Економічні та соціальні наслідки інфляції.

Економічні та соціальні наслідки інфляції.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків,_усієї_громадськості. У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та ін. верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами. Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди реалізується так однозначно. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар - робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соц. групи. Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків. Разом з тим якщо з\п працівника збільшується відповідно чи швидше за зростання цін на товари народного споживання, то його матеріальне становище не зміниться або навіть поліпшиться. Усе залежить від здатності того чи іншого економічного суб'єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо. Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити себе від втрат внаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін. Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім. Уряд може згладжувати несприятливі впливи від інфл. на фіксованя доходи (пенсії, допом. з безробіття, службові оклади тощо), запроваджуючи індексацію таких доходів (під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної з\п та ін виплат населенню відповідно до рівня інфл.) Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість економ. суб'єктів, її негат. соці.и наслідками є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економ. становища, загострення соц. суперечностей. Все це спричинює соц. і політ. нестабільність у сус-ві, що нерідко закінчується бурхливими потрясіннями. Інфляція нерідко знижує рівень життя населення. Для розуміння цього важливо пам'ятати відмінність між номінальним (грошовим) і реальним доходами. Номінальний дохід -це сума грошей, які особа отримує у вигляді заробітної плати, пенсії тощо. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити за суму ном. доходу. Коли ціни зростають швидше, ніж ном. дохід, реал. дохід па­дає, і навпаки, якщо ном. дохід зростає швидшими темпа­ми, ніж ціни, то й реал. дохід зростав. В Україні в останні роки реальні доходи, а отже й рівень життя населення, знижувалися. Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни. Світова економ практика свідчить про те, що певний рівень інфл. (від 1% до 5-7% на рік) може мати стимулюючий вплив на розвиток нац економіки. Якщо приріст грош. маси використовується для кредитування інвест. проектів, то це позитивно впливає на економ. зростання (приріст реального ВВП). Однак, коли інфл. виходить з-під контролю держави, вона може мати вкрай негат. наслідки для нац економіки. Управління інфляцією дає значні вигоди суспільству загалом, зокрема зростають його задоволення життям та згуртованість. Не­зважаючи на тривалу й затяжну депресію в економіці України та на безпрецедентні масштаби фактичного безробіття, приборкання гіперінфляції помітно зміцнило дух народу, посилило довіру до дер­жави та сприяло суспільній злагоді й стабільності. Висновок: фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати об­сяг нац. вир-ва у фазі піднесення. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у на­прямі зниження можна розв'язати за допомогою інфляції, знижую­чи, отже, реальну зарплату. Ще одна група економістів стверджує: чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, що за-Іи-чпечує певне підвищення темпів економ. зростання. Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за граничну межу, завдає сус-ву значних утрат, які в період гіперінфляції сягають гігантських масштабів.

 

 

Економічні і соціальні наслідки кон'юнктурного безробіття.

Безробіття в ринковій економіці-це стан ринку рабочої сили, коли пропорція раб. сили перевищує попит на неї. Безробіття є багатоплановим явищем, не тільки економ., але й соц., психологічного й політ. хар-ру. Перед тим, як говорити про наслідки безробіття,

спочатку треба зазначити, що безробіття буває 3-х видів:? фрикційне

(виникає в рез. постійного руху населення між регіонами і видами праці. Цей вид вважається неминучим, оскільки завжди існують особи, які після закінчення навчання чи переїхду на ін. місце проживання шукають роботу, яка відповідала би іхнім вимогам),? структурне (виникає у звязку зі змінами, що відбуваються в нац. економіці. Ці зміни пов”язані, в першу чергу, з тим, що одні сектори економіки розширюються, а ін., навпаки, звужуються або взагалі зникають),? циклічне (викликане спадом вир-ва внаслідок перебування економіки на таких стадіях економ. циклу як спад (криза) або депресія). Надмірне безробіття веде до значних економ. і соц. втрат. Серед головних економ. втрат можна назвати невипущену продукцію. Залежність між рівнем безробіття і втратами в обсязі ВВП обгрунтував відомий економіст Оукен. Його закон стверджує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний (який становить»5%) на 1 %, то втрати ВВП становлять 2, 5%. Згідно закону щорічний приріст реального ВВП на»2,5% утримують частку безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реал. ВВП зменшують частку безробітних на 1% та навпаки зниження безробіття на 1% збільшує реальний ВВП» на 2-2,5%. Збільшення частки безробітних,згідно із законом Оукена, може бути результатом повільного зростання або ж спаду економіки. Таким чином, відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВВП в порівнянні з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти при своїх потенційних можливостях. Крім того, безробіття має величезні негативні соц. наслідки, оскільки серед безробітних є вишим (у порівнянні із середнім) рівень злочинності, смертності і т.д. Також в силу зростання рівня вимог до працівника у суч. умовах навіть незначний за тривалістю період безробіття веде до суттєвої втрати кваліфікації та знижує можливості людини знайти роботу. Крім того, вимушена бездіяльність призводить до втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, негативно позначається на психіці людини, на її фізичному стані.

 

Методи вимірювання ВВП.

ВВП - це ринкова вартість усіх кін­цевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території краї­ни протягом періоду часу (року). ВВП обчислюють 2 методами: • методом підрахунку витрат, • методом підрахунку доходів усіх економічних суб'єктів. Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видат­ків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвес­тиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт. ВВП=С+І+G+NE * Особисті споживчі видатки(С) охоплюють видатки домашніх госпо­дарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізо­ри, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо), видатки споживачів на по­слуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.). * Інвестиційні видатки ділових фірм країни(І) — це видатки: 1) на за­купівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами; 2) на усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки); 3) на зміни в за­пасах. Запаси — це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також: споживчі товари. У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті. Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році, плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці. Чисті інвестиції — це додаткові інвестиції, тобто їхній приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП урахову­ють валові інвестиції. * Державні закупівлі товарів і послуг(G) охоплюють усі державні вида­тки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не врахо­вують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відобра­жають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам. Чистий експорт (NE)— це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на інозе­мні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною. За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. ВВП= W+r+i+P+T+A Такими доходами є: 1) заробітна плата найманих працівників(W), яку фірми й уряд ви­плачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку допов­нень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди; 2) рента(r), тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, в тому числі приписану ренту за проживання у власній оселі; 3) процент(i), що являє собою виплати грошового доходу поста­чальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарст-вам за вклади, за облігації підприємств); 4) прибуток(P). Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній влас­ності) та прибуток акціонерних підприємств; 5) непрямі податки на бізнес(T) (податок на додану вартість, акциз­ний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.); 6) амортизаційні відрахування(A) (показують обсяг капіталу, спожи­того у процесі виробництва впродовж року). Висновки: Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку. По-перше, під час обчислення ВВП не враховують продаж ужи­ваних речей.Урахування вартос­ті перепродажу речі призвело б до подвійного рахунку. По-друге, у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції,що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі,які охоплюють видатки дер­жави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і при­ватні трансферні платежі(наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо). По-третє, усі продукти й послуги, вироблені протягом ро­ку, враховуються лише один раз. При обчисленні ВВП враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміж­них товарів. По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. Певні послуги не про­даються на ринку і не мають ринкової ціни (робота пожежників, вчителів, депутатів). Тому їм доводиться приписувати вартість. По-п'яте, при обчисленні ВВП результати діяльності підприємств урахо­вуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизня­ний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерези­денти.

 

 

НБУ та грош-кред пол в Укр.

НБУ було утворено у 1991р. згідно з Законом “Про банки та банківську діяльність”. Проте стрімкий розвиток банківської системи обумовив необхідність прийняття у 1999 окремого Закону “Про НБУ”Згідно з яким НБУ є особливим центральним органом державного управління, основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці-гривні. Також НБУ виконує функції:емісійного центру готівкового обігу,банку банків,органу банківського регулювання та нагляду,банкіра і фінансового агента уряду, провідника монетарної політики.Передбачена така структура НБУ:центральний апарат,територіальні управління,розрахункові палати,Банкнотно-монетний двір,Фабрика банкнотного паперу,Державна скарбниця,Центральне сховище грошей,спеціалізовані підприємства та установи,необхідні для забезпечення діяльності банку. Закон передбачає дворівневу систему управління- Рада НБУ і Правління НБУ. Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визночено Конституцією України,згідно якої НБУ надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді,що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління. НБУ є юридичною особою,має відокремлене майно,що є об’єктом державної власності та перебуває у його повному господарському відданні.Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення забов’язань банку.НБУ підзвітний Президенту і Верховній Раді,які мають повноваження призначати і звільняти Голову НБУ,а також формують Раду банку. Основні засади грошово-кредитної політики на 2004 рік розроблено на підставі аналізу сучасних тенденцій розвитку економіки та грошово-кредитної сфери України і прогнозу динаміки макроекономічних показників у наступному році.Відповідно до Закону України “Про Національний банк України ”вони передбачають комплекс змінних індикаторів фінансової сфери,що дають можливість за допомогою інструментів грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці як монетарної передумови економічного зростання і підтримання високого рівня зайнятості населення. Валютно-курсова політика Національного банку забезпечує стабільність валютного ринку та обмінного курсу гривні до основної курсоутворюючої валюти – долара США.Протягом січня -серпня ревальвація становила 0.02 відс.,а реальний ефективний обмінний курс за сім місяців ц.р.за попередніми оцінками девальвував приблизно на 7 відсотків.Це свідчить про сприятливий вплив курсової політики на експорт та розвиток виробництва. Міжнародні резерви Національного банку збільшились за січень -серпень 2003 р.на 55 відс.до 6.9 млрд.дол.США,які забезпечують більше ніж 3 місяця імпорту.Покриття резервами грошової бази перевищило 95 відс.,що значно підвищує стабільність національної грошової одиниці. Обсяги міжбанківського валютного ринку за вісім місяців 2003 р.зросли порівняно з відповідним періодом минулого року на 34.5 відс.,а перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом на готівковому валютному ринку склало майже 730 млн.дол.США,тоді як за весь 2002 р.таке перевищення становило всього 185 млн.дол.США. Здійснено певні кроки щодо лібералізації валютного ринку в напрямі розширення можливостей підприємств і населення з проведення валютних операцій,одночасно запроваджено комплекс заходів стосовно попередження незаконного відпливу валютних коштів за кордон. До кінця поточного року пріоритетами грошово-кредитної політики залишаються підтримка стабільності національної грошової одиниці та підвищення довіри до неї,збільшення монетизації економіки з одночасним контролем за впливом монетарного фактора на інфляційні процеси,сприяння економічному зростанню.

АНАЛІЗ МОДЕЛІ AD-AS.

Сукупний попит -це кі-сть товарів і послуг,яку можуть і згодні придбати макроек. субєкти.

Сукупний попит можна визначити за формулою розрахунку ВНП методом витрат: ВНП=(AD)=C+I+G+NE Графік 1.”крива сукп.попиту” Основною причиною відємного нахилу кривої AD,є ефект пропозиції грошей:зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “ дорогими” і відповідно низькими сукупні витрати.Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін,коли інші умови не змінюються. Сукупна пропозиція- величина реального обссягу нац.виробництва,які підприємства готові вироблятм і продавати протягом року за певного рівня цін.. ГРАФІК 2”крива сукуп пропозиції”. Крива сукуп пропозиції показує обсяг реального національного виробництва за кожного можливого рівня цін при незмінних інших умовах. Модель AD-AS досліджує поведінку економіки вцілому.Вона пояснює причини коливання рівня цін та реальних обсягів нац виробництва,розкриває взаємозязок між ними та економ політикою.Модель застосовується для пояснення і дослідження таких явищ як інфляція,безробіття,ділові цикли,для прогноз впливу на економіку різноманітних факторів.МодельAD-AS визначає рівноважні значення агрегованих обсягів попиту й пропозиції залежно від рівня цін товарів та послуг на внутр ринку країни.Сукупний випуск у цій моделі –це реальний ВВП країни.Значення реального ВВП відклад по гориз осі (У) та вимір реаліний доход економічних агентів країни-домгосп,фірм,уряду.Рівень цін виробництва у цій моделі визнач обсягом номінальних доходів капіталу та праці,витрачених у суспільному вир-ві при виготовлені як проміжної так і кінцевої продукції.У класичніііій моделі AD-AS зміни номінальних величин,відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку,швидко.Період довгострок нерівноваги практично відсутній.Тому короткостроковий період у вищезазнач визначенні відсутній,а довгостроковий надзвичайно стислий.Короткостроковим у класичній моделі вваж період,протягом якого реальні фактори вироб-ва і потенційний випуск залишаються незмінними.Ціни інертні,вони менш гнучкі до зниження ніж до підвищення.Тому тривалість довгострокавого періоду залежить від конкретних обставин і може бути різною.Принаймні час,якого вимагає відновлення довгострокової рівновагиAD-AS за рахунок пыдвищення цін,набагато коротший ніж час потрібний для відновлення рівноваги за рахунок зниження цін.

Економічні та соціальні наслідки інфляції.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків,_усієї_громадськості. У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та ін. верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами. Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди реалізується так однозначно. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар - робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соц. групи. Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків. Разом з тим якщо з\п працівника збільшується відповідно чи швидше за зростання цін на товари народного споживання, то його матеріальне становище не зміниться або навіть поліпшиться. Усе залежить від здатності того чи іншого економічного суб'єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо. Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити себе від втрат внаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін. Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім. Уряд може згладжувати несприятливі впливи від інфл. на фіксованя доходи (пенсії, допом. з безробіття, службові оклади тощо), запроваджуючи індексацію таких доходів (під індексацією розуміють підвищення рівня номінальної з\п та ін виплат населенню відповідно до рівня інфл.) Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість економ. суб'єктів, її негат. соці.и наслідками є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економ. становища, загострення соц. суперечностей. Все це спричинює соц. і політ. нестабільність у сус-ві, що нерідко закінчується бурхливими потрясіннями. Інфляція нерідко знижує рівень життя населення. Для розуміння цього важливо пам'ятати відмінність між номінальним (грошовим) і реальним доходами. Номінальний дохід -це сума грошей, які особа отримує у вигляді заробітної плати, пенсії тощо. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити за суму ном. доходу. Коли ціни зростають швидше, ніж ном. дохід, реал. дохід па­дає, і навпаки, якщо ном. дохід зростає швидшими темпа­ми, ніж ціни, то й реал. дохід зростав. В Україні в останні роки реальні доходи, а отже й рівень життя населення, знижувалися. Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни. Світова економ практика свідчить про те, що певний рівень інфл. (від 1% до 5-7% на рік) може мати стимулюючий вплив на розвиток нац економіки. Якщо приріст грош. маси використовується для кредитування інвест. проектів, то це позитивно впливає на економ. зростання (приріст реального ВВП). Однак, коли інфл. виходить з-під контролю держави, вона може мати вкрай негат. наслідки для нац економіки. Управління інфляцією дає значні вигоди суспільству загалом, зокрема зростають його задоволення життям та згуртованість. Не­зважаючи на тривалу й затяжну депресію в економіці України та на безпрецедентні масштаби фактичного безробіття, приборкання гіперінфляції помітно зміцнило дух народу, посилило довіру до дер­жави та сприяло суспільній злагоді й стабільності. Висновок: фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати об­сяг нац. вир-ва у фазі піднесення. Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у на­прямі зниження можна розв'язати за допомогою інфляції, знижую­чи, отже, реальну зарплату. Ще одна група економістів стверджує: чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, що за-Іи-чпечує певне підвищення темпів економ. зростання. Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за граничну межу, завдає сус-ву значних утрат, які в період гіперінфляції сягають гігантських масштабів.