Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Наукові школи в менеджменті, їх виникнення та еволюціяСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Розвиток наукового управління не являє собою серію послідовних кроків. Кожна з шкіл і підходів до управління внесли значний вклад відносно розробки концепції, розуміння сутності, визначення основних цілей, задач, принципів, функцій, методів менеджменту. Сучасні організації дотепер використовують певні концепції й прийоми, що виникли в рамках даних шкіл і підходів до управління. У рамках однієї організації можна знайти елементи всіх цих підходів. Це можна розглядати як комплексний підхід. Існує багато підходів до виділення шкіл і підходів до управління. Загально прийнятим можна вважати підхід, який розглядає сім підходів до управління: і. Підхід з точки зору наукового управління: • школа наукового управління (1885 - 1920 рр.). 2. Адміністративний підхід: • адміністративна школа управління (1920 - 50-ті рр.). 3. Підхід з точки зору людських відносин і підхід з точки зору науки про поведінку: • школа людських відносин (ЗО - 50-ті рр.); • школа поведінкових наук (50-ті рр. - до нашого часу). 4. Підхід з точки зору кількісних методів: • математична (кількісна) школа управління (середина 50-х рр. -до нашого часу). 5. Процесний підхід. 6. Системний підхід. 7. Ситуаційний підхід. Прихильники перших шкіл управління уважали, що відкрили найбільш ефективні шляхи до досягнення мети організації. Однак, ситуація в політиці, економіці й науці змінювались. Це вимагало появи нових форм і методів управління, завдяки чому розвивались наукові школи управління. Виникнення нових шкіл не припускало повної відмови від наукових положень попередніх. Вивчення сучасного менеджменту показує, що названі підходи до управління і їхні численні модифікації часто перетинаються. У реальному виробничому менеджменті в рамках однієї організації (фірми, корпорації), як правило, сполучаються елементи різних шкіл І підходів до управління. Школа наукового управління (1885 - 1920 р.). Школа наукового управління зіграла важливу роль у розвитку капіталістичного управління виробництвом. Школа наукового менеджменту зародилася в 80 - 90-х роках XIX ст. у США. Завдяки розробці концепції наукового управління, менеджмент був визнаний областю самостійних наукових досліджень. Засновником даної школи є американський інженер Ф. Тейлор (1856-1915 р.). Система управління, що розроблена Ф. Тейлором була першою й дуже вдалою спробою створення наукового менеджменту. Можна сказати, що як система А. Смі та дала початок всім галузям політекономії, так і система Тейлора - всьому наступному менеджменту. Ф. У. Тейлор родом з Філадельфії. Одержавши загальну середню освіту в Свропі у віці 22 років Ф. Тейлор поступив працювати звичайним робочим на завод Мидвельської сталеливарної компанії у Філадельфії. Через 6 років, пройшовши всі проміжні, у тому числі керівні посади, він став головним інженером цього заводу. На цій посаді він почав займатися питаннями управління, зштовхнувшись із величезним розривом між можливим і фактичним рівнем продуктивності праці. Ф. Тейлор насамперед звернув увагу на питання заробітної плати, що являлося нововведенням у роботі інженера. Саме звернення інженерів до питань економіки стало найважливішим моментом формування наукових основ управління виробництвом. В 35 років Тейлор був уже відомим консультантом з проблем менеджменту. Протягом шести років він займався розробкою теорії «наукового управління». Найбільш повне відбиття це навчання знайшло в його книгах: «Адміністративно-технічна організація промислових підприємств», «Принципи й методи наукової організації управління», «Принципи управління підприємствами». Ці книги є узагальненням його власного досвіду. Він розробив основи наукової організації праці, основи підбора персоналу, виходячи з потреб виконуваної роботи. Система Тейлора полягає в послідовному проведенні поділу праці на працю виконавця і працю розпорядника. Тейлор виходив з того, що у виробничій системі кожний працівник повинен виконувати свої функції. Так, у функції адміністрації входять складання плану роботи, розробка наукових методів для кожної робочої операції, відбір і навчання робітників. Основна функція робітників, відповідно до концепції Тейлора - виконавська. У його функціональній системі важливе значення надається категорії людей, що виконують функції безпосереднього управління робітниками -майстрам. Це спеціально підготовлені працівники, які стежать за роботою робітників, учать їх застосовувати найбільш відпрацьовані прийоми. Вказівки всіх майстрів (завідувачів) у межах компетенції кожного з них є обов'язковими для робітників. Він уважав, що основним завданням менеджменту повинно бути забезпечення максимального процвітання підприємця з найбільшим добробутом для кожного працівника. Відповідно до його концепції управління, адміністрація підприємства повинна на науковій основі: проводити відбір, навчання й розвиток працівників; розробляти кожний елемент роботи за допомогою письмових інструкцій для працівників; забезпечувати чіткий поділ праці між робітниками й менеджерами. Основними моментами системи Тейлора виступають: 1) нормування праці. Припускає вивчення витрат часу, рухів, зусиль, оптимальних методів здійснення виробничих і трудових операцій, норм часу, необхідність проходження всіх операцій згідно з розробленими стандартами. 2) роль менеджера: складається в підборі, навчанні, розміщенні робітників по місцях, установленні завдань й т.д. 3) винагорода й стимулювання. Винагорода для конкретної людини, а не місця, що вона займає, встановлення однакових розцінок. Винагорода передбачала не тільки матеріальне стимулювання, це відкриття дитячих садків, їдалень, тощо. Його прихильники використовували стимулювання, щоб зацікавити працівників у підвищенні продуктивності праці. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи й визначення її основних компонентів. Аналізуючи трудові операції окремих працівників Тейлор приходить до переконання про можливість розчленовування кожної операції на складові частини й визначення за допомогою хронометражу найбільш прогресивних способів роботи. Точний облік робочого часу зажадав стандартизації знарядь праці, робочих операцій, введення інструкційних карт і системи спостереження за ходом робіт. Зміна організації виробництва привела до необхідності зміни організації управління. Система заробітної плати прийняла строго індивідуальний, диференційований характер і залежала від виконання встановлених норм. Зі своїх досліджень і експериментів Тейлор вивів ряд принципів., які лягли в основу його системи: 1. принцип поділу праці; 2. принцип вимірювання праці. Вивчення процесів праці як витрат робочого часу являє собою раціональний шлях реалізації виробничих завдань. 3. принцип завдань і розпоряджень. Відповідно до цього принципу, завдання повинні бути не тільки щохвилинно розділені, але й супроводжуватися описом оптимальних методів їх виконання. 4. принцип програми стимулювання, оскільки саме особиста зацікавленість є основним мотивом і рушійною силою для більшості людей. Для працівника має бути ясно, що кожний елемент праці має свою ціну, і оплата праці залежить від виконання встановленого завдання. 5. пращ як індивідуальна діяльність. Вплив групи робить працівника менш продуктивним. 6. облік ролі індивідуальних здатностей. Індивідуальні здатності необхідно враховувати при підборі працівників на певну посаду. Необхідно розрізняти здатності, які потрібні менеджеру, і ті, які необхідні робітнику. Робітник працює для винагороди в сьогоденні, а менеджер - у майбутньому. 7. виняткова роль менеджменту. Менеджер повинен приймати всі рішення^ використовувати мудреців, що володіють унікальними знаннями того, що і як повинні робити робітники, тобто Тейлор затверджував авторитарний стиль управління. 8. заперечення ролі профспілок. Вони не потрібні, тому що науковий менеджмент може перебороти конфлікти між робітниками й адміністрацією. 9. розвиток управлінського мислення; наука й закони управління повинні виходит з управлінської практики. Свого роду революцією у менеджменті можна визначити одне із провідних положень тейлоровської теорії про взаємодію адміністрації й робітників. Він вважав, що ці відносини повинні сприяти спільній діяльності керівників і робітників, заснованій на спільності взаємних інтересів. Причому менеджмент у цих відносинах відіграє роль наукового організатора виробництва, тобто управлінський персонал повинен проаналізувати виробництво, виявити найбільш ефективні методи роботи, класифікувати їх, створити й написати відповідні правила, закони й формули, що допомагають робітникам краще, ефективніше працювати. Отже, система Тейлора заклала основи «класичної школи» управління, що розвивалася паралельно в США й провідних країнах Європи у вигляді різних теорій, підходів та ін. Крім Тейлора найбільш яскравими представниками школи наукового управління були Френк і Ліліан Джілбрет, Генрі Гантт, Карл Варт. Подружжя Джілбрет аналізували в основному фізичну роботу виробничих процесів; вивчали рух робітників з використанням різних вимірювальних методів і прийомів, у тому числі й кінозйомки; розробили наукові принципи організації робочого місця. Американський фахівець із управління виробництвом Френк Джілбрет (1868 - 1924 р.) перший у США організував систематичну підготовку інструкторів по науковій організації праці в спеціальній школі в Провидені. Френк Джілбрет розчленував абстрактний технологічний процес на взаємозамінні прийоми, з комбінацій яких у різних сполученнях повинна складатися будь-яка операція. Так з'явилася ідея універсальних мікро рухів "терблігів". Подружжя Джілбрет винайшли мікрохронометр, що у сполученні з кінокамерою міг записувати інтервали тривалістю до 1/2000 секунди. З його допомогою можна було точно визначити, які рухи виконуються при певних операціях і скільки часу займає кожен з них. На основі використання цього методу при кладці цегли з'явився вдосконалений спосіб, що скоротив кількість рухів, необхідних для кладки однієї цегли, з 18 до 4,5, збільшивши тим самим продуктивність на 50 %. Роботи Джілбрета зіграли велику роль у переході до вивчення методів роботи як до проектування процесу. Він говорив, що для виконання роботи є лише один найкращий шлях і завдання полягає в тому, щоб його знайти. Джілбрет розробив найкращий метод виконання робіт і визначив умови, необхідні для цього: доцільний устрій робочого місця; раціональні способи подачі матеріалів. Він створив також необхідні прилади, інструменти, інструкції й т.і. Ф. Джілбрет написав широко відомі книги «Абетка наукової організації праці» і «Вивчення рухів», що видавалися в Росії в 1924 і 1931 р. кілька разів. Ліліан Джілбрет захистила докторську дисертацію з психології. Основна увага нею приділялась постановці цілей, організації й контролю для ефективного управління. Ліліан Джілбрет поклала початок управління персоналом. Вона досліджувала такі питання, як підбір, розміщення й підготовка кадрів. Послідовник Тейлора Генрі Лоуренс Гантт (1861-1919 р.) вивчав виробничий процес у цілому. Гант розробив карту-графік для проведення дослідження трудових операцій, яка відображала послідовність роботи й час на виконання кожного завдання. Він запропонував систему графіків, які були першими моделями календарного плаьтування. Графік відображає послідовність, у якій повинна здійснюватися робота, і час, передбачуваний для виконання кожного завдання. Гантт зробив суттєвий внесок в розвиток теорії лідерства. Ним була запропонована методика преміальної системи, яка спрямована на підвищення ефективності стимулювання праці. Також як і Тейлор Гант приділяв велику увагу вивченню людського фактору як основного чиннику підвищення ефективності виробництва. Концепція школи наукового управління стала переломним етапом, завдяки якому, управління стало широко визнаватися як самостійна область наукових досліджень. Адміністративна (класична) школа в управлінні (1920-1950 р.). Різновидом класичної школи є адміністративна школа управління. Вона займалася вивченням ролі й функції менеджера як організатора, а також розробкою принципів управління підприємством. Науковці школи адміністративного управління мали безпосередній досвід роботи на посадах керівників вищої ланки управління. Вони почали розробку більш загальних принципів організації праці. Основною метою роботи представників даної школи було - створення універсальних принципів управління. Найбільш яскравим представником класичної школи був француз Анрі Файоль (1841-1925 р.). Протягом ЗО років він був директо-ром-розпорядником великого гірничопромислового й металургійного комбінату, а всього він пропрацював у цій компанії 58 років. Анрі Файоль прийняв керівництво, коли компанія була на межі банкрутства, і зробив її одним із самих процвітаючих підприємств Франції. А. Файоль розвив і поглибив ряд важливих положень наукового управління. Перше з них - питання про функції керівництва. Файоль розділив весь комплекс робіт з керівництва промисловою компанією на шість основних груп і визначив оптимальний час, необхідний для виконання відповідних функцій: 1) адміністраторська діяльність управлінського апарата - планування, організація, керівництво, координація - 40 % часу; 2) комерційна діяльність - покупка, продаж, обмін - 15 % часу; 3) технічно-виробнича - виробництво, обробка, випробування, контроль - 10 % часу; 4) фінансова діяльність - здійснення фінансового контролю -10% часу; 5) діяльність, пов'язана з охороною, тобто техніка безпеки, -10% часу; 6) контрольна функція, або діяльність по обліку ситуації на виробництві, - 15 % часу. Друге дуже важливе положення в теорії управління, що висунув і обґрунтував А. Файоль, - це положення про оптимальне співвідношення організаторських (адміністративних), технічних і соціальних здатностей і знань у осіб, що працюють на великому підприємстві. Ще однією заслугою Файоля є наукова розробка системи ефективного функціонування органів управління. Він представив систему, яка передбачала послідовність реалізації 14 принципів, що визначають організаторські й соціально-психологічні функції менеджменту. У числі, перших можна назвати принципи розподілу робіт (поділ праці), єдності надання розпоряджень, внутрішньої ієрархії й ін. До другої категорії принципів А. Файоля можна віднести: рівність прав і обов'язків, стабільність персоналу, єдність персоналу, винагороду й ін. А. Файоль розробив 14 принципів управління: 1. Поділ праці, ціль якого полягає в підвищенні кількості і якості одержуваної продукції при витратах тих же зусиль. 2. Влада й відповідальність. Повинен бути паритет влади й відповідальності, і чим вище влада, тим більше відповідальність. 3. Дисципліна. Це дотримання угод, слухняність, ретельність, зовнішні знаки поваги. 4. Принцип єдності распорядництва (єдності командування). 5. Принцип єдності керівництва. Однією програмою повинна керувати одна людина. 6. Підпорядкування приватних інтересів загальним. 7. Винагорода за працю. Вибір форми оплати впливає на результати праці. 8. Баланс між централізацією й децентралізацією управління. 9. Ієрархія. Установлення чіткої ієрархії в управлінні, тобто чіткий поділ повноважень, прав і відповідальності між рівнями управління. 10. Порядок. Певне місце для кожної особи й кожна особа на своєму місці. 11. Справедливість. Справедливість - це результат сполучення доброзичливості із правосуддям. 12. Сталість складу персоналу! Висока плинність кадрів є причиною й слідством поганого стану справ. 13. Ініціативність. Це розробка плану й успішна його реалізація, розробка пропозицій і їх здійснення. 14. Єдність персоналу або корпоративний дух. Найважливішими принципами були виділені: єдиноначальність і єдність керівництва. На думку Файоля, для досягнення кожної мети повинні бути відповідна програма і єдиний керівник. Особлива увага була приділена складанню плану й прогнозу. А. Файоль значну увагу приділяв соціальному питанню на виробництві. Про це свідчить той факт, що з його 14 принципів ефективної організації праці майже половина носить соціальний характер. Файоль вважав важкою помилкою керівників, застосування в управлінні древнього римського принципу «розділяй і пануй». Файоль жадав від керівного персоналу прояву великої тактовності до підлеглих, щоб збуджувати й підтримувати їхнє старання, і думав, що начальство повинно вміти приносити іноді в жертву своє самолюбство, задовольняючи ініціативних підлеглих. У ряд умов ефективності менеджменту Файоль поставив особистість адміністратора. На його думку, менеджер повинен мати набір таких якостей, як: інтелектуальні й організаторські здатності, гарна загальна освіта, висока компетентність в своїй області, мистецтво спілкування і поводження з людьми. Сюди варто додати особистісні якості: енергійність, самостійність, наполегливість, почуття відповідальності й ін. Файоль написав спеціальні рекомендації для молодих інженерів, де кожна з перерахованих характеристик знайшла своє практичне обґрунтування. Його праця «Загальне й промислове управління» була видана в 1916 році. Він розділив процес управління на п'ять основних функцій: 4 планування; 4 організація; 4 підбор і розміщення кадрів; Ф керівництво, включаючи мотивацію; 4 контроль. Файолем було сформульоване поняття «організаційної структури фірми» як системи взаємозв'язку між органами й ланками в організації. Подальший розвиток "класичної" школи управління проходив у двох основних напрямках - раціоналізація виробництва й дослідження загальних проблем управління. Більшу роль в адміністративній школі управління зіграв Гаринг-тон Емерсон (1853-1933 р.). Емерсон навчався в Німеччині, Англії, Франції, Італії, Греції й говорив на 19 мовах. Він працював у багатьох фірмах на керівних посадах, а також професійним консультантом з менеджменту. Гарингтон Емерсон уперше сформулював поняття «ефективність», під якою розумів оптимальне співвідношення між сукупними витратами й економічними результатами. Він обґрунтував питання про необхідність комплексного системного підходу до вирішення завдань організації управління. Основні його положення висвітлені в широко відомій книзі «Дванадцять принципів продуктивності». У них відбита загальна тенденція розвитку класичної школи управління в 90-і рр. XIX і початку XX ст. - тенденція розглядати виробничу організацію як якийсь «раціональний інструмент» для досягнення поставлених цілей. Основними характеристиками капіталістичного менеджменту вважалися в цей період цілі й ієрархія органів управління й посад, відповідно до них. Свої запропоновані дванадцять принципів Г. Емерсон розташував у наступній послідовності: 1) Точно поставлені ідеали або цілі, досягнення яких прагнуть робітники й менеджери всіх рівнів. 2) Здоровий глузд. 3) Компетентна консультація, тобто необхідність спеціальних знань і компетентних рад із проблем управління виробництвом. Справді компетентна рада може бути тільки колегіальною. 4) Дисципліна. Підпорядкування всіх членів колективу встановленому порядку. 5) Справедливе відношення до персоналу. 6) Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік, що забезпечує керівника необхідною інформацією. 7) Диспетчеризація, тобто чітке, оперативне управління. 8) Установлення норм і розкладів для ефективної організації праці. 9) Нормалізація умов, які забезпечують таке сполучення часу, зусиль і собівартості, що дає найкращий результат. 10) Нормування операцій, тобто встановлення часу й послідовності кожної операції. 11) Письмові, стандартні інструкції, які закріплюють правила виконання роботи. 12) Винагороди за продуктивність, що спрямовані на заохочення праці кожного працівника. Представник класичної школи Ліндалл Урвік розвив основні положення Файоля. Він також сформулював основні елементи адміністративної діяльності, до яких відносив планування, організацію, укомплектування штату, керівництво, координацію, звітність і складання бюджету. У своїй праці "Основи адміністрування" Урвік основну увагу приділив розробці принципів побудови формальної організації: 1) відповідність людей структурі, 2) створення спеціального й "генерального" штабу, 3) порівнянність прав і відповідальності, 4) діапазон контролю, 5) спеціалізація, 6) визначеність. Більшість з цих принципів актуальні й сьогодні. Представник класичної школи німецький учений Макс Вебер (1864 -- 1920 р.) приділив основну увагу вивченню проблем лідерства й структури влади в організації. Він розробив у рамках адміністративної школи концепцію раціональної бюрократії. Він вважав, що бюрократія, тобто порядок, установлюваний правилами, є найефективнішою формою організації. Вся діяльність розділяється на найпростіші операції, виконання яких закріплюється за окремими ланками. Діє принцип ієрархії. Кожний керівник наділяється формально закріпленою владою. Просування працівників повинне здійснюватися за принципом успішності роботи і її тривалості. Залежно від характеру влади Вебер виділив три основні типи керівника (організації): - харизматичний - керівник має виняткові особисті якості; - традиційний - виникає з харизматичного при природній заміні лідера, а працівники за традицією підкоряються; - ідеальний (або бюрократичний) - заснований на спеціальному поділі влади, що забезпечує керівникові можливість бути лідером в організації. Наступним представником класичної школи управління є Генрі Форд (1863-1947 р.) який приділив велику увагу питанням організації виробництва. Форд змінив ручну працю машинною, вперше відокремив основну роботу від допоміжної, запропонував конвеєрний метод роботи. Однак у цей час Форд не приділяв достатньо уваги людському фактору виробництва, що вшивало опір впровадження фордизму з боку профспілок і робітників. В запропонованій системі Форда підвищується роль і значення оперативного планування виробництва та контролю за якістю продукції, структури організації виробництва, стандартизації виробничих процесів. Основними досягненнями класичної школи управління в розвитку управлінської думки визнано: 1) Використання наукового аналізу для визначення кращих способів виконання завдання. 2) Відбір найбільш підходящих працівників для виконання завдань, створення умов для навчання. 3) Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання завдань. 4) Використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності. 5) Відділення планування від самої роботи. 6) Розвиток принципів управління. 7) Опис функцій управління. 8) Систематизований підхід до управління організацією. Однак згодом такі позитивні елементи наукового менеджменту, як науково розроблені принципи, правила, рекомендації й регламентовані норми, привели до формування суворо визначеної, примусової системи роботи на підприємстві. Праця робітника стала більш інтенсивна й важка (робота на конвеєрі), у результаті цього: 1) підсилився антагонізм у відносинах між керуючими й робітниками. Роль людського фактору як основного елемента ефективності організації не була повністю усвідомлена. 2) школа наукового менеджменту створила організацію закритого тину (замкнуту систему), і виявилося, що якщо спочатку поліпшення такої системи, можливе, було за рахунок її внутрішньої реорганізації, то згодом цього стало явно недостатньо. Необхідність моніторингу зовнішнього середовища була очевидною. Отже, перед менеджментом у розвинених країнах стало питання про пошук нових шляхів Школа людських відносин (1930-1950 р.). Прихильники двох розглянутих раніш наукових шкіл визнавали значення людського фактору, але обмежувалися такими проблемами як справедлива оплата, економічне стимулювання та встановлення формальних функціональних відносин. Реакцією на недоліки класичного (наукового) підходу в менеджменті з'явилося виникнення школи людських відносин. Час її зародження й розквіту - 50-ті р. 20 ст. Розвиток психології й соціології як наук дав поштовх більш глибокому дослідженню відносин між людьми в процесі виробництва й управління. Було визначено, що чітко розроблені операції й гарна оплата не завжди вели до росту продуктивності праці. Особливості, які виникали у взаєминах між людьми, могли перевершити зусилля керівника. Одним з перших звернув увагу на поводження людей Роберт Оуен. Він висловив ідею про те, що фірма багато часу витрачає на догляд за машинами й мано піклується про людей. На його думку, розумно витрачати такі ж кошти й на «догляд» за людьми. Турбота про персонал, створення належних умов праці й відпочинку забезпечать необхідну віддачу. Засновниками школи людських відносин в управлінні є американський психолог Е. Мейо (1880-1949 р.) і Мері Паркер Фоллет (1868-1933 р.). Джордж Елтон Мейо народився в Австралії, де вивчав логіку й філософію, а на початку 20-х років приїхав у Сполучені Штати для занять науковими дослідженнями у Фонді Рокфеллера. Суть концепції Е.Мейо полягає в тому, що сама робота, виробничий процес мають для робітника менше значення, ніж його соціальне й психологічне положення у виробництві. Звідси Е.Мейо робить висновок, що всі проблеми виробництва й управління повинні розглядатися з позиції людських відносин. Професор психології Гарвардської ІІІхслк Е.Мейо добре знав сучасний менеджмент, його позитивні й негативні сторони. V своїй концепції управління він наголосив на значимості у той час мало вивченого соціально-психологічного фактора - мотивації. Свої висновки Е. Мейо ґрунтував на відомих Хоторнських експериментах, проведених разом із Фріцем Ретлисбергером у робочих групах на заводі "Вестерн електрик" у Хоторні, штат Іллінойс в 1924-1936 роках. Е. Мейо провів велику серію експериментів щодо вивчення причин низької продуктивності й плинності кадрів на ряді підприємств. Спочатку він вивчив умови праці, і з'ясувалося, що поліпшення умов праці (наприклад, краще освітлення робочого місця) і навіть збільшення заробітної плати не привели до підвищення продуктивності праці. Е. Мейо змінив спрямованість експерименту й досліджував більш значне число факторів. Експеримент проводився в спеціально відібраній групі з 6 робітниць протягом 2,5 років. Робітницям було пояснено, що компанія надає великого значення їхньому досвіду, цінує їх співробітництво. Дослідники підтримували постійний контакт із групою, розпитували робітниць про настрій, домашні справи та ін. Через 2,5 роки робітниці стали збирати по 3 тис. реле замість 2400 до експерименту. Потім всі нововведення скасували, але, на диво експериментаторів, продуктивність робітниць продовжувала залишатися такою ж високою. Е. Мейо пояснив це тим, що спрацювали неформальні людські відносини, що склалися в групі. Самі робітниці подружилися між собою, вільно розмовляли під час роботи, відлучалися з робочих місць у будь-який час, що в цеху заборонялося. Робота оплачувалась в залежності від обсягу виробітку в групі, а не в цеху. Спостерігачі зробили все, щоб розташувати до себе робітниць, створити невимушену атмосферу. Звідси й пішов термін «людські відносини». Було встановлено, що продуктивність праці робітників залежить не тільки від умов праці та дій адміністрації, але й від психологічного й соціального клімату в середовищі робітників. Основними відкриттями були: важливість поведінкових факторів, взаємин з керівниками й те, що тепер називають Хоторнським ефектом (це умови, у яких новизна, інтерес до експерименту приводили до перекрученого, найчастіше занадто сприятливому результату). Е. Мейо зробив зі своїх шестирічних експериментів, зводився до твердження, що вирішальний вплив на ріст продуктивності праці робітника роблять, головним чином, соціальні й психологічні фактори. Він вважав, що організація має єдину соціальну структуру, що група робітників - це соціальна система, у якій є власні системи контролю. І завдання менеджменту полягає в тому, щоб на додаток до формальних залежностей, між персоналом організації розвивати плідні неформальні зв'язки, які сильно впливають на результати діяльності. У такий спосіб формальна організація доповнювалася б неформальною структурою, що розцінюється як необхідний і істотний компонент ефективної діяльності організації. Певним чином впливаючи на цю систему, можна поліпшити результати праці. Ідея полягає в тому, що простий прояв уваги до людей дуже впливає на продуктивність праці. Завдяки цім заходам може бути досягнуте підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності використання її людських ресурсів. Е. Мейо ввів поняття соціальної системи підприємства, узагальнив соціально-психологічні процеси, що відбуваються на підприємстві. На думку Е. Мейо, основне завдання менеджменту - поставити собі на службу соціальні й психологічні мотиви діяльності, здібності працівників до «групового почуття, згуртованості та дій». Завдяки рекомендаціям Е. Мейо керівники стали звертати увагу на поводження людей у процесі праці, довідалися, що задоволеність роботою зводиться не тільки до одержання високої заробітної плати. Мотивом ефективної роботи стає обстановка в колективі, гарні внутрішні взаємини. Дослідники психологічної школи рекомендували використовувати прийоми управління людськими відносинами, що включають більш ефективні дії начальників, надання працівникам більш широких можливостей спілкування на роботі. Однією з перших до проблем поводження людини на підприємстві звернулась американський учений-соціолог Мері Паркер Фоллет (1868-1933 р.). Фоллет доводила, що необхідні «участь в управлінні на всіх рівнях», «взаємопов'язаний», «інтеграція», щоб люди працювали «один з одним», не перебуваючи «один під іншим». Фоллетт першою визначила менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб". Багато уваги Фоллетт приділила вивченню взаємозв'язку влади керівників і схеми організаційної структури. Вона висунула ідею гармонії праці й капіталу, що могла бути досягнута при правильній мотивації й врахуванні інтересів всіх зацікавлених сторін. Фоллет була переконана, що робітники обов'язково беруть участь в управлінні, коли вони за власним розумінням вирішують, як виконувати накази. Однак, «прогресивні» керівники повинні розвивати в робітників почуття не тільки індивідуальної, але й головне, спільної відповідальності. У книзі «Динамічна адміністрація» (1942 р.) Фоллет призивала створити на підприємствах атмосферу «справжньої спільності інтересів», на основі якої, на її думку, може бути забезпечений максимальний внесок всіх робітників та службовців у досягнення мети підприємства (фірми). Мері Фоллет стала автором теорії лідерства, у рамках якої проаналізувала стилі керівництва. Велика кількість учених і практиків в області соціології, психології й менеджменту залучилась до дослідження концепції людських відносин, можливостей її широкого застосування в організації. Серед них можна назвати імена Ф. Ротлисбергена, соратника й помічника Е. Мейо, соціолога Р. Лайкерта, Ч. Барнарда, Генрі Форда II, Ч. Белла й ін. Вони ввели такі поняття, як «економічна людина» і «соціальна людина», формальна й неформальна структура. «Економічна людина» прагне, якнайбільше одержати за свою працю, точніше за продаж своєї праці. «Соціальна людина» прагне одержати духовне задоволення (винагороду) від роботи. Головним, на думку представників школи, є соціальна сутність людини. Е. Мейо й інші теоретики концепції.людських відносин виходили з того, що в часи індустріалізації зруйнувалися традиційні групові зв'язки, властиві попереднім соціальним формаціям. Людина потрапила в умови відчуженості, і необхідно було створити такі умови праці, які б допомагали людині відчути себе членом колективу (групи), тобто забезпечували б реалізацію внутрішнього прагнення людини до людини. Була висунута також теза про важливість, а іноді й вирішальність ролі у виробництві неформальної структури. Один із засновників школи людських відносин Ф. Ротлисберген дав визначення неформальної структури як сукупності норм, неофіційних правил, цінностей, переконань, а також мережі різних внутрішніх зв'язків у групі й між групами, центрів впливу й комунікацій. І все це разом існує при формальній структурі, але не піддається її контролю й регламентації. Двоє інших учених, У. Френч і Ч. Белл, порівнювали організацію з айсбергом, підводна частина якого несе в собі елементи неформальної структури, а верхня частина являє собою формальну систему. Тим самим вони ще раз підкреслювали пріоритет «соціальної людини» у виробничому процесі й пріоритет соціально-психологічних методів в управлінні. Американський соціолог Р. Лайкерт розробив структуру ідеальної, на його думку, організації менеджменту на підприємстві. У числі її головних характеристик він розглядав наступні: 1) стиль керівництва, при якому керівник демонструє свою довіру й упевненість у підлеглих; 2) мотивацію, засновану на прагненні керівника заохочувати підлеглого, утягувати його в активну роботу, використовуючи групові форми діяльності; 3) комунікацію, де потоки інформації спрямовані в усі сторони, і інформація розподіляється між всіма учасниками; 4) прийняття рішень, що характеризується тим, що вони приймаються на всіх рівнях за участю всіх членів; 5) цілі організації, установлювані шляхом групового обговорення, що повинне зняти сховану протидію цим цілям; 6) контроль, функції якого не сконцентровані в одному центрі, а розподілені між багатьма учасниками. Школа «людських відносин» одержала поширення не тільки у вигляді різних теоретичних досліджень, але й у вигляді практичних спроб впровадити ці концепції у фірмах, корпораціях, розраховуючи на створення «гармонії між працею й капіталом». Розвиток концепції людських відносин припадає на 50-ті рр. минулого сторіччя. Ця концепція зіграла надзвичайно важливу роль у розвитку капіталістичного менеджменту. Дві школи: 1) наукового менеджменту й 2) людських відносин, створили по суті науку управління. І якщо класична школа (науковий менеджмент) доробила основи загального управління (структурно-функціонального аспекту менеджменту), то головним внеском школи людських відносин стала розробка другого, не менш важливого аспекту управління - соціально-психологічного. Послідовники школи людських відносин високо цінували ряд її конкретних досягнень, наприклад, увага менеджменту до робітника, його потреб, залучення робітників та службовців до рішення важливих виробничих питань і т.і. Однак ті ж послідовники піддавали концепцію прихильників школи людських відносин досить різкій критиці. Причиною з'явилося те, що те соціальне замовлення й ті цілі, які поставили перед собою представники цієї школи, - досягти високої продуктивності праці тільки за допомогою її методів - виявилися нездійсненними. Менеджмент кінця 80-х рр. і наступних десятиліть XX століття стояв на порозі значних перебудов, пов'язаних з переходом суспільного виробництва розвинених країн до нової, постіндустріальної ери. Як головну умову успішності справжніх і майбутніх перебудов західні фахівці управління розглядають фактор людських відносин. Безсумнівно, що всі розробки школи людських відносин 50-х рр. (теорії, окремі положення, практичні рекомендації та ін.) можуть зробити неоціненну послугу7 сучасному менеджменту. Таким чином, до позитивної
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-11; просмотров: 1546; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.147.57.239 (0.014 с.) |