Менеджмент міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес - це форма підприємництва, у відповідно­сті до якої товари та послуги виробляються та реалізуються у різних країнах.

Міжнародний бізнес базується на можливості одержання вигод саме на перевагах міжкрайових ділових операцій, тобто з того факту, що продаж в одній країні, або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій, або надання послуг спільно фірмами двох країн - третій та ін. забезпечують залученим до бізнесу сторонам значніші переваги, ніж ті, які б вони мали при веденні бізнесу тільки у своїй країні.

У розвитку міжнародного бізнесу виділяють наступні етапи:

1. Ера комерціалізації (1500-1850 рр.) вперше висвітлила та поста­вила перед підприємцями розвинутих європейських держав, такі ключові питання, як:

- Чи є економічний зміст переносити підприємницьку активність та ризики з внутрішнього середовища однієї країни до інших, чи можуть відповідні вигоді та витрати бути оцінені заздалегідь?

- Від яких основних факторів реально залежить прийняття такого роду рішень?

- Наскільки вільний бізнес у своїх рішеннях та діях від політики своєї держави, і чи може він розраховувати на його підтримку?

- Що слід враховувати при веденні ділових операцій на „чужій території*" для забезпечення довготривалої прибутковості цих операцій та безпеки їх ведення.

2. Ера експансії (1850-1914 рр.) дозволила виявити основні мотиви існування і розвитку міжнародного бізнесу: використання більш ефективних ресурсів (сировинних, природних, енергетичних); розширення ринків збуту; нові напрямки використання вільних фінансових ресурсів; використання вигідних можливостей місце­вого законодавства (податкового, митного та інше).

3. Ера концесій (1914-1945 рр.) поклала початок для самовизначення колоніальних і полуколоніальних країн в економічному плані, а друга світова війна дала міцний політичний імпульс цим проце­сам. З іншої сторони, такі явища, інтернаціоналізація світового ринку робочої сили та зростаюче суперництво на світових ринках сировини, полуфабрикатів та готових виробів, прагнення до одер­жання конкурентних переваг від використання складної структури міжнародного бізнесу обумовили поступовий перехід до наступної ери - ери національних держав.

4. Ера національних держав (1945-1970 рр.) характеризується двома основними напрямками розвитку:

встановлення і бурхливий розвиток значної кількості нових наці­ональних держав, які мали досить розвинутий економічний ба­зис і деяку кадрово-технологічну структуру;

2)поява і розвиток мультинаціонального бізнесу, тобто якісно но­вої ступені розвитку міжнародного бізнесу фірми.

Даний період обумовив вихід міжнародного бізнесу на якісно новий рівень розвитку, який, у свою чергу, потребував якісно но­вої системи управління або системи міжнародного менеджменту. Головною особливістю цього періоду є пошук відповіді на питан­ня: межі та можливості ефективного використання національної моделі менеджменту з точки зору ефективності міжнародного біз­несу в загалі та його вищої форми - мультинаціонального бізнесу

- в особливості. Саме в цей час сформульовані дві основні істині міжнародного бізнесу, які актуальні і по сей день:

- врахування взаємних вигод та постійне слідкування відповідним висновками найбільш доцільна стратегія для ефективного міжнародного бізнесу;

- постійне врахування культури та стереотипів поведінки інозем­них партнерів робить бізнес не тільки економічно ефективним на даний момент часу, але й надає йому цікавих перспектив, що істотно зміцнює його потенціал і створює значне конкурентні переваги.

5. Ера глобалізації (починаючи с 70-х рр. XX ст.) проходить під час значних революційних технологічних змін, комп'ютерної револю­ції, значного розвитку телекомунікацій та інше. Реальна глобалі­зація характеризується тим, що міжнародні економічні зв'язки охопили практично всі країни планети і кожна з них в тому або іншому ступені залежить від міжнародного бізнесу.

Характерні риси сучасного міжнародного бізнесу: 1. Доступність та загальність. Міжнародний бізнес перетворюється у можливість практично для кожної фірмі будь-якої країни ви­ходу на міжнародний ринок, що забезпечує стратегічні і тактичні перспективи фірми та відкриває перед нею широкі можливості зростання ділової активності.

2. Поступовість розвитку. Входження фірми в міжнародний бізнес здійснюється поступово, починаючи від самих простих форм зви­чайної закордонної торгівлі і по мірі розвитку до мультинаціона­льної корпорації.

3. Технологічна глобалізація. Можливості комп'ютеризації, інформа­тизації та телекомунікацій принципово змінили характер міжнаро­дного бізнесу, який в сучасних умовах набув наступних рис: може ефективно здійснюватися „не виходячи з офісу"; може здійснюва­тися в режимі реального часу; може за допомогою телекомуніка­цій охоплювати будь-які ринки товарів, капіталу, робочої сили, інформації та інше.

4. „Фінансіаризація". Фінансовий зміст міжнародних ділових опера­цій, починаючи від їх задуму і закінчуючи реальним результатом, становиться серцевиною міжнародного бізнесу, навколо якої обер­таються всі інтереси, рішення, стратегії.

5. Складна взаємодія національного та інтернаціонального. Ефекти­вна стратегія міжнародного бізнесу будь-якої фірми в епоху гло­балізації повинна сполучати в собі максимальне використання на­ціональної культури.

Нині у практиці міжнародного бізнесу сформувалося чотири ос­новних стратегічних профілі міжнародних компаній, з урахуванням яких доцільно виробляти основні стратегічні рішення. Зазначені про­філі такі: етноцентризм, поліцентризм, регіоноцентризм і геоцент­ризм. У таблиці наведено детальні характеристики всіх чотирьох стратегічних профілів міжнародних компаній, що полегшують напра-цювання стратегічних рішень українськими компаніями для закор­донних операцій, з одного боку, а також розуміння стратегії поведін­ки закордонних компаній в Україні. Зокрема стратегія етноцентризму в Україні представлена такими фірмами, як "Кока-Кола", Пепсі-Кола", "Мак-Дональдс" та ін. Таблиця дає змогу легко орієнтуватися в усіх основних аспектах менеджменту: місіях, структурах, фінансах і т.д.

 

 

	- Стратегічний профіль міжнародних компаній
Харак-? терис-тика	Етноцент­ризм	Полі­центризм	Регіонцен-тризм	Геоцент­ризм
І.	Місія	Прибутко­вість, життє­здатність	Загальне ви­знання	Прибутко­вість та зага­льне визнання	Прибутко­вість та зага­льне визнан­ня
2.	Стратегія	Глобальна інтеграція	Національна свідомість	Регіональна інтеграція на­ціонального почуття	Глобальна інтеграція і національна свідомість
3.	Характер управлін­ня	Згори донизу	Згори донизу	Переговори на місцевому рівні	Переговори на всіх рів­нях
4.	Організа­ційні структури	Ієрархія про­дуктових під­розділів	Ієрархія гео­графічних підрозділів	Продуктивно-географічна матриця	Мережа ор­ганізацій
5.	Культура	Країна похо­дження	Країна гос­подаря	Регіональні	Глобальні
6.	Техноло­гія	Масове виро­бництво	Серійне ви­робництво	Гнучке виро­бництво	Гнучке ви­робництво
7.	Маркетинг	Продукція країни похо­дження	Локальні продукти	Регіональна продукція	Універсальна продукція
8.	Фінанси	Репатріація прибутку	Утримання прибутку	Регіональний перерозподіл І	Глобальний Іерерозподіл
9.	Персонал	Ключові по­сади - експа­тріанти	Ключові Іосади - міс­цеві працівники	Регіональна ротація	Глобальна ротація

Етноцентризм. Етноцентричне підприємство розглядає свій міжнародний розвиток як вторинний стосовно "внутрішньої експан­сії", а зовнішній ринок - як "поглинач" надлишків продукції. Підпри­ємство схильне до централізації основних маркетингових рішень і має тенденцію відтворювати на зовнішніх ринках політику і процеду­ри, які використовуються спочатку на внутрішньому ринку.

Поліцентризм. Підприємство визнає важливість специфічних чинників, що впливають на його міжнародну діяльність, а також вплив цієї діяльності на оборот капіталу і рентабельність. Для повної гарантії найкращого врахування названих чинників допускається ви­сокий ступінь автономії, навіть незалежності, щоб для кожної країни виробити свою політику. Таким чином, маркетинг здійснюється на територіальній основі, і акцент робиться не так на теперішній чи дов­гостроковій подібності ринків, як на розбіжностях між ними.

Регіоноцентризм і геоцентризм. Ці два поняття означають пев­ний ступінь зрілості у сприйнятті підприємством своєї міжнародної активності. Регіоноцентризм розглядає світ як сукупність ринків, що мають деякі загальні характеристики. Геоцентризм трактує світ як єдиний ринок. Ці два підходи дозволяють здійснювати політику, що поєднує загальні умови ринку з нюансами його конкретного освоєн­ня. Деякі рішення приймаються для світового ринку в цілому - єдина марка продукції, загальна тональність реклами, тоді як інші рішення стосуються регіонів (спеціальний асортимент, збутові мережі, політи­ка цін тощо). Саме на цих двох стадіях можна виділити ефективну стандартизацію процедур і застосування розробленої планової стра­тегії і поведінки в окремих сегментах світового ринку.

В даний час існують наступні види стратегій міжнародного біз­несу:

1) передача права на використання власних технологій фірми, на ви­робництво або збут її продукції закордонним фірмам;

2) посилення національного виробництва та вивезення продукції на закордонні ринки із застосування власних та інших збутових кана­лів;

3) слідкування багатонаціональній стратегій, в рамках якої розроб­люється окрема стратегія для кожної країни, що відповідає запи­там споживачів і конкурентним умовам країн. Дії фірми в однієї країні не залежить від діяльності фірми в іншій країні;

4) слідкування глобальній стратегії низьких витрат, при якій фірма орієнтована на низько витратне виробництво на всіх стратегічно важливих ринках світу. Мета - досягнення низького рівня витрата у порівнянні з конкурентами в межах світового ринку;

5) слідкування глобальній стратегії диференціації, при якій фірма диференціює свій товар за одними й тими ж характеристиками в різних країнах з метою створення свого постійного іміджу на сві­товому ринку; проводиться жорстока координація діяльності у всіх країнах;

 

6) слідкування глобальній стратегії фокусування, при якій фірма об­слуговує ідентичні ніші на кожному стратегічно важливому націо­нальному ринку; дії координуються на основі низьких витрат та диференціації.

Розглянемо більш докладно, що собою являє багатонаціональна та глобальна міжнародні стратегії.

Багатонаціональна стратегія полягає у пристосування страте­гічного підходу до умов кожної країни, де діє фірма. Це означає ство­рення в цільових країнах юридично незалежних компаній, розробку приватних стратегій, які відповідають умовам даної країни, при міні­мальній координації або навіть її відсутності в середині багатонаціо­нальної компанії як цілого. Дана стратегія характеризується також орієнтацією на місцевих постачальників та повною адаптацією до специфіки національного попиту, культури та звичаям країни. Осно­вною метою багатонаціональної стратегії є забезпечення відповіднос­ті місцевим умовам країни, а не конкурентної переваги в світовому або навіть регіональному масштабі.

Глобальна стратегія передбачає використання двох методів, завдяки яким фірми можуть досягнути конкурентної переваги або компенсувати певні недоліки роботи в будь-якій країні: по-перше, розміщення певних видів діяльності в різних країнах для найкращої роботи на ринках багатьох країн; по-друге, координацію діяльності розосереджених відділень. Основна задача даної стратегії визна­чення ланцюжка цінностей, його ланок і здійснення діяльності в сві­товому масштабі. Тому обидва методи спрямовані на досягнення найкращих результатів діяльності підприємства, максимізацію цінно­стей.

При формуванні глобальної стратегії фірма повинна визначити­ся, по-перше, з тим, чи доцільно зосередити свою діяльністю в одній, декількох або багатьох країнах, а по-друге, на яких країнах зупинити свій вибір. У випадку зосередження діяльності в одній країні здійс­нюється постачання вже готових матеріалів в інші країни. Конкурен­тна перевага досягається за рахунок ефекту масштабу, зниження ви­трат при випуску нового виду продукції. Розосередження доцільно, коли місцеві потреби різноманітні, транспортування, зв'язок та збе­реження значно впливають на кінцеву ціну в сторону подорожчання.

Інша можливість досягнення конкурентної переваги коорди­нація діяльності фірми при здійсненні глобальної стратегії. Пого­дження діяльності передбачає обмін інформацією, розподіл відповідальності та погодження зусиль фірми в заданому напрямку. Перева­га координації полягає в накопиченні та досвіду, придбаних в різно­манітних місцях. Але здійснення погоджених дій різних відділів фір­ми в багатьох країнах ускладнюється труднощами організаційного характеру та погодженні інтересів філій та фірми в цілому, культур­ними та язиковими бар'єрами.