Склад злочину і кваліфікація злочину

Із поняттям "кваліфікація злочину" щільно пов'язане поняття "склад злочину". При здійсненні кваліфікації не тільки встановлюються фактичні дані про подію злочину, а й відшуковують логічний зв'язок між подією злочину та конкретним складом злочину. Коли буде встановлено, що ознаки вчиненого діяння повністю відповідають ознакам складу конкретного злочину, передбаченого КК, то скоєне вважається злочином і тоді вирішується питання про притягнення особи, яка його вчинила, до кримінальної відповідальності. Однак злочин як реальний факт містить у собі низку ознак, які не впливають (не беруться до уваги) при кваліфікації. Тож у процесі кваліфікації злочинів необхідно відібрати лише ті юридично значущі об'єктивні та суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого діяння.

Отже, сутність кваліфікації злочину полягає в тому, щоб послідовно встановити точну відповідність усіх ознак конкретного суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, закріпленого кримінальним законом.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи за певним критерієм.
Можна виділити такі основні види злочинів:

1)за ознаками та видами об'єкта злочину (щонайменше 20 видів за розділами Особливої частини КК: злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти власності й ін);

2) за наявністю чи відсутністю предмета злочину (предметні (ст. 185) та безпредметні (ст. 296);

3) заформами вини (умисні, необережні та злочини з подвійною формою вини);

4) за мотивами вчинення (з корисливих мотивів, хуліганських, з інших особистих мотивів та ін.);

5) за суб'єктом (злочини із загальним суб'єктом і спеціальним);

6) за ступенем тяжкості наслідків та ін.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ

Об’єктом злочину є суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння.

До структури об’єкта злочину належать такі ознаки:

1. Суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння.

2. Предмет злочину.

3. Потерпілий від злочину.

Значення: є критерієм для класифікації, визначає характер і ступінь сусп. небезпеки злочину. відмежовує суміжні сусп. небезпечні злочини.

Класифікація “по вертикалі”:

• Загальний об’єкт злочинів – це вся сукупність суспільних відносин, які охороняє кримінальне законодавство.

• Р одовий об’єкт злочинів – це суспільні відносини, на які посягає певна група злочинів.

• Безпосередній об’єкт –– це суспільні відносини, на які посягає конкретне злочинне діяння.

Безпосередній об’єкт злочину поділяється на 2 види:

• Основний безпосередній об’єкт – це суспільні відносини, порушення яких становить соціальну сутність злочину.

• Додатковий обов’язковий безпосередній об’єкт злочину – це суспільні відносини, посягання на які не є суттю цього злочину, та вони порушуються або ставляться під загрозу порушення поряд з основним безпосереднім об’єктом.

• Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом зло­чину визнаються суспільні відносини, що їх цей злочин в деяких випадках порушує, а в інших не порушує.

Предмет злочину – це речі матеріального світу з приводу яких чи у зв’язку з якими вчинюється злочин.

Потерпілий злочину – це фізична особа, якій злочином заподіяна шкода.

ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину.

Об'єктивну сторону злочину утворюють (складають):

а) суспільно небезпечне діяння (дія та бездіяльність);

б) злочинні наслідки;

в) причинний зв'язок між дією чи бездіяльністю та зло­чинними наслідками;

г) спосіб, місце, час, обстановка, засоби та знаряддя вчинення злочину.

СУСПІЛЬНО-НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ (ДІЯ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ)

Суспільно небезпечні діяння людини виявляються у вчиненні нею активних вольових дій (злочинна дія) або в пасивному вольовому поводженні, в утриманні від вчинення дій (злочинна бездіяльність), які зобов'язана була вчинити. У кримінальному праві обидва поняття - дія та бездіяльність - охоплюються загальним терміном "діяння".

Діяння - головна ознака об'єктивної сторони складу злочину. Йдеться про юридично значиме діяння, яке контролюється свідомістю людини (вольове діяння) і яке заборонене законом. Не можуть визнаватися діянням імпульсивні реакції та рефлекторні рухи.

Дія - це активна поведінка людини, її активний вчинок. Дія людини пов'язана з фізичним рухом її тіла. Мозок дає м'язам команду, контролює рухи тіла і спрямовує їх на певний об'єкт (предмет) для досягнення певної мети. Йдеться про усвідомлене волевиявлення, що передувало рухові.

Бездіяльність - це пасивна поведінка людини, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов'язана була і могла вчинити, або невідвернення небезпеки, яку особа зобов'язана була і мала можливість відвернути.

ЗНАЧЕННЯ НЕПЕРЕБОРНОЇ СИЛИ, ФІЗИЧНОГО ЧИ ПСИХІЧНОГО ПРИМУСУ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СУСПІЛЬНО-НЕБЕЗПЕЧНЕ

У кримінальному праві виділяють три підстави, які виключають можливість особи діяти в певних конкретних обставинах. Це непереборна сила, фізичний та психічний примус.

Непереборна сила – це надзвичайна та непереборна за певних умов обставина. Джерелом непереборної сили можуть бути явища природи, технічні механізми, хвороби тощо. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, немає волі особи, немає власне діяння і об’єктивної сторони злочину.

Під фізичним примусом розуміють протиправний фізичний вплив однієї людини на іншу, що цілком пригнічує волю особи, яка зазнала насильства. У разі непереборного фізичного примусу в особи немає дії чи бездіяльності у кримінально-правовому значенні, вна­слідок чого виключається її кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 40). Якщо ж фізичне насильство було переборним, то питання про відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ч. 2 ст. 40). Однак такий фізичний примус повинен розглядатись як обставина, що пом’якшує покарання (п. 6 ст. 66).

Психічний примус – це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчиняти тих чи тих дій, що в певній ситуації мають бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної або моральної шкоди. Тобто воля особи повністю не придушена і вона має можливість зробити вибір – діяти чи ні. Ось чому суспільно небезпечне діяння, вчинене внаслідок психічного примусу, за загальним правилом не ви­ключає кримінальної відповідальності, але розглядається як вчинене за пом’якшуючих обставин у застосуванні покарання (п. 6 ст. 66). Дія чи бездіяльність, вчинені внаслідок психічного примусу, не тягнуть кримінальної відповідальності лише за умови, що був наявний стан крайньої необхідності.