Поняття і ознаки суб’єкта складу злочину. Суб’єкт складу злочину і особа злочинця. Службова особа як спеціальний суб’єкт складу злочину.

Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 ККУ, "є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність".

Ознаками суб'єкта злочину є: фізична особа, осудність і вік.

Фізична особа - це завжди людина, яка володіє не тільки всіма названими обов'язковими ознаками, а й іншими якостями, які можуть мати певне кримінально-правове значення.

Осудність - це психічний стан особи, який полягає в її здатності за станом психічного здоров'я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв'язку з цим кримінальну відповідальність.

Вік особи - це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким зв'язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки для юридичного статусу особи.

Суб'єкти злочинів поділяються на загальні та спеціальні. Поняття загального суб'єкта дається в ч. 1 ст. 18 КК.Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є "фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа".

Отож, спеціальний суб'єкт - це особа, що крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, котра досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини КК для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, постаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та ін.

Суб‘єкт злочину та особа злочинця

Поряд з поняттям “суб’єкт злочину” в кримінальному праві та в кримінології існує поняття “особа злочинця”, яке розкриває індивідуальні риси кожного суб’єкта злочину. Розмежовуючи ці поняття, слід підкреслити, що ознаки суб’єкта злочину впливають перш за все на вирішення питання про те, чи присутні в скоєному конкретному суспільно небезпечному діянні ознаки складу злочину, передбачені кримінальним законом. Дані ж, які характеризують особу злочинця, мають суттєве значення для індивідуалізації кримінальної відповідальності, в тому числі і призначення кримінального покарання.

Також для характеристики суб’єкта злочину мають значення як біологічні, так і соціальні якості особи: статева приналежність; сімейний стан; рівень освіти; посадове становище особи та інші дані, які визначають статус особи в суспільстві.

У кримінально-правовій літературі, виходячи з особливостей особи злочинця, які найбільш суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальний закон пов’язує певні юридичні наслідки, прийнята зокрема, така класифікація злочинців: 1) рецидивісти; 2) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що визначені ст. 12 КК; 3) особи, які вперше вчинили злочин невеликої тяжкості; 4) особи, які вчинили злочини через необережність; 5) неповнолітні злочинці.

Таким чином, суб’єктом злочину може бути не будь-яка фізична особа, а тільки така, яка у відповідності з кримінальним законом наділена певними характеристиками. До них відносяться: 1) встановлений законом вік, по досягненні якого можлива кримінальна відповідальність, та 2) осудність. Дві ці ознаки забезпечують здатність особи нести кримінальну відповідальність за скоєння суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом як злочин.

4. Поняття замаху на злочин: ознаки і види. Відмінність за­маху на злочин від готування до злочину і від закінченого злочину.

Замах на злочин (за ч. 1 ст. 15 КК) – вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від її волі.
Більшість вчених науковців виділяють три характерні ознаки замаху:

* дії (бездіяльність) безпосередньо направлені на вчинення злочину;

* злочин не завершено, тобто не доведено до кінця;

* злочин не завершено з причин, які не залежать від винного.

Об’єктивні ознаки замаху на злочин:

1) учинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;

2) у часі відбувається після готування до злочину;

3) є логічним продовженням створення умов для вчинення злочину;

4) діяння є суспільно небезпечними, тому що відбувається створення реальної загрози для заподіяння шкоди суспільним відносинам або така шкода завдається частково;

5) діяння частково чи повністю (при цьому немає наслідків у матеріальному складі злочину) охоплюються об’єктивною стороною задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК;

6) діяння безпосередньо наближені до об’єкта злочину.

7) вчинюється через діяння (дію чи бездіяльність);

8) злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного;

9) охоплює попередні дії зі створення умов для вчинення злочину (готування до злочину).

 

Замах на злочин має такі основні суб’єктивні ознаки:

1) діяння вчинюється з прямим умислом;

2) наявність у особи при вчиненні діяння мети довести злочин до кінця, тобто виконати в повному обсязі об’єктивну сторону задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК.

Із суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто спробувати вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки, бажає довести розпочатий злочин до кінця та бажає настання вказаних наслідків.

Види замаху: закінчений, незакінчений і непридатний замах.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця, та злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15).

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, які не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15).

Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об’єкті злочину та замах з непридатними засобами.
Замаху при помилці в об’єкті злочину властиво те, що безпосередньому об’єкту, на спричинення шкоди якому спрямовано умисел винного, шкода не спричиняється чи навіть немає загрози спричинення шкоди. Це відбувається у зв’язку з наявністю помилки в об’єкті злочину. За наявності помилки в об’єкті злочину дії винного слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу.

При замаху з непридатними засобами особа, яка здійснює замах, вважає, що засоби, яких вона використовує, можуть спричинити злочинний результат (підкладання в машину несправної вибухівки). Та ці засоби є непридатними й об’єктивно не можуть спричинити бажані для винного злочинні наслідки.

Відповідальність за замах із неконкретизованим умислом настає за фактично спричинену шкоду.

Відповідальність за замах із альтернативним умислом визначається відповідно до умислу на найбільш тяжкий злочин.

Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером учинених діянь, а в злочинах з матеріальним складом – і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямовано на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин виникає безпосередня небезпека спричинення шкоди об’єкту, бо здійснюється діяння, що безпосередньо може призвести до закінчення злочину, зокрема й до настання наслідків у матеріальному складі злочину. При готуванні до злочину створюється опосередкована небезпека, тому що дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі, без учинення інших дій, спричинити шкоду об’єкту, призвести до закінчення злочину та настання, зокрема, суспільно небезпечних наслідків у злочинах з матеріальним складом. У зв’язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину за однакових умов має більший рівень суспільної небезпечності та більший ступінь тяжкості.