Порівняльна характеристика моделей менеджменту

Сучасні науковці виділяють американську, японську та західно­європейську моделі менеджменту, що відображають різні особливості в області теорії та практики управління різних країн, обумовлені їх соціокультурнимсередовищем.

Оскільки саме в США вперше сформувалась наука управління, можна сказати, що саме американська модель менеджменту дозволи­ла цій країні зайняти лідируюче місце серед країн світ}⁷ в області промисловості, сільського господарства, торгівлі.

Генрі Р. Таун в своїй доповіді на щорічних зборах Американсь­кого товариства інженерів механіків в докладі „Інженер як економіст" вперше визначив управління як окрему галузь науки та знань і порів­няв значущість спеціальностей менеджера та інженера, зробивши на­голос на тому, що вони є рівнозначними. Багато промислових підпри­ємств визнають вплив менеджменту на результати діяльності підпри­ємства.

Американські вчені популяризували основні положення класич­ної школи менеджменту, вдосконалили функції та основні принципи менеджменту, запропонували нові методи мотивації та співробітниц­тва між працівниками та власниками підприємств.

Саме в США отримала розвиток школа людських відносин, по­яву якої пов'язують з епохою „нових починань" гуманістичного спрямування, яка через багато років стала основою для розробки мо­делі „людські ресурси".

Концепція „людських ресурсів" передбачала участь робітників різного рівня в управлінні підприємствами, розуміння взаємозв'язку роботи, що виконувалась кожним працівником з досягненням цілей підприємства та отриманою винагородою, тобто була орієнтована на забезпечення відповідальності робітників за результати праці. Дана концепція вимагає вдосконалення кадрової політики підприємства, що сприятиме вирішенню основних проблем та досягненню цілей підприємства.

Американський вчений-економіст Роберт Хейлбронер виділив три основних підходи до розподілу ресурсів суспільства, що склались історично: традиційний, командний та ринковий. Найбільш ефектив­ним підходом виступає ринковий підхід, який передбачає розподіл ресурсів з урахуванням потреб та особливостей ринку, пристосування до умов невизначеності. Традиційний і командний підходи передба­чають втручання суспільства в процес розподілу ресурсів підприємс­тва, тобто не враховують інтересів підприємства, а ґрунтуються на певних традиціях та потребах суспільства, отже підвищують ризик діяльності підприємства в ринкових умовах господарювання.

Умови господарювання американських підприємств обумовили необхідність впровадження в практику їх діяльності теорії стратегіч­ного управління, яка передбачає вибір та розробку довгострокової стратегії, що забезпечить досягнення цілей діяльності, конкурентосп­роможність діяльності підприємства, а також визначення необхідних ресурсів та розробку заходів щодо її реалізації.

Американські вчені Е. Петерсон та Е. Плоумен визначили мене­джмент як психологічний процес здійснення керівництва підлеглими, через який задовольняються головні людські спрямування. Ними ви­ділено шість основних видів менеджменту: правительство; держав­ний менеджмент; військовий менеджмент; ассоциаційний менедж­мент; бізнес-менеджмент; менеджмент в державній власності.

Американські вчені зробити значний внесок в розвиток науки управління, їх теорії послужили основою для розробки моделей управління в багатьох країнах.

Особливість японської моделі менеджменту полягає в її орієн­тації на людський фактор, яка спирається на традиції групової роботи та забезпечення її якості, що склались історично.

Модель японського менеджменту ґрунтується на груповому уп­равлінні людьми. Соціальні потреби людини ставляться вище за інші. Труд для японських працівників стоїть на першому місці в ієрархії цінностей, вони працюють групами, підтримуючи один одного. Інтереси групи розглядаються як вищі за інтереси конкретного пра­цівника.

Особливостями японського менеджменту можна назвати систе­му оплати праці, яка передбачає збільшення її розміру в залежності від стажу роботи на певному підприємстві та систему довічного най­му, систему „просування за старшинством".

Всі ці концепції забезпечують зацікавленість працівників в про­дуктивній праці, їх цілеспрямованість, їх впевненість в майбутньому.

Велика увага в японських підприємствах приділяється управлінню якістю. Управління якістю передбачає облік та аналіз факторів, що чинять вплив на якість продукції, для розробки рекомендацій що­до прийняття управлінських рішень спрямованих на мінімізацію мо­жливостей виникнення дефектів під час виробництва та реалізації продукції, Дана система передбачає використання концепції „тоталь­ного" контролю за якістю продукції. Система контролю за якістю продукції охоплює всі стадії виробництва, всіх робітників фірми, що несуть персональну відповідальність за якість продукції.

В підприємствах всіх країн використовують запозичені з моде­лей японського менеджменту „кружки якості", за допомогою яких вирішуються різноманітні проблеми організації та управління діяль­ністю підприємств.

Отже, можна виділити певні особливості японської моделі упра­вління в порівнянні з американською (табл. 2.2).

Деякі концепція японської і американської моделей використо­вуються західноєвропейськими країнами. Використання тієї або іншої концепції обумовлюється специфікою умов господарювання підпри­ємств в певній країні, психологічними і соціокультурпими фактора­ми.

Західноєвропейські вчені, також як і американські, займались розробкою принципів, функцій та методів управління.

Таблиця Порівняльний аналіз японської і американської моделей менеджменту

Японська модель	Американська модель
Філософія фірми
Філософія фірми не змінюється в зале­жності від зміни керівництва. Кадри лишаються, оскільки діє система „дові­чного найму".	Заміна керівництва фірми супроводжу­ється заміною управлінських керівників і робітників.
Цілі (	)фірми
Забезпечення росту прибутку і добро­буту всіх робітників фірми.	Ріст прибутку фірми і дивідендів інди­відуальних вкладників.
Організаційна структура управління
Фірма складається з автономних в ко­мерційному плані відділень. Висока роль функціональних служб в штаб-квартирах. Використання проект­них структур управління.	Корпорація складається з автономних відділень.

 

Продовження таблиці
Найм та кадрова політика
Широко використовується праця випу­скників вузів і шкіл. Перепідготовка і навчання всередині фірми, без відриву від виробництва. Просування по службі з урахуванням стажу роботи. Оплата праці в залежності від віку та стажу роботи в фірмі.	Найм робітників на ринку праці через мережу університетів, шкіл бізнесу, тощо. Спрямованість на індивідуальну, осо­бисту кар'єру. При наймі робітника перевіряється його відповідність вакантній посаді за допо­могою таких методів, як конкурс, оцін­ка знань, навичок в спеціальних „центрах оцінки", складання іспитів на посаду. Індивідуальна оцінка та атестація пра­цівників. Оплата праці в залежності від індивіду­альних результатів і заслуг працівника.
Організація виробництва і праці
Основна увага приділяється цеху - ни­жчому ланцюгу виробництва. Використовується система „точно вча­сно" без створення запасів і міжопераційних заділів. Робота груп (кружків) якості і здійс­нення жорсткого контролю якості на всіх стадіях виробничого процесу всіма робітниками фірми. Обов'язки між робітниками суворо не розподіляються. Робітники виконують різні види робіт в залежності від ситуації; девіз - „дій за обставинами".	Основна увага приділяється не вироб­ництву, а адаптації в зовнішньому се­редовищі. Робітники виконують роботу на основі чіткого виконання посадових інструк­цій. Ставки зарплати суворо визначені в за­лежності від посади, роботи що вико­нується і кваліфікації. Зарплата встановлюється у відповідно­сті з попитом і пропозицією на ринку праці.
Стимулювання робітників
При сприятливому фінансовому стані премії сплачуються два рази на рік. Виплати і пільги із соціальних фондів: часткова або повна оплата житла, ви­трати на медичне страхування і обслу­говування, відрахування в пенсійні фо­нди, доставка на роботу транспортом фірми, організація колективного відпочинку, тощо.	Стимулювання робітників значно ниж­че, ніж в Японії, хоча дохід президента американської корпорації в середньому в три рази вище, ніж президента япон­ської фірми.

Продовження таблиці

Внутрифірмове планування
Внутрифірмові відділення мають плани на три роки, містять в собі інвестиційну політику і заходи щодо впровадження нової техніки, а також перспективні плани на 10-15 років. Плани розробляються за принципом ковзаючого планування відділеннями фірми. В плані відділення показують обсяг виробництва, кількість продукції в натуральному вираженні, прибуток, штатний розклад, перелік постачальни­ків.	Процес планування децентралізований. Відділенням плануються основні фі­нансові показники, витрати на вироб­ництво, збут і НДДКР, що можуть ко­ректуватися на протязі року. По кожному новому виду продукції ви­користовуються „стратегічні господар­ські центри".
Фінансова політика
Частина прибутку відділення викорис­товується ним самостійно. Прибуток спрямовується на раціоналі­зацію виробництва, на скорочення ма­теріальних витрат і впровадження но­вих ресурсозберігаючих технологій, на модернізацію обладнання. Широке залучення позикових коштів.	Адміністрація фірми здійснює перероз­поділ прибутку між відділеннями. Розширення виробництва за рахунок купівлі інших компаній. Самофінансування корпорацій.

В західноєвропейських країнах широко розроблялись питання залучення робітників до процесів управління, формування підходу до управління людьми з позиції „соціальної людини".

Для розгляду процесу управління С. Біром було використано прагнення системи зберегти свою рівновагу, що передбачало бажання людей в суспільстві та організації забезпечити порядок та запобігти хаосу Однак, рівновага системи управління порушується через вплив факторів зовнішнього середовища і для її відновлення підприємства повинні застосовувати різні заходи, що передбачають вдосконалення організаційної структури управління, розробку та реалізацію кадрової політики, тощо.

Дж. М. Кейнсом була запропонована концепція державного ре­гулювання економіки, яка передбачала втручання держави шляхом використання певних принципів, форм і методів механізму регулю­вання для забезпечення виходу з кризи, що на той момент (1929-1933 р.) склалась в більшості капіталістичних країн світу.

Ця концепція отримала більш широке відображення в моделях „соціального ринкового господарювання" та „шведській моделі соціалізму"

Модель „соціального ринкового господарювання" базувалась на принципі соціальної орієнтації ринку, який передбачав розвиток ви­робництва на такому рівні, що спроможний забезпечити всім робіт­никам ріст заробітної плати за умови підвищення продуктивності праці. Основними положеннями моделі „соціального ринкового гос­подарювання" були: посилення державного регулювання у всіх сфе­рах господарювання і впровадження індикативного планування, що передбачало встановлення планів і показників, досягнення яких є найбільш бажаним для підприємства. Застосування моделі „соціаль­ного ринкового господарювання" в Німеччині дозволило забезпечити добробут для всіх шарів населення держави.

Шведська модель соціалізму враховувала специфічні особливо­сті Швеції, яка являє собою країну з високим рівнем матеріального і соціального забезпечення населення. Шведська модель соціалізму передбачала створення системи соціального захисту населення, яка спрямована на забезпечення рівних можливостей для підвищення до­бробуту як для працездатного, так і для не працездатного населення. Для забезпечення рівних умов отримання і підвищення добробуту да­на модель передбачала забезпечення державою високого прожитко­вого мінімуму для всіх членів суспільства, надання матеріальної до­помоги, захисту громадян, забезпечення максимальної стабільності громадського життя, тощо.

Таким чином, можна зробити висновок, що більшість наукових ідей і теорій отримали свій розвиток саме в американській моделі управління, яка стала основою для розвитку основних концепцій управління в багатьох європейських країнах.