Уникайте надмірного контролю.

Керівництво не повинно перевантажувати своїх підлеглих численними формами контролю, бо це поглинає всю їхню увагу і призво­дить до повного безладдя і краху.

4. Встановлюйте жорсткі, але досяжні стандарти. При розробці заходів контролю важливо взяти до уваги мотивацію. Чіткий і зрозумілий стандарт часто створює мотивацію вже тим, що точно каже працівникам, чого чекає від них організація. Однак, згідно з мотиваційною теорією очікування, можна спонукати людей на роботу для досягнення тільки тих завдань, які вони вважають реальними.

Таким чином, якщо стандарт сприймається як нереальний або несправедливо високий, то він може зруйнувати мотиви працівників. Аналогічно, якщо стандарт встановлений на досить низькому рівні, що досягти його зовсім неважко, ця обставина може зробити демотивуючий вплив на людей з високим рівнем потреб у досягненні високих результатів.

5. Винагороджуйте за досягнення стандарту.

Якщо керівництво організації бажає мобілізувати співробітників на повну самовіддачу в інтересах організації, воно повинно справедливо винагороджувати їх за досягнення встановлених стандартів результативності.

Згідно з теорією очікування, існує чіткий взаємозв'язок між результативністю і винагородою. Якщо ж працівники не відчувають тако­го зв'язку, або відчувають, що винагорода несправедлива, то продуктивність їхньої праці у майбутньому може знизитися.

Системи контролю

Особливості створення, налагодження та функціону­вання системи контролювання в організації можна про­ілюструвати на прикладі контролю виробничих процесів.

Система контролювання виробничих процесів — механізм контро­лю за такими елементами виробничо-господарської діяльності, як науковий пошук, проектування, розроблення технологій, підготов­ка виробництва, основне виробництво, реалізація продукції і мар­кетинговий пошук.

Вона покликана оцінювати ефективність робіт на всіх етапах циклу створення та реалізації продукції з метою забезпечення її конкуренто-спроможності на внутрішньо­му і зовнішньому ринках. Тобто така система контролю повинна забезпечити певний рівень якості продукції, який задовольняв би споживача, гарантував виконання замов­лень у встановлені терміни й на належному рівні. Тому вона є одним із найдієвіших об'єктивних методів підви­щення ефективності виробництва. Оскільки ця система пов­ною мірою задіяна в процесі управління виробництвом, цілком виправдано її відносять до керуючої системи.

Робота щодо забезпечення ефективності системи кон­тролю виробничих процесів на підприємстві охоплює та­кі етапи:

§ визначення рівня якості відповідно до вимог спо­живачів;

§ створення умов для досягнення відповідного рів­ня якості: розроблення технології, підготовка обладнан­ня, придбання матеріалів, підбір і навчання працівни­ків, організація технічного контролю;

§ налагодження виробничого процесу з метою якіс­ного виготовлення виробів;

§ ліквідація виявлених недоліків у якості продукції і виробничого процесу;

§ стабілізація досягнутого рівня якості продукції.

Система контролю виробничих процесів охоплює су­купність функцій і методів управління, управлінський апарат, а також відповідне нормативне та матеріальне забезпечення. Контроль виробничих процесів, як прави­ло, здійснює самостійний структурний підрозділ підпри­ємства, очолюваний заступником директора з якості. Управління системою контролю виробничих процесів починається на етапі науково-дослідницьких, проектно-конс­трукторських і технологічних розробок, а завершується на етапі маркетингового пошуку.

До функцій системи контролю виробничих процесів належать:

§ аналіз конструктивних, технологічних, вироб­ничих і експлуатаційних дефектів;

§ виявлення поми­лок у кресленнях, схемах, технічних умовах,

§ технологіч­них картах та іншій технічній документації;

§ контроль якості матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих ви­робів, що надходять на підприємство, перевірка їх від­повідності вимогам документації;

§ стеження, щоб надхо­дили на виробництво тільки потрібні матеріали і деталі, які пройшли контроль і випробування;

§ контроль якості інструментів і оснащення власного виробництва, що над­ходять в експлуатацію, а також інспектування стану осна­щення та інструментів, які перебувають в експлуатації.

Застосування системи контролю виробничих процесів забезпечує надійний контроль за дотриманням техно­логічної дисципліни на робочих місцях; ретельне випро­бування та приймання готової продукції; перевірку пра­вильності оформлення документів на виготовлення і пе­редачу продукції на склад або замовнику; контроль комплектності та якості пакування готових виробів, які відвантажують замовнику; перевірку стану засобів кон­тролю, вимірювальної техніки; виявлення, аналіз та об­лік браку; вивчення рекламацій; розроблення разом з іншими підрозділами підприємства заходів щодо усунен­ня браку і поліпшення якості виробів.

Через систему контролю виробничих процесів до вироб­ничих підрозділів надходять пропозиції щодо впровадження прогресивних засобів контролю, обґрунтування доцільнос­ті контрольних операцій, підбору виконавців контролю з метою підвищення його ефективності й зниження трудо­місткості. Забезпечуючи інтереси підприємства на рин­ку, така система запобігає виникненню збитків, пов'яза­них з виправленнями і переробками, прихованим браком, усуненням дефектів у виробах. Усе це суттєво впливає на кінцеві результати діяльності підприємства.

Ефективність системи контролю виробничих проце­сів залежить від того, наскільки якісно реалізуються всі її функції та завдання. Для підвищення ефективності управління системою і посилення її впливу на кінцеві результати виробництва при проектуванні конструкції й технології виробів визначають методи та засоби кон­тролю, щоб їх технічні характеристики і показники максимально відповідали вимогам споживачів. На ста­дії організації контролю основну увагу зосереджують на вхідному контролі, від ефективності якого значною мірою залежить одержання конкурентоспроможної продук­ції. При цьому дбають про забезпечення тісного зв'язку з підприємствами-постачальниками, оптимізацію техно­логії та управління виробництвом тощо.

Нормативною основою функціонування системи кон­тролю виробничих процесів є положення, в якому ви­значають її структуру, враховуючи вид, масштаб, тип виробництва, особливість продукції, права, обов'язки та відповідальність усіх підрозділів системи, їх зв'язок з іншими функціональними службами підприємства. При­близну структуру системи контролю виробничих проце­сів подано на рис. 2.1. Як правило, в ній створюють два підрозділи (групи), покликані забезпечити впроваджен­ня і застосування міжнародних стандартів, а також кон­курентоспроможність продукції на стадії науково-пошу­кових і конструкторсько-технологічних робіт. Обидві гру­пи на цій стадії отримують інформацію безпосередньо від начальника системи контролю виробничих процесів. Результати її використання надходять у зворотному напрямі безпосередньо начальнику системи контролю, обминаючи всі проміжні структури, а також заступників начальника системи. Інформацію про діяльність груп отримує і голов­ний інженер підприємства, оскільки вона потрібна йому для оперативного впливу на процес виробництва. Дирек­тор підприємства інформацію про результати діяльності груп отримує безпосередньо від начальника системи конт­ролю виробничих процесів, а про результати щодо її реалі­зації у виробництві – від головного інженера.

Управління системою контролю виробничих проце­сів очолює заступник директора з якості – начальник системи контролю виробничих процесів. Він здійснює стратегічне управління системою, безпосередньо керує роботою таких груп: застосування стандартів; атестації виробництва і виробничого персоналу; технологічною; за­безпечення конкурентоспроможності продукції на стадії науково-пошукових і конструкторсько-технологічних робіт.

Узгоджені дії з підрозділами є запорукою стабільнос­ті й ефективності роботи системи контролю виробничих процесів. При цьому важливо налагодити дієвий меха­нізм взаємозв'язку системи контролю виробничих про­цесів зі службами і підрозділами підприємства. З одного боку, відділи і служби забезпечують систему контролю виробничих процесів інформацією, необхідною для ус­пішного управління системою, з іншого – система ста­вить перед підрозділами конкретні техніко-організаційні вимоги, залучає спеціалістів і керівників до вирішення конкретних питань, пов’язаних із поліпшенням якості продукції.

 

Завдання для самоконтролю:

1. У чому полягає сутність і особливості контролювання?

2. Характеристика функцій та завдань контролю.

3. Чинники підвищення ефективності контролю.

4. Обґрунтувати позитивні та негативні наслідки впливу контролювання на підконтрольних суб’єктів.

5. Класифікація контролю за різними ознаками.

6. Застосування попереднього, поточного та завершального контролю в організації.

7. Характеристика централізованого та децентралізованого видів контролю.

8. Характеристика етапів процесу контролювання.

9. У чому сутність інформаційно-управлінської системи контролю?