Організація управлінської праці: сутність і специфіка

Управлінська діяльність являє собою різновид трудового проце­су, і характеризується всіма властивими йому елементами - предме­том праці, засобами праці, самою працею і його результатами.

Предметом і продуктом праці в управлінні є інформація, на ос­нові якої створюються рішення. Засобами управлінської праці є все те, що буде сприяти здійсненню операцій з інформацією, організацій­на і обчислювальна техніка.

Управлінська праця відноситься до категорії розумової праці й здійснюється людиною у вигляді нервово-психічних зусиль.

Управлінська праця має ряд особливостей:

1. надзвичайна насиченість;

2. часті втручання, тотальний контроль;

3. широка мережа контактів, що виходить за межі колективу;

4. домінування мовного (усного) спілкування з підлеглими. Зміст праці менеджера визначається місцем, що він займає в управлінській ієрархії. В менеджменті прийнято розрізняти: власно управлінські функції і функції виконавського характеру; чим вище посада, тим більша питома вага управлінської роботи.

Складність управлінської праці обумовлюється наступними об­ставинами:

- масштабами, кількістю й структурою розв'язуваних проблем, зв'язків між ними, розмаїтістю застосовуваних методів і організацій­них принципів;

- ступенем новизни прийнятих рішень, обсягом необхідних змін у стані об'єкта управління, пошуком нетрадиційних підходів до них;

- ступенем оперативності, самостійності, відповідальності щодо рішень, які необхідно приймати.

Управлінська праця існує в трьох основних формах: евристич­ній, адміністративній й операторній.

1. Евристична праця - це сукупність дій по аналізу і вивченню проблем, що стоять перед організацією, і розробці на основі цього рі­зних варіантів їхнього рішення. Виконується керівниками різного рі­вня й фахівцями.

2. Адміністративна праця виконується керівниками й припускає поточну координацію й оцінку діяльності підлеглих. Вона включає:

а) різні розпорядження;

б) контроль за роботою підлеглих;

в) організацію обміну інформацією.

3. Операторна праця спрямована на технічне забезпечення виро­бничих і управлінських процесів необхідною інформацією, її вико­нують фахівці й технічні виконавці.

За допомогою управлінської праці здійснюється взаємодія між суб'єктом і об'єктом управління, що реалізує управлінські відносини. Для ефективності такої взаємодії, необхідно виконати ряд умов:

1. Суб'єкт і об'єкт управління повинні відповідати один одному, а також бути сумісними.

2. У рамках єдності суб'єкт і об'єкт управління повинні мати відносну самостійність.

3. Суб'єкт і об'єкт управління повинні здійснювати між собою двосторонню взаємодію, яка заснована на принципах зворотного зв'я­зку, реагувати на управлінську інформацію, отримай}' від іншої сто­рони.

4. Як суб'єкт, так і об'єкт управління повинні бути зацікавлені в чіткій взаємодії; один - у віддачі необхідних команд,-інший - у їх своєчасному й точному виконанні.

Резюме

Сучасне підприємство для ефективного функціонування потре­бує раціонального управління, яке забезпечує скоординовану і цілес­прямовану діяльність всіх підрозділів і працівників підприємства. Менеджмент - це управління соціально-економічними процесами на рівні підприємства, яке діє в ринкових умовах.

Основна мета дисципліни "Менеджмент" полягає в формуванні у студентів основних понять та необхідних знань щодо загальних ас­пектів менеджменту підприємства, формуванню умінь та навичок створення механізму менеджменту в умовах розвитку ринкових від­носин; оволодіння науковими підходами, принципами й методами си­стеми менеджменту як комплексної системи забезпечення конкурен­тоспроможності керованого об'єкта.

У процесі управління використовується безліч різноманітних способів, підходів і прийомів, які дозволяють ефективно організувати виконання функцій менеджменту, етапів, процедур і операцій, необ­хідних для прийняття рішень. У сукупності вони виступають як ме­тоди менеджменту, під якими розуміються способи здійснення управлінської діяльності, застосовувані для постановки й досягнення її цілей.

Менеджмент як управління в умовах ринку забезпечує орієнта­цію підприємства на задоволення потреб ринку, на запити конкрет­них споживачів, на організацію виробництва тих видів продукції, які користуються попитом і здатні приносити підприємству прибуток.

Ефективне управління припускає вибір оптимальної технології управління підприємством. Залежно від специфіки підприємства за­стосовується управління за цілями; за результатами; на базі потреб і інтересів; шляхом перевірок і вказівок, на базі штучного інтелекту; на основі активізації діяльності персоналу.

Кожній конкретній ситуації в підприємстві повинна відповідати своя управлінська технологія, що забезпечує найбільшу ефективність управління.

Управлінська діяльність являє собою різновид трудового проце­су, і характеризується всіма властивими йому елементами - предме­том праці, засобами праці, самою працею і його результатами.

Предметом і продуктом праці в управлінні є інформація, на основі якої створюються рішення. Засобами управлінської праці є все те, що буде сприяти здійсненню операцій з інформацією, організацій­на і обчислювальна техніка.

Зміст праці менеджера визначається місцем, що він займає в управлінської ієрархії.

Управлінська праця існує в трьох основних формах: евристична, адміністративна й операторна праця.

Контрольні питання:

1. Що Ви розумієте під поняттям «менеджмент».

2. Предмет і метод дисципліни „Менеджмент''.

3. Охарактеризуйте сутність управління в соціально-економічних си­стемах.

4. Особливості управління підприємством в умовах ринку.

5. Охарактеризуйте роль менеджменту в організації.

6. Сутність управлінської праці.

7. Види управлінської праці.

8. Що є предметом і результатом управлінської праці.

9. Особливості управлінської праці.

РОЗДІЛ 2. СУТЬ, ЕТАПИ РОЗВИТКУ ТА КОНЦЕПЦІЇ МЕНЕ­ДЖМЕНТУ

 

2.1 Суть менеджменту.

2.2 Етапи розвитку менеджменту.

2.3 Наукові школи в менеджменті, їх виникнення та еволюція.

2.4 Процесний, системний та ситуаційний підходи у менеджменті.

2.5 Порівняльна характеристика моделей менеджменту.

2.6 Основні етапи розвитку управління в Україні.

НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ:

• розкрити сутність та зміст менеджменту на основних етапах його розвитку;

• розглянути основні підходи до визначення сутності мене­джменту;

• охарактеризувати основні етапи розвитку науки управління;

• розглянути основні історичні періоди розвитку менеджмен­ту;

• розкрити зміст товарної, збутової, маркетингової концепції менеджменту.

• визначити основні підходи до виділення шкіл і підходів до управління.

• розглянути основні внески в науку управління шкіл і підхо­дів до управління.

• розкрити зміст основних принципів управління.

• висвітлити процесний, системний та ситуаційний підходи у менеджменті.

• надати порівняльну характеристику моделей менеджменту.

• розглянути основні етапи розвитку управління в Україні.

Суть менеджменту

Діяльність кожного сучасного підприємства неможлива без ме­неджменту, оскільки саме менеджмент покликаний забезпечити під­приємство конкурентними перевагами, які в умовах ринкової еконо­міки виступають як запорука успіху діяльності підприємства. Для за­безпечення ефективності менеджменту підприємства повинні з усього накопиченого досвіду в цій області знань, обрати для себе ті методи та інструменти управління, що максимально відповідають умовам та ситуації, що склались в внутрішньому та зовнішньому середовищах підприємства. А це можливо лише за умови усвідомлення сутності менеджменту, знання історії його розвитку та оволодіння його ін­струментарієм.

Усвідомлення сутності менеджменту неможливе без вивчення еволюції даного терміну. Еволюція терміна "менеджмент" свідчить про різноманіття понять, що виражаються цим словом. Так, англійсь­ке слово "менеджмент" виникло в тісному взаємозв'язку з родом за­нять, яким займалася більшість населення. Воно позначало вміння го­сподарювати, розпоряджатися коштами й предметами праці, об'їж­джати коней. Зміна роду занять населення і поява безлічі професій і видів праці обумовили потребу в виділенні окремого виду діяльнос­ті, що забезпечує ефективність взаємодії в єдиному виробничому процесі різних виконавців, колективи, соціальні групи. Зміст поняття «менеджмент» з часом трансформувався і відображав різноманітні вимоги до управління як до мистецтва ведення справ, як до стилю ро­боти, як до органу, системи управління, управляючої підсистеми.

Менеджмент - це управління певним соціальним об'єктом, воло­діння майстерністю управління, високий професіоналізм, що дозво­ляє з'єднати в одній особі хазяїна власності й організатора виробниц­тва, що забезпечує високу продуктивність праці без суворого адмініс­трування.

У міжнародній практиці «менеджмент» є синонімом управління соціально-економічними процесами. Отже можна говорити, що тер­мін „менеджмент" не є тотожнім терміну⁷ „управління".

Оксфордський словник англійської мови, дає чотири тлумачення слова "менеджмент": спосіб (манера) спілкування з людьми, мистецт­во управління; специфічні здатності й адміністративні навички; орган управління, адміністративна одиниця.

Основою для визначення поняття «менеджмент» служать погля­ди А. Сміта на природу вільного підприємництва, роль ринку й функ­ції держави. На його думку, природне бажання людей поліпшувати свій добробут - настільки могутній стимул, що якщо йому дати мож­ливість діяти без перешкод, він сам здатний привести суспільство до процвітання.

Завданням менеджменту є визначення й використання стимулів, що властиві кожному учасникові структури управління для системно­го використання їх в управлінні.

Менеджментом називається й навчальна дисципліна (викладан­ня якої в одному з коледжів США почав в 1881 році Джозеф Вартон). У цей час на Заході менеджмент існував як один з найпоширеніших напрямків вищої й середньої професійної освіти, як найважливіший елемент підготовки будь-якого фахівця.

Менеджмент являє собою сукупність наукових знань і практич­ного досвіду міждисциплінарного характеру з таких областей як еко­номіка, організація, соціологія, психологія, педагогіка, право, техніч­ні науки, політекономія, які знйчно вплинули на його розвиток.

Менеджмент - самостійний вид професійно здійснюваної діяль­ності, що спрямована на досягнення в ході господарської діяльності економічних і соціальних цілей шляхом раціонального використання ресурсів із застосуванням принципів, функцій і методів механізму менеджменту. Менеджмент - це управління в господарсько-економічних системах на рівні фірми, підприємства, організації.

Таким чином, менеджмент можна розглядати як управління в соціально-економічних системах, що охоплює такі поняття, як:

- спосіб, манера спілкування з людьми;

- влада й мистецтво управління;

- методологія вирішення проблем;

- особливого роду вміння й адміністративні навички;

- орган управління, адміністративна одиниця.

Тобто менеджмент являє собою філософію, культуру управлін­ня.

Менеджмент має на увазі не тільки сферу діяльності, область знань, процес, але й професіоналів-менеджерів, що здійснюють упра­вління.

Термін „менеджмент" визначають як управління соціально-економічними процесами на рівні організації. У сучасній теорії й практиці під менеджментом розуміється також процес керівництва (управління) окремим працівником, робочою групою й організацією в цілому, тобто управління в соціально-економічних системах. Госпо­дарюючі суб'єкти є соціально-економічними системами оскільки їх функціонування спрямоване як на рішення економічних, так і соціа­льних завдань. Соціальні завдання випливають із ролі людського фа­ктора в управлінні, спрямовані на задоволення потреб всіх зацікавле­них у підприємстві осіб.

Менеджмент також розглядають як процес планування, органі­зації і контролю, що необхідний для формулювання і досягнення цілей організації.

Не зважаючи на те, що існує багато підходів до визначення сут­ності та терміну менеджменту, більшість авторів застосовують термін „менеджмент" стосовно управління організацією. В інших випадках (управління різними органами державної влади, управління техніч­ними засобами та системами, тощо, для позначення знеособленої сис­теми управління) слід використовувати термін „управління" або „ад­міністрування".

Етапи розвитку менеджменту

Практика управління так само стара, як мир. Історія управлінсь­кої думки зв'язується з існуванням організацій, що виникли кілька століть назад. Досягнення великих організацій у стародавності, на­приклад Римської імперії, що проіснувала кілька сторіч, імперії Олек­сандра Македонського, свідчать про те, що в цих державах були створені досить розвинені системи управління. Це були, безсумнівно, системи ієрархічного управління на чолі з лідером і правителем в од­ній особі - імператором.

До теперішнього часу збереглись свідоцтва не лише культури стародавніх народів, але й управлінської майстерності. Прикладом можуть служити Єгипетські піраміди, будівництво яких потребувало чіткого планування всіх видів ресурсів, послідовності робіт, чіткого контролю за їх здійснення, вирішення питань мінімізації витрат, ко­ординації діяльності великої кількості робітників.

Форми прояву сучасного управління можна простежити в орга­нізаціях, що процвітали, стародавності. Прикладом організацій, які управлялися так само, як і організації в наш час, є церква, військові організації. Проста структура, створена ще засновниками християнс­тва, успішно функціонує й у цей час. Сучасні військові організації теж багато в чому схожі на організації древнього Рима.

Форми прояву сучасного менеджменту можна простежити в ор­ганізаціях античного миру, що процвітали. Більше того, деякі основи розуміння управління як спеціального роду діяльності, що сприяє до­сягненню мети, були також закладені в стародавності. Так, у шумер­ських письменах, датованих третім тисячоріччям до нашої ери, є зга­дування законів і комерційних справ, що свідчить про існування в державі практики управління. У закордонних дослідженнях історії менеджменту Шумерський портфель згаданих законів розглядається як релігійно-комерційна революція в управлінні.

У другому тисячоріччі до нашої ери відбулася ще одна, так зва­на світсько-адміністративна революція в менеджменті. У Древньому Єгипті фараоном Хаммурапі (1792-1730 рр. до н.е.) був уведений портфель законів, що містить більше 250 законів управління держа­вою.

В доісторичних людей управління в основному використовува­лось в трьох сферах діяльності: захисній, політичній, економічній.

Однак характер і структура управління в ті часи відрізнялися від сьогоднішніх. Було менше керівників середньої ланки, найчастіше керівництво здійснювалося однією людиною. Це були в основному рекомендації з державного управління. Людей цікавило, як, викорис­товуючи організації, отримати більшу політичну владу, заробити бі­льше грошей, як управляти ними.

 

Прийнято наступну історичну періодизацію розвитку управлін­ня:

1. Початок епохи практицизму (6 000 - 3 000 років до н е.).

2. Роки до нашої ери (3000 років - 500 рік до н е.).

3. Класична епоха (500 р. до н е. - 500 р. н е.).

4. Період ранніх стадій розвитку капіталізму (500 - 1400 р.).

5. Період дрібно власницького капіталізму (1400 - 1700 р.).

6. Епоха промислового капіталізму в Новому Світлі (1700 - 1890 р.).

7. Фінансовий капіталізм (1890 - 1933 р.).

8. Епоха національного капіталізму (1933 - 1950 р.).

9. Управлінський капіталізм (1950 - початок 90-х рр. XX ст,).

10. Епоха підприємницького капіталізму (90-е рр. XX ст.).

Вчений Кабушкін Н. 1. [№ 35, с. 8-16] виділив чотири основних історичних періоди розвитку менеджменту:

Перший період - починаючи з 9-7 тис. років до н.е. до XVIII ст.

Другий період - індустріальний період (1776 - 1890 р.).

Третій період - період систематизації (1856 - 1960 р.).

Четвертий період - інформаційний період (з 1960 р. по теперіш­ній час).

Пошуки теоретичних підходів до управління почалися в епоху становлення капіталізму. Основним чинником, який обумовив інтерес до управління, є промислова революція, що розпочалась в Англії. По­тім в Америці вперше зародилася думка про те, що управління саме може внести істотний вклад в успішний розвиток організацій.

Основним питанням було: яка сила рухає людьми, спонукує їх до активних дій? Англійці Томас Гоббс в 1651 р. і Джеймс Стюарт в 1767 р. стверджували, що основний мотив людського поводження -прагнення до влади.

Більшість вчених початок науки управління зв'язують із епохою промислового капіталізму. І називають дану епоху - епохою керівни­ка виробництва й фахівця з ефективності.

Англійський економіст Адам Сміт у роботі "Дослідження про природу й причини багатства народів" (1776 р.) сформулював прин­цип "економічної людини", головною метою якої є прагнення до зба­гачення й задоволення особистих потреб.

Однак ідея розгляду управління як наукової дисципліни, профе­сії виникла в пізню епоху капіталістичної формації суспільства. Заро­дження капіталізму в XVII, XVIII ст. викликає революційні зміни в управлінні. На цьому етапі відбувається виділення управлінських фу­нкцій. Спеціальна увага стала приділятися підготовці керівників. Од­нак головною фігурою цього період}⁷ був, безсумнівно, капіталіст -власник підприємства.

Американський винахідник бавовноочисних машин Е. Уітні (1765-1825 р.) на своїй фабриці широко використовував методи кон­тролю якості. Його теоретичне досягнення полягає в тому, що він ви­вів поняття «масштаб управління».

В 1832 р. Ч. Баббідж розвив ідею Е. Уітні про те, що ефектив­ність виробництва зростає, якщо кожного робітника спеціалізувати у вузькій області. Він досліджував вплив кольору стін і устаткування на ефективність трудового процесу.

При фінансовому капіталізмі домінував фінансист, що за раху­нок маніпулювання ресурсами отримував більший прибуток.

Із середини XIX ст. почала розвиватись концепція систематизо­ваного управління. На початку XX ст. ця концепція придбала якісно нове значення - управління стали розглядати як самостійну область діяльності, здатну принести успіх організації. Цей період можна вва­жати початком нового революційного етапу в менеджменті. Він хара­ктеризується «витисненням» класу капіталістів класом менеджерів. Почалося виділення класу професійних менеджерів.

Відправною крапкою розвитку сучасного менеджменту біль­шість вчених вважають 1886 рік, коли бізнесмен Генрі Таун виступив на зборах Американського суспільства інженерів-механіків з допо­віддю "Інженер як економіст". У цій доповіді вперше ставилася про­блема необхідності менеджменту як професійної спеціалізації й наукової дисципліни. Поява й формування науки управління було відпо­віддю на потребі великого бізнесу й результатом діяльності групи ен­тузіастів, що прагнуть виявити найефективніші методи діяльності.

Батьківщиною менеджменту вважають Сполучені Штати Аме­рики. Оскільки технічний прогрес і машинне виробництво в цій краї­ні вимагали стандартизації й уніфікації всього виробничого процесу, його всебічної раціоналізації, економії часу й ресурсів.

Національний капіталізм характеризувався розвитком держав­ного регулювання інтересів у суспільстві.

Управлінський капіталізм характеризувався тим, що люди не просто володіють, а й управляють своїми капіталами.

В епоху підприємницького капіталізму акценти управління пе­ремістилися на дрібні компанія.

Виходячи з історичної періодизації розвитку менеджменту мож­на виділити три основних напрямки в розвитку теорії й практики ме­неджменту:

а) товарна концепція (кінець 19 - початок 20 ст.);

б) збутова концепція (ЗО - 50-ті р. 20 ст.);

в) маркетингова концепція (початок 60-х рр. - до наших днів). Подібний розподіл є трохи умовним, тому що дотепер викорис­товуються всі три концепції в певних комбінаціях.

У період панування товарної концепції менеджмент займався в основному виробничими проблемами, що стосувались потужності підприємства, організації праці й кількості виробленої продукції. Цей період пов'язаний із класичними науковими школами менеджменту (школою наукового управління й адміністративною школою). У цей період попит перевищував пропозицію й збут продукції не вимагав зусиль.

Перехід до збутової концепції відбувається тоді, коли пропози­ція стала перевищувати попит. Проблеми збуту здобувають більшу актуальність і підсилюються позиції спеціалістів зі збуту і маркетоло-гів. Основною метою менеджменту у цей час є забезпечення росту продажів. Для цього широко використовуються ринкові дослідження.

Перехід до маркетингової концепції пов'язаний із зацікавленіс­тю не просто в збільшенні обсягів продаж, а в зростанні прибутку й віддачі капіталів.

Отже можна зробити висновок, що підходи до менеджменту за­лежать від зовнішніх умов діяльності організацій і, насамперед від іс­торичного етапу розвитку суспільства, від індустріального способу організації виробництва, розвитку ринкових відносин.