Організованих груп і злочинних організацій.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26).

Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1) співучасть наявна лише, якщо в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві), кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину.

2)співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об’єктивна ознака співучасті відзначається такими трьома моментами:

а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників;

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників.

в) спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, який скоїв виконавець, існує причиновий зв’язок, причому опосередкований, бо загальний результат досягається лише свідомою діяльністю виконавця.

Суб’єктивні ознаки співучасті:

? співучасть можлива лише в умисних злочинах;

? усі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

За співучасті не тільки власне злочин має бути умисним, а й усі співучасники повинні діяти також умисно. Це означає, що всі співучасники маютьспільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об’єктивну, а й суб’єктивну сторону співучасті у злочині.

Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник (ст. 27).

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, що у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи використовуючи інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

Організатором є особа, що організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, що утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, чи особа, що забезпечувала фінансування або організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Підбурювачем є особа, котра умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або якось інакше схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювач – це особа, що викликала у виконавця чи в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.

* підбурювач схиляє до вчинення конкретного злочину (вбивство, крадіжка тощо);

* підбурювач схиляє співучасника до вчинення злочину, визначеного родовими (видовими) ознаками (до завдання тілесних ушкоджень, без конкретизації його ступеня тощо);

* підбурювач схиляє співучасника до вчинення будь-якого злочину (як умова вступу у злочинну організацію тощо).

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів або знарядь чи усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, що заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Вирізняють такі види пособництва:

? пособництво фізичне;

? пособництво інтелектуальне.

Відповідальність співучасників
1) Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, визначається в такий спосіб:
а) організатор злочину підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені будь-яким співучасником цієї групи, за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювалися умислом організатора (ч. 1 ст. 30);
б) інші співучасники (учасники групи) підлягають відповідальності за злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь, Незалежно від тієї ролі, що виконував у злочині кожний з них (ч. 2 ст. 30);
в) дії всіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою.
2) При простій співучасті, тобто співвиконавстві, всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29).
3) При співучасті з розподілом ролей питання про відповідальність вирішується так:
а) виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29);
б) всі інші співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) відповідають за той злочин, що вчинив виконавець (співвиконавці);
в) дії всіх співучасників у зв'язку з цим, за винятком виконавця (виконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов'язковим посиланням на відповідну частину ст. 27. Так, пособник вбивства відповідає за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 115.
Отже, кваліфікація діяння співучасників у принципі завжди визначається діями виконавця, за винятком деяких випадків, про що мова йтиме далі.

 

6. Поняття, ознаки і види повторності злочинів. Відмінність повтор­ності злочинів від продовжуваного і триваючого злочину.

Відповідно до ст. 32 ч. 1 КК України «повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу».

Повторність - самостійна форма множинності злочинів, якій притаманні специфічні ознаки. Вона передбачає передусім здійснення кількох (двох або більше) злочинних діянь, які віддалені між собою у часі. Це означає, що злочини,

Ознаки повторності злочинів: КІЛЬКІСНА ОЗНАКА і ЯКІСНА ОЗНАКА

Вчинення особою двох або більше злочині які утворюють повторність, повинні бути віддалені один від одного певним, хоч би незначним, проміжком часу. Такий висновок випливає із змісту ст. 32 ч. 4 КК, яка вказує, що «повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято».

Проміжок часу між злочинами може бути нетривалим, однак завжди таким, щоб була можливість відрізнити один злочин від іншого. Хоча цей відрізок часу не може бути настільки довгим, щоб між вчиненими злочинами втрачався будь-який зв'язок і спадковість. Саме тому в кримінальному праві існує положення, згідно з яким закінчення визначеного законом строку після вчинення першого злочину дає підстави не визнавати новий вчинений злочин як повторний.

За загальним правилом повторність утворюють як юридично тотожні злочини так і однорідні.

Це прямо передбачено ст. 32 частинами 1 та З КК, які визначають, що:

«1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу...

2. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу».

Така повторність, наприклад, передбачена приміткою до ст. 185 КК України, яка визнає для злочинів проти власності повторність не тотожних, а однорідних злочинів, вказуючи, що: «У статтях 185, 186, 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу».

Повторність однорідних злочинів у цих випадках збігається з реальною сукупністю злочинів. Тому в таких випадках вчинення двох або більше однорідних самостійних злочинних діянь одночасно утворює і повторність, і сукупність злочинів.

Для повторності як самостійної форми множинності злочинів характерно, що два або більше злочинних діяння вчиняються до постановления вироку за одне з них.

Іншими словами, всі злочини, які утворюють повторність, повинні бути вчинені до засудження винного за одне з них.

Виходячи з наведеного повторність злочинів може бути диференційована на два види:

* повторність тотожних злочинів, за жоден з яких винний раніше не притягався до кримінальної відповідальності;

* повторність однорідних злочинів незалежно від того, чи притягався, чи ні винний до кримінальної відповідальності за раніше вчинений однорідний злочин.

Однак при другому варіанті повторність буде відсутня, якщо;

♦ судимість за раніше вчинений злочин була знята або погашена в передбаченому законом порядку;

♦ на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин;

♦ за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності у встановленому законом порядку.

Теорія кримінального права виділяє декілька видів повторності тотожних злочинів:

Неоднократність злочинів. З кількісної точки зору, неоднократність передбачає здійснення злочину не менше двох разів. Поняттям неоднократності охоплюється тільки здійснення кількох тотожних злочинів, коли винний за жоден з них не був притягнутий до кримінальної відповідальності.

Систематичність злочинів - як здійснення злочинних дій не менше трьох разів у різний час.

Злочинний промисел передбачає передусім систематичне заняття злочинною діяльністю, тобто винний протягом більш або менш тривалого періоду здійснює одне і те саме злочинне діяння не менше трьох разів, що є вираженням певної тенденції його поведінки.

Повторність тотожних злочинів потрібно відрізняти від єдиного продовжуваного злочину. Останній - різновид єдиного складового злочину. Для нього характерно, що окремі злочинні епізоди є продовженням одного і того самого злочину й охоплюються єдиним наміром винного.

Повторність злочинів - одна з найнебезпечніших форм множинності злочинів. Повторне здійснення однією і тією ж особою злочинів, як правило, свідчить, що така його поведінка не є випадковою, а визначається стійкими антигромадськими поглядами і звичками, яким властива злочинна спрямованість (здійснення тотожних або однорідних злочинів). Тому в кримінальному праві повторність злочинів розглядається як обставина, що характеризує підвищену суспільну небезпеку особи винного.

Ось чому чинне кримінальне законодавство з повторністю злочинів пов'язує ряд правових наслідків: повторне здійснення злочину у випадках, спеціально передбачених законом, отримує значення кваліфікуючої ознаки складу злочину. У цих випадках злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і тягне за собою більш сувору кримінальну відповідальність; згідно із ст. 67 п. 1 КК України повторне здійснення злочину визнається обставиною, що обтяжує відповідальність, тобто враховується судом при призначенні винному покарання.