жінки, що досягли 55 років, чоловіки - 60 років, а також особи, що не досягли 16, а учні - 18 років. За станом здоров'я до непрацездатних законодавство відносить інвалідів I, II і III груп. Має значення факт досягнення встановленого віку чи одержання інвалідності. Треба також відзначити і те, що досягнення віку, що дає право на одержання пенсії на пільгових підставах (наприклад, у військових, шахтарів, педагогів і т.д.), право вважатися, “непрацездатним” не дає. Як це не парадоксально, але і продовження роботи після досягнення загального пенсійного віку не позбавляє права вважатися непрацездатним.

Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року

Для набуття спадщини необхідна наявність кількох юридичних фактів Це

— відкриття спадщини (день смерті спадкодавця або день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим).

— прийняття спадщини (здійснюється протягом шести місяців з часу відкриття)

Прийняття спадщини здійснюється шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, найчастіше — шляхом подання до нотаріальної контори заяви про право на спадщину. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За видачу свідоцтва може відмовитися (протягом шести місяців) від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, на користь держави або окремих організацій Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається

Якщо спадкоємців декілька, то розподіл спадщини вони здійснюють за власною згодою У разі відсутності такої згоди — за рішенням суду

спадкоємець, який прийняв спадщину відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна Якщо спадкоємців декілька — вони відповідають по боргам спадкодавця пропорційно до одержаних ними спадкових часток

Кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред'явити свої претензії спадкоємцям або виконавцеві заповіту, або в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.

Недодержання цієї вимоги — тягне за собою втрату кредиторами належних їм прав на вимоги.

Цивільним Кодексом передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. [ЦК, ст. 1277].

Інститут спадкування вирішує такі завдання: по-перше, стимулює розвиток приватної власності; по-друге, сприяє переходу права власності на спадкове майно до близьких осіб спадкодавця; по-третє, гарантує права непрацездатних і утриманців, тобто громадянин має можливість забезпечити у випадку смерті матеріальну допомогу членам своєї родини, родичам, будь-яким іншим особам; по-четверте, передбачає можливість передачі спадкового майна юридичним особам чи державі.