Незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію (ст. 265. ).

Згідно з міжнародною конвенцією про фізичний захист ядерних матеріалів 1980 р., держави-учасниці зобов’язані передбачати всі заходи, в тому числі й кримінально-правові, для встановлення жорсткого контролю за обігом ядерних матеріалів.

Предметом злочину є ядерний вибуховий пристрій, пристрій, що розсіює радіоактивний матеріал або пристрій, що випромінює радіацію.

Ядерний вибуховий пристрій – пристрій, в якому джерелом енергії є синтез або ділення атомних ядер (вибуховий пристрій базується на використанні внутріядерної енергії, яка виділяється при ланцюгових реакціях ділення важких ядер або при термоядерних реакціях синтеза легких ядер (водорода) в більш важкі (гелія). Для зазначених реакцій характерно надзвичайно велике виділення енергії. Внаслідок швидкого виділення великої кількості енергії в обмеженому обсязі відбувається ядерний вибух, який суттєво відрізняється від вибуху звичайних боєприпасів як масштабами, так і характером факторів, які вражають.

Пристрій, що розпилює ядерний матеріал – механізм, пристосування, обладнання, за допомогою якого радіоактивний матеріал розпиляється (розсіюється) в довкіллі за допомогою вибуху (“брудна бомба”) або іншим способом.

Пристрій, що випромінює радіацію – технічний засіб, що здійснює вплив іонізуючих випромінювань на різні об’єкти. Вражаюча дія радіаційного опромінення обумовлена здатністю гамма-, бета-, альфа- випромінювання та нейтронів іонізувати молекули живих тканин, внаслідок чого порушується нормальний обмін речовин і життєдіяльність клітин.

Об’єктивна сторона полягає у незаконному виготовленні ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію.

Під незаконним виготовленням зазначених предметів потрібно розуміти умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії по їх створенню чи переробленню, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона незаконного виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію характеризується умисною виною.

Відповідальність за незаконне виготовлення зазначених предметів (ч.2 ст. 265?) настає лише у тому випадку, коли таке виготовлення вчинюється з метою спричинення загибелі людей, шкоди здоров’ю людей, майнової шкоди у великому розмірі або значного забруднення довкілля.

Обставинами, що обтяжують злочин, про які йдеться в ч.3 ст. 265?, є вчинення вказаних вище дій повторно або за попередньою змовою групою осіб, або спричинення ними загибелі людей, майнової шкоди у великому розмірі, значного забруднення довкілля чи інших тяжких наслідків.

Під загибеллю людей треба розуміти смерть хоча б однієї людини.

Інші тяжкі наслідки – це заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі, середньої тяжкості – двом особам і більше, а також значної матеріальної шкоди юридичній чи фізичній особі.

Майнова шкода, відповідно до примітки до ст. 265, вважається заподіяною у великому розмірі, якщо прямі збитки становлять суму, яка в триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Значне забруднення довкілля – надходження до довкілля забруднюючих речовин в розмірах, які призводять до погіршення екологічного стану відповідної місцевості.

Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК). Безпосередній об’єкт злочину – громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами.

Предметом злочину є: 1) вибухові речовини; 2) радіоактивні матеріали (ч. 1 ст. 267 КК); 3) легкозаймисті речовини; 4) їдкі речовини (ч. 2 ст. 267 КК).

Зміст понять вибухові речовини та радіоактивні матеріали ми розглядали у попередніх підрозділах.

Легкозаймисті речовини – це тверді, рідкі, газоподібні та пилоподібні речовини, які здатні спалахувати внаслідок дії незначних факторів. До них належать: самозаймисті речовини, які загоряються внаслідок контакту з атмосферним киснем, водою, іншими окислювачами (білий фосфор, металевий натрій, сірка тощо); речовини, які загоряються від удару, стискання (як правило, гази). Легкозаймистими є деякі вибухові речовини: рідини, з температурою спалаху парів до 28 °С включно; інші речовини (переважно, рідини) з температурою спалаху не більше 61 °С. Таким чином, легкозаймистими вважаються речовини, які здатні почати горіти внаслідок підвищення їх температури, іскри, інших чинників, тобто без ініціювання зовнішнім полум’ям. Тим більше вони загоряються внаслідок дії термічних факторів. Для таких речовин характерним є швидкий процес горіння і висока його температура. Це й зумовлює особливу небезпеку відповідних предметів та необхідність дотримання щодо них спеціальних правил безпеки.

До їдких речовин належать ті, які швидко вступають в хімічну реакцію з іншими матеріалами, роз’їдаючи їх, – подразнюють чи знищують живі тканини, розчиняють чи змінюють структуру більшості неорганічних речовин. Це всі види кислот та лугів (сірчана кислота, їдкий натр тощо). Предметом аналізованого злочину відповідна кислота чи луг можуть бути визнані лише тоді, коли з урахуванням їх концентрації та кількості, фізичного стану, тари, що використовується, речовина здатна заподіяти шкоду громадській безпеці. Наприклад, не можуть бути віднесені до їдких речовин, за незаконні дії з якими настає кримінальна відповідальність, харчові розчини оцтової кислоти, луги, які входять до складу косметичних засобів тощо.

Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах: 1) порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів; 2) порушення інших правил поводження з ними; 3) незаконне пересилання цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем (ч. 1 ст. 267 КК); 4) незаконне пересилання поштою або вантажем легкозаймистих або їдких речовин (ч. 2 ст. 267 КК).

Обов’язковою ознакою простих складів цих злочинів є спричинення суспільно небезпечних наслідків. При цьому обов’язковою ознакою злочину у його першій – третій формах є створення небезпеки: 1) загибелі людей; 2) настання інших тяжких наслідків, а у четвертій формі – загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Наслідки у вигляді загибелі людей або інших тяжких наслідків утворюють кваліфікований вид складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 267 КК (їх зміст було розкрито при розгляді питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 265 КК).

Суб’єктом злочину є особа, на яку покладено обов’язки по дотриманню відповідних правил.

Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характеризується необережністю. Ставлення ж винного до порушення вказаних у ст. 267 КК правил може бути умисним або необережним.

Порушення вимог режиму радіаційної безпеки (ст. 267? КК). Суспільнанебезпечність цього злочину полягає в тому, що створюється можливість загибелі людей або настання інших тяжких наслідків або їх реального спричинення.

Предметом цього злочину є продукти харчування рослинного та тваринного походження, промислова або інша продукція, тварини, риба, рослини або будь-які інші предмети, для переміщення яких за межі зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення, необхідний передбачений законом дозвіл або проведення дозиметричного контролю.

З об’єктивної сторони злочин виражається у переміщенні за межі зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення без отримання передбаченого законом дозволу або проведення дозиметричного контролю предмету даного злочину.

Під переміщенням слід розуміти зміну його місцезнаходження – зони відчуження чи зони безумовного (обов’язкового) відселення на інше місце, розташоване за межами таких зон. Способи вчинення такого злочину можуть бути різними – винесення, вивезення предмета злочину та інші. Переміщення здійснюється із порушенням зазначеного вище встановленого порядку. Склад злочину сформульований законодавцем як формальний.

Злочин вважається закінченим з моменту переміщення. У зв’язку з чим наведемо приклад: вироком Славутицького міського суду Київської області від 18 березня 2009 р. встановлено, що 31 січня 2009 р. біля 16 год., громадянин А., перебуваючи у районі третьої черги Чорнобильської АЕС, серед металоконструкцій непрацюючого вантажопідйомного крана знайшов вісім мотків з мідним дротом та двадцять один мідний контакт, які він, діючи з корисливих мотивів, заховав у салоні та моторному відсіку автомобіля марки ВАЗ-2121 та намагався без передбаченого законом дозволу та без проведення дозиметричного контролю вивезти за межі зони відчуження з метою подальшого збуту на пункт прийому металобрухту в смт. Іванків Київської області. Тим самим громадянин А. вчинив дії, що порушують вимоги радіаційної безпеки у спеціально визначеній зоні радіоактивного забруднення, порушивши вимоги п. 5 ст. 12 розділу 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином А. вчинив з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, але не виконав усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки близько 18 год. при виїзді за межі десятикілометрової зони відчуження на контрольно-пропускному пункті «Лелів» при перевірці працівниками міліції автомобіля було виявлено зазначений мідний дріт та мідні контакти загальною вагою 44 кг., які були вилучені працівниками міліції відділу зони ЧАЕС ГУ МВС України у Київській області. Дії А. були правильно кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 267? КК України як незакінчений замах на порушення вимог режиму радіаційної безпеки (4).

Суб’єкт злочину за частинами 1–3 ст. 267? КК – загальний, за ч. 4 – службова особа або особа, яка вчинила злочин, передбачений ст. 267? КК повторно.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, мотиви та мета не впливають на кваліфікацію.

Також ч. 4 цієї статті передбачає кваліфікуючі ознаки у вигляді спричинення загибелі людей та інших тяжких наслідків. Зміст цих понять аналізувався розкрито при розгляді питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 265 КК. До порушення вимог радіаційного режиму можливий лише прямий умисел, а щодо загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків – лише необережність (як злочинна самовпевненість, так і злочинна недбалість). При порушенні вимог режиму радіаційної безпеки і умисному заподіянні шкоди відповідальність повинна наступати за сукупністю даного злочину та умисного злочину проти життя, здоров’я, власності.

Незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268 КК). Неконтрольоване розповсюдження таких предметів загрозливе для життя і здоров’я людей, природного середовища матеріальних цінностей – тобто воно порушує громадську безпеку.

Предметом злочину є: 1) відходи; 2) вторинна сировина (ч. 1 ст. 268 КК); 3) речовини або матеріали, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення на територію України (ч. 2 ст. 268 КК).

Поняттям відходів охоплюються будь-які речовини, матеріали предмети, які утворюються у процесі діяльності людини і в подальшому не використовуються за місцем утворення чи виявлення, яких власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. При цьому радіоактивними відходам вважаються матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умов, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається.

Вторинна сировина – це залишки виробництва та побуту (вже використана сировина, тара, відпрацьовані матеріали), які придатні для переробки і використовуються повторно.

Речовини або матеріали, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення, – це відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристики яких створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини, та які потребують спеціальних методів поводження з ними. До них, зокрема, належать, непотрібні фармацевтичні товари, ліки та препарати, свиняча гноївка (фекалії), каналізаційний мул, азбест (пил та волокна).

Об’єктивна сторона злочину включає в себе вчинення таких дій щодо зазначених предметів: 1) ввезення на територію України без належного дозволу відходів або вторинної сировини; 2) транзит через територію України без належного дозволу відходів або вторинної сировини (ч. 1 ст. 268 КК); 3) ввезення на територію України речовин або матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення; 4) транзит через територію України речовин або матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороняються до ввезення (ч. 2 ст. 267 КК).

Під ввезенням на територію України без належного дозволу відходів або вторинної сировини розуміється фактичне переміщення відходів чи вторинної сировини через митний кордон України на її територію.

Транзит через територію України без належного дозволу відходів або вторинної сировини – це переміщення відходів чи вторинної сировини під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту на митному кордоні України.

Ввезення або транзит відходів чи вторинної сировини без належного дозволу має місце тоді, коли: дозвіл відсутній взагалі; дозвіл виданий неуповноваженим на те органом; порушені умови щодо кількості, видів, упаковки тощо відходів чи вторинної сировини; не дотримані вимоги щодо строків, місця ввезення, маршруту транзитного перевезення.

Можливості надання дозволу на ввезення на територію України чи транзит через її територію речовин або матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, законодавство України не передбачає.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269 КК). Вибух чи загоряння вибухових або легкозаймистих речовин на повітряних суднах здатні спричинити велику шкоду як для екіпажу і пасажирів цих суден, так і для невизначеного кола інших осіб.

Предметом злочину є: 1) вибухові речовини; 2) легкозаймисті речовини. Зміст цих понять розглянуто у попередніх підрозділах.

Об’єктивна сторона злочину включає дві обов’язкові ознаки: 1) діяння – незаконне перевезення зазначених речовин; 2) місце вчинення злочину – повітряне судно.

Під перевезенням слід розуміти дії, внаслідок яких вибухові або легкозаймисті речовини переміщаються в повітряному судні від моменту закривання його дверей перед початком польоту до їх відкривання після завершення польоту. При цьому не має значення, де саме знаходяться відповідні речовини – в одязі особи, яка перебуває на борту повітряного судна, в її ручній поклажі, багажі. Незаконним, перевезення буде тоді, коли воно здійснене: щодо вибухових або легкозаймистих речовин, які взагалі заборонені для перевезення повітряними судами; з порушенням вимог щодо кількості, упаковки речовин, які дозволені для перевезення: без отримання спеціального дозволу, який передбачений для перевезення певних видів вибухонебезпечних або легкозаймистих речовин.

Повітряне судно – це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрували в тривимірному просторі. До повітряних суден належать як ті, що важчі за повітря (літаки, гелікоптери, планери), так і легші (дирижаблі). Водночас не є повітряними суднами апарати, які підтримуються в повітрі близько до поверхні води чи землі за рахунок тиску повітря, відбитого від поверхні – судна, човни, всюдиходи на повітряній подушці.

Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 269 КК, – формальний. Злочин вважається закінченим з моменту початку вказаного перевезення.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисним ставленням винного до незаконного перевезення зазначених у ч. 1 ст. 269 КК предметів і необережним ставленням до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 269 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.

1) Вирок Коропського районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2008 р. (справа № 1-22-08) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.

2) Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua.

3) Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 травня 2009 р. (справа № 1-93/2009) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.

4) Вирок Славутицького міського суду Київської області від 18 березня 2009 р. (справа № 1-15/2009) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.