Суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони злочину. Поняття суспільно небезпечних наслідків, їх види і значення

Злочинні наслідки – це небезпечні пошкодження в сус­пільних відносинах.

У злочинних наслідках важливо відрізняти їх фізичну сутність від суспільної. Фізична сутність злочинних наслідків полягає в кон­кретних змінах, які настають у зовнішньому світі, – вилу­чено у власника майно, заподіяно потерпілому тілесні уш­кодження, жива людина стала мерцем і т. ін. Суспільна сутність злочинних наслідків полягає в запо­діянні шкоди суспільним відносинам, в пошкодженні чи знищенні певних суспільних відносин – позбавлення власника можливості користуватися майном, погіршення здоров’я потерпілого від заподіяних йому тілесних ушко­джень тощо.

Вчинювана злочином шкода може бути класифікована на два види: 1) матеріальні наслідки: фізичні; майнові; екологічні та 2) нематеріальні наслідки: ідеологічні; політичні; моральні.

Характерна особливість злочинних наслідків в тому, що вони майже не зустрічаються в чистому вигляді.

Кримінально-правове значення злочинних наслідків різне:

1. Вони є обов'язковою ознакою будь-якого злочину, тобто всіх злочинів.

2. Настання наслідків визначає момент закінчення злочину.

3. Заподіяння злочином тяжких наслідків (п.5 ст.67 КК) враховується судом при призначенні покарання як об­ставина, що обтяжує відповідальність.

ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИНІВ ПОВ’ЯЗАНІ З КОНСТРУКЦІЄЮ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ, ЗЛОЧИНИ З МАТЕРІАЛЬНИМ, ФОРМАЛЬНИМ ТА УСІЧЕНИМ СКЛАДАМИ

За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

Таке конструювання ґрунтується на тому, що будь-який злочин у своєму розвитку може пройти цілий ряд стадій (етапів): готування, замах, закінчений злочин. Причому окремим видам злочинної діяльності властива винятково висока суспільна небезпечність вже на ранніх стадіях її розвитку. Тому законодавець закріплює нерідко момент закінчення таких злочинів уже на стадії замаху чи навіть готування, не пов'язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільне небезпечних наслідків.

Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільне небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь.

Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільне небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільне небезпечними наслідками, що настали.

Злочинами з усіченим складом вважаються такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху.

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРИЧИННОГО ЗВ’ЯЗКУ ЯК ОЗНАКИ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

Причинний зв’язок – це ознака об’єктивної сторони не всіх, а лише так званих «матеріальних» складів злочинів. При вчиненні злочину, який має «матеріальний» склад, завжди необхідно встановити причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) та злочинними наслідками, які настали. Особа може, згідно з законом, відповідати лише за ті наслідки, які були причинно обумовлені її поведінкою. Якщо ж причинний зв’язок між дією і наслідками, що настали відсутній, то особа не може бути за них відповідальною.

У доктрині кримінального права виділяють наступні види необхідного причинного зв’язку, що мають кримінально-правове значення:

1. Причинний зв’язок при безпосередньому заподіянні. Такий зв’язок іноді називають прямим причинним зв’язком.

2. Опосередкований необхідний причинний зв’язок. Він має місце, коли суб’єкт для спричинення суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, інші засоби чи використовує поведінку інших осіб, які не є суб’єктами злочину або тварин.

3. Необхідний причинний зв’язок при співучасті. Він має місце, коли дії співучасників у виді організатора, підбурювача чи пособника перебувають у зв’язку зі злочином, вчиненим виконавцем.

4. Необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Він має місце, коли такі умови виступають каталізаторами (прискорювачами) настання суспільно небезпечних наслідків. Це можуть бути стан сп’яніння, хвороба потерпілого тощо.

СПОСІБ, ЗАСОБИ, ЗНАРЯДДЯ, ОБСТАНОВКА, МІСЦЕ І ЧАС ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ЯК ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ОБ’ЄКТИВНУ СТОРОНУ ЗЛОЧИНУ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ

Спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя та засоби вчинення зло­чину як ознаки об'єктивної сторони складу злочину мають різне значення залежно від того чи віднесені вони законом про кримінальну відповідальність до ознак певного складу злочину.

Якщо ці ознаки включені в диспозицію статті законом про кримінальну відповідальність, то вони є обов'язковими для цього складу злочи­ну і мають вирішальне значення для підстав кримінальної від­повідальності та кваліфікації злочину. Якщо ж ці ознаки в диспозиції норми не передбачені, то для одних складів вони байдужі, а для інших мають значення для визначення ступеня суспільної небезпечності злочину та призначення міри покарання.

Спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя та засоби вчинення зло­чину як його об'єктивні ознаки мають особливе значення. Незалежно від того, чи є ці ознаки обов'язковими для пев­ного злочину, чи лише факультативними, вони повинні бу­ти ретельно досліджені в кожній кримінальній справі. Без цього розслідування кримінальної справи не буде повним і все­бічним, оскільки спосіб, місце, час, знаряддя та обстановка вчинення злочину – важливі обставини будь-якого злочи­ну. Вони істотно впливають на всі інші ознаки злочину, дають можливість з'ясувати і визначити:

1) його суспільну небезпечність;

2) винність;

3) мотиви вчинення злочину;

4) мету його вчинення та багато інших ознак.

Спосіб вчинення злочину – це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину.

Місце вчинення злочину – це певна територія, де було розпочато і закінчено діяння або настав злочинний результат.

Час вчинення злочину – це певний відрізок часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки.

Обстановка вчинення злочину – це сукупність конкретних об’єктивних об­ставин, умов у яких злочин був вчинений.

Конструктивною ознакою об’єктивної сторони складу злочину є у певних випадках знаряддя і засоби вчинення злочину. До них належать певні предмети або процеси навколишнього світу, які злочинець використовує для дії на предмет посягання, потерпілого або на інші цінності, що охороняються законом про кримінальну відповідальність.

ПОНЯТТЯ СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ

Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 КК, "є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність".

Ознаками суб'єкта злочину є: фізична особа, осудність і вік.

Фізична особа - це завжди людина, яка володіє не тільки всіма названими обов'язковими ознаками, а й іншими якостями, які можуть мати певне кримінально-правове значення.

Осудність - це психічний стан особи, який полягає в її здатності за станом психічного здоров'я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв'язку з цим кримінальну відповідальність.

Вік особи - це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким зв'язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки для юридичного статусу особи.

Суб'єкти злочинів поділяються на загальні та спеціальні.

Спеціальний суб'єкт - це особа, що крім обов'язкових загальних ознак має додаткові спеціальні ознаки, передбачені в статті Особливої частини КК для суб'єкта конкретного складу злочину.