Взискующіє града (послання апостола Павла до іудеїв, 13: 14)

 

 

П ослання — це відкриті листи. На багатьох з них точно вказано, для кого вони написані і хто їх автор. Насправді ж, це своєрідний літературний жанр, а не приватний лист. Цей жанр був запозичений у християнську літературу з античної. У жвавій, дохідливій формі біблійних послань викладалися погляди автора на певні теоретичні чи практичні питання раннього хри­стиянства, на життя християнських общин.

У той час як послання Павла звернені до окремих християнських общин або навіть до конкретних осіб, соборні послання, про які йтиметься далі, призначалися для цілих провінцій.

Вислів "камінь спотикання" ми зустрічаємо у такому тексті послання: «...Ізраїль, що шукав Закону правед­ности, не досяг Закону праведности. Чому? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Закону; вони-бо спіткнулись об камінь спотикання, як написано: "Ось я кладу на Сіоні камінь спотикання та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоромиться!"» (Послання апостола Павла до римлян, 9: 31—33).

"Каменем спотикання" ми називаємо сьогодні пере­шкоди, труднощі, на які натрапляємо в ревній справі:

 

Ми в тебе в домі тільки бути смієм, а жити нам не можна, щоб не стати для тебе каменями спотикання на трудному шляху (Леся Українка).

 

Слова "мені належить помста" часто цитуються по-церковнослов'янськи: "мне отмщєніє, і аз воздам ". Похо­дять вони з такого тексту: «Не метіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: "Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь"» (Послання апостола Павла до римлян, 12: 19). Ці слова взяв епіграфом до свого роману "Анна Кареніна" Л. Толстой. Вживається вислів переважно як цитата:

 

Сказав Господь: "Мені належить помста!

Той, хто не вірить у дива Господні,

Не вартий бачить їх.

Поки не згине

Останній з вас, отруєних зневір'ям,

Не ввійде мій народ в обітовану землю!" (Леся Українка)

 

— Не нам належить кара: "Мені еідомщеніє і аз воздам", — суворо відповів Мельхіседек (М. Ста­рицький).

 

Дюрер "Апостоли.Павло і Марк"

 

Вислів може вживатися і в розширеному значенні знехтуваний талант, знівечене життя, помста долі:

 

То небезпечно — генія цькувати. Він у безсмерті страшно вам воздасть. (Л. Косте н ко).

Вислів цей є похвалою терпінню, пасивності й покорі, коли все за людину має вирішувати вища сила:

 

... Похвала терпіння, злагіднення всіх земних болів обіцянкою блаженства на другому світі, перенесення всіх соціальних прорахунків з землі перед обличчям Найвищого судді ("Хто терпен, той спасен", "Мені лишіть відплату, й я віддам", "Не протився злому; але хто вдарить тебе в твоє праве лице, настав йому й дру­ге"), — пробі! — це було щось для Сойків (С. Тудор).

Анафема — грецьке слово, яке означає "прокляття". Ось текст, з якого походить вислів "піддати анафемі", перекладений українською мовою: "Коли хто не любить Господа, нехай буде проклятий!" (Перше послання апостола Павла до коринтян, 16: 22).

У церковному обряді це назва відлучення віруючого від церкви з оголошенням прокляття.

Вживається "анафема" як синонім до слів "проклят­тя" і "заборона":

 

... чи кинув хто на тебе анафему! А може, винайшли тебе поети, щоб до гучних сонетів мати тему. (Б. -І. А н т о н и ч)

 

Що не критикувалося тоді у творчості Рильського, всюди і завжди виринав сонет, який ніби викликав безконечні анафеми правовірних (Д. П а в л и ч к о).

 

У формі "анахтема " це слово було в українській мові лайливим ("анахтемська душа", "анахтемської віри син" та інше). А все тому, що слово чуже, чудне, незрозуміле.

У Першому посланні апостола Павла до коринтян є такі слова: "Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, але любові не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий" (в інших перекладах "кимвал брязкаючий") (13: 1).

Кимвал — це музичний інструмент, що складався з двох порожніх металевих півкуль, якими вдаряли одна об одну, видобуваючи різні пронизливі звуки (брязкання, гудіння).

Коли вживають вислів "кимвал брязкаючий", мають на увазі щось велике, гучне, але порожнє і безплідне; так можна сказати про голосні, гучні, пишні промови, в яких мало змісту:

 

— Ваша мова як кимвал, що бренькає, а ваша наука як мідь, що гуркотить. Шуму багато, а добра нема (І. Ф р а н к о).

"Дух і буква", "мертва буква" — це перефразування таких слів з Другого послання Павла до коринтян: "І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духу, — бо буква вбиває, а дух оживляє" (3: 6).

"Буква" — формальна зовнішня сторона справи, а "дух" — сутність цієї справи, її серцевина:

 

Ми наполягаємо на старій гадці, що декому здається навіть старомодною: треба перекладати не букву, а дух, треба пам'ятати ще гоголівську вказівку про те, що для наближення до оригіналу слід інколи відходити від нього (М. Рильський).

 

Є такий старовинний вислів: "буква мертвить, дух животворить." Немає в Чижевського цього "животвор­ного духу" (О. Б і л е ц ь к и й).

"Ні елліна [грека], ні іудея" — це частина фрази з Послання апостола Павла до галатів: "Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, — бо всі ви один у Христі Ісусі" (3: 28).

Цей дуже поширений крилатий вислів уживається для позначення рівності всіх людей, незалежно від їх місця в суспільстві, віри та національності:

 

Соціальні перегородки у нас повалено, економічну й культурну нерівність націй зметено геть. У нас дійсно нема "ні елліна, ні іудея " (М. Рильський).

 

Послання апостола Павла до ефесян звичайно чита­ється під час православного обряду вінчання. Там є такі слова: "Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, — і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, — а я говорю про Христа та про Церкву! Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка!" (5: 31—33). Цитуються вислови звідси звичайно церковнослов'янською мовою: "тайна сія велі-ка єсть" (на позначення чогось таємного, прихованого); "жена да убоїтся мужа своего". Ось приклади вживання:

 

- Тайна сія в руці господній, — чи то уникливо, чи то тайнозначно відповів монах

(3. Тулуб).

 

— Марто! Ти єси жона його! Ти повинна по­коряться йому, бо сам Бог так звелів: "Жена да убоїться свого мужа ", — так глаголе Святе Письмо (І. Нечуй - Левицький).

 

Є в Посланні апостола Павла до филип'ян такі слова: «Так, благаю й тебе, товаришу вірний, допомагай тим, хто в боротьбі за Євангеліє помагали мені та Климентові й іншим моїм співробітникам, яких імення записані в "Книзі Життя"» (4: 3).

З цього тексту взято слова "Книга Життя", які вжива­ються у значенні "майбутнє людини; те, що їй призначе­но долею". Згадки про "Книгу Життя" (вона ще зветься "Книга Призначення" в яку вписуються імена праведни­ків і з якої викреслюються імена грішників, зустріча­ються і в інших місцях Біблії. Ось приклади вживання:

 

Маю звістку, що в 1-й кн. "Современника" появиться моє оповідання "Що записано в Книгу Життя" (М. Коцюбинський).

 

Ти управляєш, премудрий, Кругами сузір'їв небесних, Черв нерозумний, ніщо — Боже! Тебе я молю, Зглянься і в Книгу Життя Запиши моє марне наймення...

(М. З ер о в)

 

Здається, лежала перед очима, на весь далекий обмір розкрита, книга з тайного значення, що його душа не могла обняти, читаючи з світучих літер (В. Барк а).

 

Вислів "яко тать в нощі " з Першого послання апосто­ла Павла до солунян також став крилатим церковно­слов'янською мовою. Якщо порівняти цей вислів з його українським перекладом ("злодій уночі"), одразу стає очевидним, що "тать" страшніший, ніж "злодій", а "в нощі" темніше, ніж "уночі": «А про часи та про пори, брати, не потрібно писати до вас, бо самі ви докладно те знаєте, що прийде день Господній так, як злодій вночі» (5: 1—2). Вислів означає "несподівано", "зненацька", "потаємно":

Сильвестр (хитаючи головою): З молитвою пергамента торкайтесь, Щоби не вліз лукавий, яко тать, Не довелось похибки підчищати. (І. Кочерга)

 

Напала ти на нас...

як та злодюжка.

Як тать. Вночі.

Ой, не жартуй з огнем!

Бо ми ж тебе не так ще рубонем.

(П. Т и ч и н а)

 

Великої популярності та розголосу набули впродовж століть слова апостола Павла з Другого послання до солунян: "Бо коли ми в вас перебували, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, — нехай той не їсть!" (3: 10). Останні слова з цього тексту стали популярним прислів'ям — "хто не працює, той не їсть":

 

Девіз немудрий свій тут написала праця — Нехай вибагливий не подивує гість: Хто робить, той і їсть.

(М. Рильський)

 

Часто вживаний вислів "живий труп" походить з Першого послання апостола Павла до Тимофія: "А вдовиця, правдива й самотна, надію складає на Бога та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. А котра у розкошах живе, — та живою померла" (5: 5—6).

Так говорять про людину, морально спустошену, духовно зламану. У розширеному значенні — щось, що відмерло, віджило або пережило себе; вживається також у значенні "хвора, виснажена людина":

 

Цілком недвозначне його [Екзюпері] ставлення до французької буржуазії, до тих живих мерців, які в часи фашистської навали покинули батьківщину й кинули напризволяще своїх близьких, аби тільки врятувати власний гріш (Д. Павличко).

 

Мерці, мерці... Навколо, тут і там, Куди не глянеш, скрізь самі ходячі трупи\ Немає ліку тим холодним мертвякам, — Вони клопочуться, згромаджуються в купи... (М. Вороний)

 

Безмірна терпеливість людини. Життя може забра­ти у неї найближчих, розбити кохання, украсти щастя, але людина лишається людиною. Одначе досить

підсікти надії — отой неясний берег Сподівань, що завжди манить і дурить, — як людина стає живим тру­пом (М. Стельмах).

"Правду говори вчасно і невчасно'* — це слова з Другого послання апостола Павла до Тимофія: "Проповідуй Слово, допоминайся вчасно і невчасно, докоряй, забо­роняй, переконуй з терпеливістю та з наукою" (4: 2). Переносне значення вислову: істину треба проголошу­вати безбоязно, за всяких — навіть несприятливих — обставин:

 

Жаль, дуже жаль, що д. Куліш, хоч і багато нацитував місць із Святого Письма перед кожним своїм віршем, а і тут забув на слова св. Павла про говорения правди, — а тут якраз правда була б дуже "благовременна " (І. Франк о).

 

Можна зустріти в літературі такі слова: "взискующіє града". Це слова з Послання апостола Павла до іудеїв, цитовані церковнослов'янською мовою. Вислів "взискую­щіє града" означає: ті, що праведно живуть. Звідси в переносному значенні — люди, які шукають кращих форм життя:

 

А Бог дивиться, чи є

ще взыскующий Бога!

(Т. Ш е в ч е н к о)

 

О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами Хоч кілька людям необхідних слів. Взискуй прожить несуетно і дзвінко, Взискуй терпіння витримати все. А справжня слава — це прекрасна жінка, Що на могилу квіти принесе.

(Л. К о с т е н к о)

 

 

Соборні послання