РОЗДІЛ 3. Історичні аспекти боротьби з контрабандою в Україні.

Злочини у сфері господарської діяльності є об’єктом постійної уваги

науковців. Підвищена суспільна небезпека економічної злочинності полягає у її негативному впливі на інститути суспільства, порушення встановленого порядку функціонування матеріальної основи держави - економіки [ 13, с 779]. Одним із таких злочинів є контрабанда, відповідальність за яку встановлена у ст. 201 КК України.

Надзвичайно важливим для вирішення проблем боротьби із цим суспільно

небезпечним діянням є з’ясування питань соціальної зумовленості

криміналізації даного діяння, зокрема питання про історичні передумови

встановлення кримінально-правової заборони контрабанди та особливостей

боротьби із даним злочином на різних етапах розвитку Українського

законодавства.

Необхідно відзначити, що склад контрабанди розглядався у кандидатських

дисертаціях Н.В.Качева, М.П.Дороніна, В.М.Колдаєва, В.В.Лук‘янова,

Б.І.Тишкевича, Ю.І.Сучкова. Важливий внесок у дослідження питань

контрабанди зробили такі вчені: Л.В.Багрій-Шахматов, А.Ф.Бантишев,

В.А.Владимиров, В.М.Володько, М.П.Карпушин, В.І.Курляндський,

П.С.Матишевський, Ю.Б.Мельникова, С.І.НІкулін, Г.Б.Устинова.

Незаперечним позитивним внеском у розробку питань боротьби з

контрабандою є захищені в Україні кандидатські дисертації СА.Гадойбоєва

(1996) та Д. Д. Давітадзе (1992).

Ціллю написання даної статті є узагальнення законодавчої бази боротьби з

контрабандою в Україні на різних історичних етапах та з’ясування

позитивних і негативних аспектів які супроводжували законодавчу

регламентацію кримінально-правової заборони контрабанди, з метою

вироблення ефективних засобів боротьби з цим антисуспільним явищем.

Сам термін “контрабанда” походить від італійського “contrabando” (contra

- проти і bando - урядовий указ) і визначається як незаконне переміщення

товарів чи інших цінностей че-рез державний кордон або самі предмети,

незаконно перенесені чи перевезені через кордон [19, 372].

Контрабанда - явище давнє. Вона згадується як нелегальне перевезення

товарів з однієї країни в іншу в давньогрецьких і давньоримських

істориків. Точних свідчень про час виникнення митної справи на території

нашої держави немає. Особливо широкий розвиток контрабандна діяльність

набула у XX столітті.

Уперше в літературі радянського періоду, присвяченій кримінальному

праву, про контрабанду як про злочин було сказано в Декреті СНК РРФСР

від 29.12.17 р. “Про дозволи на ввезення та вивезення товарів” [27, ст.

197]. Відповідно до цього декрету контрабандою визнавалося ввезення до

країни та вивезення з її території товарів без відповідного дозволу і

переслідувалося за законами республіки. Товари, які ввозилися на

радянську територію без дозволу, вважалися контрабандними і

конфісковувалися митними установами. Видання декрету про введення

дозвільно-заборонної системи стало важливим заходом щодо встановлення

державного контролю над зовнішньоторговельними операціями, що у свою

чергу організаційно підготувало монополію зовнішньої торгівлі.

ційно підготувало монополію зовнішньої торгівлі.

11 травня 1920 року було прийнято спеціальну постанову Ради праці й

оборони “Про боротьбу з контрабандною торгівлею” [23, 196]. Ця постанова

категорично забороняла усім організаціям і громадянам проводити

закупівлю іноземних товарів у прифронтовій зоні. Особи, які незаконно

переходили лінію фронту, підлягали відповідальності за шпіонаж, а

належні їм товари та гроші конфісковувалися.

Декретом РНК від 03.01.21 p. “Про реквізиції та конфіскації” [7, 37]

законодавець вперше вводить в поняття контрабанди такі ознаки, як

приховування товарів, грошей і усякого роду предметів від митного

контролю або їх таємне переміщення поза митними установами. Виключення

складала лише невелика кількість предметів, котрі прирівнювалися до

контрабандних, незалежно від способу перевезення їх через кордон [8, 5].

1 липня 1922 року був прийнятий перший Кримінальний кодекс Російської

Федерації (далі -КК Російської Федерації). Склад злочину “контрабанда”

містився у ст. 97, яка у свою чергу увійшла в главу першу - “Державні

злочини”. У ст. 97 говорилося про контрабанду лише в загальних рисах -

як порушення законів і постанов про перевезення товарів через кордон.

Слід відмітити, що диспозиція статті була бланкетною і для її

застосування необхідно було звертатися до нормативних актів, які

регулювали на той час вивезення товарів за кордон і ввезення їх із-за

кордону.

Таких законів на той час було прийнято досить багато. Як правило, вони суперечили один одному, повторювалися і їх застосування являло собою

певну складність. Тому Декрет РНК від 01.09.22 р. “Про митну охорону”

[6, 734] узагальнив наявний у той час нормативний матеріал, що торкався

ввезення та вивезення товарів через кордон; усунув колізії та

непослідовність законів, приділив належну увагу кваліфікуючим ознакам

поняття контрабанди і відповідальності за неї.

Стаття 7 цього Декрету визначала контрабанду як переміщення або замах на

переміщення будь-якого майна через державний кордон з приховуванням від

митного контролю. У законі вперше контрабандою визнавалося збереження і

транспортування товарів і предметів.

Декрет РНК від 01.09.22 p., як і Декрет РНК від 03.01.21 p.,

розмежовував контрабанду на адміністративно і кримінально карану.

Контрабанда, вчинена із застосуванням зброї посадовими особами при

виконанні службових обов’язків, предметів, указаних у статті 10 Декрету

від 17.10.21?., каралася, окрім відібрання предметів, іще й стягненням

пені у подвійному розмірі, за ч. 2 ст. 97 КК РРФСР

Вивезення валютних цінностей (іноземної валюти, переказів, векселів,

чеків, виписаних у іноземній валюті, дорогоцінних металів у злитках та

виробах) з порушенням правил Декрету ВЦВК та РНК від 19.04.23 р. “Про

порядок вивезення та переведення за кордон валютних цінностей” [5, 360]

каралося за ст. 97 КК. Валютні цінності, які незаконно перевозилися,

конфісковувалися митними органами як контрабанда.

Слід сказати, що у 1922 році був прийнятий Кримінальний кодекс УРСР

(далі - КК УРСР), який містив у собі статтю, що передбачала кримінальну

УРСР), який містив у собі статтю, що передбачала кримінальну

відповідальність за контрабанду. Зміст цієї статті був аналогічним

змісту ст. 97 КК Російської Федерації. Декретом ВЦВК і РНК РРФСР від

01.03.26 р. зміст ст. 97 КК РРФСР 1922 р. було суттєво змінено [22, с

94]. У ч. 1 ст. 97 формулювалося поняття контрабанди. Вона визначалася

як переміщення через державну прикордонну межу товарів, цінностей, майна

і різного роду предметів поза митними установами або через такі, але з

приховуванням від митного контролю. У новому КК УРСР 1927 року поняття

контрабанди було дане у точній відповідності до редакції закону РСФСР.

Згідно з новою редакцією розрізнялося два види контрабанди - проста, яка

каралася в адміністративному порядку (ч. 1 і 2), і кваліфікована (ч. 3).

У новій редакції ст. 97 КК мала зворотну силу для злочинів, які

підпадали під ознаки ч. 2 ст. 97 КК старої редакції, а також у

відношенні контрабанди, вчиненої у співучасті кількома особами, але не

обтяженої ніякими іншими кваліфікуючими ознаками, вказаними у ст. 261

Митного статуту СРСР, у плані припинення кримінального провадження і

вирішення цих справ у адміністративному порядку.

Справи про контрабанду які кваліфікувалися за ч. 3 ст. 97 КК нової

редакції, підлягали вирішенню в кримінально-судовому порядку. Справи про

контрабанду, що кваліфікувалася за ч. 1 ст. 97 КК старої редакції, які

знаходилися у провадженні народних судів, були припинені й передані в

адміністративні органи [24, 1032].

Із ст. 97 були виключені вказівки на кваліфіковані ознаки контрабанди,

але було зроблене посилання на ст. 261 Митного статуту. До таких ознак

Митний статут відносив контрабандне переміщення товарів із застосуванням

транспортних засобів, збройну контрабанду та деякі інші [17, 237-285].

Дещо уточнювалася міра покарання за кваліфіковану контрабанду [1,

143-146; 2, 324-328; 10, 173-179; 4].

Постановою ЦВК і РНК від 30.04.26р. була прийнята нова редакція ст. 260 Митного статуту СРСР, яка уточнювала кваліфікацію окремих видів порушень правил про порядок ввезення в СРСР товарів із-за кордону.

Відповідно до нової редакції ст. 260 Митного статуту поняття контрабанди

значно розширилося. До неї прирівнювалися, зокрема, збут предметів, що

провозилися пасажирами безмитно, а також із сплатою мита, але

безліцензійно; продаж предметів, що пропускаються безліцензійно в

поштових посилках [21]; збут предметів, хоча зі сплатою мита і за

наявності ліцензій, але із забороною збуту. Сюди, таким чином, належали

випадки неправомірного використання організаціями й окремими особами

соціальних пільг, наданих з метою полегшення одержання з-за кордону

предметів для власних потреб, а не з метою збуту.

Згідно з п. “є” ст. 260 як контрабанда розглядалися і різні спроби

продажу товарів, одержаних організаціями і підприємствами за ліцензіями

не для збуту. Отже, Статут забороняв підприємствам, що купували за

кордоном предмети, необхідні їм для виробничих цілей, перепродавати

всередині країни. Такі неправомірні дії тягли за собою адміністративну

ністративну відповідальність за ст. 262 Митного статуту, а при виявленні

встановлених законом кваліфікуючих ознак - кримінальне переслідування за

ст. 97 КК. За наявності у діях винних ознак кримінальних діянь,

передбачених іншими статтями КК, вони притягувалися до відповідальності

за сукупністю вчинених злочинів [26, 88].

У 1927 р. було прийнято Положення про державні злочини [20, 123]. Стаття 24 вказаного документу була розміщена у розділі “Про особливо небезпечні злочини проти порядку управління”.

Важлива роль у розвитку поняття контрабанди належить також Митному кодексу СРСР (далі-МК СРСР), затвердженому Постановою ЦВК і РНК від 19.12.28 р. [28] і діючому до 1964 р. У розділі “Про контрабанду,

стягнення за неї та провадження справ про контрабанду” (ст. 164-165)

простою контрабандою вважалося будь-яке переміщення через кордон

вантажів “поза митними установами або через ці установи, але із

приховуванням від митного контролю”, а також будь-які дії, направлені на

це (приготування, зберігання контрабандних товарів, їх продаж і под.).

Диспозиції норм кримінального закону про боротьбу з контрабандою були

бланкетними. За просту контрабанду винні несли відповідальність в

адміністративному порядку, за кваліфіковану - у кримінальному.

У застосуванні судами законодавства про контрабанду зустрічалися окремі

недоліки. З метою їх усунення Пленум Верховного Суду РРФСР протягом

1923-1926 pp. прийняв низку постанов. Так, у 1923 р. ним було дано

роз’яснення, що під злочинним діянням у “вигляді промислу” потрібно

розуміти “довгострокове або багаторазове вчинення злочину”.

Пленум Верховного Суду РРФСР засудив практику застосування ч. 2 ст. 97 КК РРФСР по відношенню до робітників, службовців, селян і прикордонників а переміщення контрабанди у невеликій кількості. Пленум пояснив, що вона повинна застосовуватися виключно до контрабандистів-професіоналів і посадових осіб, які здійснюють боротьбу із цим злочином і використовують своє службове становище для особистого збагачення шляхом переміщення контрабанди у значній кількості [26, 28]. Пленум додатково роз’яснив, що ч. 2 ст. 97 КК РРФСР повинна застосовуватися лише до тих посадових осіб, які за своїм службовим становищем звільнялися від митного огляду абосамі здійснювали цей огляд [26, 87].

Особи, які притягувалися до відповідальності за контрабанду, не

звільнялися від відповідальності за інші злочини, вчинені ними при

переміщенні контрабандних товарів (наприклад, при незаконному перетині

кордону, при перевезенні спирту і под.) [26, 88].

При вчиненні контрабанди особою, у розпорядженні та віданні якої

знаходилося судно, останнє підлягало конфіскації. Не допускалася

конфіскація судна, на якому перевозилася контрабанда, якщо злочин

вчинювався пасажиром або членом екіпажу без відому капітана або особи, у

розпорядженні якої знаходилося судно [25, 251].

 

12 грудня 1924 р. постановою Президії було введено в дію Митний

статут. [29, 53]. Даною постановою розрізнялася проста,

повторна і кваліфікована контрабанда. Стаття 261 Митного статутуа контрабанда. Стаття 261 Митного статуту характеризувала кваліфіковану контрабанду.

Усі ознаки кваліфікованої контрабанди були з деякими уточненнями і

редакційними змінами запозичені з декрету “Про митну охорону” [6, 734].

Статут не давав визначення простої контрабанди. Але з його статей

витікало, що контрабанда, вчинена без кваліфікуючих ознак, вважалася

простою.

У Статуті не було переліку особливо обтяжуючих обставин. їх встановлював суд, який розглядав справу по суті [30, 114-115].

Кваліфікована контрабанда каралася позбавленням волі строком не менше одного року із суворою ізоляцією та обов’язковою конфіскацією

контрабандних товарів, спеціальних знарядь контрабанди, транспортних

засобів і частини майна. Застосовувалася і виключна міра покарання. За

просту контрабанду за Статутом накладалися адміністративні стягнення у

вигляді штрафів.

Статут прирівнював до контрабанди: зберігання і переміщення у межах

50-метрової смуги всякого роду іноземних товарів, що підлягали митному

тавруванню; зберігання, хоча і за межами 50-метрової лінії прикордонної

смуги, іноземних товарів, що підлягають тавруванню, але виявлених без

клейм у торговельних закладах у випадках, якщо вони зберігалися у

кількості, що перевищує звичайну норму для особистого вжитку; збут за

плату предметів, що пропускаються безмитно або з пониженим митом без

мети збуту [31, 189-190]. Прийняття Митного статуту безумовно сприяло

посиленню боротьби з контрабандою.

У 30-х і на початку 40-х років спостерігалося подальше скорочення

контрабандної діяльності. Це пояснювалося тим, що у вказаний період

більшість контрабандних акцій здійснювалися особами, які легально

перетинали кордони і підлягали митному огляду. Вони, звичайно, не

могли переміщувати контрабанду в значній кількості. До того ж у 30-х

роках різко скоротилася кількість законних виїздів із країни та в’їздів

як радянських громадян, так і іноземців, що також вплинуло на

скорочення контрабандної діяльності. Велику роль тут відігравало

покращення охорони кордонів прикордонними військами.

У КК, як і в кодексах усіх союзних республік, кваліфікована

контрабанда у точній відповідності до Положення про державні злочини,

прийнятого у 1927 p., розглядалася як державний злочин.

 

 

Висновок

 

Митний кордон України повинна бути надійної. Тільки така границя може забезпечити повною мірою політичну й економічну незалежність суверенної України. На це спрямовано всю митну політику України.

Формування правової бази митної справи і створення системи митних органів дозволило досягти серйозних результатів по захисту економічних інтересів України і поповненню державного бюджету. Проте, реалізація ідей про кардинальні економічні реформи, подальша інтеграція України у світове економічне і політичне співтовариство вимагає удосконалювання як організаційно-правових основ митної справи, так і прийомів, методів, процедури здійснення митної політики.

Не слід вважати, що процес створення в Україні митного законодавства довершений. Він продовжується, оскільки і сам Митний кодекс України й інші нормативні акти, що регулюють митна справа в Україні, ще далекі від досконалості.

У Проекті митного кодексу України передбачений розділ "Контрабанда. Дізнання й оперативно-розшукова діяльність митних органів", у якому в главі "Дізнання в митних органах" відбиті процесуальні питання діяльності митних органів - як органів дізнання: терміни і порядок виробництва дізнання; доказу по справах про контрабанду; припинення дізнання; оскарження дій і постанов органів дізнання; відмовлення в порушенні кримінальної справи про контрабанду; повноваження начальника митного органа - як органа дізнання; повноваження дізнавача.

В даний момент необхідно акцентувати увага на необхідності рішення давно назрілого питання про надання митним органам права самостійно здійснювати оперативно-розшукові заходи. Відсутність таких повноважень змушує вдаватися до допомоги органів внутрішніх чи справ служби безпеки, що не завжди здатні зробити цю допомогу, а навіть тоді, коли здатні, не в змозі це зробити якісно, оскільки не знайомі зі специфікою митної справи і численних правових актів, зокрема відомчими, котрими регулюються питання здійснення митної політики України.

Це аргумент у захист поділюваного багатьма співробітниками митних органів пропозиції про те, щоб митні органи офіційно одержали статус правоохоронних органів з повноваженнями проведення оперативно-розшукових дій. У Проекті митного кодексу України в главі "Оперативно-розшукова діяльність" розкривається призначення і поняття зазначеної діяльності в боротьбі з контрабандою, як системи голосних і негласних пошукових заходів, що здійснюються з метою виявлення, попередження і розкриття контрабанди, виявлення й узяття під контроль облич, причетних до її здійснення. Також у даній главі визначені підрозділи митних органів, що мають право виробництва ОРД і їхнього права по здійсненню цієї діяльності; передбачені контрольовані постачання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і переміщення товарів під негласним контролем.