РОЗДІЛ 2. Юридичний аналіз контрабанди.

Об’єкт злочину.

Важливість дослідження об’єктивних ознак контрабанди полягає у тому, що вони мають вирішальне значення для правильної оцінки суспільної небезпечності діяння, кваліфікації злочину, призначення покарання.

Перш ніж приступити до характеристики об’єкта контрабанди, важливо з’ясувати питання що, власне, є об’єктом злочину.

Протягом останніх десятиріч у науці кримінального права переважала позиція, що об’єктом злочину є суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом і яким в результаті суспільно небезпечного посягання завдається чи може бути завдана шкода.

Проте, на нашу думку, ця позиція сьогодні не зовсім відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей. Вона дещо недооцінює значення людини у сфері соціального життя.

З прийняттям у 1996 році Конституції України встановлено кардинально нові ціннісні орієнтири. Людину визнано найвищою соціальною цінністю, а її права, свободи та їх гарантії мають визначати зміст і спрямування діяльності держави.

Об’єктом злочину, який найповніше порівняно з іншими елементами складу злочину відображає характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватись не якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності.

Об’єкт як елемент складу злочину – це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямовано злочинне діяння і яким воно може заподіяти шкоду. Структурну основу об’єкта злочину створюють суб’єкти суспільних відносин, блага, що їм належать, а також предмети, діючи на які винна особа посягає на ці блага [2, с.127].

Питання, пов’язані із визначенням об’єкта злочину, є одними з найбільш складних у науці кримінального права. Адже правильне встановлення об’єкта злочинного посягання має велике теоретичне та практичне значення. Це сприяє з’ясуванню соціально-політичної суті злочину, зокрема характеру і ступеня його суспільної небезпечності.

В юридичних джерелах радянського періоду, які стосуються проблем об’єкта злочину, дана “вертикальна” класифікація об’єктів. Розрізняють загальний об’єкт, родовий (іноді його називають груповим, або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах – видовий). Такий поділ передбачає уточнення стосовно того, проти яких саме суспільних відносин безпосередньо і насамперед спрямований даний злочин, яким суспільним відносинам суспільства він завдає шкоди.

Загальним об’єктом злочинів визнається об’єкт, на який спрямовані всі злочинні посягання. Це вся сукупність суспільних відносин, що охороняються законом. Їх перелік містить ст.7 КК України (суспільний лад, політична і економічна системи держави, власність, особа, права і свободи громадян, правопорядок) [1, с.45].

П.С.Матишевський та Є.В.Фесенко вважають, що практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об’єктом як елементом складу злочину. По суті, це об’єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об’єкта злочину. Отже, для введення так званого загального об’єкта у “вертикальну” класифікацію об’єктів злочинів немає підстав. Ця класифікація, на їхню думку, охоплює лише два види об’єктів – родовий і безпосередній [2, с.129].

Як видається, не слід так категорично стверджувати, що немає підстав для введення загального об’єкта у “вертикальну” класифікацію, оскільки він об’єднує вичерпне коло суспільних відносин, взятих під охорону кримінального закону. Якщо ж ті чи інші відносини не взяті під охорону, то заподіяння їм шкоди не є злочином. Загальний об’єкт дає змогу розкрити соціально-політичну сутність, суспільну небезпечність злочину. Він допомагає іноді відмежувати злочин від незлочинної поведінки.

В.Я.Тацій вважає, що відмова від триступеневої класифікації небажана тому, що на ній побудована система Особливої частини кримінального закону. Триступеневому поділу – Особлива частина – глава Особливої частини – склад злочину – відповідає і триступеневий поділ об’єкта кримінально-правової охорони: загальний об’єкт – родовий об’єкт – безпосередній об’єкт. Найголовніше ж полягає у тому, що запропонована система класифікації відповідає потребам практики, логічна – адже вона заснована на співвідношенні філософських категорій загального, особливого і окремого [7, с.80].

Отже, доцільно залишити загальний об’єкт злочину у “ветикальній” класифікації.

Під родовим об’єктом розуміють певне коло тотожних чи однорідних за соціально-політичною і економічною суттю суспільних відносин. Це об’єкт – єдиний для певної (однорідної) групи злочинів. Він є критерієм класифікації усіх злочинів і кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме ця його властивість і є основою побудови Особливої частини Кримінального Кодексу України [1, с.45].

Законодавець відніс контрабанду до інших державних злочинів. В юридичній літературі є різні думки щодо родового об’єкта інших державних злочинів.

Деякі автори вважають, що інші державні злочини мають єдиний родовий об’єкт, причому одні з них таким визнають основи державного управління, інші – основи державного управління і основи господарської могутності держави. Окремі вчені вважають, що родовий об’єкт інших державних злочинів – це суспільні інтереси в галузі охорони національної, релігійної та расової рівності, основ обороноздатності, громадської безпеки і господарського порядку держави, господарської діяльності, а також здійснення правосуддя в галузі боротьби з державними злочинами.

На думку С.В.Дьякова, А.А.Ігнатьєва і М.П.Карпушина, інші державні злочини неоднорідні за своїм складом, тому лише умовно можна сформулювати для них єдиний родовий об’єкт посягання. Ним є основні інтереси в різних галузях будівництва незалежної держави: державного управління, національної безпеки, режиму державних кордонів, народного господарства, безпеки залізничного, водного і повітряного транспорту, правосуддя.

Щодо родового об’єкта інших державних злочинів є ще одна точка зору, яка зводиться до того, що злочини, які розглядаються, мають декілька родових об’єктів. Однак питання про те, що є родовим об’єктом контрабанди, вирішується по-різному. Одні визнають родовим об’єктом контрабанди основи господарської могутності держави, інші – монополію зовнішньої торгівлі.

На думку В.Я.Тація, щодо інших злочинів проти держави, до яких відносять контрабанду, не варто продовжувати пошук родового об’єкта, оскільки стосовно цієї групи злочинів його неможливо знайти з тієї причини, бо його просто немає, тому що, об’єднуючи ці злочини в одну групу, законодавець керувався не ознаками їх родового і безпосередніх об’єктів, а іншими міркуваннями [7, с.82].

Що ж до контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів (ст.70-1 КК України), то, на нашу думку, слід погодитися з міркуванням А.Музики, який вважає, що за родовим об’єктом цей злочин можна віднести до такого, що посягає на здоров’я населення [4, с.90].

Найбільш обґрунтованою є думка авторів, які обстоюють позицію, що інші державні злочини об’єднані не за одним якимось родовим об’єктом, а за декількома родовими об’єктами. Притім контрабанду слід віднести до злочинів, які посягають на суспільні відносини у сфері забезпечення господарської могутності України.

Кожен із злочинів, об’єднаних за ознаками спільності родового об’єкта, характеризується своїм безпосереднім об’єктом, встановлення якого має важливе значення для правильної соціально-політичної оцінки злочину і його юридичної кваліфікації. В науці кримінального права під безпосереднім об’єктом посягання розуміють суспільні відносини, на які посягає конкретний злочин [2, с.130].

На думку більшості юристів, безпосереднім об’єктом злочину у випадку контрабанди є державна монополія зовнішньої торгівлі [6, с.88]. Щоправда, в деяких джерелах це питання вирішується не зовсім послідовно. Так в одному з підручників в Особливій частині кримінального права автори, кваліфікуючи інші державні злочини, зазначають, що контрабанда відноситься до злочинів, які мають своїм безпосереднім об’єктом основи господарської могутності держави. Аналізуючи ж контрабанду, стверджують, що об’єкт контрабанди – державна монополія в галузі торгівлі [5, с.46]. Отож не зовсім зрозуміло, що все ж таки є безпосереднім об’єктом контрабанди – основи господарської могутності держави, чи державна монополія зовнішньої торгівлі?

Як видається, безпосереднім об’єктом контрабанди є суспільні відносини у сфері забезпечення встановленого порядку переміщення матеріальних цінностей, а також окремих предметів та речовин, які вилучені з вільного обігу, через митний кордон України.

Стосовно додаткового об’єкта контрабанди, то тут слід погодитися з думкою Б.С.Левіка, який вважає, що ним може бути громадська безпека, здоров’я населення, політичні інтереси України [3, с 78]. Щодо додаткового безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст.70-1 КК України, то тут є слушною думка А.Музики, який вважає, що ними є державна монополія у сфері експортно-імпортних операцій з наркотичними засобами, психотропними речовинами [4, с.95].

На завершення важливо зазначити, що юридичне значення об’єкта контрабанди полягає у тому, що він є обов’язковим елементом цього складу злочину. Не визначивши правильно об’єкт контрабанди, не можна говорити про вирішення питань кваліфікації даного діяння.

 

Об'єктивна сторона злочину.

Визначення складу злочину шляхом встановлення в законі його об’єктивних і суб’єктивних ознак є однією з гарантій обґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності.

 

Як елемент складу злочину об’єктивна сторона охоплює ознаки, які

характеризують злочин з погляду його зовнішнього прояву. Вона містить велику кількість інформації, необхідної для кваліфікації діяння.

Об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання [3, c.50].

Ознаками, які характеризують об’єктивну сторону злочину є:

Ø суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність);

Ø суспільно-небезпечні наслідки;

Ø причинний зв’язок між діянням і наслідками;

Ø місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину (так звані факультативні ознаки об’єктивної сторони, їх не завжди вказують у конструкції складу злочину) [4, с.133].

Таке розуміння об’єктивної сторони злочину випливає з принципового

положення про те, що ні думки, ні наміри особи, а тільки її суспільно

небезпечне, протиправне і винне діяння є кримінально караним.

З об’єктивної сторони контрабанда полягає в активних діях – це незаконне переміщення через митний кордон України предметів, які вказані в

диспозиції ст.70, 70-1 Кримінального кодексу України, за наявності хоча

б однієї із зазначених ознак, тобто переміщення поза митним контролем, з

приховуванням від митного контролю, вчинене групою осіб, що

організувались для заняття контрабандою, вчинення контрабанди у великих

розмірах; контрабанда історичних та культурних цінностей; отруйних,

сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів;

наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

Для аналізу об’єктивної сторони цього злочину важливо з’ясувати поняття митного кордону. Відповідно до ст.4 Митного кодексу України, митнийкордон збігається з державним кор доном, за винятком меж спеціальних митних зон.

Функції проведення митної політики України покладені на спеціальні

органи держави – органи митного контролю. Безпосередньо на митному

кордоні України ці функції виконують митниці. Згідно із ст.12 Митного

кодексу України, митниці розміщені:

Ø на митному кордоні України в пунктах пропуску через державний кордон України, через які здійснюється залізничне, автомобільне, морське, річкове, повітряне та інше сполучення, а також в інших районах митної території України;

Ø у пунктах, розміщених на митному кордоні України там, де він збігається з межами спеціальних митних зон, а також на території спеціальних митних зон.

У п.3 ст.15 Митного кодексу України дано таке поняття: “переміщення через митний кордон України” – це “ввезення на митну територію України, вивіз з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів будь-яким способом, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередач”.

Якщо ж через митний кордон переміщуються вантажі, то необхідновстановити, чи особа не приховувала від митних установ товар, щопереміщується. Приховування предметів контрабанди є самостійною ознакою цього складу злочину і виражається у різноманітних за характером діях.Ø Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 лютого1999 р., переміщення предметів із приховуванням від митного контролю –це якщо їх переміщують з використанням тайників або інших засобів, що утруднюють їх виявлення;Ø шляхом надання одним предметам вигляду інших;Ø шляхом подання до митного органу України як підстави для переміщення предметів підроблених документів або таких, які одержані незаконним шляхом, містять неправдиві дані чи є підставою для переміщення інших предметів [12, п.4]. Спосіб приховування кваліфікуючого значення не має. У нині діючійредакції ст.70, 70-1 КК України немає такої ознаки контрабанди, якнезаконне переміщення товарів чи інших цінностей, вчинене зприховуванням їх у спеціальних сховищах. Вчинення контрабанди з приховуванням у спеціальних сховищах, як свідчить правозастосовна практика, є одним із найпоширеніших способів учинення цього злочину. Такі спеціальні сховища найчастіше обладнують вавтомобілях, вагонах, валізах. Практика показує, що спеціальні сховища для приховування предметів контрабанди виявляються не тільки в транспортних засобах, але йпредметах особистого вжитку (одязі та ін.) Поширеною є також контрабанда, яка вчиняється шляхом використання фальшивих або підроблених митних та інших документів. Статті 70, 70-1 КК України не містять у собі такої кваліфікуючої ознаки цього складу злочину. Однак встановлення цього способу вчинення контрабанди, який, на нашу думку, наділений порівняно вищим ступенем суспільної небезпеки, має враховуватися під час вирішення питань призначення покарання. Під обманним використанням митних та інших документів розуміють дії осіб, які пов’язані з поданням митному контролю у вигляді підстав дляпереміщення товарів та інших цінностей заздалегідь підроблених абоодержаних незаконним шляхом документів чи документів, які вміщуютьфальшиві відомості [10, с.81]. До контрабанди, вчиненої з обманним використанням митних документів, відноситься також заміна вказаного в митній декларації виробу більш цінним. Приховування як ознака кримінально-караної контрабандихарактеризується двома моментами: це, по-перше, сам факт фізичногопереміщення товарів через митний кордон з порушенням встановленогозаконом порядку; по-друге, предмети, що переміщуються через митнийкордон, не пред’являються для митного контролю або замасковуються(утаюються) від митного контролю. Незамасковані речі, навіть якщо вони іне підлягають пропуску через митний кордон за тією чи іншою підставою,не можуть розглядатися як контрабанда [1, с.85]. Винятком з цього єнезаконне переміщення через митний кордон історичних і культурнихцінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин,вних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та боєприпасів до неї), наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Переміщення таких предметів через митний кордон за всіх умов визнається контрабандою, незалежно від способу скоєння. Підставою для кваліфікації такої контрабанди за ст.70 чи 70-1 КК України є сам предмет, який незаконно переміщується через митний кордон.Крім названих у ст.70-1 предметів, уся інша контрабанда товарів табудь-яких цінностей вважається злочином, передбаченим ст.70 КК Українитільки в тому разі, якщо виявлена одна із зазначених у законі умов(незаконне переміщення через митний кордон предметів у великих розмірахабо переміщення групою осіб, які організувалися для заняттяконтрабандою). У примітці до ст.70 КК України є таке роз’яснення: “Під великим розміром слід розуміти контрабанду, якщо загальна вартість її предметів становить двісті і більше офіційно встановлених розмірів заробітної плати.”У зв’язку з існуванням різноманітних роздрібних цін і за браком їх державного регулювання вартість предметів контрабанди слід визначати зависновками товарознавчої експертизи, користуючись роздрібними цінами, заякими ці предмети є у вільному продажі. Вартість іноземної валюти требавизначати за офіційним курсом НБУ на момент учинення злочину, а в разірізниці між курсами її купівлі та продажу – за курсом її купівлі НБУ У процесі неодноразового незаконного переміщення предметів через кордон підсумовувати їхню вартість правомірно у тому разі, якщо умисел винного був спрямований на вчинення контрабанди у великому розмірі. Якщо такого умислу не було, то розмір контрабанди обчислюється у кожному окремому випадку [7, с.38]. Не може бути притягнута до кримінальної ідповідальності особа, яка неодноразово вчиняла контрабанду в незначних розмірах у кожному випадку, хоча загальний розмір контрабанди великий, якщо немає інших ознак, зазначених у ст.70 КК України. У правозастосовій практиці під групою осіб, які організувалися, щобзайматися контрабандою, розуміють двох і більше осіб, об’єднаних з метоюспільного і неодноразового переміщення товарів через митний кордон [6,с.262]. Оскільки мова йде про злочинну групу, то всі її учасники несутьвідповідальність за ст.70 чи 70-1 КК України, і немає значення, в чомуконкретно виявилась злочинна діяльність кожного з її учасників.Діяльність учасників злочинної групи, у чому б вона не виявлялася,повинна розглядатись як організована діяльність усієї групи, якщо вонаспрямована на реалізацію спільного злочинного плану. Характер участі особи у злочинній діяльності групи може бути врахований ахований в процесі призначення покарання. Неорганізоване об’єднання винних для разового незаконного переміщення предметів контрабанди не утворює такої групи [7, с.88]. Надання допомоги контрабандистам у вигляді усунення перешкод, надання транспортних засобів і тому подібні дії осіб, які не входили в групу, що організувалася для вчинення контрабанди, а також заздалегідь обіцянеприховування контрабандних товарів та цінностей, кваліфікується якспівучасть у контрабанді за ст.19, 70, 70-1 КК України (як пособництво).Об’єктивну сторону контрабанди отруйних, сильнодіючих, радіоактивних,вибухових речовин, зброї та боєприпасів становить дія, а незазначення вмитній декларації і непред’явлення митному контролю вищеназванихпредметів особою, яка прямує через кордон, – це бездіяльність.Об’єктивна сторона контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів виражається в незаконному переміщенні зазначенихпредметів через митний кордон або поза митним контролем, або зприховуванням від митного контролю. Законом України “ Про внесення змін до Закону України “Про обіг вУкраїні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів іпрекурсорів” визначено всі основні операції, пов’язані з обігом цихзасобів і речовин. Згідно зі ст.12 цього закону, імпорт, експорт аботранзит наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорівздійснюється відповідно до сертифіката (окремого дозволу, виданогоспеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорониздоров’я для кожного такого випадку, незалежно від того, стосується цеодного чи кількох наркотичних засобів, психотропних речовин абопрекурсорів). Порядок видачі сертифіката та його зразок встановлюютьсяКабінетом Міністрів України. Копія сертифіката, засвідчена увстановленому порядку, додається до кожної партії вантажу і надсилаєтьсяурядові країни-імпортера [2, ст.12 ] Імпорт, експорт або транзит наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюються лише через митниці, визначені Державною митною службою України. Порушення цього порядку переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів через митний кордон України утворює контрабанду. Не визнаються контрабандою випадки перевезення на суднах чи літаках міжнародного сполучення обмеженої кількості наркотичних засобів і психотропних речовин, необхідних для надання першої медичної допомоги, а також випадки, коли літак, що здійснює транзит повітряним шляхом партії наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів, пролітає над територією України без посадки [5, с.69]. У проекті Кримінального кодексу України, який підготувала робоча група Кабінету Міністрів України, вчинення контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, вміщено у розділі “Злочини в сфері обігу наркотичних засобів та проти здоров’я населення”, тобто там, де містяться всі інші злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків. Редакція статті про контрабанду майже не відрізняється від попередньої редакції, тобто збігається з редакцією Закону 1995 року.ії, тобто збігається з редакцією Закону 1995 року. Велике практичне і теоретичне значення має правильне вирішення питання про момент визначення контрабанди закінченим злочином. З цього приводу втеорії відомі різні думки. Одні автори вважають, що контрабанда єзлочином як у тому випадку, коли контрабандист перемістив товари черезкордон, так і тоді, коли вони виявлені в процесі митного догляду, підчас затримання в момент незаконного переходу кордону [8, с.68]. На думкуінших авторів, закінченою контрабанду треба вважати з того моменту, колитовари, інші цінності були фактично переміщені через кордон [7, с.89]. Адеякими авторами контрабанда визнається закінченою з моменту викриття увинного товарів або інших цінностей, які він намагався перемістити черезкордон, а також коли особа затримана з контрабандними цінностями,роблячи спробу перейти через кордон України поза митним кордоном [9,с.81]У судовій практиці контрабанду слушно вважають закінченим злочином змоменту фактичного незаконного переміщення товарів через митний кордонУкраїни. Разом з тим на практиці виникає питання про добровільну відмову відвчинення контрабанди та в якій стадії даного злочину вона можлива. Зазагальною теорією права добровільна відмова можлива тоді, коли особаусвідомлює відсутність перешкод для провадження злочинної діяльності,але самостійно доходить висновку про необхідність припинення злочину.Немало слідчих та суддів вважають, що видача предметів контрабанди увідповідь на пропозицію працівника митниці під час особистого оглядунемає нічого спільного з добровільною відмовою від вчинення контрабанди,крім зовнішніх ознак. На нашу думку, добровільною відмовою слід вважати і випадки, коли після заповнення декларації та опитування громадян щодо наявностінезадекларованих товарів, громадяни зізнавалися про їх наявність, пред’являючи із схованих місць, і практично добровільно відмовлялися відзлочину.