Відділяти овець від козлищ (матв. , 25: 31-33)

Вислів "книжники та фарисеї" зустрічається в Євангеліях багато разів. У Євангелії від Матвія є розділ "Горе лицемірам". У ньому говориться: "Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, - через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли це стається, то робите його сином геєни, вдвоє гіршим за вас!" (Матв., 23: 13).

В Євангеліях зустрічається три слова: книжники, фарисеї, саддукеї. Хто вони? Книжники — це священики, які тлумачили Старий Заповіт і закони Мойсея; буквоїди і лицеміри. Фарисеї та саддукеї — це суспільно-релігійні групи в Іудеї десь із II століття до н. е. і до II століття н. е. Відрізнялися вони політичною орієнтацією: саддукеї підтримували римлян, фарисеї — ні. Вони неоднаково тлумачили окремі догми. Так, фарисеї вірили у воскре­сіння з мертвих, саддукеї — ні. Усі вони відзначалися крайнім фанатизмом та лицемірним дотриманням правил показного, зовнішнього благочестя. У переносному зна­менні — дворушники, ханжі, лицеміри:

 

Німії, подлії раби,

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п'яного! Не вам,

Не вам, в мережаній лівреї,

Донощики і фарисеї,

За правду пресвятую стать

І за свободу,

(Т. Ш е в ч е н к о)

 

Мій гріх тяжкий, мій домисел злочинний,

Суди, суддя, та напрямки, хутчій,

Без вигадок, без хитрої личини

Й без фарисейських лицедій!

(М. Старицький)

 

Вислів "нє взірая на ліца" (церковнослов'янське "взірать", російське "смотреть", українське "дивитись") походить із Євангелія, де є такі слова: "Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти" (Матв., 22: 16). Цей же вислів зустрі­чається і в багатьох інших місцях Біблії. Означає він — діяти без догідливості перед вищими, без схиляння перед сильними світу цього":

Єдине, що ми можемо і зобов'язані зробити, — жорстоко, безпристрасно, не зважаючи на особи, переглянути усю нашу роботу і знайти для кожного факту, для кожного неправильного рішення ім'я і прізвище винного (В. К е т л и н с ь к а).

Вислів "гроби повапленії" ("гроби побілені") звичайно цитується церковнослов'янською мовою. Походить він із такого тексту: "Горе вам, книжники та фарисеї, лицемі­ри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистості! Так і ви, — назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!" (Матв., 23: 27—28). Вислів уживається звичайно щодо всього лицемірного, нікчемного, безсилого, яке прикри­вається зовнішнім блиском:

 

Громада одвертається, щоб не дивиться на статую.

М е т ью Ф і л ь д і н г: Диявола він слухав, се робивши!

Р і ч а р д: Я слухав тільки вищого натхнення, а ви кого? (Показує на Гудвісона). Повапленого гробу! Ви ідола створили, а не я!

(Леся Українка).

 

Вислів "відділяти овець від козлищ" також цитується церковнослов'янською мовою, означає він — відділяти погане від хорошого:

 

Отож премудрий прозорливець,

Поміркувавши, взяв єлей

Та взяв од козлищ і свиней

Того Саула здоровила

І їм помазав во царя.

(Т. Шевченко)

 

Походить вислів із такого тексту: "Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить він вівці праворуч від Себе, а козлята — ліворуч" (Матв., 25: 31—33).

 

 

ВІДДАТИ КЕСАРЕВЕ КЕСАРЮ, А БОЖЕ БОГОВІ (Матв., 22: 15-21)

ЗАРИТИ (ЗАКОПАТИ) ТАЛАНТ (СКАРБ) У ЗЕМ­ЛЮ (Матв., 25: 15-30)

ЖНЕ, ДЕ НЕ СІЯВ (Матв., 25: 24; Лука, 19: 21)

МЕНШИЙ БРАТ (Матв., 25: 40).

 

Фарисеї вирішили зловити на слові Ісуса і послали до нього своїх учнів. Учні запи­тали: «"Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?" А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: "Чого ви, лицеміри, Мене випро­бовуєте? Покажіть Мені гріш податковий". І принесли динарія йому. А він каже до них: "Чий це образ і напис?" Ті відказують: "Кесарів". Тоді каже Він їм: "Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже". А почувши таке, вони дивувалися. І, лишивши Його, відійшли" (Матв., 22: 17-22).

Вислів "віддати кесареве кесарю, а Боже Богові" вжи­вається у випадках, коли хочуть сказати: "слід віддати комусь належне":

 

Сумлінно віддає кесареві, що кесареве, а Богові, що Боже. Але немає такої сили на землі, ні в кесаря, ні в Бога, що нарушила б його віру в господарське право власності, що захитала б його власністю, непорушною, як цісарський закон, святою, як Божа воля (С. Тудор).

 

Притча про таланти дуже популярна. Її багато хто з вас знає, але деякі подробиці з цієї притчі залишаються поза увагою, а вони важливі. Ось ця притча. Вона викладена так просто, без лукавства і окрас стилю, як це властиво мові Євангелія від Матвія:

 

"...один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, — кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срібло пана свого" (25: 14—18). Коли повернувся їхній пан, він покликав своїх рабів для обрахунку. Прийшов перший раб і сказав: "Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, — ось я здобув інші п'ять талантів". Сказав же йому його пан: "Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе..." (25: 20—21). Так само було з другим рабом. Та ось прийшов той, що одного таланта взяв, і сказав: "Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє..." І відповів його пан, і сказав йому: "Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть же від нього таланта і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, —і забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного киньте до зовнішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів" (25: 24—30).

У переносному значенні "зарити (закопати) талант (скарб) у землю" — не використати наявних можливостей, а ще — загубити обдарування. Чому? Тому що грецьке слово талантом спочатку вживалось для позначення терезів, ваги, далі — кількості грошей певної ваги і, нарешті, стало синонімом видатних здібностей у певнії галузі. Наприклад:

 

Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить.

(І. Ф р а н ко)

 

У житті ми нерідко зустрічаємо цікавих оповідачів. Але ці оповідачі "заривають у землю" свій талант або й взагалі позбавлені здібності занотувати свої розповіді (Ю. Смолич).

 

У цій притчі пан каже про себе: "Ти знав, що я жну де не сіяв, і збираю, де не розсипав" (Матв., 25: 26). Так говорять про людей, які люблять користуватися плодами; чужих трудів. Цей же вислів є і в Євангелії від Луки: "...береш, чого не клав, і жнеш, що не сіяв" (19: 21), Дослідники вважають, що першоджерелом цього вислову було грецьке прислів'я "жати чуже жниво":

Посіви ваші інші жнуть, Багатства інші дістають, Тчете ви іншим пишні строї, 1 ходять інші в вашій зброї.

(В. Мисик)

 

Є в Євангелії від Матвія слова, які стали дуже знаменними для української словесності — це такі слова Ісуса: "По правді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих — те Мені ви вчинили" (25: 40). А тепер пригадаємо такі слова Тараса Шев­ченка:

 

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

 

У Шевченка "найменший брат" — це збірний образ трудящого люду. З таким значенням вживаються слова менший брат", "найменший брат" і в інших письмен­ників, і взагалі в сучасній літературній мові:

 

Особливо радили б нашим інтелігентним людям усяких партій пильно читати цю книгу [твори Г. Успен­ського], вчитись з неї, як треба любити "найменшого брата"... (І. Франко).

 

З народною волею народилася і любов до меншого брата, народилося народолюбство (Панас Мир-ний),

 

В українській літературі можна зустріти також іронічне вживання цього вислову —- для підкреслення соціальної нерівності:

 

А дурного Івана треба також погладити по голівці за те, що жив стільки літ і не навчився нічого: він же наш "менший брат "... (О. М а к о в е й).

 

Знайшовся божевільний Шпак

І брата меншого він став дурить брехнею

І так, і перетак.

(Л. Г л і б о в)