Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів. Суміжні злочини.(358)

Об'єкт цього злочину є встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

Предметом злочин у є: 1} посвідчення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприємцем, приватним: нотаріусом, аудитором чи.іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків; 2) печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

Предметом злочину не визнаються документи, які хоч і мають певне юридичне значення, але не надають конкретних прав або не звільняють від обов'язків (наприклад, різноманітні заявки, запити, характеристики, супроводжувальні листи, вкладиші до посвідчень, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій).

Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою; 2) збут підробленого документа; 3) виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку; 4) збут таких штампів, печаток, бланків (ч. 1 ст. 358);5) використання завідомо підробленого документа (ч. З ст. 358).

Злочи н, передбачений ч. 1 ст. 358, вважається закінченим з моменту вчинення однієї з чотирьох дій, які альтернативне становлять його об'єктивну сторону.

Суб'єкт злочину загальний. Підроблення офіційних документів, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, визнається службовим підробленням (ст. 366). Дії службової особи, яка отримала завідомо підроблений документ, діючи за попередньою домовленістю з тим, хто його подав до підприємства, установи чи організації, слід розцінювати як пособництво у використанні підробленого документа, а за наявності до цього підстав - і як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, передбачений ст. ст. 364, 368).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою суб'єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого штампа, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення винного отримати певні права або звільнитись від обов'язків і має конкретний характер (приховати шлюб або судимість, збільшити стаж роботи за спеціальністю, влаштуватись на певну посаду, вступити до вузу тощо). Склад цього злочину не утворюють випадки підроблення документів, наприклад, для демонстрації своїх; художніх здібностей, жарту.

Кваліфікація за ст. 358 не виключається, якщо особа шляхом підроблення документа прагне реалізувати своє дійсне право, що ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки і в такій ситуації відбувається посягання на встановлений порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358, є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

 

134. Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку.ст 361

Діяння, що заподіюють шкоду нормальній роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, яка поряд зі встановленим порядком їх використання становить об’єкт цього злочину. Додатковим факультативним його об’єктом може бути право власності на комп’ютерну інформацію.

Предметом злочину є: 1) електронно-обчислювальні машини; 2) автоматизовані системи; 3) комп’ютерні мережі; 4) мережі електрозв’язку.

Під електронно-обчислювальною машиною (комп'ютером) розуміється комплекс електронних та інших технічних пристроїв, за допомогою якого здійснюється автоматична обробка даних. Основними складовими елементами ЕОМ, як правило, є системний блок, монітор та клавіатура. Найбільш типовими різновидами ЕОМ є сервери (потужні комп'ютери, призначені для обробки великої кількості інформації, одночасного функціонування великої кількості програм, забезпечення роботи АС, мереж тощо) та персональні комп'ютери.

Під автоматизованою системою розуміється організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів. Зокрема, АС слід вважати сукупність ЕОМ, засобів зв'язку та програм, за допомогою яких ведеться документообіг, формуються, оновлюються та використовуються різного роду бази даних, накопичується та обробляється інформація, яка є результатом наукових спостережень чи експериментів, збирається, систематизується та оновлюється в електронному вигляді статистична інформація. Оскільки обробка певних даних, як правило, можлива і в результаті роботи одного комп'ютера, то АС - це і окремо взятий комп'ютер разом з його програмним забезпеченням.

Комп'ютерна мережа -це сукупність програмних і технічних засобів, за допомогою яких забезпечується можливість доступу з однієї ЕОМ до програмних чи технічних засобів іншої (інших) ЕОМ та до інформації, що зберігається у системі іншої (інших) ЕОМ, а мережа електрозв'язку - сукупність засобів та споруд електричного зв'язку, поєднаних в єдиному технологічному процесі для забезпечення інформаційного обміну.

Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі несанкціонованого втручання у роботу ЕОМ, їх систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, наслідком якого є: 1) витік; 2) втрата; 3) підробка; 4) блокування інформації; 5) спотворення процесу обробки інформації або 6) порушення встановленого порядку її маршрутизації.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона. Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватись як прямим, так і непрямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб, а так само 3) заподіяння ним значної шкоди (матеріальної та нематеріальної).

 

Найманство.

1. Суспільна небезпека цього злочину полягає у підриві принципів невтручання України у внутрішні справи інших держав та відмови від війни як засобу вирішення спірних питань міжнародної політики, які є основою миру, мирного і взаємовигідного співробітництва України з іншими державами. Об’єктом його є мир, міжнародний пра­вопорядок та зовнішньополітична безпека України.

2. З об’єктивної сторони найманство може виражатись у таких формах, перші п’ять з яких передбачені ч. 1, а остання - ч. 2 ст. 447:

1) вербування найманців;

2) фінансування найманців;

3) матеріальне забезпечення найманців;

4) навчання найманців;

5) використання найманців у військових конфліктах чи діях;

6) участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто запро­шування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них певних груп, загонів, банд, фор­мувань тощо.

Матеріальне забезпечення найманців передбачає постійне тилове забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв’язку, харчування, медикаментів, зброї, боєприпасів, засобів захисту від зброї масового зни­щення тощо, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін.

Під навчанням найманців розуміється передача їм знань, навичок і вмінь щодо ви­користання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших на­сильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.

Використання найманців - це безпосереднє застосування їх для виконання бойо­вих завдань під час воєнних конфліктів, а також для насильницьких дій (військових переворотів, захоплення важливих об’єктів чи заручників, убивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території інших держав.

Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності України, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 260 і статтями 109 або 110.

Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав передбачає індивідуальну або спільну з іншими діяльність найманця з виконання бойових завдань, що ставлять перед ним особи, які здійснювали вербування, фінансування, матеріальне забезпечення чи навчання найманця або від яких залежить отримання ним матеріальної винагороди.

Збройний (військовий) конфлікт інших держав передбачає процес вирішення су­перечок на території інших держав із застосуванням зброї і може мати міжнародний (без участі України) чи неміжнародний (внутрішній у межах іншої країни, міжетнічний, міжконфесійний тощо) характер.

Один лише факт зарахування особи, скажімо, до французького Іноземного легіону та проходження нею служби у колоніальних землях Франції з охорони розміщених там космічних, ядерних та інших об’єктів, як і взагалі проходження військової служ­би у збройних силах іноземних держав, не тягне відповідальності за законодавством України.

Злочин є закінченим з часу вчинення хоча б однієї із перелічених вище дій.

Суб’єкт злочину у перших п’яти його формах - загальний.

Що стосується шостої форми цього злочину, то у даному випадку ознаки суб’єкта злочину (найманця) чітко перелічені у законодавстві.

Найманець — це особа, для якої характерною є сукупність таких ознак. Вона:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті;

б) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;

в) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і їй дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, яка перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи сплачується комбатантам таких самих рангу і функцій, котрі належать до особового складу збройних сил даної сторони;

г) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває у конфлікті;

ґ) не належить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конф­лікті;

д) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для вико­нання офіційних обов’язків як особи, що належить до складу її збройних сил (напри­клад, як військовий радник).

З суб’єктивної сторони, злочин характеризується прямим умислом.

Крім того, вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найман­ців є злочинними лише у разі, коли вони вчинені з метою використання найманців у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на пова­лення державної влади або порушення територіальної цілісності інших держав. Для такої форми злочину, як використання найманців, наявність мети не є обов’язковою ознакою. Достатньо того, щоби винний усвідомлював той факт, що ним безпосередньо застосовуються особи, які відповідають ознакам найманців, для виконання бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій на території ін­ших держав.

Спеціальною метою - отримання матеріальної винагороди - характеризується та­кож і участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

 

Дезертирство (стаття 408)

Об’єкт злочину - порядок проходження військової служби.

З об’єктивної сторони дезертирство полягає у діях або бездіяльності, які мають дві відповідні форми:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби;

2) нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб’єкт фак­тично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з’явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Дезертирство є триваючим злочином, тому, зокрема, дія закону про амністію не поширюється на нього, якщо дезертирство закінчено, припинено або перервано після прийняття закону про амністію.

Суб’єкт злочину - будь-який військовослужбовець.

Від злочину, передбаченого ст. 407, злочин, передбачений ст. 408, відрізняється в основному за своєю суб’єктивною стороною. Обов’язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.

Фактичними обставинами, які зазвичай вказують на таку мету, можуть бути (часто в сукупності): вчинення військовослужбовцем до моменту дезертирства іншого злочи­ну, за який він притягується чи може бути притягнутий до кримінальної відповідаль­ності, знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, підроблення документів чи придбання підложних документів і проживання на нелегальному стано­вищі, працевлаштування, створення сім’ї, часта зміна місця проживання, злочинна діяльність під час дезертирства, спроба виїхати за кордон, втеча після затримання, невжиття жодних заходів до повернення у військову частину або до з’явлення у військ­комат за наявності можливості для цього тощо. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Кваліфікованими видами дезертирства (ч. 2 ст. 408) є вчинення його: 1) зі зброєю; 2) за попередньою змовою групою осіб, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 408) - дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Про поняття зброя див. коментар до ст. 404. У разі дезертирства зі зброєю мається на увазі переважно вогнепальна, холодна та деякі інші види зброї, якими оснащуються військові формування.

Під дезертирством зі зброєю слід розуміти дезертирство, принаймні на початко­вому етапі якого особа-дезертир має при собі зброю.