Основні етапи розвитку управління в Україні

Управлінська думка в Україні має досить тривалу історію, оскі­льки, ще в часи дослав'янського поселення вже мали місце певні гос­подарські та управлінські уявлення.

Однак більшість вчених пов'язують розвиток науки управління в Україні з XVIII - початком XIX ст., з працями таких відомих вчених економістів, як: М. А. Балудянський, В. Н. Карабін, А. Самбірський, М, Ліванов, П. І. Прокопович та ін.

Управлінська думка часів Київської Русі характеризувалась на­явністю державної влади, на чолі з князем, на якого було покладено виконання основних функцій правління державою. Серед таких фун­кцій можна виділити військові функції, адміністративні функції, су­дові функції, законотворчі і дипломатичні функції, тощо.

Активну участь в формуванні політики Київської Русі приймали церков і різні шари оточення князя, найвищим з яких була княжа дружина.

Розвиток управлінської думки в Україні до середини ХЇХ ст. пов'язують з розвитком управлінської думки в Росії, розвитком її ха­зяйства та економічної теорії.

М. А. Балудянський (1769-1847 р.) здійснював викладацьку дія­льність та був державним чиновником. Першим в Російській імперії видав „Статистичний журнал" (1806 і 1808 р.), в якому розглянув си­стеми економічних поглядів меркантилістів, фізіократів і А. Сміта в єдності з господарським та управлінським механізмом, за допомогою якого пропонувалось реалізувати ці системи на практиці. Його основ­ні роботи були присвячені питанням розробки програм буржуазного реформування економічної системи в Росії, вибору та обґрунтування критеріїв економічної ефективності діяльності, розробки державної політики, питанням організації праці, трудовим відносинам, кваліфі­кації робітників, заробітній платні.

В. Н. Каразін (1773-1842 р.), що є засновником Харківського університету і ініціатором реформи освіти в Росії, був ученим-економістом, що представляв погляди фізіократизму. Становлення класичної теорії управління в Україні більшість вчених пов'язують з його ім'ям. Каразін В. Н. розглядав питання співвідношення в держа­вному управлінні місцевих, національних і загальноімперських інте­ресів, які надавали можливість розвитку капіталістичної ринкової економіки. Особливий інтерес викликають ідеї Каразіна щодо органі­зації селянського самоуправління, яке передбачало поряд з виділен­ням селянам земельних ділянок, працю за наймом.

Великий внесок в розвиток науки управління в Україні зробили випускники Києво-Могилянської академії, які розглядали питання те­орії і практики сільського господарства, присвячуючи свої роботи проблемам хліборобства, землеробства, птахівництву, тощо.

Економічна думка першої половини XIX ст. в Україні приділяла велику увагу питанням управління господарством поміщиків. Можна виділити два основних напрямки теорії управління господарством поміщиків. Перший напрямок зосереджував увагу на інтенсифікації кріпацької праці і враховував інтереси поміщиків. Другий напрямок акцентував увагу на раціоналізації господарств поміщиків, шляхом впровадження різних інновацій в області управління господарством поміщиків, що торкались питань вдосконалення управління госпо­дарством.

Розвиток Української управлінської думки другої половини XIX ст. до 1917 року пов'язують з такими вченими як: І. В. Вернадський, М. X. Бунге, М. І. Туган-Барановський, які широко відомі не лише в Україні.

І. В. Вернадський запропонував класифікацію напрямків еконо­мічної думки, виділив два основних його напрями: позитивний і нега­тивний. Позитивний напрямок передбачав розгляд теорій і шкіл, ав­тори (меркантилісти) яких вважали, що економічний розвиток зале­жить від активності діяльності держави. Інший напрямок (фізіократи і класики) передбачав відсутність необхідності втручання держави в економіку. Вернадський дотримувався думки про необхідність на­дання підприємствам можливостей вільного підприємництва і вільної торгівлі, він критикував вчених, що дотримувались протекціоністсь­ких поглядів, виступав проти встановлення протекціоністських тари­фів в Російській імперії. Він виступав захисником найбільш розвине­них в соціально-економічному відношенні форм промислового виро­бництва.

М. X. Бунге поділяв погляди класичної школи політичної еко­номії, виступав на боці захисту інтересів ініціативи та захисту вільної конкуренції, розглядав можливості покращення положення трудящих на основі ідей протекціонізму. Бунге вважав за необхідне втручання держави в ринкову економіку.

Ім'я М. І. Туган-Барановського увійшло в історію світової науки у зв'язку з розробкою питань управління виробництвом. Він запро­понував власну класифікацію напрямків економічної теорії. Перший напрямок охоплює тих, хто був прибічником нерегульованого товар­но-господарського строю; другий -- прибічників соціалізму; третій -еклектиків, які займали проміжне положення між двома першими, це прибічники збереження товарно-господарського строю за умови зме­ншення різкості класових антагонізмів шляхом посилення втручання з боку держави. Кожний напрямок передбачає використання власних принципів, що характеризують відповідну економічну систему: пер­ший «приватногосподарську, другий суспільно-господарську, тре­тій -- благоденствіє. Туган-Барановський вважав за необхідне вико­ристовувати ці принципи в сполученні, обґрунтувавши положення

теорії змішаної економіки. Значний внесок Туган-Барановськкй зро­бив в вирішення проблем державного управління, що стосуються ступеня централізації господарського строю, звернувши увагу на не­безпечність централізму для свободи особистості та на інші його не­доліки. Він виступав за планомірність суспільного цілого, що на його думку є суттєвою перевагою, за ради якої слід обмежувати свободу особистості.

Громадянська війна відкинула розвиток менеджменту в Україні на десяток років також як і інші напрямки розвитку. До керівництва прийшли люди, колишні командири різних рангів, які не мали досві­ду керівництва в галузях господарства країни.

Дослідження в галузі управління виробництвом та наукової ор­ганізації праці були відновлені на початку 1920-х р. Першим їх ре­зультатом стала розробка „основних законів наукової організації ви­робництвом та НОП", що зберігають своє значення до теперішнього часу. Найбільш плідними у розвитку вітчизняної управлінської думки були 20-ті р. минулого сторіччя, коли в період НЕПу допускалася не тільки певна свобода підприємництва, але і наукової думки.

У 1920 р. було прийняте рішення організувати робоче-селянську інспекцію, якій ставилося у обов'язок всіляко втягувати широкі маси трудящих до державного управління. У цьому ж році були створені інститут праці при ВЦСПС та Центральний інститут праці.

В цей час чітко визначились дві основні групи концепцій управ­ління: організаційно-технічні і соціальні.

До першої можна віднести концепції „Організаційного управ­ління" А. А. Богданова; „Фізиологічного оптимума" О. А. Єрманського; „Вузької бази" А. К. Гастєва; „Виробниче тлумачення" Є. Ф. Роз-міровича.

До другої групи концепцію „Організаційної діяльності" П. М. Керженцева; „Соціально-робітничу концепцію управління виробництвом" Н. А. Вітке та „Теорію адміністративної ємності" Ф. Р. Дунаєвського.

Погляди Богданова через абстрактність не отримали широкого розповсюдження.

О. А. Єрманський (1866-1941 р.) в своїх роботах сформулював передумови науки про організацію праці та управління, зв'язавши її необхідність з появою певних соціально-економічних умов (крупного машинного виробництва).

А. К. Гастєв, що був директором Центрального інституту праці, запропонував науку про працю та управління - „соціальну інжене­рію", в якій широко застосовувався математичний апарат, формули і креслення.

Вихідним пунктом „виробничого тлумачення" управлінських процесів Є. Ф. Розмірович (1886-1953 р.) були загальні риси, наявні в процесі виробництва та управління, організації фізичної та розумової праці.

Представником соціального напрямку був насамперед П. М. Керженцев (1881-1940 р.), що сформулював теорію організаційної дія­льності. Виділивши в НОП три об'єкта праця, виробництво та управління, він зосередив увагу на останньому, вважаючи його най­більш важливим. Він очолював засновану у 1927 році лігу „Час", ос­новним завданням якої є боротьба за економію часу, виховання орга­нізаційних навиків.

Н, А. Вітке у рамках соціально-робітничої концепції управління виробництвом чітко розмежував управління речами та людьми і ско­нцентрувався на останньому.

Ф. Р. Дунаєвський (1887-1960 р.) розробив теорію адміністрати­вної ємності спроможність керівників керувати певною кількістю підлеглих, що у нинішній час називається діапазоном (сферою) конт­ролю.

В 20-і роки формуються перші школи управління, що перейшли від критики буржуазних вчень до власних позитивних теоретичних будувань.

Водночас з конструктивними кроками у галузі управління від­бувалась ідеологічна робота і практичні дії більшовиків, що були спрямовані на усунення від управління найбільш підготованої части­ни населення.

Період 1922-1928 р. характеризується рекордним за темпами росту, за всю історію економіки.

Однак вже в 30-і роки відбувся розгром всіх видатних наукових шкіл (і не лише у галузі управління). Кращий генофонд науки про працю та управління був фізично знищений.

У період 30-50 рр., в умовах неподільного домінування адмініс­тративного культу, були обірвані історичні нитки розвитку НОП та управління виробництвом.

В 50-60 р. була зроблена спроба демонтажу адміністративного механізму, але вже на початку 70-х років демократизацію змінив дов­гий період застою.

Певний вклад у розвиток нових напрямків в науці управління, в нашій країні, був зроблений лише в кількісних методах обгрунтуван­ня рішень. А перехід від універсалізму до „ситуаційного підходу", порівняний з переходом від площини до тривимірного простору, у ві­тчизняній управлінській думці, минув майже непоміченим.

Щоб вчинити якісний стрибок, необхідно мати відповідну сис­тему управління, здатну забезпечити продуктивність, ефективність, динамічність виробництва. Лише ринок, як засіб управління економі­кою за своєю природою володіє таким потенціалом. Залучення нау­кового менеджменту в процеси управління можливо тільки тоді, коли суспільство зрозуміє, що управляти їм можуть і повинні винятково компетентні, спеціально підготовлені для цього люди. Від дилетантс­тва й верхоглядства не можливо очікувати раціонального й ефектив­ного управління у всіх сферах життєдіяльності суспільства й, насам­перед, в економіці. Детермінантом успіху є підготовка професійних менеджерів.

Резюме

Під менеджментом розуміють управління певним соціальним об'єктом, володіння майстерністю управління, високий професіона­лізм, що дозволяє з'єднати в одній особі хазяїна власності й організа­тора виробництва, що забезпечує високу продуктивність праці без суворого адміністрування.

Менеджмент тісно пов'язаний з такими дисциплінами як: еко­номіка, організація, соціологія, психологія, педагогіка, право, техніч­ні науки, політекономія, які значно вплинули на його розвиток.

Початок розвитку науки управління пов'язують з 6000 - 3000 роками до н.е.

Виділяють чотири основних історичних періоди розвитку ме­неджменту: 1-й період - починаючи з 9-7 тис. років до н.е. до XVIII ст.; 2-й період - індустріальний період (1776 -- 1890 р.); 3-й період -період систематизації (1856 - 1960 р.); 4-й період -• інформаційний період (з 1960 р. по теперішній час).

Основними напрямками в розвитку теорії й практики менедж­менту виступають: товарна концепція (кінець 19 - початок 20 ст.);

збутова концепція (ЗО - 50-е р, 20 ст.); маркетингова концепція (поча­ток 60-х р. - до наших днів).

Розрізняють сім підходів до управління: підхід з точки зору на­укового управління (школа наукового управління (1885 - 1920 р.)); адміністративний підхід (адміністративна школа управління (1920 -50-е р.)); підхід з точки зору людських відносин і підхід з точки зору науки про поведінку (школа людських відносин (ЗО - 50-е рр.), школа поведінкових наук (50-е рр. - до нашого часу)); підхід з точки зору кі­лькісних методів (математична (кількісна) школа управління (середи­на 50-х р. - до нашого часу)); процесний підхід; системний підхід; си­туаційний підхід.

Процесний підхід передбачає виділення наступних функцій: планування, організація, распорядництво (командування), мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікації, дослідження, оцінка діяльності, прийняття рішень, підбор персоналу, представництво.

Системний підхід передбачає формування способу мислення, що розглядає в єдності всі явища зовнішнього й внутрішнього сере­довища. Даний підхід припускає уявне охоплення всіх явищ як єди­ного цілого, їх об'єктивну оцінку, забезпечення розвитку всієї систе­ми з обліком внутрішніх.факторів, передбачення позитивних і нега­тивних наслідків прийнятих управлінських рішень.

Ситуаційний підхід, передбачає погодження конкретних при­йомів й концепцій з певними конкретними ситуаціями для того, щоб досягти цілей організації найбільше ефективно.

Американська модель менеджменту грунтується на концепціях „управління людськими ресурсами" і „стратегічного управління".

Особливість японської моделі менеджменту полягає в її орієн­тації на людський фактор, що спирається на традиції групової роботи та забезпечення її якості.

Розвиток науки управління в Україні пов'язують з XVIII - по­чатком XIX ст., з працями таких відомих вчених економістів, як: М. А. Балудянський, В. Н. Карабін, А. Самбірський, М. Ліванов, П. І. Прокопович та ін.

Розвиток управлінської думки в Україні до середини XIX ст. пов'язують з розвитком управлінської /гумки в Росії, розвитком її ха­зяйства та економічної теорії.

В якості внеску в розвиток науки управління вченими Україні можна відзначити розробку питань теорії і практики сільського господарства, питань управління виробництвом, наукової організації праці, розробку кількісних методів обґрунтування рішень.

Контрольні питання:

1. Розкрийте сутність термін}' „менеджмент".

2. Які поняття охоплює менеджмент як управління в соціально-економічних системах?

3. Які підходи можна виділити під час визначення сутності та зна­чення менеджменту?

4. Назвіть та охарактеризуйте основні історичні періоди розвитку ме­неджменту.

5. Розкрийте зміст товарної концепції менеджменту.

6. Розкрийте зміст збутової концепції менеджменту.

7. Розкрийте зміст маркетингової концепції менеджменту.

8. Охарактеризуйте основні підходи до виділення шкіл і підходів до управління.

9. Назвіть основних представників наукової школи управління. Дайте характеристику внеску наукової школи в науку управління.

10. Дайте характеристику основних напрямків дослідження адмініст­ративної школи управління.

11. Назвіть основні принципи управління, запропоновані представ­никами адміністративної школи управління.

12. Назвіть основні досягнення адміністративної школи управління.

13. Дайте характеристику основних напрямків дослідження школи людських відносин.

14. Назвіть основних представників школи поведінкових наук. Дайте характеристику внеску цієї школи в науку управління.

15. Назвіть основний внесок математичної школи в науку управлін­ня.

16. Психоаналітична школа і її роль в розвитку науки менеджменту.

17. Дайте характеристику основних напрямків дослідження емпірич­ної школи управління.

18. Розкрийте сутність процесного підходу до менеджменту.

19. Системний підхід в менеджменті: сутність та основні аспекти.

20. Назвіть основні риси ситуаційного підходу.

21. Охарактеризуйте основні положення ситуаційного підходу.

22. Охарактеризуйте основні аспекти американської моделі менеджменту.

23. Дайте характеристику основний положень японської моделі ме­неджменту.

24. Назвіть основні відмінні риси між американською і японською моделями менеджменту.

25. Охарактеризуйте взаємозв'язок основних теорій західноєвропей­ської моделі менеджменту з американською та японською моде­лями менеджменту.

26. Назвіть основні етапи розвитку управління в Україні.

27. Назвіть українських вчених, які зробили помітний внесок в роз­виток науки управління.

28. Дайте характеристику основних концепцій менеджменту в Украї­ні на різних етапах розвитку науки управління.