Брат піднявся на брата (4: 8)

КАЇНОВА ПЕЧАТЬ (4: 15)

ЧИ Я СТОРОЖ БРАТОВІ СВОЄМУ? (4: 9)

Біблійне оповідання про Каїна і Авеля дуже небагатослівне. В ньому говориться, що Каїн був старшим сином Адама і Єви, Авель — молодшим. "Був Авель пастух отари, а Каїн був рільник" (4: 2). Далі розповідається, як "приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель — він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою". Бог прийняв жертву Авеля і не прийняв жертви Каїна. Каїн, побачив­ши, що він не прощений Богом, похилив голову. «І казав Господь Каїнові: "Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робити­меш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає"» (4: 6—7).

Видно, брати посварилися: "І говорив Каїн до Авеля, брата свого" (4: 8). І — як наслідок: "І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, — і вбив його" (4: 8).

Бог питає Каїна: "Де Авель, твій брат?" А той підказує: "Не знаю. Чи я сторож брата свого?" (4: 9).

І сказав Господь: "Що ти зробив? Голос крові брата твого взиває до Мене з землі"(4: 10). Страшною була кара Господня — кара безсмертям: нехай живе і мучиться. "І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його" (4: 15).

Оце і все, що сказано в Біблії про перше вбивство на землі. Віруючі не могли дістати з цього оповідання відповіді на цілу низку запитань, які у них виникали. Якщо це було перше вбивство, звідки Каїн знав, як це (робити? Як поховав Каїн Авеля? Де? Який саме знак, яку печать поставив Бог на Каїнові?

Не дивно тому, що історія Каїна і Авеля обросла такою кількістю легенд.

У ці легенди люди вкладали відповіді на ті запитання, які у них виникали при читанні Біблії (такі легенди, спочатку усні, а пізніше й писемні, що не увійшли до Біблії, мають назву апокрифи).

Так, дуже поширеною була легенда, в якій розповіда­лося про те, що сатана, вбравшись у личину ворона, вбив перед Каїном іншого ворона каменем. Каїн, начебто, саме так убив брата. В інших легендах говориться, що знаряддям убивства послужила палиця, точніше — гілка з дерева пізнання добра і зла.

На питання, що зробив Каїн з тілом Авеля, легенда відповідає так. Бог послав Каїнові двох "чистих" птахів (голубів). Один з них убив другого і закопав у землю. Інша легенда розповідає, що земля відмовилася прийняти тіло Авеля й виштовхнула його. Прийме вона тіло Авеля лише після того, як буде повернений землі перший, створений з неї, тобто Адам.

Непокоїло віруючих і питання, чому Бог не прийняв жертви Каїна. В одних легендах говориться, що Каїн приніс Богові як жертву рештки своєї їжі; в інших — що він приніс жертву аж надто гордовито, говорячи при цьому про Бога без належної пошани, і саме тому Бог не прийняв цієї жертви.

Якою була Каїнова печать? І про це говориться в легендах: в одних, що це сяйво, схоже на сонячні про­мені; в інших, що це ріг на лобі; ще в інших — два роги.

Так само по-різному розповідають легенди і про смерть Каїна: одні говорять, що вбивцею був син його Ламех, в інших — що Каїн дожив до потопу (в Біблії про смерть Каїна не згадується).

Ім'я Каїна стало синонімом до слів "злочинець", "вбивця", "виродок":

 

Еней піджав хвіст, мов собака,

Мов Каїн затрусивсь увесь...

(І. Котляревський)

 

 

Вживається воно у нас і як лайливе слово:

Гострип [Мамай] шаблюку щодня, бо й тупив що­дня, під каїнів усяких підбиваючись (О. Ільченко).

 

У народі існує повір'я, що на місяці, коли він уповні, можна побачити Каїна і Авеля:

 

Мені колись бабуся говорила,

На місяці уздрівши тьмяні тіні:

"То Каїн Авеля підняв на вила,

Коли було що світу сотворіння.

Із тих часів і почалися війни

Криваві, що мордують всі народи".

(П. Воронько)

 

Звичайно вислів, що вживається давно і в різних жит­тєвих ситуаціях, може набувати й жартівливого змісту:

 

—Ну, Авелю, такий ти норовистий,

Ну як тебе, мій брате, не вбивати!

— І вдарив Каїн вилами в транзистор,

Не прохромивши й порошини з брата.

(І. Д р а ч)

 

 

Ім'я Авеля стало символом невинної жертви.

Вислів "брат піднявся (повстав, пішов) на брата" означає запеклу ворожнечу, як сімейну, так і соціальну. У рефераті Михайла Коцюбинського про Івана Франка є такі слова:

 

Весь Борислав — одна смердюча яма. Там важка праця, малий заробіток, бруд, п'янство, розпуста, погана їжа і погана горілка, всякі хвороби; там людина гірше скотини, там брат па брата здіймає ніж, там чад і вічне пекло.

 

Тут ідеться про особисту ворожнечу. А в іншому вірші — про соціальну боротьбу:

 

Та й справді, світ сей був тоді темниця:

В кормигу запрягав народ народа,

На вільне слово ковано кайдани,

Півроду людського не звано людьми,

Затято йшов війною брат на брата.

(Леся Українка)

 

Вислів "Каїнова печать" ("Каїнове тавро") вжива­ється як синонім до вислову "тавро зрадника":

 

—... Та горе тобі, якщо ти ухилишся від заклику, — лиховісно закричала стара, наступаючи на Найду і блискаючи палаючими очима, — ганьба впаде на твою голову, печать Каїнова ляже на виду твоєму... (М. С та р и ц ь к и й).

 

Якось Джордж Оруелл зауважив, що про тоталітарні режими найглибше можуть написати письменники Східної Європи. Таке вже Каїнове тавро нашої історії (О. Гаврильченко, А. Коваленко).

 

Так само вислів "чи я сторож братові своєму?" набув поширення як цитата з Біблії у відповідних життєвих ситуаціях:

 

Відрине кров, і грозовий розряд

отерпне в ділі, як в дерево:

—Каїне, Каїне, де твій брат?

(Справді, а де-бо він?..)

Хтось фіолетовий морок

простер на світ —

аж ступити незмога...

Каїне, Каїне, хто ж ти тепер —

без Авеля, брата свого?

(О. З а б у ж к о)

 

Завіт

"Я не сторож

брату своєму..."

Дарма.

(В. П р о с т о п ч у к)

 

Історія Каїна і Авеля знайшла своє відображення й у світовій літературі, й у вітчизняній класиці. Це поема Джорджа Байрона "Каїн", поема Івана Франка "Смерть Каїна"; про обох братів писав Шарль Бодлер ("Каїн"). У багатьох творах українських класиків і класиків світової літератури, в сучасних нам письменників згадуються обидва брати, але переважно — це Каїн, перший вбивця на землі.

Зображували Каїна і Авеля художники зі світовою славою: Дітріх, Корреджо, Тиціан, Тінторетто, Дюрер, Рубенс, Рембрандт.

 

 

МАФУСАЇЛ. МАФУСАЇЛІВ ВІК (5: 27)

АРЕДІВ (АРИДІВ, ЯРИДІВ) ВІК (5: 20)

 

C лід одразу сказати, що ім'я Мафусаїла в Біблії звучить як Метушалах, Метушалем. Але ми його здавна знаємо саме як Мафусаїла; так і будемо його називати. В Адама всі його нащадки — всі десять "колін" — були довгожителями (менше за всіх прожив Єнох — усього 365 років, але його живим забрав до себе Бог).

Мафусаїл прожив 969 років і помер перед самим потопом.

В одному з переказів говориться, що потоп було від­кладено на сім днів заради тижневої жалоби по Мафусаїлові.

Вислів "Мафусаїлів вік" означає довголіття:

 

Поки ж сіє диво буде,

Поживи хоть стілько ти,

Скільки жив, як кажуть люди,

В світі Мафусаїл святий.

(Т. Котляревський)

 

Нащадок Адамового сина Сифа Іарид (Ярид, Аред, Арид) також жив на світі дуже довго: "А були всі Яредові дні дев'ять сотень літ і шістдесят і два роки" (5: 20). Коли хочуть сказати про чиєсь тривале життя, тоді згадують про Аредів вік:

 

...і батько, і мати у нього були розумні: помаленьку та полегеньку аридові віки в річці прожили (М. Сал­тиков -Щедрін).

Це дивовижне довголіття Адама та його нащадків може бути пояснене тим, що рахунок вівся за місячними фазами. Тоді виходить, що Мафусаїл, наприклад, жив усього вісімдесят років.

ХЛЯБІ НЕБЕСНІ

ВСЕСВІТНІЙ ПОТОП (7: 11-12)

НОЇВ КОВЧЕГ (6: 14-16)

ЧИСТІ Й НЕЧИСТІ (7: 2-9)

МАСЛИНОВА ГІЛКА (8: 7-11)

ГОЛУБ МИРУ

СІМ, ХАМ І ЯФЕТ

ХАМ (9: 25)

 

 

Ной — нащадок Адама (якщо вважати Адама першим, то в ряду його нащадків Ной —десятий). Він праведник (тобто людина, що прожила свій вік чесно, була смиренною і покірною Богові), єдиний обранець Бога серед людей, які на той час населяли землю. Його вік такий же довжелезний, як і всіх його предків: Ною було 500 років, коли у нього народилися сини, і 600 років, коли він будував ковчег.

У біблійній легенді розповідається, що Бог, розгнівив­шись на людей за їхні зло й розпусту, вирішив знищити все живе на землі, затопивши землю водою. Проте він по­переджає Ноя про потоп, більше того — дає йому наказ, як будувати ковчег і кого брати з собою. Ной мав узяти на корабель, крім своєї дружини й трьох одружених синів, ще по сім пар "чистих" і по дві пари "нечистих" тварин.

Починається дощ, який ллє протягом 40 днів і 40 ночей, навіть високі гори — і ті покриваються водою, все живе на землі гине. Вода прибуває ще 150 днів. Це особливо вражаюче звучить церковнослов'янською мовою: "Развєрзошася все істочніці бездни, і хлябі нєбєсниє отвєрзошася". Вислів "хлябі небесні" частоцитують і сьогодні, говорячи про великий дощ:

Декотрі знудьгувавшись, зачіпають редактора:

— Будь другом, відредагуй небо! Заткни оті хлябі небеснії (О. Г о н ч а р).

 

Вислів "всесвітній потоп" уживають, коли йдеться про велику зливу (це жартівливе вживання), а насамперед тоді, коли йдеться про величезну катастрофу, стихійне лихо:

 

В п'ятницю вже зранку перед невиспаним Козурі­ним сиділа фрау Вільтруд і заливала слізьми все довкола з такою інтенсивністю, що можна було споді­ватися нового всесвітнього потопу. Коли потоп, то потрібен Ной, і цим Ноєм міг бути тільки я (П. За­гребельний).

 

Рослинних рік підноситься зелена повінь, годин, комет і листя безперервний лопіт. Заллє мене Потоп, розчавить білим сонцем, і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.

(Б. -І. Антонич)

"Допотопний" — дуже давній, віджилий:

Хіба можлива дряглість для стратега? Чого ж поет, коли ідуть бої, Бере із допотопного ковчега І образи й епітети свої? (П. Тичина)

 

Вислів "Ноїв ковчег" у переносному значенні вживають щодо різних речей. Це — і надійний притулок під негоди чи злигоднів; це також переповнене різними людьми приміщення:

 

В бункері було повно мешканців — дітей, жінок, старих. Вони виглядали звідусіль: з кучугур шмаття, з пуховиків, тиснулися на нарах, настелених у три ряди.

— Ноїв ковчег!— зауважив Хома, оглядаючи бункер хазяйським оком (О. Г о н ч а р).

 

Ковчегом — іронічно — називають громіздке старо­модне судно або екіпаж:

 

Зачепивши отця Кирила за золотий ланцюг держаком весла, батько втяг його... в свій ковчег до корів і овечок (О. Довженко).

 

Що це за "чисті" й "нечисті", що їх брав Ной у ковчег?

"Чисті" — це ті тварини, яких дозволяли їсти тогочасні релігійні приписи, "нечистих" — забороняли. Сьогодні ці слова вживаються, — іронічно або жартома, — коли говорять про людей порядних, хороших і про людей недобрих, непорядних, нечистих на руку:

 

От і почнемо пересівати вашого брата на сито, відділяти чистих від

нечистих (М. Стельмах).

 

Та от вода починає спадати і ковчег зупиняється "на горах Араратських". За 40 днів Ной випускає через вікно ковчега ворона, але той не знаходить для себе місця і повертається. Потім Ной випускає голубку; вона теж повертається. За сім днів Ной знову випускає голубку.

На цей раз вона повертається з маслиновим листочком у дзьобику. Це знак, що вода вже зійшла і Бог простив людям їхні гріхи. Ще за тиждень випущена голубка не повертається. Земля просихає, і через 365 днів після початку потопу і люди, і звірі виходять зі свого корабля.

Слід сказати, що маслинова гілка була ознакою богині миру і в греків, і в римлян. Емблемою миру і спокою вона залишилася і в наші часи:

 

О ти, зневіри терен,

Що раниш душу голу!

Коли, коли нам верне

З галузкою надії Голуб?

(Б. -І. Антонич)

 

Над Хрещатиком —

тиші оливкова віть

Манять сни голубі в неземне.

(Б. Олійник)

Голубка з маслиновою гілкою в дзьобі — емблема миру дуже давня, але нове життя їй дав Пабло Пікассо, всесвітньо відомий художник і скульптор.

Ной відібрав із кожного чистого створіння по одному і приніс Богові в жертву. Бог укладає з Ноєм угоду ("заповіт"), обіцяючи, що земля більше не зазнає такого потопу, що на ній будуть рівномірно чергуватися "сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч — не припиняться!" (8: 22). І райдуга буде знаком заповіту між Богом і людьми.

Життя Ноя після потопу, життя людей після потопу — це вже новітні часи, це сподівання на прощення Бога, на відродження людини:

 

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

І ми живем уже після потопу.

(Л. Костенко)

 

Ной починає займатися землеробством: він перший на землі посадив виноградник, перший зробив вино. Одного разу, випивши вина, він сп'янів і лежав голий, що вважалося великим неподобством. Його сини — Сім, Хам і Яфет — неоднаково повелися в цій ситуації: Хам, побачивши батька голим, почав насміхатися з нього; Сім і Яфет, навпаки, намагаючись не дивитися на батька, накрили його одягом.

Довідавшись пізніше про все це, Ной благословив Сіма і Яфета, а сина Хамового, Ханаана, прокляв, проро­куючи йому рабство.

Ім'я Хама стало позначати поведінку людей грубих, і невихованих, нахабних, жорстоких:

 

...Хама, самовдоволеного і розперезаного, обтяже­ного рабським комплексом до слабших і залежних, позбавленого моральних обов'язків, — не дай Боже, наділити силою, правами і владою пана (Є. Сверстюк).

 

За біблійними легендами та їх пізнішими тлумачен­нями, сини Ноя стали засновниками різних народів. Вважається, що Сім був родоначальником народів Дворіччя, Сирії, Еламу, тобто євреїв і споріднених з ними племен. Хам був "прародителем" народів Африки; а від Яфета пішли народи, які розселилися на північ від нащадків Сіма (це ті народи, які ми звемо індоєвропей­ськими).

Серед братів найвизначнішою постаттю був Сім. Із деяких давніх текстів довідуємося, що він був пророком і священиком, що в нього була книга, по якій пізніше вчилися лікарі всіх народів.

Вважалося, що народів, які походять від трьох братів, було 70. Тому цар Соломон повелів на згадку про братів приносити в жертву Богові 70 телят, щоб народи ці жили в мирі.

У ранньохристиянському мистецтві Ной зображувався особливо часто; на цих зображеннях він був уособленням бадьорості й повного довір'я до Бога серед страшної катастрофи. Широко відомі фрески Мікеланджело на плафоні Сікстинської капели у Ватикані ("Ной прино­сить жертву Богові", "Сп'яніння Ноя").

 

 

НІМРОД (10: 9)

У Книзі Буття про Німрода сказано так: «Куш (син Хама) же породив Німрода, — він розпочав на землі велетнів. Він був дужий мисливець перед Господнім лицем. Тому-то говориться: "Як Німрод, дужий мисливець перед Господнім лицем"» (10: 8—9). Отже, ще до появи Біблії цей вислів був прислів'ям.

У переказах про Німрода посилаються на його ім'я, яке означає "повставати", "противитися чомусь". Він не лише перший мисливець, а й перший, хто почав воювати з іншими народами.

Про Німрода-мисливця розповідають, що звірі, побачивши його, самі підходили до нього і ставали перед ним навколішки — залишалося просто брати їх. А все тому, що Німрод був одягнений у те вбрання зі шкур, яке виготовив Бог для Адама і Єви, коли виганяв їх із раю.

Люди, бачачи все це, проголосили Німрода своїм царем (царство його було в Месопотамії).

Своє бунтівниче ім'я Німрод ("повстанець") підтвер­див не лише ставленням до інших народів, а й ставлен­ням до Бога: він — запеклий ідолопоклонник. Це він — керівник на будові Вавилонської вежі, задуманої як виклик Богові. Саме тому Вавилонську вежу називають "домом Німрода".

Повернувшись після зруйнування Вавилонської вежі, — говорить апокрифічна легенда, — у своєму царстві Німрод жорстоко розправляється з усіма при­хильниками Бога Яхве, кидає їх у розжарену піч.

У переносному значенні "Німрод" — неперевершений мисливець; дуже сильна людина; велетень; людина не­пересічна:

 

Серце кволе, тихомирне!

Ми з тобою знаєм світ,

Твориво тиранства, хирне

Від Німродових ще літ.

(П. Куліш)

 

 

ВАВИЛОН (11: 1-9)