Створення формальних груп в організації.

Для того, щоб зусилля з організаційної розробки були успішними, необхідно виконання певних умов:

1. Люди, які займають ключові пости в організації, повинні брати участь у проведенні вихідних діагностичних заходів.

2. Слід запросити консультанта з питань людської поведінки до по­чатку роботи за програмою організаційного розвитку. Керівники та інші члени організації повинні одержати відповідну підготовку, щоб продов­жити й підтримати роботу з організаційного розвитку.

3. Керівники рівня вищого, ніж того, де здійснюється програма організаційного розвитку, повинні підтримати цю діяльність, брати в ній активну участь.

4. Учасники повинні розуміти, що таке організаційний розвиток, якою мірою компоненти організаційного розвитку аналогічні багатьом попереднім управлінським заходам, з якими вони стикались, і як вони можуть допомогти добитися швидкого успіху в програмі організаційного розвитку.

5. Слід використати модель досліджень дією: діагностика стану організації, надання зібраної інформації її членами, складання плану дій, після чого встановлюється діагноз.

6. Робочі групи беруть участь в організаційному розвитку разом з керівником групи.

7. В організаційному розвитку повинні брати участь співробітники відділу кадрів і відділу з питань трудових відносин, щоб підтримати зу­силля для організаційного розвитку. Тому необхідно змінити політику і практику роботи з кадрами.

8. Управління процесом організаційного розвитку повинно здійснюватися ефективно, його результати мають одержувати необхідну оцінку.

До організаційного розвитку слід застосовувати ситуаційний підхід. Не існує єдиного та найкращого засобу систематично підвищувати ефективність організації за допомогою засобів організаційного розвитку.

Заняття № 2 „Ефективність менеджменту”

 

Навчальні питання:

1. Результативність і ефективність менеджменту

2. Показники ефективності управління

3. Методика розрахунку економічної ефективності управлінської

праці

 

Навчальна література: [2], с.530...546, [7], с.312...315.

 

 

ВСТУП

 

Організаційні зміни та організаційний розвиток передбачають підвищен-ня ефективності систем менеджменту. А важливим завданням менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств, акціонерних товариств, концер-нів. Підвищення ефективності виробництва вважається основною проблемою переходу народного господарства України до ринкової економіки. Це зумовлено тим, що воно означає найраціональніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для випуску продукції, при умові, що від кожної гривні, вкладеної у виробництво, буде отримано максимальну віддачу.

 

1. Результативність і ефективність менеджменту

 

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношен­ня між результатом (ефектом) та витратами.

Під ефектом розуміють результат реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок економії всіх виробни­чих ресурсів.

Ефективність виробництва – об'єктивна економічна категорія, що ха­рактеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від опти­мального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудо­вих, фінансових). Головною метою розробки бізнес-плану і стратегії підприємства є забезпечення ефективного і прибуткового виробництва. Важливе значення при цьому має вибір оптимальних економічних рішень, які торкалися б усіх аспектів господарської діяльності підприємства.

Економічна ефективність від впровадження певних організаційно-тех­нічних заходів на окремих стадіях виробничого процесу може виявлятися у різних формах. При визначенні її слід забезпечувати порівнянність варіантів щодо поточних витрат та капітальних вкладень, враховуючи чинник часу.

Для практичного використання цієї економічної категорії при плану­ванні й обліку необхідно розглядати її у різних аспектах, відповідно до сфе­ри прикладання, рівня матеріального виробництва, об'єкта визначення та методів розрахунку.

За сферою прикладання розрізняють загальну, локальну і часткову ефективність. Загальна характеризує ефективність виробництва на підприємстві в цілому; локальна – окремі стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання; часткова – ефективність використання в процесі виробництва певних ресурсів (предметів і засобів праці, капітальних вкла­день, робочої сили тощо).

За рівнем виробництва ефективність буває народногосподарська і госпрозрахункова. Народногосподарську ефективність визначають, виходячи з інтересів, мети і завдань народного господарства; госпрозрахункова ефек­тивність відображає результати діяльності і витрати окремого підприєм­ства (об'єднання).

Надзвичайно важливо знаходити такі методи управління економікою, в масштабах від держави до окремих підприємств, які б забезпечували збіг інтересів народного господарства в цілому і окремих його ланок.

Відповідно до об'єктів визначення ефективність розподіляють таким чином: на ефективність діючого виробництва на всіх його рівнях; ефек­тивність капітальних вкладень, використовуваних для будівництва, рекон­струкції, технічного переозброювання підприємства з метою випуску нової продукції, збільшення обсягів виробництва; ефективність розвитку науки і техніки; ефективність зовнішньоекономічних зв'язків; ефективність охо­рони навколишнього середовища.

За призначенням і методами розрахунку розрізняють абсолютну та по­рівняльну ефективність. Це пов'язано з тим, що у практиці економічних розрахунків доводиться вирішувати два завдання:

1) визначати і оцінювати рівень ефективності використання окремих видів витрат і ресурсів, економічну ефективність виробництва в цілому (га­лузі, об'єднання, підприємства), а також аналізувати вплив різних органі­заційно-технічних заходів на показники діяльності підприємства;

2) порівнювати і відбирати кращі варіанти нової техніки, технології, організації виробництва.

Абсолютна економічна ефективність визначається по підприємству в цілому і характеризує загальний ефект (віддачу) від використання ресурсів та витрат.

Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні пере­ваги одного варіанта над іншими щодо раціонального використання ре­сурсів та витрат.

При порівнянні і виборі варіантів організаційно-технічних заходів ви­користовуються певні критерії і показники.

Критерії характеризують принцип, підхід до оцінки економічної ефективності, тоді як показники – безпосередній спосіб її оцінки.

В умовах ринкової економіки за критерій економічної ефективності доцільно приймати максимізацію прибутку від виробництва і реалізації продукції при мінімальних видатках.

Складність і різноманітність зв'язків промислового виробництва, ве­лика кількість діючих у ньому чинників справляють неабиякий вплив на економічну ефективність підприємства. Тому її слід оцінювати за допомо­гою системи узагальнених і часткових показників (табл. 15.1). Всі вони використовуються для визначення економічної ефективності від передба­чених стратегією заходів, з удосконалення конструкцій виробів, технології і організації виробництва.

Підвищення ефективності і якості роботи підприємства в умовах рин­кової економіки можна досягти лише шляхом поєднання прогресивної техніки і технології з раціональною організацією виробництва і праці, тобто впровадження менеджменту.

По всіх технічних, технологічних та організаційних заходах, передба­чених стратегією (бізнес-планом), визначаються також показники: умов­но-річна економія; економія до кінця року; перехідна економія. Умовно-річна економія – економія від впровадження того чи іншого заходу за рік (12 міс.) його використання у виробництві. Розраховується через показ­ник зниження собівартості і річний випуск продукції. Цей показник є ба­зовим для оцінки економічної значущості заходів з організації виробницт­ва, а також визначення терміну відшкодування витрат на їх реалізацію.

Економія до кінця року від впровадження певного заходу обчислюється з урахуванням терміну його впровадження і являє собою ту частину річної економії, яку має отримати підприємство до кінця року. Її треба врахову­вати при розрахунках зниження собівартості продукції.

Перехідна економія від впровадження заходів по організації виробниц­тва розраховується як сума економії, котра утворюється в наступні періо­ди після поточного року. Її обчислюють, виходячи з середньорічної собівар­тості продукції, собівартості на кінець року та обсягів випуску продукції після поточного року.

Слід пам'ятати, що заходи щодо удосконалення організації виробниц­тва є некапіталоємким чинником розвитку і тому мають бути передбачені стратегією (бізнес-планом) підприємства.

Таблиця 15.1

Система показників оцінки економічної ефективності менеджменту

Загальні показники	Часткові показники
Показники ефективності праці	Показники підвищення ефективності використан-ня основних фондів, обігових коштів і капітальних вкладень	Показники підви-щення ефективності використання матеріальних ресурсів
Зростання обсягу виробництва про-дукції у вартісному виразі.   Виробництво продукції на 1 грн. витрат. Відносна економія основних виробничих фондів, норма тивних коштів, матеріальних витрат, фонду оплати праці Собівартість.   Рентабельність.   Прибуток.	Темпи росту продуктивності праці.   Частка збільшення виробництва продукції за рахунок підвищення продуктивності праці. Економія чисельності працівників.   Зниження трудомісткості виробів.	Фондовіддача – виробництво продукції на 1 грн. середньорічної вартості основних виробничих фондів.   Виробництво продукції на 1 грн. середньорічної величини нормованих обігових коштів.   Приріст обігових коштів відносно приросту товарної продукції. Відношення приросту при-бутку до капітальних вкла-день, які його зумовили.   Питомі капітальні вкладення на одиницю нової виробничої потужності на 1 грн. прирос-ту продукції.   Термін відшкодування капі-тальних вкладень – відношен-ня їх до суми приросту одержаного прибутку.	Матеріальні витрати на 1 грн. товарної продукції.   Витрати важливих матеріальних ресур-сів у натуральному виразі на 1 грн. товарної продукції.   Відношення темпів приросту матеріальних витрат до темпів приросту товарної продукції.

 

Ефективність менеджменту

Організаційні зміни та організаційний розвиток перед­бачають підвищення ефективності систем менеджменту.

Ефективність менеджменту – результативність управлінської діяльності, що визначається як відношення отриманих результатів від реалізації певних управлінських важелів в організації до витрат, які супроводжують їх одержання.

При оцінюванні системи менеджменту, яка діє в ор­ганізації, слід розрізняти економічну, організаційну та соціальну ефективність.

Економічна ефективність менеджменту. Відображає економічні результати діяльності організації за конкрет­ної системи управління. З одного боку, економічну ефек­тивність характеризують показники, що відображають побудову та функціонування систем менеджменту. Це рівень автоматизації робочих місць управлінців, рівень розроблення інструктивного та нормативного матеріалу, загальний діапазон менеджменту, рівень технічної озбро­єності управлінців тощо. Водночас ефективність систем менеджменту характеризується показниками, які відо­бражають результати виробничо-господарської діяльнос­ті організації: величина прибутку, собівартість, обсяг ви­готовленої продукції, обсяг реалізації продукції, рента­бельність, фондомісткість, рівень ліквідності, рівень ризику, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості, ма­неврування, оборотності тощо.

Організаційна ефективність менеджменту. Характери­зує якість побудови організації, її системи управління, прий­няття управлінських рішень, реакцію системи управління на стреси, конфлікти, організаційні зміни тощо. Її оціню­ють за показниками, які відображають якість побудови організації та її системи управління: рівень централізації функцій управління, співвідношення чисельності управ­лінських працівників між різними рівнями управління, питома вага керівників у загальній чисельності апарату управління, коефіцієнт ланковості структури менеджмен­ту, швидкість прийняття управлінських рішень тощо.

Соціальна ефективність менеджменту. Відображає вплив менеджменту на процеси формування професійних характеристик працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психо­логічного клімату в колективі, атмосфери захищеності й причетності до цілей організації, перспектив розвитку соціальних інституцій тощо. Соціальну ефективність менеджменту можна оцінювати з двох точок зору. З од­ного боку, її оцінюють за показниками, що відобража­ють соціально-культурну сферу функціонування організа­ції: рівень трудової дисципліни, рівень стабільності кадрів, рівень розвитку соціальної інфраструктури на підпри­ємстві, рівень умов праці тощо. З іншого – за показни­ками, що відображають вплив на досягнення виробни­чо-господарських результатів та задоволення потреб ринку: продуктивність праці, зарплатовіддача, рівень задоволення потреб споживачів тощо.

Вплив організаційних змін та організаційного розвит­ку на систему менеджменту та її ефективність показано на мал. 15.1.

 

Мал. 15.1 - Вплив організаційних змін і організаційного розвитку на ефективність менеджменту.

 

Організаційні зміни та організаційний розвиток впливають на ефективність менеджменту шляхом удо­сконалення керуючої та керованої систем управління організацією. При цьому економічна ефективність ме­неджменту визначається, з одного боку, як результат удосконалення керуючої та керованої систем, з іншого – на засадах трансформації організаційної та економічної ефективності.

Спрощено ефективність системи менеджменту визна­чається рівнем задоволення потреб працівників органі­зації, споживачів та рівнем отриманих результатів. При­чому, як зазначає американський науковець Ч. Бернард, рівень задоволення потреб кожного члена організації впливає на величину його внеску в досягнення цілей: якщо потреби не задовольняються, то працівники йдуть із системи як неефективної. За організаційною теорією Ч. Бернарда, лише поєднання організаційних потреб з потребами соціолюдської системи та їх задоволення фор­муватиме ефективну та дієву систему менеджменту.

 

2. Показники ефективності управління

 

«Ефект» і «ефективність» – різні поняття. Економічний ефект – це результат праці людини в процесі виробництва матеріальних благ (кількість випущеної продукції на ділянці, заводі, приріст новоствореної вартості в народному господарстві).

Але ефект сам по собі недостатньо характеризує діяльність людини. Для більш повної її характеристики важливо знати, з якими витратами отри­маний цей ефект, тобто в що обійшовся результат. Однакові витрати праці можуть дати різний ефект, і навпаки, той самий ефект може бути досягну­тий різними витратами праці. Ціль суспільного виробництва – одержання більшого ефекту з найменшими трудовими, матеріальними і грошовими витратами. Тому необхідно отриманий результат порівняти з тими витра­тами, за допомогою яких він отриманий, тобто віднести ефект до витрат, зіставити одну абсолютну величину – ефект з іншою абсолютною величи­ною – витрати. Таке зіставлення дає відносну величину – ефективність.

Управлінська праця належить до найбільш складних видів людської діяльності, і її оцінка не завжди може бути зроблена прямим шляхом через відсутність формалізованих результатів, кількісної оцінки окремих видів виконуваної роботи. Тому для виміру її ефективності часто застосовують­ся непрямі методи.

 

▪ Критерієм оцінки управлінської праці є ефективність управлінської праці:

ефект (результат)

Еу =

Витрати управлінської праці

При цьому потрібно пам'ятати, що результат управлінської праці ви­ражається не тільки економічним, але і соціальним ефектом. Що ж сто­сується витрат, то вони являють собою живу й уречевлену управлінську працю.

На практиці при оцінці ефективності праці працівників управління широко застосовуване поняття «економічна ефективність управлінської праці» є більш вузьким поняттям, тому що являє собою тільки економію живої й уречевленої праці, яка одержується в сфері управління матеріаль­ним виробництвом за рахунок оптимізації і раціоналізації управлінської діяльності.

Критерієм оцінки ефективності праці працівників апарату управління є також соціальна ефективність, що через відсутність кількісних вимірників визначається головним чином якісними показниками. Критерій же еко­номічної ефективності управлінської праці дає можливість кількісно вимірити ефективність праці в апараті управління. Тому він знайшов більше практичне застосування.

Для визначення ефективності праці управлінського персоналу необ­хідно встановити критерії і показники, за якими проводиться оцінка. Під критеріями розуміють найбільш загальну кількісну характеристику резуль­татів управлінської праці. Окремі результати діяльності апарату управлін­ня є показниками управлінської праці. Вони носять підлеглий характер стосовно критерію і є основою при його визначенні. Таким чином, сукупність показників праці і буде виражати критерій оцінки.

 

Для визначення економічної ефективності управлінської праці вико­ристовуються різні способи:

§ за показниками підприємства, організації і функціонування праці управлінського персоналу, обсягу переданої інфор­мації;

§ за якістю і швидкістю прийнятих рішень;

§ за виконанням функцій управлінських ланок.

До показників, що характеризують працю в сфері управління, відно­сяться:

§ зниження трудомісткості обробки управлінської інформації;

§ ско­рочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації;

§ скоро­чення втрат робочого часу управлінського персоналу за рахунок поліпшен­ня організації праці;

§ механізації й автоматизації трудомістких операцій у сфері управління.

 

Це показники, які кількісно вимірюються. Такі показ­ники в сфері управління, як підвищення кваліфікації управлінського пер­соналу, якості роботи, поліпшення умов праці, обґрунтованість управлі­нських рішень, культура управління й інші, не вимірюються чи взагалі ви­мірюються неповно.

У сфері впливу управлінської праці на виробництво показники, які кількісно вимірювані, є:

§ приріст прибутку;

§ збільшення обсягів реалізації продукції;

§ зростання продуктивності праці;

§ зниження фондомісткості;

§ збільшення фондовіддачі;

§ прискорення оборотності оборотних коштів;

§ збільшення рентабельності виробництва;

§ зменшення невиробничих вит­рат;

§ зниження трудомісткості продукції;

§ зменшення обсягів незаверше­ного виробництва;

§ зниження собівартості продукції;

§ економія заробітної плати;

§ зменшення втрат робочого часу;

§ підвищення культури виробницт­ва;

§ підвищення рівня організаційної роботи;

§ поліпшення умов праці;

§ підви­щення якості продукції;

§ підвищення кваліфікації виробничого персона­лу;

§ зростання технічного рівня оснащення виробництва.

В результаті вдосконалення системи управління підприємства діста­ють економічний і соціальний ефект: збільшується обсяг і підвищується товарність виробництва, забезпечується ритмічна робота підприємств, досягається економія живої і уречевленої праці, підвищується якість про­дукції, полегшується і змінюється характер праці, зростає задоволеність працею, скорочується плинність кадрів. Проте не всі елементи економіч­ного і соціального ефекту мають кількісний вираз. Це ускладнює оцінку ефективності управління. При цьому слід враховувати не тільки кількісні, а й якісні показники.

Хоча управлінська праця належить до продуктивної, але вона безпосе­редньо не створює певних матеріальних цінностей і бере участь у процесі виробництва опосередковано, забезпечуючи своєчасне і якісне виконан­ня технологічний операцій. Тому правомірно визначати вплив певних змін в управлінні на кінцеві результати виробничо-фінансової діяльності підприємств. Тільки працю обмеженої кількості працівників у сфері управління можна оцінити за безпосередніми результатами їх роботи (об­лікові працівники, друкарки тощо).

Ефективність – це оціночний критерій діяльності колективу праців­ників у будь-якій сфері, включаючи управління. Тому забезпечення висо­кої ефективності управління є складовою частиною загальної проблеми підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробниц­тва. Визначають її на основі загальних методологічних принципів, прий­нятих в економіці.

Існують різні підходи до визначення ефективності управління.

§ Розраховують синтетичні показники ефективності управління (ко­ефіцієнт оперативності, надійності тощо).

§ Фактичні дані порівнюють з нормативними, плановими або з показ­никами за попередні роки (нормативи чисельності апарату управління, продуктивність, економічність управління тощо).

§ Застосовують якісну оцінку ефективності за допомогою експертів.

§ Застосовують емпіричні формули для розрахунку показників, що ха­рактеризують ефективність управління.

При визначенні ефективності управління обчислюють абсолютну і по­рівняну ефективність витрат на управління. Абсолютна ефективність ви­ражається загальною величиною ефекту, одержаного в результаті здійснен­ня заходів удосконалення системи управління виробництвом. Порівняль­на ефективність показує, наскільки один варіант ефективніший за інший, проектований або діючий.

Залежно від характеру розроблених заходів об'єктом оцінки ефектив­ності управління можуть бути: управління в цілому (система, організація, методи), його структура, рівень використання управлінської праці, ефек­тивність роботи кожного структурного підрозділу.

Для оцінки ефективності управління використовують трудові, вартісні, інформаційні, технічні (технологічні) показники. Найбільш загальні із них – оперативність роботи апарату управління, надійність і оптимальність систем управління.

Оперативність роботи апарату управління відображає своєчасність використання постанов, наказів і розпоряджень вищестоящих організацій, керівників і головних спеціалістів підприємства.

Коефіцієнт оперативності (Коп) визначають за такою формулою:

 

∑ t_н t_в

К_оп =,

∑ t_в

де t_н – встановлений строк виконання відповідних документів, днів;

t_в – відставання від прийнятого строку виконання, днів.

 

Надійність системи управління виявляється у безпосередньому її фун­кціонуванні, яке забезпечує досягнення цілей виробництва. Показники надійності системи такі: безвідмовність (безперервне збереження працез­датності), готовність (ефективне збереження працездатності), відновлюваність (швидке усунення збоїв у роботі і відтворення здатності функціо­нувати у заданому режимі).

На практиці висока надійність управлінської системи підприємництва (об'єднання) забезпечується при науково обґрунтованій структурі управлін­ня та інформаційної системи, раціональній технології процесів управління, правильному підборі і розстановці кадрів, ефективному стилі управління тощо.

Оптимальність системи управління характеризується рівнем застосу­вання сучасних економіко-математичних методів для розробки управлі­нських рішень, обґрунтованістю співвідношення централізації і децент­ралізації управління, керованістю підприємства та ін. Керованість підприє­мства або структурного підрозділу показує рівень забезпечення заданої організаційної стійкості підприємства (цеху, бригади) і своєчасність пере­ведення його з одного кількісного (якісного) стану в інший, що відповідає поставленій меті.

Коефіцієнт ефективності управління (К_еф) відображає ступінь викори­стання потенціальних можливостей підприємств (об'єднань):

Ф

К_еф =,

П

де Ф – фактичне валове виробництво продукції (валовий доход, при­буток);

П – потенційні можливості виробництва валової продукції (валового доходу, прибутку).

Ефективність організації управління можна оцінити за іншими загаль­ними показниками, які характеризують стан системи управління на підприємстві:

а) коефіцієнтом якості використання управлінських робіт;

б) коефіцієнтом стабільності кадрів;

в) коефіцієнтом, що характеризує співвідношення між темпами зрос­тання обсягу виробництва і витратами на управління.

Як часткові показники, що характеризують організацію праці управ­лінського персоналу, застосовують також коефіцієнт використання робо­чого часу і кваліфікації кадрів, коефіцієнт умов праці і організації робочих місць та ін. На підставі зазначених коефіцієнтів визначають зведений ко­ефіцієнт рівня організації управлінської праці.

Для визначення ефективності удосконалення управління використо­вують і такі показники:

а) порівняння витрат на раціоналізацію з результатами діяльності об'єк­та управління;

б) співвідношення витрат на удосконалення управління і на сам про­цес управління;

в) динаміку витрат на управління порівняно із загальними витратами виробництва.

На практиці для оцінки ефективності системи управління найчастіше використовують три групи показників:

1) загальні результативні показники виробничо-фінансової діяльності підприємства – валова продукція в динаміці, вихід валової продукції на одного середньорічного працівника, фондовіддача, прибуток на одного працівника, рентабельність виробництва тощо;

2) показники продуктивності управлінської праці – виробництво вало­вої продукції на одного управлінського працівника або на 1 людино-день, затрачений в управлінні, вихід валової продукції на 1 грн. витрат на управ­ління, сума прибутку на 1 людино-день, затрачений в управлінні, тощо;

3) показники економічності апарату управління – питома вага персо­налу управління в загальній чисельності працюючих і загальному фонді оплаті праці, питома вага витрат на управління в собівартості продукції тощо.

Для визначення ефективності роботи кожного структурного підрозді­лу використовують дані про виконання конкретних завдань і рівень досяг­нення поставлених перед ними цілей.

Практичним результатом удосконалення системи управління може бути зниження витрат на управління, яке досягається за рахунок скоро­чення чисельності працівників апарату управління і підвищення продук­тивності праці. Проте не будь-яке вдосконалення управління призводить до зниження питомих витрат на управління. Оскільки управління є скла­довою виробничо-фінансової діяльності підприємств, то свідченням підви­щення його ефективності може бути зростання економічних показників господарювання при незмінних або навіть дещо зростаючих витратах на управління.

Діючі або запроектовані системи управління можна оцінити за такою формулою:

Е_В

Е_у =,

Е_А

де Е_B – ефективність виробництва, яку визначають як відношення фак­тичної маси прибутку до планової;

Е_А – економічність апарату управління, яку визначають як відношен­ня фактичної чисельності працівників апарату управління до норматив­ної.

 

Оцінюючи ефективність заходів удосконалення організації управлін­ня виробництвом, слід врахувати, що фактичний ефект від такого удосконалення значно вищий суми економії витрат на управління. Удосконален­ня системи управління не тільки призводить до підвищення продуктив­ності праці управлінського персоналу, а й сприяє кращій організації і підви­щенню результативності праці всіх працівників підприємства, зростанню виробітку, скороченню простоїв людей, техніки тощо. Крім того, підви­щується загальна культура виробництва і управління, зміцнюється дисцип­ліна праці, поліпшуються умови, за яких людина в повній мірі може роз­вивати свої здібності.

Ефективність окремих заходів, пов'язаних з раціоналізацією системи управління (зміна структури управління, норм управління і обслуговуван­ня, забезпеченості кваліфікованими кадрами тощо), можна оцінити за до­помогою факторного аналізу. При цьому треба обов'язково забезпечити елімінування впливу інших факторів на формування кінцевих результатів виробничо-фінансової діяльності підприємств (якість земель, забезпе­ченість основними фондами, робочою силою, характер спеціалізації тощо).