Джерела конституційного права України: поняття, конституційно-правова природа, система, види та тенденції розвитку.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Джерела конституційного права України: поняття, конституційно-правова природа, система, види та тенденції розвитку.



Джерелами конституційного права України є: це зовнішня форма об'єктивізації внутрішнього юридичного змісту, тобто це текстуальні джерела права.

· Конституція України;

· Закони України, що приймаються Верховною Радою України;

· нормативні укази Президента України, що містять конституційно-нормативні норми;

· нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми;

· рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів;

· міжнародні договори;

· акти органів місцевого самоврядування та інше.

За юридичною силою джерела конституційного права поділяються на конституційні, законодавчі, підзаконні, локальні. Конституційні джерела:

1) Конституція України - єдиний нормативно-правовий акт в Україні, який має найвищий рівень юридичної сили, є головним законом держави і суспільства, регламентує найважливіші і найзагальніші суспільні відносини, приймається і змінюється за спеціально визначеною законодавством процедурою, має особливу систему державних гарантій. Конституція України - це основне джерело не лише конституційного права, а й вітчизняного права загалом;

2) акти всеукраїнського референдуму з питань внесення змін і доповнень до Конституції України - мають найвищу юридичну силу, оскільки є волевиявленням українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні. Акти всеукраїнського референдуму відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року № 3-рп/2000 мають виключно імперативний характер, тобто є загальнообов'язковими до виконання на всій території України з моменту їх оприлюднення, не потребують санкціонування будь-якими органами державної влади;

3) закони України - конституційні, органічні, звичайні (поточні), з них:

а) конституційні закони - це нормативно-правові акти, якими вносяться зміни і доповнення до конституції. Такі закони приймаються кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України (300) від конституційного складу парламенту. Наприклад, Закон України "Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" 1 лютого 2011 року;

б) органічні закони - це ті закони, прийняття яких прямо передбачено в Конституції України, наприклад, закон про прокуратуру. На сьогодні не всі вітчизняні вчені-конституціоналісти виокремлюють органічні закони із ряду конституційних і поточних законів. У чинній Конституції України немає згадки про органічні закони, проте вони передбачалися Конституцією СРСР від 7 жовтня 1977 року і Конституцією УРСР від 20 квітня 1978 року. Відомо, що прийняття органічних законів передбачене чинними конституціями Франції, Грузії, Російської Федерації. Юридична доцільність прийняття органічних законів, на думку російського правника М.Ф. Чудакова, полягає в тому, що на відміну від конституційних законів, органічні закони доповнюють конституцію, не змінюючи її основних принципів, і не порушують глибинної сутності. Отже, проблема виокремлення і змістовного наповнення органічних законів перебуває у площині наукових дискусій;

в) звичайні (поточні) закони - це нормативно-правові акти з конституційних питань, які приймаються громадянами України на всеукраїнському референдумі або простою більшістю голосів народних депутатів України (226), наприклад, Закон України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року.

Законодавчі джерела:

1) декларація (віл лат.- заява, повідомлення) - політико-правовий акт, який, зазвичай, приймається парламентом держави, проголошує основні засади і принципи державного та суспільного ладу. Декларація має підкреслено урочистий характер, а її положення потребують додаткового законодавчого врегулювання. Наприклад, Декларація "Про державний суверенітет України", прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року;

2) конституційний договір - це політико-правовий акт загального характеру, який встановлюється за домовленістю і згодою двох і більше осіб, забезпечується і гарантується державним примусом. Наприклад, Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової

Конституції України, підписаний 8 червня 1995 року. Цей договір відіграв позитивну роль у державно-правовому регулюванні, оскільки стабілізував ситуацію в державі і не допустив посилення конфронтації між парламентом і президентом;

3) міжнародний договір - це угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює для її учасників відповідні права і обов'язки. Джерелами конституційного права є лише ті міжнародні договори, які стосуються предмета правового регулювання цієї галузі права. Ратифікація (від лат., - затверджений, - роблю) - затвердження акта парламентом. Ця процедура є важливою і необхідною умовою набрання чинності міжнародним договором в Україні. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України). Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до неї. Президент України уповноважений підписувати міжнародні договори у сфері прав і свобод людини і громадянина, входження України в міжнародні світові організації та ін. Конституційний Суд України обов'язково дає свій висновок про відповідність такого міжнародного договору нормам Конституції України, і лише тоді Верховна Рада України може його ратифікувати. Кабінет Міністрів України також уповноважений підписувати міжнародні договори, наприклад, у сфері міжнародної торгівлі тощо. У практиці міжнародного життя для позначення міжнародного договору застосовуються такі терміни, як конвенція, угода, пакт, протокол, трактат, статут, спільна заява, декларація, комюніке, хартія, меморандум, регламент, акт, обмін нотами^.

Підзаконні джерела - це нормативно-правові або індивідуально-владні акти, які приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами на основі, в межах і відповідно до Конституції І законів України з метою регулювання відносин, що становлять галузі конституційного права. Підзаконні правові акти поділяються на такі основні групи:

* нормативні - регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;

* індивідуально-владні (ненормативні) - адресовані конкретним суб'єктам конституційно-правових відносин і є обов'язковими для них;

o інтерпретаційні - це акти-тлумачення норм права, що мають допоміжний характер і, як правило, обслуговують нормативні акти.

Підзаконні джерелаконституційного права становлять відповідну ієрархічну систему:

1) укази і розпорядження Президента України:

2) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України згідно зі ст. 117 Конституції України є обов'язковими до виконання:

* постанови уряду

o розпорядження -

3) накази, положення, інструкції міністерств, державних комітетів - підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, які приймаються на виконання вищезазначених правових актів:

* наказ -

* положення (статут)

* інструкція

Правові акти органів виконавчої влади, які стосуються законних прав і свобод людини, мають міжвідомчий характер, відповідно до Указу

Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (1992 р.) підлягають обов'язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України;

4) рішення і висновки Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України інших нормативно-правових актів. У науці конституційного права триває спір щодо правової природи цих актів. Вітчизняний учений М.І. Козюбра стверджує, що висновки і рішення Конституційного Суду України - це інтерпретаційні, але не нормативні акти, оскільки не створюють нових норм права. Натомість М.М. Костицький і В.М. Шаповал опонують, наголошуючи на тому, що ті рішення і висновки Конституційного Суду України є нормативними, які стосуються тлумачення Конституції України, а також імпічменту Президента України. Разом з тим правові акти Конституційного Суду України є джерелами конституційного права України. На думку Г.О. Христової, рішення і висновки органу конституційної юрисдикції виступають допоміжними джерелами права, оскільки спираються на первинні правила поведінки, однак мають нормативний характер1. Така думка містить раціональне зерно.

Локальні джерела конституційного права - це ті правові акти, які поширюються у межах певної адміністративно-територіальної одиниці:

 

4. Поняття, сутність та юридичні властивості Конституції України.

Конституція - це система правових норм певної держави, яка приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини в сфері організації та функціонування органів державної влади, державно-територіального устрою та правового статусу людини і громадянина.

Основні риси конституції:

1) основоположний характер;

2) народність;

3) реальність;

4) стабільність.

Основоположний характер конституціїполягає в тому, що вона регулює не всі суспільні відносини, а лише найбільш важливі і має загальний характер, є стрижнем правової системи будь-якої держави. Усі інші суспільні відносини повинні регламентуватися законами та підзаконними актами, які приймаються на основі конституції і не можуть їй суперечити.

Народність конституціїполягає в тому, що вона є засобом вираження волі та інтересів усього населення країни чи його більшості, закріплює суспільні відносини, які притаманні саме цьому народу, приймається народом безпосередньо або через його представників.

Реальність конституціїполягає в тому, що вона повинна відображати фактичний стан суспільства, інакше цей документ не буде сприйматися і виконуватися народом.

Стабільність конституціїполягає в тому, що вона як документ тривалої дії у часі не повинна постійно підлягати змінам. Проте, у деяких країнах конституції змінювалися неодноразово. Так, у Венесуелі було прийнято 22 конституції, Болівії - 20, Франції - 16, Греції, Іспанії, Колумбії - 11, Бразилії, Польщі - 8, Туреччині - 6, Нідерландах - 5.

Конституція має низку юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права, а саме:

1) конституція - основний закон держави. Визначення конституції основним законом свідчить про її особливе місце в системі законів, які схвалюються в державі, а також є основою національного права. Саме такий підхід відповідає уявленню про конституцію як про основний закон, що склався історично. Конституція є загальнообов'язковим нормативно-правовим актом, який приймається вищим законодавчим органом держави або народом на референдумі чи в інший спосіб. Цей акт регламентує найважливіші суспільні відносини, закріплює принципи державного устрою та врегульовує докорінні засади, які покладено в основу всієї системи національного права. Конституція розрахована на тривале, постійне, багаторазове застосування та спирається на авторитет і примусову силу держави.

За своїм призначенням і роллю у суспільстві вона не має рівних серед правових актів держави. Тому конституція й виступає як основний закон держави;

2) юридичне верховенство конституції.Конституція виконує по відношенню до всієї системи права роль активного "установчого центру", вона має найвищу юридичну силу, тобто її норми завжди мають перевагу над положеннями інших джерел права. Наприклад, у ст . 98 Конституції Японії 1946 р. вказується, що вона є "верховним законом країни, і ніякі закони, укази, рескрипти або інші державні акти, які суперечать в цілому або частково її положенням, не мають законної сили". У деяких конституціях, прийнятих у постсоціалістичних і пострадянських країнах (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Киргизстан, Китай, Польща, Узбекистан, Україна), прямо вказано на їх найвищу юридичну силу або на верховенство. Наприклад, у Преамбулі Конституції КНР 1982 р. зазначено, що "конституція... має вищу юридичну силу", у ч. 2 ст. 8 Конституції України 1996 р. - "Конституція України має найвищу юридичну силу...", а в п. 1 ст. 5 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. встановлено, що "Конституція є верховним законом...".

Усі закони та підзаконні акти повинні прийматися тільки передбаченими в конституції органами і за встановленою в ній процедурою.

3) юридична база поточного законодавства. Конституція є фундаментом усього законодавства. Прийняття конституції об'єктивно сприяє подальшому вдосконаленню чинного законодавства і розвитку нормотворчої роботи. Тобто своєчасна реалізація її положень потребує виконання широкої програми законодавчих робіт, у тому числі внесення необхідних змін і доповнень у поточне законодавство, а також прогнозування і підготовку нових законодавчих актів з урахуванням перспектив соціально-економічного, політичного розвитку країни.

 

 

5. Конституція України як закон, що має підвищений ступінь стабільності. Порядок внесення змін до Основного закону - Конституції України.

Стабільність конституції як її властивість проявляється насамперед у можливості зберігати в різних соціально-економічних та політичних ситуаціях незмінність (якщо для цього немає підстав, передбачених чинним законодавством) своїх приписів і положень, у забезпеченні високого ступеня стійкості конституційних норм, у наявності системи таких публічних відносин, при яких можливим є реальний “опір конституції” діям політичних сил, що прийшли до влади і мають намір дестабілізувати ситуацію в державі шляхом підміни сутності чи фальсифікації конституційних положень. Стабільність конституції, її “жорсткість” не тільки не виключають можливості її зміни, але й передбачають періодичне оновлення конституційної матерії, приведення норм конституції у відповідність до нових умов соціально-економічної і політичної дійсності, оскільки навіть незначне відставання останніх від реалій життя держави і суспільства, невизначеність конституційних положень може призвести до нестабільності суспільного життя в цілому. Коли говорять, що конституція має підвищений ступінь стабільності в порівнянні з іншими нормативно-правовими актами, то мають насамперед на увазі те, що змінити (чи відмінити взагалі) якусь частину тексту конституції (а отже – змінити чи відмінити її положення, норми) є значно важче, ніж те саме зробити з текстами інших нормативно-правових акті

 

Наявність у конституції держави даної властивості (підвищеного ступеня стабільності) досягається різними шляхами та спеціальними прийомами, забезпечується різними чинниками. Серед найбільш поширених у конституційно-правовій практиці виділяють такі: Використання спеціальної, більш ускладненої процедури внесення змін і доповнень до конституції в рамках одного й того ж суб’єкта законотворчого процесу. Наприклад, чинне законодавство передбачає можливість парламенту вносити зміни до Конституції. Він же, безперечно, має право вносити зміни й до законів, оскільки приймає їх безпосередньо. Однак, для внесення змін до звичайного закону і до Конституції передбачаються різні вимоги: Парламент для внесення змін до закону має одну процедурну вимогу (наприклад, проста більшість голосів), а для внесення змін до Конституції – іншу, складнішу (наприклад, кваліфікована більшість у 2/3, 3/4, 4/5 голосів) .

 

6. Поняття, сутність, засади та процес становлення сучасного українського конституціоналізму.

Конституціоналізм - це політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль конституції у правовій системі, суспільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та характері впливу на суспільні відносини.

За змістом конституціоналізм - це конституційне будівництво, реалізація конституції та її охорона, гарантування.

За формою конституціоналізм опосередковує конституційний лад, тобто державний і суспільний лад, форми безпосереднього народовладдя, держави тощо.

Розрізняють такі загальні принципи українського конституціоналізму:

o верховенства конституції у правовій системі;

o верховенства права у суспільстві та державі;

o поділу та обмеження державної влади;

o суверенітету Українського народу;

o взаємної відповідальності держави і особи;

o реальності прав і свобод, їх охорони, непорушності, гарантованості;

o відкритого громадянського суспільства;

o наступності конституційних ідей.

Систему українського конституціоналізму утворюють:

1) чинна Конституція України як нормативно-правовий акт;

2) теорія, історія, ідеологія Конституції України;

3) існуючий конституційний лад.

Проблема конституційності конституції пов'язана із проблемою конституційності держави. Значення цього поняття розглядається із застосуванням двох підходів.

1) позитивістський підхід, за яким конституційною визнається та держава, в якій є конституція як основний закон (закони), що закріплює певний державний лад, структуру і повноваження органів державної влади, наділені реальною практичною дією, і має вищу юридичну силу та змінюється шляхом особливої (ускладненої порівняно із звичайним законодавчим процесом) процедури;

2) природно-правовий підхід, за яким конституційною визнається держава, в якій забезпечені гарантії прав людини та поділ влади.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.234.223.227 (0.01 с.)