Злочини, пов’язані з діяльністю злочинних організацій (ст. Ст. 255–257, 258. , 260 КК).

Створення злочинної організації (ст. 255 КК). Злочинні організації, оскільки вони створюються з метою вчинення злочинів, становлять потенційну загрозу для найрізноманітніших правоохоронюваних інтересів.

Відповідно до абз. 1 п. 10 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями” від 23 грудня 2005 р. № 13 (1) та ч. 4 ст. 28 КК, злочинна організація – це внутрішньо і зовнішньо стійке ієрархічне об’єднання п’яти і більше осіб або двох і більше організованих груп (структурних частин), метою діяльності якого є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки, або керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

На підставі цього визначення прийнято виділяти наступні ознаки злочинної організації.

До складу такого об’єднання повинно входити щонайменше п’ять осіб, які мають відповідати ознакам суб’єкта злочину. Ця ознака випливає із законодавчого визначення злочинної організації (ч. 4 ст. 28 КК) і поняття співучасті (ст. 26 КК).

Стійкість злочинної організації полягає в її здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть її дезорганізувати, як внутрішнім (невиконання наказів керівника, намагання окремих членів вийти зі складу об’єднання), так і зовнішнім (діяльність конкуруючих організацій тощо).

Ієрархічність передбачає підпорядкування учасників такого злочинного об’єднання організатору, що забезпечує його керованість та сприяє збереженню функціональних зв’язків та принципів взаємозалежності його учасників чи структурних частин під час здійснення спільної злочинної діяльності.

Метою створення та діяльності злочинної організації є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Тяжким є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, але не більше десяти років. Особливо тяжким є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.

З об’єктивної сторони злочин може виражатися у таких формах: 1) створення злочинної організації; 2) керівництво злочинною організацією; 3) участь у злочинній організації; 4) участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; 5) організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп – стисло такі діяння можна назвати консолідацією організованої злочинної діяльності.

У ст. 255 КК вид злочинної організації не конкретизовано: це може бути будь-яка злочинна організація, метою якої є вчинення хоча б одного тяжкого чи особливо тяжкого злочину, або діяльність якої пов’язана із вчиненням декількох злочинів. Жодних інших додаткових ознак такої організації (озброєність, спеціальна мета створення та діяльності тощо) закон в даному випадку не передбачає.

Під створенням злочинної організації слід розуміти дії з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об’єднання для злочинної діяльності. Такі дії за своїм змістом близькі до організації злочину і включають підшукування співучасників, об’єднання їх зусиль, детальний розподіл між ними обов’язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора злочинної організації є створення стійкого об’єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв’язку між діями всіх учасників угруповання, упорядкування взаємодії його структурних частин. Особа, яка створила злочинну організацію, в майбутньому може й не бути її керівником чи учасником. Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, але до його закінчення об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації. При цьому не має значення, передувала набуттю об’єднанням ознак злочинної організації стадія його існування як організованої групи чи зазначена організація була одразу створена як така. Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак злочинної організації, ці злочини, за наявності до того підстав, необхідно кваліфікувати як такі, що вчинені організованою групою.

Якщо винному, з незалежних від нього причин, не вдалося створити злочинну організацію, його дії слід кваліфікувати як готування або замах на створення злочинної організації (за відповідними частинами статей 14 або 15 і ст. 255 КК).

Керівництво злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління її функціонуванням як стійкого об’єднання осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональних обов’язків; планування конкретних злочинів і злочинної діяльності в цілому; організація заходів щодо прикриття останньої; вдосконалення структури об’єднання) та здійсненням ними злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об’єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів тощо). Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного об’єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки.

Участь у злочинній організації передбачає перебування в складі злочинної організації, Особа стає учасником злочинної організації з моменту її утворення (якщо вона входить до кола осіб, з яких первісно виникає організація) або ж відтоді, коли інші учасники дали згоду на прийняття її до вже існуючої організації. Участь у злочинній організації означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник виконує дії в інтересах організації разом з іншими її учасниками чи самостійно, на його потенційне сприяння розраховують вся організація та окремі її члени. Він може виступати як виконавець окремих злочинів, планувати їх, здійснювати допоміжні дії, виконувати окремі доручення керівників організації.

Участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, має місце й тоді, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, не вступала до такої організації, не є її учасником, але взяла безпосередню участь у злочині, скоєному злочинною організацією, тобто була співвиконавцем злочину, передбаченого ст. 255 КК.

Водночас, участь в організації не охоплює вчинення діянь, які становлять самостійні злочини. Вони кваліфікуються за відповідними статтями Особливої частини КК. Такий підхід демонструє і судова практика, наприклад, вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2010 р. встановлено, що В., являючись мешканцем м Черкаси з початку 2008 року по 10 вересня 2008 р. здійснював керівництво діяльністю злочинної організації з незаконного придбання, зберігання з метою збуту та незаконного збуту отруйного лікарського засобу – трамадолу, незаконного придбання, перевезення, зберігання з метою збуту і незаконного збуту небезпечної психотропної речовини – метамфетаміну та незаконного виготовлення, зберігання з метою збуту і незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу – ацетильованого опію.

Знаходячись у складі злочинної організації спільно з М., Д., Л, К., С. та П., у період з початку 2008 р. по 10 вересня 2008 р. незаконно придбавав, зберігав з метою збуту та незаконно збував отруйний лікарський засіб – трамадол, незаконно придбавав, перевозив, зберігав з метою збуту і незаконно збував небезпечну психотропну речовину – метамфетамін та незаконно виготовляв, зберігав з метою збуту і незаконно збував особливо небезпечний наркотичний засіб – ацетильований опій.

У період з 8 травня 2008 р. по 10 вересня 2008 р., без передбаченого законом дозволу, незаконно виготовив, зберігав і носив нарізну багатоцільову вогнепальну зброю – 5,45 мм самозарядний карабін «Вулкан ТК» заводський номер ХК 117211.

У період з початку 2008 р. по 10 вересня 2008 р. займався неодноразовим використанням коштів у великих розмірах, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин.

Оцінивши зібрані докази, суд вірно кваліфікував дії В. за ч. 4 ст. 321, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 306 та ч. 1 ст. 263 КК України (2).

Організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп передбачає залучення учасників до зустрічі (сходки), розробку плану її підготовки, проведення; управління зустріччю (сходкою) для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп; створення відповідних умов для організації і здійснення зустрічі (сходки), надання допомоги в цьому тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного із діянь, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 255 КК.

Суб’єкт злочину загальний – фізична осудна особо, що досягла 16-річного віку. Особа віком від 14 до 16 років може нести відповідальність лише за окремі злочини, вчинені у складі такої організації (наприклад, за грабіж, заподіяння тяжкого, чи середньої тяжкості тілесного ушкодження).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що організація, яку він створює, якою керує, в якій чи у злочинах, вчинюваних якою, бере участь, є злочинною, або що його діяльність полягає в консолідації організованої злочинної діяльності, передбачає, що його дії створюють загрозу громадській безпеці, і бажає їх вчинювати.

При кваліфікації даного злочину також слід дотримуватись наступних правил. Виходячи зі ст. 30 КК, особа, яка створила злочинну організацію або керувала нею, підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися її умислом. Інші ж учасники злочинної організації підлягають відповідальності за участь у ній, а також за вчинені такою організацією злочини, у підготовці або вчиненні яких вони особисто брали участь.

Частиною 2 ст. 255 КК передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 255 КК. Умовами такого звільнення за законом є:

1) наявність добровільної заяви вказаної особи про створення злочинної організації або участь у ній, що передбачає повідомлення, вчинене за власною волею, з будь-яких мотивів, у будь-який спосіб відповідним органам влади про створення, існування такої організації та його участь у ній. При цьому не має значення, чи відомо про дану злочинну організацію органам влади і чи знає про їх поінформованість винний. Повідомлення, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, має бути достатньо повним, стосуватися не лише (як про це прямо вказано в законі) факту створення організації, а й інших обставин, пов’язаних з організованою злочинною діяльністю, про місце знаходження, склад учасників, керівництво, методи діяльності, прийоми конспірації, зв’язки, свою роль в ній, про місце й час проведення зустрічі представників злочинних організацій тощо. Адже без повідомлення таких даних навряд чи можливе виконання третьої умови звільнення, вказаної в ч. 2 ст. 255 КК;

2) активне сприяння розкриттю злочинної діяльності, яке полягає у допомозі працівникам правоохоронних органів в нейтралізації діяльності злочинної організації чи усуненні наслідків зустрічі представників злочинних організацій або організованих груп. Насамперед вона полягає в наданні повної і достовірної інформації про злочинну організацію чи сходку, даванні правдивих показань в ході допитів та проведення інших слідчих дій. Водночас закон для звільнення від кримінальної відповідальності не вимагає від колишніх учасників організованої злочинної діяльності вчинення інших дій, зокрема відшкодування шкоди для потерпілих, участь в оперативній розробці злочинних організацій, які продовжують діяти;

3) особа не є організатором або керівником злочинної організації, тобто вона є лише рядовим учасником цієї організації або учасником вчинюваних нею злочинів, не створювала таку організацію, не входила раніше до її керівництва тощо.

Для застосування ч. 2 ст. 255 КК потрібна сукупність вказаних умов. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК застосовується незалежно від того, чи припинена компетентними державними органами діяльність злочинної організації, про яку повідомила особа, або чи відвернуте зібрання представників злочинних організацій або організованих груп. Адже вирішення питань, які визначають правовий статус конкретної особи, не може ставитися в залежність від ефективності роботи державних органів, їх окремих працівників. Наявність умов, передбачених ч. 2 ст. 255 КК, не виключає звільнення від кримінальної відповідальності на підставі норм Загальної частини КК, зокрема в зв’язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або на підставі закону про амністію.

Частина 2 ст. 255 КК не застосовується у випадку вчинення особою інших злочинів, пов’язаних з діяльністю злочинних організацій. Хоча норма, передбачена ст. 255 КК, є загальною, нею не охоплюються випадки звільнення за злочини, передбачені відповідними спеціальними нормами. На користь такого тлумачення говорить закон, який звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці учасників конкретних видів злочинних організацій передбачив у статтях, які регламентують відповідальність за участь в їх діяльності (ч. 2 ст. 2583 КК, ч. 6 ст. 260 КК). Вказана правова норма також не поширюється на окремі злочини, вчинені учасниками злочинних організацій, – проти життя та здоров’я особи, проти власності тощо. Тобто звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 255 КК не означає автоматичного звільнення від відповідальності за посягання, передбачені іншими статтями Особливої частини КК.

Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК). За своєю сутністю це посягання являє собою сприяння діяльності вже існуючої злочинної організації, а за юридичною конструкцією – причетність до передбаченого ст. 255 КК злочину, яка виділена в спеціальній статті Особливої частини КК.

Кваліфікуючи дії за об’єктивною стороною слід пам’ятати, що вона включає в себе заздалегідь не обіцяне: 1) сприяння учасникам злочинних організацій; 2) укриття їх злочинної діяльності; 3) здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності. Сприяння учасником злочинних організацій – це допомога організації в цілому, її підрозділам чи окремим учасникам, призначена для забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації злочинних намірів, які вони ставлять перед собою. Це сприяння не стосується вчинення конкретних посягань, що їх здійснює злочинна організація – така допомога означає співучасть у відповідних злочинах.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій – це діяння, які полягають в переховуванні: організаторів, керівників та рядових учасників злочинної організації; осіб, які, не будучи членами злочинної організації, виступають співучасниками злочинів, вчинених такою організацією; знарядь чи засобів вчинення злочину, інших предметів, які використовуються для забезпечення діяльності усієї організації чи при вчиненні окремих посягань; предметів, що здобуті внаслідок злочинної діяльності організації, тощо.

Заздалегідь не обіцяним сприяння учасникам злочинних організацій є тоді, коли про його наступне надання не повідомлялося до моменту створення організації. Тобто сприяння надається вже існуючій організації, її виникнення не обумовлене наданим сприянням. Інакше таке сприяння становить склад злочину, передбачений ст. 255 КК.

Укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій буде заздалегідь не обіцяним за умови, що воно не обіцяне до створення організації чи до моменту завершення окремих злочинів, вчинюваних злочинною організацією. В іншому випадку такі дії становлять співучасть у злочині, передбаченому ст. 255 КК, або в злочинах, які вчиняє організація і приховування яких було заздалегідь обіцяне.

Способами вчинення таких дій є: надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів.

Під здійсненням інших дій, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинних організацій, розуміються будь-які дії, які можуть полягати, наприклад, у створенні перешкод для представників влади, що ведуть боротьбу з діяльністю організації, наданні учасникам злочинних організацій інших засобів здійснення злочинної діяльності, крім тих, що перелічені вище, тощо.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Винний знає, що надання допомоги учасникам злочинної організації, а тим самим і всій організації, укриття їх злочинної діяльності служить продовженню їх злочинної діяльності, розуміє, що цим він сприяє організованій злочинній діяльності, а, отже, усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх діянь. Він передбачає, що такі його діяння призводять до того, що продовжується злочинна діяльність організації, а тим самим і заподіюється шкода громадській безпеці. Усвідомлюючи неминучість таких наслідків, винний бажає їх або ж байдуже ставиться до них.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) службового особою; 2) повторно. Поняття службової передбачено пунктами 1 і 2 примітки до ст. 364 КК, повторність при вчиненні цього злочину означає вчинення його два або більше рази, якщо відсутні ознаки продовжуваного сприяння або укриття та судимість за попередній злочин не знята і не погашена (ст. 32 КК).

Бандитизм (ст. 257 КК). Високий ступінь суспільної небезпечності бандитизму полягає у вчиненні розбоїв, убивств, зґвалтувань, грабежів та інших насильницьких злочинів проти особи та власності.

Бандитизм становить окремий різновид спільної злочинної діяльності, специфічними проявами якої в цьому разі є організація озброєної банди та участь у ній або у вчинюваному нею нападі.

Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки (п. 17 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями” від 23 грудня 2005 р. № 13) (3).

Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об’єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того підстав необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи злочинною організацією.

При кваліфікації бандитизму слід встановлювати обов’язкові, невід’ємні ознаки такого стійкого злочинного об’єднання:

1) наявність у неї декількох (трьох і більше) суб’єктів злочину;

2) стійкість;

3) озброєність;

4) загальна мета її учасників – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян;

5) спосіб вчинення злочину – напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Кількість учасників банди (три і більше) випливає із законодавчого визначення організованої групи (ч. 3 ст. 28 КК).

Поняття стійкості банди відповідає поняттю стійкості злочинної організації.

Озброєність банди означає наявність зброї хоча б в одного члена банди (при цьому решта учасників банди має знати, що така зброя наявна та може бути застосована під час нападу). Під зброєю слід розуміти пристрої, прилади та інші предмети, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі. Зброя може бути вогнепальною, холодною, військовою, мисливською, спортивною, саморобною чи переробленою (наприклад, обріз мисливської рушниці). Треба мати на увазі, що банда може бути озброєна і гладкоствольною зброєю. Про поняття холодної та вогнепальної зброї роз’яснюється у п.п. 4, 8 ППВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3 (4). Кухонні та столові ножі, пневматична зброя, ракетниці, сокири, пляшки та каміння, предмети, за допомогою яких намагаються імітувати зброю не відносяться до зброї. Так само непридатна для застосування зброя не утворює ознаку озброєності банди.

Обов’язковість застосування зброї не являється необхідною ознакою складу бандитизму. Достатньо, щоб зброя знаходилася у розпорядженні учасників банди під час нападів, та вони усвідомлювали можливість її застосування у разі виникнення необхідності.

У випадках, коли для вирішення питання про належність відповідних предметів до зброї, а також питання про їх придатність до використання за цільовим призначенням потрібні спеціальні знання, у справі необхідно призначати експертизу, яку слід проводити у відповідних експертних установах. Для вирішення лише другого питання достатньо участі спеціаліста.

Метою діяльності банди є вчинення нападів на підприємства, установи, організації або на окремих громадян. Під нападом озброєної банди розуміють дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні. Виходячи з цього, організована група або злочинна організація, що відповідає попереднім ознакам банди, але її учасники не мають на меті вчинення насильницьких злочинів (вчиняють шахрайства, крадіжки тощо), не може вважатися бандою.

З об’єктивної сторони бандитизм передбачає три форми:

1) організацію озброєної банди;

2) участь у банді;

3) участь у нападі, вчинюваному такою бандою.

Для кваліфікації дій особи за ст. 257 КК достатньо вчинення нею хоча б одного з цих діянь (за умови, що організацію банди доведено). Суд має з’ясовувати, в якій саме формі особа вчинила бандитизм, та зазначати це у вироку з наведенням відповідних мотивів.

Організація озброєної банди – це будь-які дії, результатом яких стало створення банди. Організація такого об’єднання утворює склад бандитизму незалежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один напад.

Оскільки ст. 257 КК передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано (незалежно від того, чи вчинила банда хоча б один напад (усічений склад). Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на бандитизм.

Організацією озброєної банди належить визнавати створення як організованої групи чи злочинної організації, що вже озброєні, але ще не вчинили нападів, так і таких стійких об’єднань, які, щоб дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. Уже в момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об’єднання стають бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються.

Під участю в озброєній банді слід розуміти не тільки безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу особи до неї чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспорту, приміщень, здійснення фінансування та матеріально-технічного забезпечення, постачання зброї, підшукання об’єктів для нападу, зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо). Проте в будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов’язково передбачає членство особи в цьому об’єднанні, яке набувається шляхом вступу до останнього. Вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розцінювати як пособництво у бандитизмі.

Участь увчинюваному озброєною бандою нападі може брати й особа, яка не входить до її складу. Проте дії такої особи можна кваліфікувати за ст. 257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, який вчинює банда. Якщо ж зазначена особа не брала безпосередньої участі у нападі, а лише якимось чином сприяла в його вчиненні, її дії слід вважати пособництвом. Особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існування, але в будь-який спосіб сприяли у вчиненні нею нападу, несуть відповідальність за злочин, що охоплювався їхнім умислом.

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку. Оскільки законом установлено відповідальність за сам факт організації банди, то особа, яка була одним із її організаторів, визнається виконавцем злочину, передбаченого ст. 257 КК, навіть якщо вона в подальшому не брала участі в діяльності банди.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

Для вірної кваліфікації бандитизму слід пам’ятати, що дії, які полягають у незаконному заволодінні вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, їх придбанні, виготовленні, ремонті, або в незаконному заволодінні радіоактивними матеріалами чи їх придбанні, або у виготовленні, ремонті холодної зброї, вчинені з метою організації банди, а також аналогічні дії учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених предметів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч. 1 чи ч. 2 ст. 263 КК.

Дії ж учасників банди, пов’язані з незаконним носінням, зберіганням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими вона озброєна, є складовими елементами бандитизму і додаткової кваліфікації за ст. 263 КК не потребують.

Слід ураховувати, що ст. 257 КК, яка містить законодавче визначення поняття бандитизму, не передбачає ні якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов’язкової ознаки складу цього злочину, ні відповідальності за вчинення її членами під час нападу злочинних діянь, які утворюють самостійні склади злочинів (крім відповідальності за організацію банди, участь у ній та у вчинюваних нею нападах). Тому в таких випадках належить керуватися положенням ст. 33 КК, згідно з яким за сукупності злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК. Такий підхід демонструють органи досудового слідства та суду. Так, постановою судді військового апеляційного суду Центрального регіону України В.М. Ляшевича про продовження строку тримання під вартою було встановлено, що банда у складі п’яти осіб 25 вересня 2008 р. близько 22 год. 30 хв. прибула з вогнепальною зброєю та підробленими документами в приміщення комплексу “З легким паром", яке розташоване в м. Бровари Київської області, вул. Київська, 1, де із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я, вчинили розбійний напад на потерпілого з метою заволодіння грошовими коштами останнього в сумі 1 млн. гривень. Цей напад було попередньо ретельно сплановано та інсценовано під проведення спеціальної операції із затримання особливо небезпечного злочинця, де А. повинен був удавати із себе радника Голови комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, Б. – слідчого Служби безпеки України, В. і Г. – групу захоплення, Д. – співробітника міліції, а у разі необхідності – понятого. Під час вчинення запланованих злочинних дій вказана злочинна група була затримана працівниками МВР УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві.

26 вересня 2008 р. відносно А., Б., В., Г. і Д. було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 та ст. 257 КК України (5).