Поняття, підстави і значення кримінально-правової кваліфікації.

Поняття, підстави і значення кримінально-правової кваліфікації.

Кримінально-правова кваліфікація - це визначення статті (статей, їх частини або пунктів) КК, яка передбачає відповідальність за скоєне діяння.

Види:

1) кваліфікація злочинів (закінчених і перерваних на попередніх стадіях, вчинених у співучасті, одиничних і сукупності тощо);

2) кваліфікація суспільна небезпечних діянь, які не є злочинами (кваліфікація суспільне небезпечних діянь неосудних; кваліфікація суспільне небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого мо­же наставати кримінальна відповідальність; кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність, тощо).

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами досудового розслідування, прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, ви­значена стаття (і) КК, яка (і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуальна закріплений висновок про наявність такої відпо­відності.

Підстави кримінально-правової кваліфікації:

1) фактичну - обставини справи, які мали місце в реальній дій­сності, стали відомими правоохоронним органам та були процесу­альне закріпленими,- де, коли, ким, в якій обстановці, з викорис­танням яких знарядь (засобів), яким способом вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно потягло, ким вчинено, в чому знайшло вираз суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо;

2) нормативну - норми КК, в яких закріплені ознаки злочинів. З урахуванням прийомів законодавчої техніки, які використовуються при формулюванні кримінально-правових норм, можна

сказати, що вони викладені: у статтях Особливої частини КК; у статтях Загальної частини КК; у нормативних актах інших галузей права (якщо статті Особливої частини КК є бланкетними чи містять окремі бланкетні ознаки).

 

Кримінально-правова характеристика шпигунства (стаття 114)

1. Безпосереднім об’єктом злочину є національна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

2. Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

Відомості, що становлять державну таємницю - це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ).

Конкретні види інформації, яка належить до державної таємниці, перелічені у Законі України «Про державну таємницю». Ними є інформація: 1) у сфері оборони; 2) у сфері економіки, науки і техніки; 3) у сфері зовнішніх відносин; 4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку.

3. З об’єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях:

1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;

2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Передача відомостей - це їх усне повідомлення (безпосередньо, по радіо, по теле-фону) іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання (з використанням поштового, електронного зв’язку, за допомогою тварин тощо).

Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні (шляхом розпитування певних осіб, візуального спостереження та підслухування, зняття інформації з каналів зв’язку, проникнення до комп’ютерних систем, виготовлення копій документів тощо), придбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите викрадення, купівля, обмін документів чи зразків зброї, боєприпасів, макетів секретного об’єкта тощо) з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.

Іноземна держава у даному випадку поняття збірне. Передача іноземній державі певних відомостей передбачає передачу їх не державі як субстанції, а офіційному державному органу, у т. ч. розвідувальному.

4. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 114, є тільки іноземець або особа без громадянства. Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111 - державна зрада.

5. Суб'єктивна сторона - прямий умисел.

6. Частина 2 стЛ 14 передбачає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну таємницю. Такою підставою є сукупність трьох умов: а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність; б) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на шкоду інтересам України; в) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було відвернено шкоду інтересам України. Шпигунство є закінченим злочином з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні, а не з моменту встановлення зв’язку з іноземною державою тощо.

 

Кримінально-правова характеристика виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного збору чи голографічних захисних елементів (стаття 199)

1. Основним об’єктом цього злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави, а також встановлений порядок обігу марок акцизного збору та голографічних захисних елементів. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати відносини власності.

2. Предметом злочину є: 1) національна валюта України; 2) іноземна валюта; 3) державні цінні папери; 4) білети державної лотереї; 5) марки акцизного збору; 6) голографічні захисні елементи.

Поняттям «національна валюта України» у ст. 199 охоплюються грошові знаки України у вигляді випущених НБ паперових грошових знаків (банкнот) та металевої монети, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України. Грошовими знаками, які на даний час перебувають у готівковому обігу в Україні, є банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 гривень і монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок та 1 гривня, а також пам’ятні та ювілейні монети різної номінальної вартості.

До іноземної валюти належать іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Державними цінними паперами є папери, що випускаються і забезпечуються державою - державні облігації України (облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України, цільові облігації внутрішніх державних позик України), казначейські зобов’язання України, облігації місцевих позик (як внутрішніх, так і зовнішніх), приватизаційні папери, у деяких випадках - векселі.

Під білетами державних лотерей слід розуміти документи, які надають особі, що їх придбала, право на участь у лотереях, яким законодавством надається статус державних лотерей, і безоплатне отримання призу (виграшу) у разі визнання даної особи переможцем лотереї.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну або 7) збуті зазначених вище предметів.

Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають. Результатом виготовлення є створення предметів, які мають настільки значну зовнішню схожість зі справжніми грошовими знаками, цінними паперами чи білетами державних лотерей, що це дає можливість збути їх іншим особам, яким відомо, як виглядають відповідні справжні предмети.

Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх оплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв’язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.

Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо).

4. Склад цього злочину є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із зазначених у ч. 1 ст. 199 діянь. У випадках зберігання відповідних предметів злочин є закінченим з моменту вчинення тих початкових дій, внаслідок яких виникає ситуація зберігання.

5. Суб’єкт злочину загальний.

6. Його суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого збуту або з метою використання при продажу товарів, збуту

7. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі.

Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у 200 і більше разів перевищує нмдг. Якщо предметом злочину є підроблені іноземні грошові знаки або державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом НБ, що діяв на момент вчинення злочину.

8. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) організова-ною групою; 2) в особливо великому розмірі. Вчинення злочину в особливо великому розмірі має місце, коли сума підробки становить 400 і більше нмдг.

 

Субєкт загальний

 

Бандитизм.

1. Бандитизм - різновид організованої злочинної діяльності, яка включає: 1) організацію озброєної банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою. Для притягнення особи до відповідальності за ст. 257 достатньо вчинення нею хоча б однієї із зазначених дій.

2. Незалежно від того, що розуміти під бандою - лише злочинну організацію чи й організовану групу, вирішальне значення для застосування ст. 257 має встановлення таких специфічних для банди рис, як: а) озброєність; б) мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян. Озброєність банди характеризується двома чинниками. Об’єктивно банда буде озброєна тоді, коли хоча б у одного з її учасників є предмети, які спеціально пристосовані для враження людей, не мають іншого (господарського, спортивного) призначення та на які поширюється спеціальний правовий режим (вони є об’єктом дозвільної системи або носіння їх громадянам заборонено). Це вогнепальна і холодна військова, мисливська і спортивна зброя, саморобна чи перероблена зброя (зокрема, обрізи), вибухові пристрої, інші аналогічні пристосування.

За суб’єктивною ознакою озброєність банди передбачає, що про наявність зброї і готовність її застосувати знають інші члени банди.

Мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб означає, що банда прагне досягнути злочинного результату за допомогою насильства або створення реальної загрози його застосування, діяти раптово, агресивно.

3. Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення хоча б однієї з таких дій:

1) організацію банди;

2) участь у банді;

3) участь у нападі, вчинюваному бандою.

Організація банди та участь у банді за своїми суттєвими ознаками не відрізняються від аналогічних дій, які є ознаками злочину, передбаченого ст. 255. При цьому організатор або учасник банди не обов’язково повинен брати участь у вчинюваних бандою нападах.

Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій, які становлять собою напад, зокрема застосування насильства чи створення реальної загрози його застосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян. Участь у нападі, вчинюваному бандою, можуть брати як члени цієї злочинної організації, так й інші особи, які не є учасниками банди. Таким чином, відповідальність за бандитизм (як виконавці) можуть нести й особи, які не вступили до банди. У випадку, коли особа не виконує об’єктивну сторону нападу, а сприяє банді в інший спосіб (надає транспорт, переховує бандитів тощо), вона підлягає відповідальності як пособник бандитизму.

4. Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеці-альною метою - здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян. При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов’язана з бандою, розуміти свою конкретну роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійснення нападів. Крім того, винний бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

 

Терористичний акт.(258)

Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення органів влади з метою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спонукати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він представляє. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним попередженням про можливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не буде сприйнято. Характерною ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету заподіяння шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується.

Об'єктом злочину є громадська безпека.

Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій (ч. 1 ст. 258); 3) створення терористичної групи чи терористичної організації; 4) керівництво такою групою чи організацією; 5) участь у ній; 6) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації (ч. 4 ст. 258).

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258: а) порушення громадської безпеки, залякування населення; б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст, 258, характеризується прямим умислом.

Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 258), а особливо кваліфікованим - загибель людини.

Втрата документів.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути власність, життя та здоров’я особи тощо.

Предметом злочину є: 1) документи, що містять державну таємницю; 2) інші матеріальні носії секретної інформації, що містять державну таємницю; 3) предмети, відомості про які становлять державну таємницю.

Документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві. До інших матеріальних носіїв секретної інформації можуть бути віднесені не передбачені законодавством форми зберігання таємної інформації (незареєстровані у встановленому порядку блокноти, «чернетки» тощо, в яких зроблено виписки із відповідних документів). Предмети, відомості про які становлять державну таємницю,- це комплекси, системи, засоби, окремі агрегати, блоки, вузли, прилади, матеріали, хімічні продукти, апаратура, устаткування, макети, зразки та інші матеріальні носії інформації, що становить державну таємницю, які не є документами (зразки зброї, військової та спеціальної техніки, обладнання, палива, сировини тощо).

З об’єктивної сторони цей злочин сформульований як злочин з матеріальним складом і полягає у двох взаємопов’язаних фактах, перший із яких є причиною, а другий - наслідком:

1) порушення особою, якій було довірено матеріальні носії секретної інформації, що містить державну таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю, встановленого законом порядку поводження із ними;

2) втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або предметів. Між цими фактами обов’язково має бути безпосередній причиновий зв’язок.

Злочин слід вважати закінченим з моменту втрати носія інформації (предмета), незалежно від того, чи ознайомились з ним сторонні особи. Проте, якщо в результаті втрати такого носія інформації (предмета) з ним реально не мали можливості ознайомитися сторонні особи (наприклад, якщо втрата предмета була поєднана з його негайним знищенням), склад цього злочину відсутній, адже шкода об’єкту у такому випадку не заподіюється.

Суб’єктом злочину є особа, яка мала відповідний допуск до документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також до предметів, відомості про які становлять державну таємницю.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю до діяння (порушення встановленого законом порядку поводження з відповідними носіями секретної інформації або предметами) і необережністю до наслідків у вигляді втрати вказаних носіїв інформації (предметів), а також до тяжких наслідків.

Кваліфікованим видом є втрата матеріального носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю, яка спричинила тяжкі наслідки.

Службова недбалість.(367)

З об'єктивної сторони службову недбалість характеризує наявність трьох ознак у їх сукупності: 1) дія або бездіяльність служ" бової особи; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб;3) причинний зв'язок між вказаним діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками.

Службова недбалість може проявлятись у формі: 1) невиконання службових, обов'язків через несумлінне ставлення до них; 2) неналежного виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.

Невиконання службових обов'язків означає невиконання службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею по службі. Цей вид недбалості називають "чистою" бездіяльністю - службова особа повністю не виконує свої обов'язки.

Неналежне виконання службових обов'язків - це такі дії службової особи в межах службових обов'язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Для наявності складу службової недбалості слід встановити, що службова особа мала реальну можливість виконати належним чином свої обов'язки. Визначення можливості (чи неможливості) виконання нею своїх обов'язків здійснюється за допомогою відповідних об'єктивних та суб'єктивних факторів. До об'єктивних фа. кторів належать зовнішні умови, в які поставлена службова особа (забезпечення охорони матеріальних цінностей, наявність транспорту чи людських ресурсів), а до суб'єктивних - особливості цієї особи (її фізичні дані, ступінь інтелектуального розвитку, наявність спеціальних знань, досвіду роботи тощо).

Суб'єктом службової недбалості може бути лише службова особа.

Службова недбалість - це єдиний злочин у сфері службової діяльності, який вчинюється тільки з необережності. З суб'єктивної сторони він характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на "й відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті ЇЇ поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити).

Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків.

 

Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.(342)

Основним безпосереднім об'єктом злочину виступає нормальна діяльність правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим факультативним об'єктом може бути здоров'я особи.

Потерпілими від злочину є: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342); 2) працівник правоохоронного органу; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону;4) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342).

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену відповідного громадського формування або військовослужбовцю; 2) часом вчинення злочину.

Опір - це активна фізична протидія здійсненню відповідними працівниками своїх обов'язків. Коло обов'язків, здійсненню яких вчиняється опір, залежить від виду потерпілого, якому вчиняється опір,

Опір потрібно відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою (ст. 185 КАП) є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Адміністративна відповідальність за вказані дії настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи. Опір, на відміну від злісної непокори може полягати в таких наприклад діях як спроба вирватися при затриманні, перешкодження законному застосуванню сили Ознаками опору є такі: а) він полягає в активних діях б) дії винного полягають у застосуванні до потерпілого фізичної сили в) дії винного перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноважень г) дії винного вчинено під час виконання потерпілим своїх службових або громадських обов язків

Суб'єкт злочину загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікований вид злочину (ч 3 ст 342) має місце при поєднанні опору з примушенням потерпілого шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій

 

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона. Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб, а так само 3) заподіяння ним значної шкоди (матеріальної та нематеріальної).

 

Найманство.

1. Суспільна небезпека цього злочину полягає у підриві принципів невтручання України у внутрішні справи інших держав та відмови від війни як засобу вирішення спірних питань міжнародної політики, які є основою миру, мирного і взаємовигідного співробітництва України з іншими державами. Об’єктом його є мир, міжнародний пра­вопорядок та зовнішньополітична безпека України.

2. З об’єктивної сторони найманство може виражатись у таких формах, перші п’ять з яких передбачені ч. 1, а остання - ч. 2 ст. 447:

1) вербування найманців;

2) фінансування найманців;

3) матеріальне забезпечення найманців;

4) навчання найманців;

5) використання найманців у військових конфліктах чи діях;

6) участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто запро­шування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них певних груп, загонів, банд, фор­мувань тощо.

Матеріальне забезпечення найманців передбачає постійне тилове забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв’язку, харчування, медикаментів, зброї, боєприпасів, засобів захисту від зброї масового зни­щення тощо, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін.

Під навчанням найманців розуміється передача їм знань, навичок і вмінь щодо ви­користання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших на­сильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.

Використання найманців - це безпосереднє застосування їх для виконання бойо­вих завдань під час воєнних конфліктів, а також для насильницьких дій (військових переворотів, захоплення важливих об’єктів чи заручників, убивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території інших держав.

Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності України, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 260 і статтями 109 або 110.

Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав передбачає індивідуальну або спільну з іншими діяльність найманця з виконання бойових завдань, що ставлять перед ним особи, які здійснювали вербування, фінансування, матеріальне забезпечення чи навчання найманця або від яких залежить отримання ним матеріальної винагороди.

Збройний (військовий) конфлікт інших держав передбачає процес вирішення су­перечок на території інших держав із застосуванням зброї і може мати міжнародний (без участі України) чи неміжнародний (внутрішній у межах іншої країни, міжетнічний, міжконфесійний тощо) характер.

Один лише факт зарахування особи, скажімо, до французького Іноземного легіону та проходження нею служби у колоніальних землях Франції з охорони розміщених там космічних, ядерних та інших об’єктів, як і взагалі проходження військової служ­би у збройних силах іноземних держав, не тягне відповідальності за законодавством України.

Злочин є закінченим з часу вчинення хоча б однієї із перелічених вище дій.

Суб’єкт злочину у перших п’яти його формах - загальний.

Що стосується шостої форми цього злочину, то у даному випадку ознаки суб’єкта злочину (найманця) чітко перелічені у законодавстві.

Найманець — це особа, для якої характерною є сукупність таких ознак. Вона:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті;

б) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;

в) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і їй дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, яка перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи сплачується комбатантам таких самих рангу і функцій, котрі належать до особового складу збройних сил даної сторони;

г) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває у конфлікті;

ґ) не належить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конф­лікті;

д) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для вико­нання офіційних обов’язків як особи, що належить до складу її збройних сил (напри­клад, як військовий радник).

З суб’єктивної сторони, злочин характеризується прямим умислом.

Крім того, вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найман­ців є злочинними лише у разі, коли вони вчинені з метою використання найманців у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на пова­лення державної влади або порушення територіальної цілісності інших держав. Для такої форми злочину, як використання найманців, наявність мети не є обов’язковою ознакою. Достатньо того, щоби винний усвідомлював той факт, що ним безпосередньо застосовуються особи, які відповідають ознакам найманців, для виконання бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій на території ін­ших держав.

Спеціальною метою - отримання матеріальної винагороди - характеризується та­кож і участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

 

Дезертирство (стаття 408)

Об’єкт злочину - порядок проходження військової служби.

З об’єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби;

2) нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб’єкт фак­тично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з’явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Дезертирство є триваючим злочином, тому, зокрема, дія закону про амністію не поширюється на нього, якщо дезертирство закінчено, припинено або перервано після прийняття закону про амністію.

Суб’єкт злочину - будь-який військовослужбовець.

Від злочину, передбаченого ст. 407, злочин, передбачений ст. 408, відрізняється в основному за своєю суб’єктивною стороною. Обов’язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.

Фактичними обставинами, які зазвичай вказують на таку мету, можуть бути (часто в сукупності): вчинення військовослужбовцем до моменту дезертирства іншого злочи­ну, за який він притягується чи може бути притягнутий до кримінальної відповідаль­ності, знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, підроблення документів чи придбання підложних документів і проживання на нелегальному стано­вищі, працевлаштування, створення сім’ї, часта зміна місця проживання, злочинна діяльність під час дезертирства, спроба виїхати за кордон, втеча після затримання, невжиття жодних заходів до повернення у військову частину або до з’явлення у військ­комат за наявності можливості для цього тощо. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Кваліфікованими видами дезертирства (ч. 2 ст. 408) є вчинення його: 1) зі зброєю; 2) за попередньою змовою групою осіб, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 408) - дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Про поняття зброя див. коментар до ст. 404. У разі дезертирства зі зброєю мається на увазі переважно вогнепальна, холодна та деякі інші види зброї, якими оснащуються військові формування.

Під дезертирством зі зброєю слід розуміти дезертирство, принаймні на початко­вому етапі якого особа-дезертир має при собі зброю.

Поняття, підстави і значення кримінально-правової кваліфікації.

Кримінально-правова кваліфікація - це визначення статті (статей, їх частини або пунктів) КК, яка передбачає відповідальність за скоєне діяння.

Види:

1) кваліфікація злочинів (закінчених і перерваних на попередніх стадіях, вчинених у співучасті, одиничних і сукупності тощо);

2) кваліфікація суспільна небезпечних діянь, які не є злочинами (кваліфікація суспільне небезпечних діянь неосудних; кваліфікація суспільне небезпечних діянь осіб, які не досягли віку, з якого мо­же наставати кримінальна відповідальність; кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність, тощо).

Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами досудового розслідування, прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, ви­значена стаття (і) КК, яка (і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповід