Місце права в системі соціальних норм.

Соціальні норми - це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивними закономірностями, є наслідком свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечується різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як: юридичні; моральні; корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на: економічні; політичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; організаційні; соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми - загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що встановлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Моральні норми - правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми - правила поведінки, що установлюються й забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об'єднаннями людей.

Звичаї чи традиції - правила поведінки, що історично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей.

Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та інших соціальних норм.

Такі правові норми, що у своїй сукупності утворюють право:

- виникають разом із виникненням держави;

- встановлюються чи санкціонуються державою;

- виражають волю керівної частини суспільства;

- утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права);

- існують у суспільстві як одна система норм;

- формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;

- правила поведінки формально визначені за змістом;

- мають певні форми зовнішнього виразу;

- мають точно визначені межі дії;

- забезпечуються державним примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання:

- існують у будь-якому суспільстві;

- встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;

- виражають волю різноманітних частин населення;

- можуть існувати й безсистемне, не будучи внутрішньо узгодженими;

- існують здебільшого у вигляді декількох відносно самостійних систем нормативного регулювання;

- виражаються не тільки через права та обов'язки, а й через загальні принципи, цілі, гасла тощо;

- зазвичай позбавлені формальної визначеності;

- можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих, формах;

- не завжди мають точно визначені межі дії;

- забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.

 

5.Структура правової норми. Види правових норм.

Норма права – це формальне визначене, сформульоване або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки, здійснення якого забезпечується державними примусовими заходами.

Структура норми права – це її складові, визначені такими термінами: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза – частина правової норми, у якій зазначаються обста вини, за яких слід керуватися зазначеною нормою.

Диспозиція – частина правової норми, яка визначає, яким може або повинна бути поведінка суб’єкта права за наявності умов, зазначених у гіпотезі.

Санкція – частина правової норми, у якій зазначаються заходи державного впливу або юридична відповідальність, які застосовуються у випадку невиконання приписів, передбачених у диспозиції.

Види норм права. За характером приписів поведінки особи норми права поділяються на три види:

1. Імперативні (зобов’язуючі) – встановлюють для учасників суспільних відносин вимогу дотримуватись певної поведінки.

2. Диспозитивні (уповноважуючі) – надають учасникам суспільних відносин право вибору поведінки у певних межах, якими вони за бажанням можуть користуватися.

3. Заборонні – запроваджують заборону щодо вчинення тих чи інших дій.

Залежно від того, чи встановлює правова норма правила поведінки, чи передбачає процедуру здійснення прав і обов’язків, норми права поділяються на: матеріальні, що встановлюють права та обов’язки громадян, підприємств, організацій, та процесуальні, що

передбачають методи здійснення передбачуваних у нормах матеріального права обов’язків і прав.

Визначають також інші види правових норм, наприклад, дефінітивні, що закріплюють юридичні поняття; соціальні – поширюються на певну категорію осіб, виключні – встановлюють винятки із загальних правил тощо.

За ознакою класових і загальносуспільних інтересів усі правові норми можна поділити на три групи.

До першої групи належать правові норми, які виражають лише інтереси економічно і політично пануючих у суспільстві груп населення.

Друга група об’єднує правові норми, які виражають інтереси абсолютної більшості населення країни.

Правові норми третьої групи спрямовані на захист соціально незахищених верств населення.

6. Джерела (форми) права

Основні джерела права:

1. Правовий звичай – це правило поведінки, яке санкціонується та забезпечується державою.

2. Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент – рішення компетентного органу держави, якому формально надається обов’язковість при розв’язанні всіх аналогічних судових чи адміністративних справ.

3. Нормативний договір – це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюють кілька суб’єктів (учасників договору).

4. Міжнародно-правові акти – це норми міжнародного співтовариства, які за згодою держави поширюються на її території.

5. Нормативно-правовий акт – це письмовий документ державного органу, прийнятий у межах компетенції цього органу.

7. Поняття і структура правовідносин

Правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами права. Через правовідносини особи можуть реалізовувати свої права та обов’язки, задовольняти свої інтереси. Правовідносини виникають у конкретній поведінки суб’єктів правовідносин.

Основні ознаки правовідносин:

− вони виникають на основі норм права;

− характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки;

− вони є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, організацій, спільнот;

− здіснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Структура. Правовідносини включають у себе такі елементи: суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин.

Суб’єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Суб’єктами правовідносин є:

− фізичні та юридичні особи;

− державні та громадські організації (профспілки, партії тощо);

− різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення).

Суб’єкти правовідносин повинні володіти правосуб’єктністю (правоздатністю, дієздатністю й деліктоздатністю).

Правоздатність – це здатність суб’єкта бути носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Дієздатність – це здатність суб’єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки.

Деліктоздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єктів нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення.

Об’єкти правознавства – це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Їх поділяють на матеріальні й духовні блага, дії суб’єктів, правовідносини, результати їх діяльності, у тому числі й духовні.

Зміст правовідносин складають права та обов’язки його учасників.

Зміст суб’єктивного права включає в себе такі можливості:

1) діяти відповідно до свого бажання та користуватися соціальним благом, що закріплюється суб’єктивним правом;

2) вимагати певних дій від зобов’язаної сторони;

3) звернутися до суду, державного органу чи посадової особи щодо захисту свого права.

Змістом юридичних обов’язків є необхідність:

1) здійснення певних дій та вимоги здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших осіб;

2) утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб;

3) несення юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

Залежно від тих чи інших ознак можна виділити такі види правовідносин:

1) за галузями права: конституційно-правові, кримінально- правові, цивільно-правові, трудові, сімейно-правові, фінансово-правові тощо;

2) за кількістю суб’єктів: прості (між двома суб’єктами) та складні (між трьома суб’єктами та більше);

3) за розподілом прав та обов’язків суб’єктів: односторонні (кожен суб’єкт має або лише право, або лише обов’язок) та багатосторонні;

4) за характером дій зобов’язаного суб’єкта: активні (суб’єкт повинен вчинити певні дії) та пасивні (суб’єкт повинен утримуватись від певних дій);

5) за методом правового регулювання: договірні (обопільне волевиявлення сторін) та управлінські (здійснення одностороннього волевиявлення);

6) за дією часу: довготривалі та короткотривалі;

7) за функціональною спрямованістю відповідних норм права:

регулятивні та охоронні.

8. Правосвідомість

Правосвідомість – це форма суспільної свідомості, сукупність світоглядів, ідей, що виражають ставлення людей, соціальних груп, класів до права, його мети, законності, правосуддя. Правосуддя містить у своїй структурі: правову ідеологію – систему правових поглядів, які ґрунтуються на певних соціальних, моральних, релігійних і наукових позиціях та правову психологію – звички, почуття, емоції людей щодо правових явищ, буденне ставлення членів суспільства до права.

Правосвідомість пов’язана з правовою системою. Правова система – це сукупність усіх взаємопов’язаних правових явищ у суспільстві: створення, реалізація і охорона права, забезпеченість виконання правових норм, вплив права на суспільство, ставлення членів суспільства до чинного законодавства тощо.