Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Культура організації – сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, властивих членам організації.

Поиск

Організаційну культуру формують об'єктивні та суб'єктивні елементи.

До суб'єктивних елементів куль­тури організації належать:

– організаційні табу;

– звичаї;

– ритуали;

– зразки поведінки;

– мова спілкування;

– гасла то­що.

Об'єктивні елементи:

– місцерозташування органі­зації;

– дизайн;

– обладнання робочих місць;

– престиж;

– імідж організації тощо.

Загальні риси організацій

 

Усі складні організації мають загальні характеристики. Ці загальні риси допомагають зрозуміти, чому, щоб добитися успіху, організацією необхідно керувати.

1. Ресурси. В загальних рисах мета будь-якої організації вміщує пере­творення ресурсів для досягнення результатів. Основні ресурси, які ви­користовуються організацією – це люди (людські ресурси), капітал, матеріали, технологія та інформація.

Наприклад, організація "Мак Дональдс" (виробництво і обслуговуван­ня):

Матеріали – м'ясо, картопля, булочки, папір.

Технологія – механізоване приготування їжі (кухонне обладнання).

Люди – управляючі ресторанами, бухгалтери, м'ясники, продавці на роздачі.

Інформація – звітність щодо реалізації, облік на складах, звіт щодо затрат на придбання продуктів для виготовлення продукції.

Цей приклад показує взаємозв'язок між цілями і ресурсами.

2. Залежність від зовнішнього середовища. Однією з найважливіших характеристик організації є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем. Жодна з організацій не може бути "острівцем у собі". Організації повністю залежні від навколишнього світу, від зовнішнього середовища – як щодо своїх ресурсів, так і щодо споживачів, користувачів їх результатів, яких вони намагаються досягти.

Термін "зовнішнє середовище" враховує економічні умови, споживачів, профспілки, урядові акти, законодавство, конкуруючі організації, систему цінностей в суспільстві, суспільні погляди, техніку та технологію, інші складові. Велике значення має той факт, що хоч організація і зале­жить повністю від зовнішнього середовища, середовище це, як правило, знаходиться за межами впливу менеджерів. Найкращі керівники в компанії "ІВМ" нічого не можуть зробити, щоб утримати маленьку японсь­ку компанію від виходу на ринок з новою інтегральною схемою, яка ро­бить деякі види продукції "ІВМ" застарілими.

З кожним роком керівництву доводиться враховувати дедалі більшу кількість факторів зовнішнього середовища. Щоб досягти успіху, фірмам доводиться конкурувати на іноземних ринках і протистояти конкуренції іноземних компаній у себе на батьківщині.

3. Горизонтальний розподіл праці. Найбільш наочною характеристикою організації є розподіл праці. Якщо дві особи працюють для досягнення однієї мети, вони повинні ділити роботу між собою. Розподіл всієї роботи на складові називають горизонтальним розподілом праці. Розподіл вели­кого обсягу роботи на численні невеликі спеціалізовані завдання дозволяє організації виробляти значно більше продукції, ніж якби та ж кількість людей працювала самостійно. Класичним зразком горизонталь­ного розподілу праці на виробничому підприємстві є виробництво, мар­кетинг і фінанси. Це основні види діяльності, які мають бути успішно здійснені, щоб фірма досягла поставлених цілей.

4. Підрозділи. Складні організації здійснюють чіткий горизонтальний розподіл за рахунок утворення підрозділів, які виконують специфічні конкретні завдання і досягають конкретної специфічної мети. Такі підрозділи часто називаються відділами або службами, хоча існують й інші назви.

Як і ціла організація, частиною якої вони є, підрозділи – це групи лю­дей, діяльність яких свідомо спрямовується і координується для досягнен­ня загальної мети. Таким чином, за своєю суттю, великі і складні організації складаються із декількох спеціально створених для конкретної мети взає­мопов'язаних організацій і численних неформальних груп, які ви­никають спонтанно.

5. Вертикальний розподіл праці. Оскільки робота в організації розподіляється на складові, хтось повинен координувати роботу групи для того, щоб вона була успішною. Вертикальний розподіл праці відділяє роботу з координування дій від самих дій. Діяльність з координування роботи інших людей і становить суть управління.

6. Необхідність управління. Для того, щоб організація могла досягати своєї мети, завдання повинні бути скоординовані засобом вертикального розподілу праці. Тому управління є суто важливою діяльністю для організації.

 

Типи організацій в Україні

Економіка України є перехідною від адміністративно-командної до соціально-ринкової. Ринкові перетворення потребують наукового обґрунтуван-ня і вирішення низки управлінських проблем макро- і мікроекономічного характеру.

На макроекономічному рівні треба визначити нову роль держави в керуванні економікою, створити нову систему органів державного керування економікою, сфор­мувати комплекс методів державного регулювання економічних процесів.

Формування ефективної системи керування на мікрорівні потребує не тільки акумуляції найвизначніших світових здобутків у цій галузі, а й відображення особли­востей соціально-економічних процесів в Україні. Сліпе копіювання зарубіжних моде­лей менеджменту не тільки не дає користі, а навпаки, шкодить реформуванню еконо­міки. В менеджменті величезне значення мають національна психологія, традиції, соціально-культурні чинники, духовні цінності тощо.

Вітчизняна модель менеджменту потребує одночасного вирішення трьох взаємо­пов'язаних проблем: макроекономічних змін у суспільстві, формування нового управ­лінського мислення керівників та розробки наукової бази менеджменту.

Успіх ринкових перетворень зумовлений умінням розумно керувати. Передусім ідеться про вміння ухвалювати раціональні рішення та ефективно їх виконувати. Однак процес становлення такого вміння досить непростий.

Сьогодні в Україні можна виділити щонайменше три напрями в управлінні. Пер­ший умовно називають менеджментом здорового глузду. Цей вид управління розви­вається на багатьох приватизованих та новостворених підприємствах так званих нових українців. Нові власники не мали професійного управлінського досвіду. Первісне на­громадження капіталу не потребувало високого професіоналізму в керуванні бізнесом, достатньо було і менеджменту здорового глузду першопрохідців. У процесі інтеграції та концентрації капіталу проблеми управлінського професіоналізму загострились.

Другий підхід у керуванні – професійний ринковий менеджмент, представниками якого є західні фірми, що успішно працюють на українському ринку. Вони принесли з собою не тільки західну культуру, а й новітню технічну базу менеджменту, яка доволі міцно вкорінилась у ділових організаціях України. Якщо донедавна в українських директорів підприємств були службові автомобіль, телефон і секретар, то в сучасних керівників є персональні комп'ютери, мобільні телефони, бази даних, системи зв'язку через Інтернет та ін. Атрибутом сучасних українських фірм стали гарні офіси, ввічливі менеджери і секретарки. Проте реформа менеджменту на цьому й закінчилась. Методи і форми діяльності апарату керування не змінилися з часів колишньої адміністративно-командної системи. Більшість нових керівників ще не сприйняли власне західних тех­нологій внутрішньофірмового корпоративного керування та групової взаємодії.

Зрештою, третій підхід у менеджменті втілює переважна більшість керівників радянського зразка, які дотримуються методів та стилю керування адміністративно-командної системи. Досвід керування підприємствами у них чималий, проте нема досвіду ведення бізнесу як такого.

У період приватизації їхні зусилля були спрямовані не на вирішення проблем прибутковості виробництва або ефективного менеджменту, а на контроль над підпри­ємством та отримання його частки у власність. Перед керівництвом постали непоєднувані завдання: з одного боку, можливість стратегічного придбання значних активів, а з іншого, – впровадження ринкового менеджменту і підвищення ефективності вироб­ництва. Особистий інтерес узяв гору. Перемогли стратегічні можливості власного збага­чення шляхом бартеризації, системи неплатежів та невиплат заробітної платні, тінізації господарських зв'язків тощо.

Згідно з Законом “Про власність” від 7.02.1991р. та Законом України ”Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, зас­новане на особистій власності фізичної особи та виключно її праці.

СІМЕЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, засноване на власності та праці громадян України – членів однієї сім'ї, які про­живають разом.

Особливості сімейного підприємства:

§ учасники несуть відповідальність всім капіталом та особис­тим майном і не виникає проблем з розподілом прибутку;

§ можливості використання кооперації праці, сполучення різних професій у веденні бізнесу;

 

 

§

 

 

 

 
 

 


Мал. 4.3 – Види підприємств в Україні

 

§ повна довіра у стосунках між учасниками сімейного підприє­мства, гарантія забезпечення конфіденційності інформації;

§ готовність працювати напружено з тривалим робочим часом;

§ можливості одержання спадкоємцям "сімейних секретів" у технології виготовлення продукції.

ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, заснова­не на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили.

КОЛЕКТИВНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, засно­ване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

ДЕРЖАВНЕ КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це під­приємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць.

ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, заснова­не на загальнодержавній власності.

СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства можуть бути юри­дичні особи і громадяни України та інших держав.

ІНОЗЕМНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, заснова­не на власності юридичних осіб і громадян інших держав.

Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991р. –

ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА – це підприємства, уста­нови, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяль­ності з метою одержання прибутку.

ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ

§ акціонерне товариство;

§ товариство з обмеженою відповідальністю;

§ товариство з додатковою відповідальністю;

§ повне товариство;

§ командитне товариство;

§ довірче товариство;

АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО – це товариство, яке має ста­тутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номі­нальної вартості.

Акціонери відповідають по зобов'язаннях товариства тільки в межах належних їм акцій.

Види акціонерних товариств:

Відкрите акціонерне товариство.

Закрите акціонерне товариство.

ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО – це акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкри­тої передплати та купівлі-продажу на біржах.

ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО – це акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не мо­жуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купувати­ся та продаватися на біржі.

У закритому акціонерному товаристві засновники повинні вне­сти до дня скликання установчих зборів не менше як 50% номіналь­ної вартості акцій. Рішення про створення акціонерного товариства, затвердження його статуту, обрання органів управління і контро­лю та ряд інших організаційних питань приймається на установчих зборах.

ТОВАРИСТВО 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Особливості товариства з обмеженою відповідальністю:

§ учасники несуть відповідальність в межах їх вкладів;

§ до моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'­язаний внести не менше як 30% вказаного в установчих документах вкладу;

§ при виході учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку.

ТОВАРИСТВО 3 ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – це товариство, статутний фонд якого поділений на частки визна­чених установчими документами розмірів.

Учасники такого товариства відповідають за його боргами свої­ми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – до­датково належним їм майном в однаковому для всіх учасників крат­ному розмірі до внеску кожного учасника.

ПОВНЕ ТОВАРИСТВО – це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідар­ну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

Відповідальність учасників за борги повного товариства:

§ учасник відповідає за борги товариства незалежно відтого,виникли вони після чи до його вступу до товариства;

§ якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що на­явність майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном.

КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО – це товариство, яке вклю­чає поряд з одним або декількома учасниками, які несуть відпові­дальність по зобов'язаннях товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників (вкладників), відповідальність яких обмежується їх вкладом у майно товариства.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства.

На момент реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен внести не менше 25% свого внеску.

ДОВІРЧЕ ТОВАРИСТВО – це товариство з додатковою відпо­відальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників.

Довіритель майна – це юридична особа або громадянин, які пе­редають довірчому товариству повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору.

Довірчі операції – це послуги, які довірче товариство надає до­вірителям майна.

Довірче товариство може здійснювати такі довірчі операції:

§ розпорядження майном;

§ агентські послуги;

§ здійснення операцій, пов'язаних з розміщенням приватизацій­них паперів;

§ управління голосуючими акціями, переданими довірчому то­вариству шляхом участі в загальних зборах акціонерного товари­ства;

ПІДПРИЄМСТВО 3 ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ – це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової фор­ми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвес­тиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не мен­ше як 10%.

Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інве­стиціями з дня зарахування іноземної інвестиції.

МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА – в залежності від обсягів госпо­дарського обороту підприємства і чисельності його працівників (не­залежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані і діючі підприємства:

§ Промисловість і будівництво – до 200 чоловік.

§ Інші галузі виробничої сфери – до 50 чоловік.

§ Наука та наукове обслуговування – до 100 чоловік.

§ Галузі невиробничої сфери – до 25 чоловік.

§ Роздрібна торгівля – до 15 чоловік.


Заняття № 2 „Внутрішнє та зовнішнє середовища організації”

 

Навчальні питання:

1. Організація як відкрита система

2. Загальні характеристики зовнішнього середовища організації

3. Культура організації

Навчальна література: [1], с.88...140, [2], с.73...84, [3], с.54...74, [4],

с.39...45, [5], с.222...228, [6], с.372...382, [7],

с.45...53, [9], с.50...66, [11], с.286...293, 420...

462, [12], с.85...106, 337...357.

1. Організація як відкрита система

 

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище, де працюють менеджери, містить в собі корпора­тивну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура повинна відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії фірми.

Культуру можна визначити як набір базових цінностей, переконань, різних угод і норм, що поділяються всіма членами організації. Це свого роду система загальних цінностей і припущень про те, що і як робиться на фірмі. Усвідомлення культурних традицій дозволяє новим членам організації пра­вильно мислити, відчувати, розуміти оточуючих. Зазвичай виділяють три рівні корпоративної культури. Самий верхній, поверховий рівень складають видимі об'єкти: манера одягатися, правила поведінки, фізичні символи, орга­нізаційні церемонії, розміщення офісів. Все це можна побачити, почути або зрозуміти, спостерігаючи за поведінкою інших членів організації.

Другий рівень – це загальні цінності й переконання, які свідомо розділяють і культивують члени організації. Це проявляється в їхніх розповідях, мові, використовуваних символах. Деякі цінності укорінюються в корпоративній культурі настільки глибоко, що співробітники просто перестають їх помічати. Ці базові, основоположні припущення та переконання і є суттю корпоративної культури. Саме вони керують поведінкою та вчинками людей на підсвідомому рівні. Культура багатьох організацій ґрунтується на припущенні про те, що кожен індивід намагається на високому рівні виконувати доручені йому обов'язки. В таких організаціях співробітники мають більшу свободу і більшу відпові­дальність, колеги довіряють один одному і працюють спільно.

Американські економісти Мескона М., Альберт М. та Хедоурі Ф. ви­діляють такі основні внутрішні змінні в будь-якій організації, як цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники) [70, с. 89-95].

Цілі – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат, якого намагається досягнути група працюючих разом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організацій.

Структура це логічні взаємовідносини рівнів управління та видів робіт, які дозволяють найбільш ефективно досягти цілей організації.

Завдання це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією та людьми.

Технологія – це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, облад­нання, сировини) у вихідні (продукт, виріб). Історично технологія формувалася в процесі трьох переворотів: промислової революції, стандартизації, механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем.

Британська дослідниця управління Джоан Вудворд поділила технологію на три категорії:

1. Одиничне, дрібносерійне або індивідуальне виробництво.

2. Масове або великосерійне виробництво.

3. Технології безперервного виробництва.

 

Згідно з підходом американського соціолога Джеймса Томпсона, мож­на виділити:

 

1. Багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля).

2. Посередницькі технології (наприклад, банківська справа) – це посередницька технологія, яка пов'язує вкладників і тих, хто бере позики в банку.

3. Інтенсивні технології характеризуються застосуванням спеціаль­них прийомів, навичок або послуг (наприклад, монтаж кінофільму).

 

В Україні виділяють індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масовопоточні технології.

Люди найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль виз­начається здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера.

Внутрішні змінні, взаємопов'язані між собою, утворюють системну модель (мал.. 4.4.).

 

 

 

Мал. 4.4 - Системна модель внутрішніх змінних

Внутрішнє середовище організації представлено функціональними сферами, які є загальними для всіх типів організації.

Кадрова функція це забезпечення виробничої та інших сфер людсь­кими ресурсами (найом, підготовка та перепідготовка). Виконання всіх уп­равлінських дій, що пов'язані з соціальною сферою: оплата, добробут і умови найму.

Фінанси та бухгалтерський облік це грошові аспекти бізнесу, в т. ч. управління засобами (витрати, зміна грошової маси). Бухгалтерський облік – збір, обробка та аналіз фінансових даних.

Забезпечення ресурсами здійснення та удосконалення системи ма­теріально-технічного забезпечення організації матеріалами, напівфабри­катами, машинами та енергетичними ресурсами.

Виробнича функція забезпечення функціонування виробничого про­цесу в залежності від мети виробничої функції. Прийняття рішень у сфері технологій, організації, календарного планування, виробництва, а також контролю якості (всі ці численні завдання входять в оперативно-виробниче управління).

Функція розвитку продукту та процесу виробництва це організація проведення досліджень і розвитку процесів, розробка високих технологій, комп'ютеризація (удосконалення організації процесів). Вивчення довго­термінової динаміки розвитку продукту, як основного фактора конкуренції на ринку, здійснення інноваційної політики фірми.

Функція розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва – це розвиток інструментального господарства, ремонтних служб та служб технічного оснащення з метою забезпечення раціональних термінів фізич­ного та морального зносу технічних систем.

Маркетинг це особливий вид діяльності з прогнозування, здійснен­ня, виявлення та задоволення бажань споживача. Виконання цих функцій для однієї організації називають мікромаркетингом, у цілому для сус­пільства – макромаркетингом. При вивченні поведінки покупців варто враховувати їх соціальні, психологічні, культурні, освітянські, вікові та інші фактори. Вони визначають необхідність створення продукту, про­блему пошуку інформації про нього, оцінку альтернатив, приймають рі­шення про покупку продукту та оцінюють його якість при експлуатації.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-11; просмотров: 671; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.149.250.19 (0.014 с.)