Створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258?).

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258?, виражається в таких формах: 1) створення терористичної групи чи терористичної організації; 2) керівництво такою групою чи організацією; 3) участь у ній; 4) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації.

Терористична група – група з двох і більше осіб, які об’єдналися з метою здійснення терористичних актів. Терористична організація – стійке об’єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоча б один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації (ст. 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” від 20.03.03 р.).

Створення терористичної групи чи терористичної організації полягає у вчиненні будь-яких дій, результатом яких стала організація (виникнення) цієї групи чи організації.

Керівництво терористичною групою чи організацією виражається у вчиненні дій по визначенню тактики діяльності вже створеного формування, вчиненні дій, спрямованих на управління функціонуванням даних об’єднань осіб.

Участь у терористичній групі чи терористичній організації означає членство в ній. Учасником даної групи чи організації треба визнавати таку особу, яка усвідомлюючи свою належність до терористичної групи чи організації, дає згоду на участь у ній та виконує будь-які за характером, але обов’язково причинно обумовлені членством дії, що відображають характер діяльності цієї групи чи організації та є складовою частиною функціонування групи чи організації.

Матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації – це фінансування терористів, терористичної групи (терористичної організації); надання або збирання коштів безпосередньо чи опосередковано з наміром використання їх для вчинення терористичних актів чи злочинів терористичної спрямованості; надання коштів, інших фінансових активів чи економічних ресурсів, відповідних послуг безпосередньо чи опосередковано для використання в інтересах фізичних осіб, які вчиняють терористичні акти або сприяють чи беруть участь у їх вчиненні, чи в інтересах юридичних осіб, майно яких безпосередньо чи опосередковано перебуває у власності чи під контролем терористів або осіб, які сприяють тероризму, а також юридичних і фізичних осіб, які діють від імені чи за вказівкою зазначених осіб; надання допомоги особам, які брали участь у вчиненні терористичних актів; вербування фізичних осіб для заняття терористичною діяльністю, сприяння встановленню каналів постачання зброї терористам та переміщенню терористів через державний кордон України; переховуванні осіб, які фінансували, планували, підтримували чи вчиняли терористичні акти або злочини терористичної спрямованості тощо (ст. 25 зазначеного Закону).

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Відповідно до ч. 2 ст. 258? звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора і керівника, за діяння, передбачене в ч. 1 ст. 258?, якщо вона: 1) добровільно повідомила правоохоронний орган про терористичну діяльність терористичної групи чи терористичної організації; 2) сприяла: а) припиненню діяльності терористичної групи або терористичної організації або б) розкриттю злочинів, вчинених у зв’язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації; 3) якщо в її діях немає складу іншого злочину.

Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260 КК). Кваліфікуючи цей злочин за об’єктивною стороною, потрібно пам’ятати, що законодавець передбачив наступні його форми:

1) створення не передбачених законами України воєнізованих формувань (ч. 1 ст. 260 КК); 2) участь у їхній діяльності (ч. 1 ст. 260 КК); 3) створення не передбачених законом збройних формувань (ч. 2 ст. 260 КК); 4) участь у їхній діяльності (ч. 2 ст. 260 КК); 5) керівництво зазначеними формуваннями (ч. 3 ст. 260 КК); 6) їхнє фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. 3 ст. 260 КК); 7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260 КК).

Поняття воєнізованих або збройних формувань дане в примітках до ст. 260 КК Однак, воно не містить вказівки на всі необхідні істотні і достатні ознаки цих злочинних організацій Зокрема, в примітках 1 і 2 до ст. 260 КК не вказується ознака, вказана в назві та диспозиціях ч. 1 та ч 2 цієї статті, а саме, що ці формування не передбачені законами. Крім того, неповно розкрито специфічні ознаки цих організацій, що не дає змоги відмежувати їх від інших видів злочинних організацій.

3 урахуванням викладених зауважень видається, що воєнізованими формуваннями слід вважати організації, яким, окрім загальних ознак злочинної організації, притаманні ще й такі: 1) вони схожі на передбачені законами України військові формування, але їх створення не передбачене законами України. Це означає, що або взагалі відсутній закон, який передбачає створення відповідної воєнізованої організації, або ж вони не належать (не є структурним підрозділом, не перебувають у підпорядкуванні) до жодного із легально існуючих воєнізованих формувань чи груп – ЗС, СБ, ПВ, УДО, військ ЦО, внутрішніх військ МВС тощо; 2) вони мають організаційну структуру військового типу, що характеризується наявністю єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліни. Це включає в себе: поділ формування на підрозділи з визначенням особового складу кожного із них та підпорядкованості відповідних структурних частин; встановлення військових або інших звань; дотримання субординації; використання одностроїв, знаків розрізнення; застосування засобів впливу та заохочення, характерних для війська тощо. При цьому під формуваннями слід розуміти організації, які складаються з відносно самостійних підрозділів; 3) воєнізований характер завдань і методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які нею використовуються. Це вказує, що організація ставить перед собою специфічні завдання, які можуть покладатися лише на офіційно створені формування. Це вирішення завдань громадсько-політичного характеру методами військових операцій – заволодіння певними територіями чи їх утримання; силова підтримка владних структур; придушення збройного чи іншого організованого або масового опору владі; депортація населення; встановлення режиму військового стану; знищення живої сили супротивника та його матеріальних засобів тощо.

Збройним формуванням є воєнізована група, яка характеризується такою специфічною (окрім загальних ознак злочинної організації та воєнізованого формування) рисою: незаконно має на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову або іншого виду зброю.

Частиною 4 ст. 260 КК не охоплюється участь у нападі осіб, які не є членами не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування, оскільки закон передбачає відповідальність за участь у нападі в складі такої організації. Із врахуванням конкретних обставин справи, участь окремих осіб разом із членами незаконного воєнізованого чи збройного формування у нападі має кваліфікуватися за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини, що становлять собою напад, та за співучасть у злочині, передбаченому ч. 4 ст. 260 КК.

Поняття створення, керівництво, участь у діяльності та фінансування визначено при характеристиці ст. 255 КК.

Суб’єкт злочину загальний. За окремі злочини, вчинювані в ході нападів у складі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 КК, відповідальність настає з 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Ставлення до наслідків у вигляді загибелі людини (ч. 5 ст. 260 КК) характеризується непрямим умислом або необережністю, а до наслідків у вигляді заподіяння особі тяжкого тілесного ушкодження – прямим або непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину є загибель людей (ч. 4 ст. 260 КК) та настання інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260 КК). Під загибеллю людей слід розуміти смерть двох або більше людей. Під іншими тяжкими наслідками розуміються наслідки у вигляді заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження особі, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам, спричинення великої матеріальної шкоди тощо.

У ч. 6 ст. 260 передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи, яка створила відповідне воєнізоване чи збройне формування або брала участь в їх діяльності. Умовами такого звільнення є: 1) добровільний вихід зі складу вказаних злочинних організацій; 2) повідомлення про існування такого формування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування (у даному випадку закон не передбачає як умову звільнення особи від кримінальної відповідальності активне сприяння розкриттю організації). У ч. 6 ст. 260 не передбачено звільнення осіб, які керували воєнізованими або збройними формуваннями, займалися їх фінансуванням або постачанням зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки, а також брали участь у складі таких формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян.

1) Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями: постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua.

2) Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2010 р. (справа № 1-261/10) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.

3) Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями: постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua.

4) Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua.

5) Постанова судді військового апеляційного суду Центрального регіону України В.М. Ляшевича про продовження строку тримання під вартою від 20 березня (справа № 4-8-2009) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.

 

3. Злочини, пов’язані з тероризмом(ст.ст. 258 – 258?, 258⁴, 258⁵, 259 і 266 КК).

Терористичний акт (ст. 258). Тероризм – суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей (ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 р. №638-ІV). Основною сутнісною характеристикою тероризму є залякування терором, насильством, підтримання стану постійного страху. До ознак тероризму відносяться також створення загальної небезпеки, що виникає в результаті вчинення суспільно небезпечних дій або погрози такими, публічний характер вчинення та мета – прямий або непрямий вплив на прийняття якого-небудь рішення або відмова від нього в інтересах терористів.

Об’єкт злочину – сукупність суспільних відносин, які регламентують основи забезпечення безпечних умов існування суспільства.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258, виражається в таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій (ч. 1 ст. 258). З об’єктивної сторони злочин, вчинюваний в першій формі, характеризується наявністю таких ознак: а) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій; б) створення небезпеки для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 258); заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 258); спричинення загибелі людей (ч. 3 ст. 258); в) причиновий зв’язок між зазначеними діями та наслідками.

Під застосуванням зброї треба розуміти використання її вражаючих властивостей, при якому заподіюється шкода життю чи здоров’ю людини, знищується чи пошкоджується оточуюче середовище.

Вибух – займання певних об’єктів, яке супроводжується сильним звуком, внаслідок миттєвого хімічного розкладання речовин та створення сильно нагрітих газів.

Підпал – свідоме викликання пожежі де-небудь за допомогою вогню.

Інші дії, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків – застосування радіоактивних, отруйних та сильнодіючих речовин, розповсюдження епідемій та епізоотій, влаштування аварій та катастроф, затоплення, обвали, виведення з ладу життєзабезпечуючих об’єктів, порушення технологічних або виробничих процесів, блокування транспортних комунікацій тощо. Найчастіше терористичні акти вчинюються шляхом вибухів.

Під погрозою вчинення, зазначених у ч. 1 ст. 258 КК дій, треба розуміти психічний вплив на людей у формі висловлювання (усно чи письмово) наміру застосувати зброю, вчинити вибух, підпал чи інші дії.

Погроза повинна бути реальною, необхідні підстави, які б свідчили про серйозність та реальність наміру вчинити акт тероризму, наприклад, наявність зброї, вибухових, біологічно небезпечних, радіоактивних речовин, належність осіб до певних терористичних груп чи організацій, факти раніше вчинених ними терористичних актів, виконання підготовчих дій до відключення життєвозабезпечуючих об’єктів або до порушення технологічних процесів, блокуванню транспортних комунікацій і т.д.

Злочин вважається закінченим, якщо мало місце застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій або виникнення загрози вчинення зазначених дій та ці дії створювали реальну небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків.

Створення небезпеки настання зазначених наслідків – це реальна можливість, загроза, значний ступінь ймовірності заподіяння шкоди. Реальність небезпеки настання зазначених наслідків оцінюється на підставі даних про час, місце, обстановку, спосіб вчинення терористичного акту та інших обставин (скупчення людей, транспортних засобів тощо).

Небезпека для життя – реальна можливість загибелі хоча б однієї людини.

Небезпека для здоров’я – загроза заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження одній особі, чи легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності одній чи кільком особам.

Небезпека заподіяння значної майнової шкоди – загроза знищення чи пошкодження майна. Значність майнової шкоди визначається на підставі вартості майна, його кількості, із врахуванням матеріального становища потерпілого.

Небезпека настання інших тяжких наслідків – загроза настання таких наслідків, як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, серйозні порушення діяльності підприємств, установ, органів влади та управління, тривалі зупинки роботи підприємств, транспорту, хімічне або радіоактивне забруднення навколишнього середовища, поширення епідемій, епізоотій, загострення міжнаціональних відносин тощо.

Суб’єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом та спеціальною метою: 1) порушення громадської безпеки; 2) залякування населення; 3) провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; 4) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами; 5) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Порушення громадської безпеки, як бажаний для винних результат їх дій, виражається в зруйнуванні в певному населеному пункті, регіоні та суспільстві в цілому мікроклімату, що склався, з яким громадяни пов’язують своє спокійне існування, в зміні балансу психологічної рівноваги та стійкості на користь насильницьких методів вирішення соціальних конфліктів, дестабілізації становища.

Залякування населення пов’язане зі створенням такої соціально-психологічної атмосфери суспільної тривоги, коли основною психологічною домінантою стає страх, невпевненість людей в безпеці свого життя та здоров’я, захищеності прав і свобод, невіра в ефективну роботу правоохоронних органів.

Провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення – підбурювання до таких дій, які можуть потягти за собою настання зазначених подій.

Вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами виражається в спонуканні, підштовхуванні відповідних органів чи осіб до вчинення або невчинення дій, необхідних та вигідних для терористів, заради яких вони застосовують такі витончені способи, для створення такої ситуації, коли відповідні органи чи особи вимушені приймати незаконні рішення для забезпечення безпеки громадян та суспільства.

Привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста) – побудити звернути, зосередити увагу громадськості на певних поглядах терориста. Терорист – особа, яка бере участь у терористичній діяльності.

Законодавець вказав на вищевикладені цілі як рівнопорядкові. Однак практика свідчить про те, що порушення громадської безпеки, залякування населення, провокація воєнного конфлікту чи міжнародного ускладнення – це проміжні цілі, які більше характеризують сутність тероризму, ніж його кінцевий результат. Зазначені цілі є способом досягнення кінцевої мети – вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами; привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного.

Суб’єктом терористичного акту є особа, якій до вчинення злочину виповнилося 14 років.

Кваліфікованими видами терористичного акту, передбаченими ч. 2 ст. 258, є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків.

Особливо кваліфікованим видом терористичного акту, передбаченим ч. 3 ст. 258, є загибель людини. Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи.

Втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 258?). Об’єктивна сторона полягає у вчиненні хоча б однієї з таких дій, як втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту.

Втягнення особи у вчинення терористичного акту – проявляється в діях особи, пов’язаних з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на іншу особу і вчинених з метою викликати у неї рішучість взяти участь у вчиненні терористичного акту. Втягнення передбачає дії особи безпосередньо спрямовані на виникнення у іншої особи бажання вчинити терористичний акт.

Примушування до вчинення терористичного акту – це здійснення фізичного чи психічного впливу на особу, спрямованого на те, щоб залучити її, всупереч бажанню, до участі у вчиненні терористичного акту.

Способами примушування є: обман, шантаж, використання уразливого стану особи, фізичне насильство чи погроза його застосування.

Під обманом слід розуміти повідомлення неправдивих відомостей або замовчування певних відомостей, які повинні бути повідомлені особою, у результаті чого потерпілий вводиться в оману.

Шантаж – це психічне насильство, яке полягає у погрозі розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.

Уразливий стан – це зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

Фізичне насильство може виражатися у нанесенні ударів, побоїв, заподіянні тілесних ушкоджень, позбавленні волі тощо. Погроза застосування насильства полягає у залякуванні (усно, письмово, за допомогою конклюдентних дій) потерпілої особи застосуванням фізичного насильства.

Злочин, передбачений ст. 258?, вважається закінченим з моменту здійснення винним дій, спрямованих на втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до його вчинення, незалежно від того, чи вчинила терористичний акт особа, яку втягували чи примушували до вчинення цього злочину.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікованими видами втягнення у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту є вчинення злочину щодо кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб або службовою особою з використанням службового становища