Особливості управлінської праці

Ключові визначення:

Управлінська праця - це праця по визначенню, формулюванню й аналізу проблем, що виникають у процесі управління підприємством, розроблення програм, постановки конкретних завдань, прийняття правильних рішень.

Кооперація праці - об'єднання поділених видів праці для виконання спільних завдань.

Робочий час - міра тривалості участі працівника в організованому трудовому процесі, протягом якого він повинен виконувати свої робочі обов'язки.

Хронометраж - спостереження та вимір витрат робочого часу на здійснення певних операцій, що повторюються.

Управляти - це означає

аналізувати внутрішній стан організаційної системи, що управляється, та її становище в навколишньому середовищі;

планувати, тобто намічати системі та кожному її елементу мету і шляхи її досягнення;

регулювати дію кожного члена колективу таким чином, щоб забезпечити запланований рух всієї системи.

 

Таблиця 1.1.

Напрями поділу управлінської праці та їх характеристика

Вид розподілу	Характеристика дій керівника
Функціональний	Виділення та закріплення за окремими працівниками і підрозділами апарату управління функцій, необхідних для ефективного управління виробничими процесами.
Технологічний	Спеціалізація працівників відповідно до трьох великих груп робіт: 1. Керівництво структурними підрозділами, прийняття рішень на основі інформації про здійснення робіт згідно з певною функцією. 2. Обробка інформації та створення комплексу документації, необхідної для здійснення функції. 3. Оформлення документації, її пересилання, зберігання, облік, сортування. Цим трьом видам робіт відповідають три категорії працівників: керівники, фахівці та ін.
Кваліфікаційний	Розподіл робіт між працівниками апарату управління залежно від кваліфікації, стажу роботи, здібностей працівника.
Професійний	Розподіл робіт залежно від професійної підготовки працівника.
Посадовий	Розподіл робіт залежно від компетенції працівника.
Ієрархічний	Розподіл робіт залежно від рівня ієрархії.

 

 

 

 

 

Кооперація праці – об’єднання поділених видів праці для виконання спільних завдань.

В управлінні застосовують:

§ паралельну;

§ послідовну;

§ постійну;

§ епізодичну кооперацію праці управлінського апарату.

Поділ і кооперація управлінської праці є передумовою раціональної організації робочих місць в апараті управління.

Сфери менеджменту

Виділення особливої суспільної функції – управлін­ня і відповідно професії керівника, організатора, адмі­ністратора (менеджера) зумовило і певні управлінські відносини.

У сфері управлінських відносин застосовується особ­ливий вид праці людей, основною професійною діяльніс­тю яких є управління.

При аналізі соціально-економічної природи праці в сфері управління потрібно мати на увазі специфічні особливості цього виду трудової діяльності.

По-перше, результати праці працівників апарату уп­равління не підлягають прямому вимірюванню, наприк­лад, на основі виробленої продукції, вартісним чи на­туральним показником, подібно до того, як можна виміряти працю робітника. Поняття «продуктивність праці», «виробіток», тобто показники кількості продук­ції, виробленої за одиницю часу, можуть бути застосо­вані тільки до деяких видів праці, які можуть бути ви­міряні кількісно (праця друкарки, оператора обчислю­вальної машини та ін.). Праця ж організатора виробництва, економіста, інженера, які виконують різноманітні операції управління, має елементи творчості, неповтор­ності, не може оцінюватися з погляду продуктивності. До такого виду праці слід застосовувати показник ефек­тивності, результативності, який виражається в еконо­мічних показниках керованого або обслуговуваного пра­цівником підрозділу, тобто побічно – в праці інших лю­дей.

По-друге, у сфері управлінської праці маємо справу із специфічними предметами, знаряддями, продуктами праці. Предметом праці у сфері управління виступають не матеріально-предметні елементи виробництва, а люди та породжувана ними інформація. Збирання, передавання, обробка цієї інформації становлять значну частку в бюджеті робочого часу управлінців.

Знаряддями праці працівників управлінського апара­ту є організаційна та обчислювальна техніка, що вико­ристовується для обробки інформації. Продуктом праці в сфері управління виступає також інформація у формі документів, рішень, розпоряджень та ін., необхідних для функціонування системи управління та її розвитку.

По-третє, праця в сфері управління, особливо праця керівника, фахівця, висуває до працівника підвищені кваліфікаційні вимоги. Тільки період загальної та спе­ціальної освіти цієї категорії, не кажучи вже про період накопичення досвіду, навичок, умінь, становить 15 років.

По-четверте, в управлінській праці велике значення має показник якості її, оскільки низька якість управ­лінської праці може призвести до масштабних економічних витрат.

По-п'яте, праця працівників апарату управління має дуже мобільний характер та розгорнуті просторові ме­жі. На відміну від працюючих на окремих дільницях виробництва керівники та фахівці переміщуються по підприємству, виїздять у відрядження, відвідують інші підприємства.

По-шосте, зміст праці працівника апарату управлін­ня складається з безлічі різноманітних операцій та про­цедур, що відрізняються за характером трудових про­цесів (робота з інформацією, прийняття рішень, орга­нізація виконання), за складністю та кваліфікаційними вимогами (творчі, логічні, технічні операції).

За посадовими ознаками усіх працівників апарату управління поділяють на керівників, фахівців, інших працівників.

Зміст праці зазначених категорій працівників різний і визначається процесами, операціями, прийомами пра­ці, зв'язками в управляючій системі, які виникають при виконанні тих чи інших функцій. Наприклад, керівники підприємств та підрозділів їх здійснюють добір та розстановку кадрів, безпосереднє управління процесом ви­робництва, організацію праці основного та допоміжного персоналу, координують роботу різних виконавців, під­розділів, виконують виховні функції. Фахівці апарату управління здійснюють планування, нормування, готу­ють інформацію для прийняття управлінських рішень, контролюють виконання рішень, ведуть облік та ін.

Службовці, яких відносять до категорії інших працівників апарату управління, зайняті первинним облі­ком, обробкою документів, передаванням, оформленням інформації, розрахунково-обчислювальними роботами.

Специфічні особливості праці в сфері управління визначають основні вимоги до організації та удосконалення її.

Управлінська праця повинна бути організована на наукових засадах. Наукова організація управлінської праці (НОУП) передбачає широке використання наукових методів різних галузей суспільних, природничих і технічних наук при організації трудових процесів керів­ників, фахівців та технічних виконавців, НОУП має ґрунтуватися на науковому аналізі та включати проектування, систематичну комплексну раціоналізацію праці управлінського персоналу на основі досягнень сучасної науки, техніки, технології управління та передо­вого досвіду організації праці службовців.

У ході планування НОУП вирішуються такі основні завдання:

● зменшення (економія) витрат живої праці в сфері управління, скорочення трудомісткості управлінських операцій та процедур. Це завдання вирішується доклад­ним організаційним аналізом причин втрат робочого часу працівників апарату управління та проектуванням комплексу заходів щодо усунення їх; раціоналізацією робочих місць співробітників, технології виконання уп­равлінських операцій і процедур; централізацією функ­цій управління чи децентралізацією їх; вивільненням керівників та фахівців від виконання технічних та до­поміжних операцій; підвищенням рівня механізації та автоматизації управлінської праці;

● інтенсифікація трудових процесів у апараті управління розширенням нормування праці фахівців та тех­нічних виконавців, удосконаленням адміністративного регламентування, контролю виконання, поліпшенням ер­гономічних параметрів (умов праці);

● зростання ефективності та якості трудових процесів у апараті управління завдяки удосконаленню методів, прийомів виконання трудових процесів, підвищенню ква­ліфікації керівників, фахівців, технічних виконавців, культури ділових взаємовідносин у колективах служб, відділів, рівня задоволеності працівників своєю працею та морально-психологічним кліматом у колективі, усуненню конфліктних ситуацій.

Методи досліджень

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дос­лідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме – взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням при­чин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.

3. Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх на­явних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Використо­вують стосовно складних явищ та об'єктів.

5. Балансовий метод. Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, ана­логового, математичного). Застосовують їх за умови, ко­ли неможливо через складність взаємозв'язків досліди­ти розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинни­ків. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття.

7. Експертні методи. Їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визна­чення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або імовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадково­стей. До цієї групи належать методи елементарної ма­тематики (диференційне, інтегральне та варіаційне об­числення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); ме­тоди математичної статистики (виробничі функції, між­галузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування (метод випуклого програму­вання, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, іміта­ційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.

9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів. Для розширення пізнавальних, дослідницьких мож­ливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

 

 

Запитання для самоконтролю:

1. Сутність терміна “менеджмент” і його відмінність від терміна “управління”.

2. Класифікація менеджменту за ознакою напрямів реалізації.

3. Характеристика кожного із видів менеджменту.

4. Методи дослідження, що застосовуються у менеджменті.

5. Які основні функції менеджерів та підприємців?

6. Характеристика основних функцій.

7. Сформувати портрет сучасного менеджера (риси, якості, функції, ролі...).

 

Тема № 2: Закони, закономірності та принципи менеджменту

 

Заняття № 1 „Закони, закономірності та принципи менеджменту”

 

Навчальні питання:

1. Закони і закономірності менеджменту

2. Принципи управління

Навчальна література: [2], стор.45..51, [7], стор.17...19, [9], стор.90...105,

[12], стор. 19...24, [13], стор. 53...65.