Осн. теорії походження держави і права.

Предмет та методи ТДіП

Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною наукою, тому її предмет — загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.

ü соціальною- вивчає не суспільство,а державно-правові явища.

ü юридичною- вивчає державу і право, державно-правові явища у їх взаємозв’язку і взаємодії.

ü загальнотеоретичною- сист.знань про найбільш загальні закономірності функціонування держави.

Предмет – об’єктивні властивості держави і права,загальні і специфічні закономірності розвитку та функціонування держави і права у їх взаємозв’язку. Він є змінним.

Елементами предмета цієї дисципліни є:

• сутність та соціальне призначення політико-правових явищ;

• закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права;

• система категорій та понять (право, держава, їх сутність, функції, форми тощо);

• принципи, аксіоми, презумпції, фікції теорії держави і права;

• правотворча, правозастосувальна та інтерпретаційна практика;

• прогнози та практичні рекомендації щодо удосконалення та розвитку державно-правових явищ.

Методи пізнання держави і права — це певні теоретичні принципи (підходи), логічні прийоми та спеціальні способи дослідження, які дають змогу установити істинні знання про загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права.

Методами науки теорії держави і права є:

1) загальнофілософські методи:

• діалектичний метод — вивчення державно-правових явищ у їх розвитку, багатоманітності та зв'язку;

• метафізичний метод — розглядає державу і право як вічні й незмінні інститути, не пов'язані один з одним та з іншими суспільними явищами (економікою, політикою, мораллю тощо);

2) загальнонаукові методи:

• історичний метод — вивчення специфіки державно-правового явища конкретного історичного періоду, розгляд динаміки його історичного розвитку;

• системний метод — розгляд держави і права як систем, вивчення різноманітних типів зв'язків у них;

• функціональний метод — вивчення державно-правових явищ через дослідження їх функцій;

• соціологічний метод — вивчення державно-правових явищ на базі конкретних соціальних фактів;

• статистичний метод — отримання, обробка, аналіз інформації, що характеризує кількісні показники й закономірності життя суспільства;

3) загальнологічні методи:

• аналіз — розчленування (уявне або реальне) об'єкта на складники;

• синтез — з'єднання елементів в єдине ціле;

• індукція — умовивід від фактів до загального твердження;

• дедукція — умовивід від загального твердження до фактів;

• аналогія — схожість предметів або відносин, а також вивчення через їх порівняння;

• абстрагування — відволікання від деяких ознак окремих державно-правових явищ з метою узагальнення цих ознак та отримання цільного знання про них;

• сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного;

4) спеціально-наукові методи;

• порівняльне правознавство — вивчення правових систем різних держав через зіставлення однойменних державних та правових інститутів, систем права, їх основних принципів тощо;

• правовий експеримент — апробація законодавчих нововведень в обмеженому масштабі з метою визначення їх ефективності та можливості подальшого використання у більш широких масштабах;

• правове прогнозування — вивчення конкретних перспектив розвитку державно-правових явищ.

 

Осн. теорії походження держави і права.

У сучасній юридичній науці е досить широке коло теорій, які пояснюють походження держави і права. Основні з них такі:

1. Теологічна (Фома Аквінський, Лебюфф), яка базується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Ця теорія обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви над державою. Раціональним зерном можна вважати ідею про утворення порядку як загального блага у державі.

2. Патріархальна (Арістотель, Р. Філмер, М. Михайловський), згідно з якою держава походить із патріархальної сім'ї як наслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держава).

3. Договірна (природно-правова) (Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, О.М. Радищев, І. Кант), яка ґрунтується на ідеї виникнення держави у результаті угоди (договору) як акту розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз трактується як природна вимога збереження людського роду та забезпечення справедливості, свободи й порядку. Об'єднавшись, люди або передають правителю частину своїх невід'ємних (природних) прав з тим, щоб потім отримати їх із його рук (перший варіант), або домовляються про збереження своїх природних прав (другий варіант). Отже, у будь-якому випадку передбачається забезпечення прав і свобод людини в межах держави.

4. Теорія насильства (Є. Дюрінг, Л. Гумплович, К. Ка-утський) пояснює виникнення держави як результат війн, примусового підкорення одними людьми інших. Насильство лежить в основі і виникнення приватної власності, і поділу суспільства на класи, а державна влада базується на фізичній силі.

Лише теорією насильства не можна пояснювати походження держави, хоча історичний досвід показує, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (Золота Орда), що елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі, США та ін.).

5. Економічна Автором теорії вважається французький мислитель 18-19 століття Сен-Сімон. Джерела даної теорії йдуть від Платона, що пояснював причини появи держави суспільним поділом праці. Відповідно до цієї теорії держава є результат історичного прогресу й економічних перетворень, вона виникає при переході від споживання до виробництва. Економічна теорія логічно струнка, підтверджується багатьма історичними свідченнями, однак вона не до оцінює значення інших факторів.

6. Іригаційна теорія (К. Вітфогель) — теорія, в основі якої лежить думка, що держава виникає з необхідності організовувати великі маси людей для будівництва іригаційних споруд. У Стародавньому Єгипті, де на берегах Нілу люди поступово стали переходити до осілого життя, необхідно було будувати канали та гідравлічні споруди для ведення землеробства. Іригаційні роботи потребували спеціальної організації та навичок. їх виконували люди, здатні керувати іригаційним будівництвом. Ці організатори з часом стали першими державними службовцями.

7. Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління. Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насильства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава — не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства.

8. Сучасний матеріалістичний підхід (теорія спеціалізації) Відповідно до даної теорії, держава виникла як апарат керування справами ранньоземлеробської громади. В міру переходу від господарства, що привласнює, до виробляючого, поділу (спеціалізації) праці стали виділятися люди, що займаються керуванням, потім стали створюватися спеціальні органи керування. Одночасно йшов процес соціального розшарування, утворення класів.

 

Причини виникнення держави.

Держава — це суверенна територіальна організація політичної влади суспільства, що має спеціальний апарат і регулює суспільні відносини за допомогою правових норм.

Держава — це єдина політична організація, яка поширює свою владу на всю територію й населення країни, маючи для цього у своєму розпорядженні спеціальний апарат управління, видає загальнообов'язкові розпорядження і володіє суверенітетом.

Виявлення причин (закономірностей) виникнення держави і права багато в чому залежить від того, які соціальні інститути їх тлумачать. Тому, з урахуванням положень різних теорій походження держави і права, можна виділити такі основні причини виникнення цих явищ:

1.Три великі суспільні поділи праці:

1) виділення скотарства як відособленої сфери суспільної діяльності (коштами обміну стала худоба, що набула функцію грошей);

2) відділення ремесла від землеробства (винахід ткацького верстата, оволодіння навичками обробки металів);

3) поява групи людей (купців), зайнятих тільки обміном (зосередження багатства в їхніх руках завдяки посередницькій місії).

2. Необхідність удосконалення управління суспільством, яке ускладнюється внаслідок розвитку та ускладнення виробництва, зміни умов розподілу продуктів праці, зростання кількості населення та відокремленням соціальних груп, класів.

3. Необхідність ведення війн (як оборонних, так і загарбницьких) та захисту власної території.

4. Утворення спеціальних організацій людей, що професійно здійснюють керівництво в суспільстві, забезпечують його соціальну стабільність та цілісність, що досягається за допомогою обов'язкових для всіх соціальних норм, у тому числі юридичних.

5. Неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати в нових умовах соціальні суперечності й конфлікти.

6. Необхідність організації великомасштабних громадських робіт (наприклад, іригаційних), об'єднання з цією метою великих груп людей.

7. Введення офіційної податкової системи.

Завершення розкладу організації влади первісного ладу й утворення власне держави пов'язуються з установленням публічної влади, що вже не збігається з інтересами населення (у вигляді армії, флоту, поліції, виправних установ тощо).

Розрізняють два основних шляхи виникнення держави:

• європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

• східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія).

В основному розглядають три форми виникнення держави:

• афінську, що є класичною формою виникнення держави. Держава виникає як результат класових антагонізмів, що розвивались усередині суспільства;

• римську — процес виникнення держави був прискорений тривалою боротьбою плебеїв (прийшлого населення, що не було визнане окремим класом цього суспільства) проти патриціїв (римської родової знаті);

• давньогерманську — виникнення держави було прискорене завоюванням чужих територій і підкоренням народів, що жили на цих територіях, для управління якими родове суспільство не було пристосоване.

Особливостями виникнення держав східного типу слід вважати такі:

1) основу економічних відносин становить державна форма власності;

2) приватна власність має другорядний характер;

3) державна влада є деспотичною;

4) великий апарат чиновників;

5) відбувається сакралізація (освячення) влади.

Розрізняють два основних шляхи формування права:

• за допомогою норм, що походять від держави (правотворчість);

• за допомогою норм, що походять від суспільства (общин, інших соціальних груп) та підтримуються державою (санкціонування).

У різних народів були різні головні елементи соціально-юридичного змісту права: прецедент, релігійна норма, норма-звичай, закон.

 

 

Історичні типи держав.

Тип держави — це сукупність держав, які мають спільні загальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певному історичному етапі.

Історики, філософи й правознавці протягом багатьох років намагаються визначити, за якими ознаками класифікувати держави, які існували в історії. Нині визначено два основні підходи щодо цього — цивілізаційний та формаційний.

Історичний тип держави — це сукупність найбільш істотних ознак, властивих державам однієї суспільно-економічної формації.

Держ. органи, їх хар-ка.

Апарат держави (державний апарат) — це система всіх органів держави, які виконують її завдання та функції.

Державний орган — це частина державного апарату, структурований і організований

колектив державних службовців або одна особа, наділений конкретними державними владними повноваженнями (рада депутатів, президент).

Держава:її форма правління

Держава — це єдина політична організація, яка поширює свою владу на всю територію й населення країни, маючи для цього у своєму розпорядженні спеціальний апарат управління, видає загальнообов'язкові розпорядження і володіє суверенітетом.

Форма державного правління — це спосіб організації та здійснення державної влади.

За формою правління розрізняють:

ü монархії — вища державна влада повністю або частково здійснюється одноособово та передається у спадщину;

ü республіки — верховна державна влада здійснюється органами, що обираються населенням на певний строк.

Монархія — це така форма державного правління, за якої державна влада повністю чи частково зосереджується в руках однієї особи — монарха, передається у спадщину та не залежить від населення.

При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, у спадщину.Іноді монарх може обиратися. За свою держ. діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом. Монархії були найбільш розповсюдженою формою державного правління у Стародавньому Світі.

Традиційно розрізняють:

Необмежені -характеризується тим, що монарх не обмежений конституцією і сам здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який сам і формує; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в руках монарха;

è деспотична;

è абсолютна;

è теократична - форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Обмежені ( конституційні) монархії- влада монарха обмежена тією чи іншою мірою повноваженнями певних державних органів.

Різновидами конституційної монархії є дуалістична (вона практично не існує) і парламентська монархії.

è дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

è парламентська монархія — форма правління, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади і за ним лише формально зберігається статус глави держави, але тільки з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний.

Республіка (від лат. "res" — справа і "publicus" — суспільний, всенародний)— це така форма державного правління, за якої повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи, які обираються населенням на певний строк. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).

В історії держав світу виникали різні види республік: антична, середньовічна (феодальна), буржуазна, соціалістична.

Сучасні республіки існують у таких різновидах: парламентська, президентська та змішана (напівпрезидентська).

Парламентська республіка — це форма правління, в якій глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний.

Характерні ознаки парламентської республіки є наступні:

‾ Уряд формується на парламентських засадах, тобто він складається з представників однієї або кількох партій, які мають більшість у парламенті.

‾ Уряд у парламентській республіці є відповідальним перед парламентом і може бути відправлений ним у відставку.

‾ Головою парламентської республіки є президент, який обирається або парламентом, або спеціально створеними зборами. Функції президента є суто представницькими.

‾ Ключовою фігурою в парламентській республіці є прем'єр-міністр (канцлер), котрий, як правило, є лідером партії, що здобула перемогу на виборах. І хоча канцлер офіційно не є главою держави, реально він перша особа в політичній ієрархії.

Класичним прикладом парламентської республіки є Німеччина. До таких держав належать Італія, Чехія, Угорщина, Австрія.

Президентська республіка — це форма правління, в якій глава держави (президент) одноособово або з подальшим схваленням парламенту формує склад уряду, яким сам і керує.США, Аргентина, Мексика, Бразилія.

Основними характерними ознаками президентської республіки є:

‾ Президент одночасно є главою держави і главою уряду. Посада прем'єр-міністра в таких державах відсутня.

‾ Президент, як голова держави, одноособово або з наступним схваленням парламенту, формує склад уряду і керує його діяльністю (так званий позапарламентський шлях формування уряду).

‾ Президентська республіка базується на системі жорсткого розподілу влади, коли кожна з гілок влади має чітке коло своїх повноважень і значну самостійність. Взаємовідносини різних гілок влади здійснюються на основі системи стримувань і противаг (наприклад, вето, імпічмент і т.д.). Парламент не має права оголосити вотум недовіри урядові, а президент не має права розпустити парламент. Такий статус і роль президента в президентській республіці обумовлені тим, що обирається він на прямих і загальних виборах (або колегією виборників) і таким чином має загальнонаціональну підтримку.

Класичним зразком президентської республіки є США. (Аргентина, Мексика, Бразилія)

Змішана (напівпрезидентська) республіка — це форма правління, в якій глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, насамперед кандидатуру прем'єр-міністра, який підлягає обов'язковому затвердженню або погодженню парламентом.

Змішана форма правління, яку інколи ще називають напів-президентською. Вона існує в Португалії, Фінляндії, Росії, Україні.

Головні її характеристики:

‾ Подвійна відповідальність уряду: перед президентом і перед парламентом.

‾ Поєднання характерних рис президентської та парламентської республік.

‾ Головою держави є президент, який обирається загальнонародними виборами і тому є ключовою фігурою в політичній системі суспільства.

Змішана форма правління є найбільш складною управлінською системою, яка, до того ж, є і найбільш затратною. Наприклад, адміністрація президента багато в чому дублює Кабінет міністрів. Досить часто за змішаної форми правління 2 особи (прем'єр і президент) несуть відповідальність за внутрішню і зовнішню політику держави. Таким чином, відповідальність перекладається з однієї особи на іншу, а в результаті ніхто відповідальності не несе. Водночас цей недолік інколи може обернутись і на позитивну характеристику. Це відбувається тоді, коли президент відправляє прем'єр-міністра у відставку, знімаючи цим напруження, конфліктність у політичній системі суспільства.

Парламент здійснює контроль за урядом через запити, утворення слідчих комісій, затвердження бюджету, винесення уряду вотуму недовіри. Парламент може розпочати процес усунення президента з посади через процедуру імпічменту.

Виконавча влада в такій республіці належить не тільки президенту, але й прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент обирається непарламентським шляхом. До таких держав належать Україна, Фінляндія, Франція. Розрізняють президентсько-парламентську та парламентсько-президентську змішані республіки.

Суперпрезидентська -величезні повноваження президента (неконтрольована президентська влада-може розпускати парламент, провідити референдуми,іноді змінювати законодавство)Білорусь

Радянська республіка до 1989р існувала в СРСР,вся влада в руках представницьких органів-Рад, причому всі інші державні органи формуються радами і їм підконтрольні(існує при однопартійній системі»наскрізне партійне правління»)

 

Дисципліна: поняття, види

Дисципліна є найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Від рівня дисципліни значною мірою залежать успіхи в економічній діяльності, якість соціального обслуговування.
Дисципліна й правопорядок взаємопов’язані та характеризують у суспільстві взаємозв’язок людини зі своїм трудовим колективом, суспільством, іншими людьми. Ставлення людини до питань дисципліни є одним із показників рівня соціалізації — здатності усвідомлювати, підтримувати і розвивати соціальні взаємодії.
Дисципліна — певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість їх дій у колективі, суспільному і державному житті. Існує ряд різновидів дисципліни, залежно від того, що регулює та якими нормами стверджується порядок поведінки людей:
Види дисципліни:
1. Державна — виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою.
2. Трудова — обов’язкове дотримання учасниками трудового процесу встановленого правопорядку.
3. Військова — дотримання військовослужбовцями правил, встановлених військовими статутами, наказами.
4. Договірна — дотримання суб’єктами права договірних зобов’язань.
5. Фінансова — дотримання суб’єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових розпоряджень.
6. Технологічна — додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності тощо.
Державна дисципліна — режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб’єктів, який ґрунтується на вимогах до кожного суб’єкта виконувати свої обов’язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб’єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі.
Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно пов’язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без дотримання та виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до встановленого правопорядку.

 

Правосвідомість та її види.

 

Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою та регулятором поведінки людини. Саме свідомість надає цілеспрямованого характеру людській діяльності. Правосвідомість є специфічною формою суспільної свідомості.

Правосвідомість — це система відображення правової дійсності в поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль у забезпеченні свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини й оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, закріпленим у міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки відображає у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Для всебічного розуміння того, що є правосвідомістю, необхідно розглянути її різновиди, які поділяються за рівнем, глибиною усвідомлення права і відображення правової дійсності.

Перший рівень — повсякденна правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, формується в повсякденному житті у сфері правового регулювання. Вона складається стихійно, під впливом особистого досвіду. Повсякденна правосвідомість — уявлення, емоції, настрої з приводу права і законності, що поширені серед загалу. Ці почуття виникають під впливом безпосередніх умов життя людей.

Другий рівень — професійна правосвідомість, яка складається в ході спеціальної підготовки та в процесі здійснення практичної юридичної діяльності. Це правосвідомість юристів-практиків. Професійна правосвідомість — поняття, уявлення, переконання, традиції, стереотипи, що складаються в середовищі професіоналів-юристів.

Третій рівень — науково-теоретична правосвідомість, яка притаманна вченим-юристам, які займаються вирішенням теоретичних питань у правовій сфері. Формується на базі широких і глибоких правових узагальнень, знань закономірностей тощо.

За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну (належить окремим індивідам) і колективну (притаманну окремим суспільним групам, класам, верствам суспільства). Остання на загальнодержавн у і групову.

 

 

Предмет та методи ТДіП

Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною наукою, тому її предмет — загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.

ü соціальною- вивчає не суспільство,а державно-правові явища.

ü юридичною- вивчає державу і право, державно-правові явища у їх взаємозв’язку і взаємодії.

ü загальнотеоретичною- сист.знань про найбільш загальні закономірності функціонування держави.

Предмет – об’єктивні властивості держави і права,загальні і специфічні закономірності розвитку та функціонування держави і права у їх взаємозв’язку. Він є змінним.

Елементами предмета цієї дисципліни є:

• сутність та соціальне призначення політико-правових явищ;

• закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права;

• система категорій та понять (право, держава, їх сутність, функції, форми тощо);

• принципи, аксіоми, презумпції, фікції теорії держави і права;

• правотворча, правозастосувальна та інтерпретаційна практика;

• прогнози та практичні рекомендації щодо удосконалення та розвитку державно-правових явищ.

Методи пізнання держави і права — це певні теоретичні принципи (підходи), логічні прийоми та спеціальні способи дослідження, які дають змогу установити істинні знання про загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права.

Методами науки теорії держави і права є:

1) загальнофілософські методи:

• діалектичний метод — вивчення державно-правових явищ у їх розвитку, багатоманітності та зв'язку;

• метафізичний метод — розглядає державу і право як вічні й незмінні інститути, не пов'язані один з одним та з іншими суспільними явищами (економікою, політикою, мораллю тощо);

2) загальнонаукові методи:

• історичний метод — вивчення специфіки державно-правового явища конкретного історичного періоду, розгляд динаміки його історичного розвитку;

• системний метод — розгляд держави і права як систем, вивчення різноманітних типів зв'язків у них;

• функціональний метод — вивчення державно-правових явищ через дослідження їх функцій;

• соціологічний метод — вивчення державно-правових явищ на базі конкретних соціальних фактів;

• статистичний метод — отримання, обробка, аналіз інформації, що характеризує кількісні показники й закономірності життя суспільства;

3) загальнологічні методи:

• аналіз — розчленування (уявне або реальне) об'єкта на складники;

• синтез — з'єднання елементів в єдине ціле;

• індукція — умовивід від фактів до загального твердження;

• дедукція — умовивід від загального твердження до фактів;

• аналогія — схожість предметів або відносин, а також вивчення через їх порівняння;

• абстрагування — відволікання від деяких ознак окремих державно-правових явищ з метою узагальнення цих ознак та отримання цільного знання про них;

• сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного;

4) спеціально-наукові методи;

• порівняльне правознавство — вивчення правових систем різних держав через зіставлення однойменних державних та правових інститутів, систем права, їх основних принципів тощо;

• правовий експеримент — апробація законодавчих нововведень в обмеженому масштабі з метою визначення їх ефективності та можливості подальшого використання у більш широких масштабах;

• правове прогнозування — вивчення конкретних перспектив розвитку державно-правових явищ.

 

Осн. теорії походження держави і права.

У сучасній юридичній науці е досить широке коло теорій, які пояснюють походження держави і права. Основні з них такі:

1. Теологічна (Фома Аквінський, Лебюфф), яка базується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Ця теорія обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви над державою. Раціональним зерном можна вважати ідею про утворення порядку як загального блага у державі.

2. Патріархальна (Арістотель, Р. Філмер, М. Михайловський), згідно з якою держава походить із патріархальної сім'ї як наслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держава).

3. Договірна (природно-правова) (Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, О.М. Радищев, І. Кант), яка ґрунтується на ідеї виникнення держави у результаті угоди (договору) як акту розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз трактується як природна вимога збереження людського роду та забезпечення справедливості, свободи й порядку. Об'єднавшись, люди або передають правителю частину своїх невід'ємних (природних) прав з тим, щоб потім отримати їх із його рук (перший варіант), або домовляються про збереження своїх природних прав (другий варіант). Отже, у будь-якому випадку передбачається забезпечення прав і свобод людини в межах держави.

4. Теорія насильства (Є. Дюрінг, Л. Гумплович, К. Ка-утський) пояснює виникнення держави як результат війн, примусового підкорення одними людьми інших. Насильство лежить в основі і виникнення приватної власності, і поділу суспільства на класи, а державна влада базується на фізичній силі.

Лише теорією насильства не можна пояснювати походження держави, хоча історичний досвід показує, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (Золота Орда), що елементи насильства супроводжують утворення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі, США та ін.).

5. Економічна Автором теорії вважається французький мислитель 18-19 століття Сен-Сімон. Джерела даної теорії йдуть від Платона, що пояснював причини появи держави суспільним поділом праці. Відповідно до цієї теорії держава є результат історичного прогресу й економічних перетворень, вона виникає при переході від споживання до виробництва. Економічна теорія логічно струнка, підтверджується багатьма історичними свідченнями, однак вона не до оцінює значення інших факторів.

6. Іригаційна теорія (К. Вітфогель) — теорія, в основі якої лежить думка, що держава виникає з необхідності організовувати великі маси людей для будівництва іригаційних споруд. У Стародавньому Єгипті, де на берегах Нілу люди поступово стали переходити до осілого життя, необхідно було будувати канали та гідравлічні споруди для ведення землеробства. Іригаційні роботи потребували спеціальної організації та навичок. їх виконували люди, здатні керувати іригаційним будівництвом. Ці організатори з часом стали першими державними службовцями.

7. Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління. Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насильства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава — не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства.

8. Сучасний матеріалістичний підхід (теорія спеціалізації) Відповідно до даної теорії, держава виникла як апарат керування справами ранньоземлеробської громади. В міру переходу від господарства, що привласнює, до виробляючого, поділу (спеціалізації) праці стали виділятися люди, що займаються керуванням, потім стали створюватися спеціальні органи керування. Одночасно йшов процес соціального розшарування, утворення класів.

 

Причини виникнення держави.

Держава — це суверенна територіальна організація політичної влади суспільства, що має спеціальний апарат і регулює суспільні відносини за допомогою правових норм.

Держава — це єдина політична організація, яка поширює свою владу на всю територію й населення країни, маючи для цього у своєму розпорядженні спеціальний апарат управління, видає загальнообов'язкові розпорядження і володіє суверенітетом.

Виявлення причин (закономірностей) виникнення держави і права багато в чому залежить від того, які соціальні інститути їх тлумачать. Тому, з урахуванням положень різних теорій походження держави і права, можна виділити такі основні причини виникнення цих явищ:

1.Три великі суспільні поділи праці:

1) виділення скотарства як відособленої сфери суспільної діяльності (коштами обміну стала худоба, що набула функцію грошей);

2) відділення ремесла від землеробства (винахід ткацького верстата, оволодіння навичками обробки металів);

3) поява групи людей (купців), зайнятих тільки обміном (зосередження багатства в їхніх руках завдяки посередницькій місії).

2. Необхідність удосконалення управління суспільством, яке ускладнюється внаслідок розвитку та ускладнення виробництва, зміни умов розподілу продуктів праці, зростання кількості населення та відокремленням соціальних груп, класів.

3. Необхідність ведення війн (як оборонних, так і загарбницьких) та захисту власної території.

4. Утворення спеціальних організацій людей, що професійно здійснюють керівництво в суспільстві, забезпечують його соціальну стабільність та цілісність, що досягається за допомогою обов'язкових для всіх соціальних норм, у тому числі юридичних.

5. Неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати в нових умовах соціальні суперечност