Реалізація норм права: поняття та форми.

Будь-яке розуміння права передбачає його здатність бути регулятором суспільних відносин. Для цього необхідно, щоб принципи і норми права втілювались у життя. Право втрачає свою соціальну цінність, якщо його положення не знаходять реалізації в діяльності людей та їх організацій у суспільних відносинах.
Реалізація норм права — це втілення приписів норм права в правомірній поведінці суб’єктів права.
Норми права можуть бути реалізовані в різних формах: у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без них.

Розрізняють чотири основні форми реалізації права за складністю та характером дій суб’єкта:

— дотримання;

— виконання;

— використання;

— застосування.

В основу такого поділу покладено ступінь активності суб’єктів щодо реалізації правових норм. Дотримання, виконання і використання — це безпосередні форми реалізації норм права, а застосування — опосередкована (особлива) форма.

Дотримання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт дотримується встановлених заборон: утримується від протиправних дій, дотримуючись вимог правової норми. Дотримання норм права — це вид правомірної поведінки і, в той же час, найбільш загальна форма реалізації права/

Виконання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт здійснює активні дії щодо виконання покладеного на нього юридичного обов’язку.

Використання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкти на свій розсуд використовують надані їм права та можливості, задовольняючи свої законні інтереси.

Застосування норм права — це особлива форма реалізації правових норм, яка становить владно-організуючу діяльність компетентних органів та посадових осіб щодо реалізації норм права в конкретних життєвих ситуаціях і винесення актів застосування права, тобто індивідуально-правових актів.
Окрім зазначених форм реалізації норм права, можна виділити такі:

Четвертою формою реалізації норм права є його застосування, що характеризується рядом ознак, які істотно відрізняють цю форму від дотримання, виконання і використання норм права.

Підстави і необхідність правозастосування.

Необхідність у правозастосуванні виявляється у наступних випадках:

а) коли правові відносини можуть виникнути чи змінитися тільки за рішенням державного або іншого компетентного органу (наприклад, зарахування до навчального закладу, призов на службу до Збройних сил);

б) коли правові відносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному разі їх слід контролювати з точки зору законності і закріплювати рішенням компетентного органу (рішення відповідного органу про приватизацію громадянином житла, реєстрація нотаріусом заповіту);
в) коли для виникнення певних відносин потрібно офіційне підтвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання осудним та ін.);

г) коли виникає суперечка, що має юридичне значення, з питань наявності певних фактів або відносин і сторони самі не можуть досягти домовленості (поділ майна);

ґ) коли варто застосувати примусові заходи (наприклад, конфіскація майна, стягнення штрафу, позбавлення волі). Державний примус у правовій сфері здійснюється не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними державними органами в певному порядку. Правозастосування як форма правореалізації має ряд ознак, що відрізняють її від інших форм.

1. Застосування норм права — це діяльність, що здійснюється тільки відповідними державними органами чи за дорученням держави іншими організаціями.

2. Застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування права — один з видів державної діяльності, спрямованої на втілення правових розпоряджень у життя. Здійснюється від імені держави уповноваженими нею суб’єктами і тому є обов’язковим для всіх адресатів.

3. Застосування права здійснюється у певних процесуальних формах. Це сприяє зміцненню законності і правопорядку в суспільстві, забезпеченню захисту прав і свобод особистості.

4. Процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта.

5. Застосування права як самостійної форми правореалізації є складним, оскільки воно здійснюється завжди у сполученні з іншими формами правореалізації (виконанням, дотриманням, використанням).

2. За суб’єктами форми є: а) індивідуальна; б) колективна.

 

 

Дисципліна: поняття та види.

Дисципліна безпосередньо пов’язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відображаються:

· вимоги суспільства до індивідів та колективів;

· соціальна оцінка поведінки людини з точки зору відповідності інтересам суспільства, законності, правовій культурі.

Дисципліна - своєчасне й точне виконання вимог, що випливають з нормативних та індивідуально-правових актів, технологічних, організаційних, моральних, громадських та інших соціальних норм.

Види дисципліни:

· державна - виконання державними службовцями вимог, які висовує держава;

· трудова - обов’язкове дотримання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;

· військова - дотримання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими уставами, наказами;

· договірна - дотримання суб’єктами права договірних зобов’язань;

· фінансова - дотримання суб’єктами права бюджетних, податкових й інших фінансових приписів;

· технологічна - дотримання технологічних приписів у процесі виробничої діяльності.

Державна дисципліна - режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб’єктів, що ґрунтується на вимогах до кожного суб’єкта виконувати свої обов’язки, не перевищувати свої повноваження, не зазіхати на права, та не зачіпати інтереси інших суб’єктів.

Державна дисципліна, законність, правопорядок тісно зв’язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без дотримання, виконання законів, свідомого позитивного відношення державних службовців до встановленого правопорядку.

Результатом дисципліни є суспільний порядок - реальний порядок суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, але й іншим соціальним нормам, за якого поведінка учасників відносин є суспільно корисною.

 

Дисципліна: поняття, види

Дисципліна є найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Від рівня дисципліни значною мірою залежать успіхи в економічній діяльності, якість соціального обслуговування.
Дисципліна й правопорядок взаємопов’язані та характеризують у суспільстві взаємозв’язок людини зі своїм трудовим колективом, суспільством, іншими людьми. Ставлення людини до питань дисципліни є одним із показників рівня соціалізації — здатності усвідомлювати, підтримувати і розвивати соціальні взаємодії.
Дисципліна — певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість їх дій у колективі, суспільному і державному житті. Існує ряд різновидів дисципліни, залежно від того, що регулює та якими нормами стверджується порядок поведінки людей:
Види дисципліни:
1. Державна — виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою.
2. Трудова — обов’язкове дотримання учасниками трудового процесу встановленого правопорядку.
3. Військова — дотримання військовослужбовцями правил, встановлених військовими статутами, наказами.
4. Договірна — дотримання суб’єктами права договірних зобов’язань.
5. Фінансова — дотримання суб’єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових розпоряджень.
6. Технологічна — додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності тощо.
Державна дисципліна — режим панування закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб’єктів, який ґрунтується на вимогах до кожного суб’єкта виконувати свої обов’язки, не перевищувати своїх повноважень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб’єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі.
Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно пов’язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без дотримання та виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до встановленого правопорядку.