Особливості спадкування за заповітом.

Однією з особливостей цього правочину є забезпечення його таємниці. Таємниця заповіту може мати для заповідача велике значення, тому нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Певною особливістю спадкування за заповітом є положення про те, що заповідач сам особисто визначає своїх правонаступників і майбутні їхні права щодо розпорядження визначеною частиною спадщини. Саме тому такому волевиявленню слід надавати певні переваги. Тут треба мати на увазі, що заповідач потенційно може помилитись в особі спадкоємця, але це буде його особистою помилкою, а не законодавчою.

ознаки, притаманні заповіту:

1) заповіт є правочином, оскільки підпорядковується загальним ознакам, властивим для останніх (дія особи, спрямована на досягнення юридичних наслідків, а саме на виникнення, зміну або припинення правовідносин; вольовий характер; вчинення суб'єктом з необхідним обсягом цивільної дієздатності; в певній формі тощо).

Традиційно заповіт вважається одностороннім правочином, на що вказує також і ст. 1233 ЦК, визнаючи заповітом розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Односторонній характер заповіту не дозволяє віднести останній до різновиду договорів. Заповіт вважається укладеним тоді, коли заповідач висловив свою волю в передбаченій законом формі. Для дійсності заповіту не вимагається, щоб особи, призначені у ньому спадкоємцями, дали на це згоду. Лише після відкриття спадщини їхнє волевиявлення матиме значення - вони або приймуть спадщину за заповітом, або відмовляться від її прийняття. В цьому випадку матиме місце інший правочин - про прийняття (відмову від прийняття) спадщини, який також є одностороннім. З одностороннього характеру заповіту випливає така його ознака, як можливість його зміни або скасування заповідачем у будь-який час.

Разом з тим ст. 1243 ЦК надає право подружжю скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Причому у разі смерті одного з подружжя інший з подружжя не вправі відмовитися від спільного заповіту, а на майно, що є предметом спільного заповіту, нотаріус накладає заборону відчуження. Такий заповіт вже не володіє класичними ознаками одностороннього правочину, але не може бути визнаний і договором внаслідок відсутності домовленості про його укладення зі спадкоємцем;

2) заповіт є особистим розпорядженням, складення якого можливе лише самим укладачем. Вчинення заповіту через представника не допускається (ч. 2 ст. 1234 ЦК). Вчинення заповіту під впливом волі третіх осіб тягне за собою недійсність цього правочину як такого, що укладений з пороком волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України);

3) заповіт - це розпорядження, зроблене на випадок смерті. Тільки з часу відкриття спадщини особи, вказані у заповіті спадкоємцями, набувають право вступити у спадкові відносини. Слід підкреслити, що не будь-яке розпорядження, зроблене на випадок смерті, слід вважати заповітом. Так, договір страхування життя на користь третьої особи хоча і є розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті, регулюється нормами не спадкового, а зобов'язального права, і не може бути визнаний заповітом.

 

30. Оформлення права на спадщину.

Оформлення спадкових прав становить сукупність правових дій, після вчинення яких встановлюється частка кожного спадкоємця у спадковому майні, і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном.

Завершується оформлення спадкових прав видачею свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину не створює нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, оскільки право на спадкування в них виникає з моменту відкриття спадщини.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус встановлює: І) факт смерті і час відкриття спадщини; 2) коло спадкоємців за заповітом та/або за законом; 3) факт прийняття спадщини; 4) спадкову масу, тобто майно, що належало спадкодавцеві і яке є в наявності на день відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину - це спеціальний документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців разом або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому випадку в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину. Крім того, за бажанням спадкоємців їм можуть бути видані окремі свідоцтва про право на певний вид спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину є загальним порядком оформлення спадкових прав. Разом із тим спадкоємці не обов'язково подають заяву про прийняття спадщини, а мають право прийняти спадщину в інший спосіб - шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном (ст. 1268 ЦК). У цьому випадку вони не обов'язково отримують свідоцтва про право на спадщину (ст. 1296 ЦК).

Зміна власника майна, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язковим, якщо об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, транспортні засоби тощо.

На майно, яке не підлягає державній реєстрації (предмети домашньої обстановки та вжитку тощо), нотаріальне оформлення спадкових прав не є обов'язковим. У цьому разі достатньо простої передачі майна.

Якщо спадщину прийняло кілька осіб, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному із них із зазначенням при цьому частки інших спадкоємців.

Видача свідоцтва про право на спадщину строком не обмежена. Воно може бути отримане спадкоємцями в будь-який час, але, як правило, після закінчення 6 місяців від дня відкриття спадщини (ст. 1298 ЦК).

Разом із тим у деяких випадках свідоцтво про право на спадщину може бути видане нотаріусом до закінчення 6 місяців з часу відкриття спадщини. Умовою дострокової видачі є наявність доказів про відсутність інших спадкоємців, крім тих осіб, що звернулися за свідоцтвом.

Особиста явка спадкоємців для отримання свідоцтва не обов'язкова. Воно може бути отримане представником спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця вислане поштою.

Якщо серед спадкоємців може опинитися дитина, яка зачата, але ще не народилася на час відкриття спадщини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини можуть проводитися тільки після народження такої дитини. Для охорони інтересів дитини до участі в розподілі має бути запрошений представник органу опіки та піклування.

До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавцю в банку (фінансовій установі), якщо це викликане обставинами, які мають істотне значення. Такими обставинами, зокрема, можуть бути:

1) витрати на догляд за спадкодавцем під час хвороби, а також на його поховання;

2) витрати на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця. Ці виплати зараховуються в ту частку спадщини, яка належить цьому утриманцеві;

3) витрати на задоволення претензій осіб, які працювали на спадкоємця чи стосовно відшкодування заподіяної спадкодавцем шкоди;

4) витрати на охорону спадкового майна і управління ним, а також витрати, пов'язані з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець із якихось причин пропустив 6-місячний строк для прийняття спадщини, може виникнути необхідність включення його до числа спадкоємців, а отже, і внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Це можливе за письмовою згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Якщо такої згоди немає, то спадкоємець, який1 пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду із заявою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Якщо суд знайде причини пропуску строку поважними і задовольнить позов, але спадкове майно вже було прийняте іншими спадкоємцями, то спадкоємець, який пропустив строк, одержить лише майно, що збереглося в. натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

У деяких випадках можлива видача додаткового свідоцтва про право на спадщину. Необхідність у ньому виникає, коли спадкоємці одержали свідоцтво на певну частину майна, а пізніше було виявлене інше майно, не зазначене у виданому свідоцтві.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду у випадках порушення правил, встановлених нормами книги 6 ЦК, а також нормами глави 16 Кодексу.