Полова, що її розвіює вітер (1: 4)

ЗІ СТРАХОМ І ТРЕПЕТОМ ПРИСТУПИТИ (2: 11)

БЕРЕГТИ, ЯК ЗІНИЦЮ ОКА (16: 8)

ТЄМНА ВОДА ВО ОБЛАЦЕХ (17: 12)

СТРАХ БОЖИЙ (18: 10)

ГРІХИ МОЛОДОСТІ (24: 7)

ПОКЛОНЯТИСЯ ЧУЖИМ БОГАМ (80: 10)

ДОЛИНА ПЕЧАЛІ (ЮДОЛЬ ПЛАЧУ) (83: 6-7)

СИЛЬНІ СВІТУ ЦЬОГО (117: 8-9)

НАРІЖНИЙ КАМІНЬ (117: 22-23)

НА ОТМЩЄНІЄ ЯЗИКАМ (149: 7)

 

 

С лово "псалом — грецького походження. Спочатку так звалася гра на музичному інструменті, потім — пісня, яка співалась у супроводі арфи, а ще пізніше — хвалебна пісня. Сучасне значення цього слова — релігійна пісня або молитва зі Старого Заповіту.

У переносному значенні "псалом" — гімн, пристрасна пісня-заклик:

 

Рости ж, наша мово, ми не принесли.

Тебе із-за панства у жертву нікому

З тобою нам жити, з тобою умерти

На волі, під волі гримучим псаломом!

(К. У с т и я н о в и ч)

За легендою, всі пісні "Книги Псалмів" складені царем Давидом: їх налічується 150. Проте ці 150 пісень — це не найдавніші тексти, а пізніші — багато разів перероблені.

лл Ю. Шнорр фон Карольсфельд. "Соломон поклоняється ідолам"

 

До нас псалми дійшли вже в грецькому перекладі; тому збірник цих релігійних пісень зветься у нас "Псалтир" (від грецького "псалтеріон").

У ранньохристиянських общинах ці пісні виконува­лися хором; у середні віки вони послужили основою для створення більш вільних музичних творів. Із XIV століття спів псалмів на один голос (в унісон) замінюється на багатоголосий спів. Деякі з псалмів у середні віки навіть ставали народними піснями. На тексти псалмів писали музику визначні композитори минулого: Якоб Мендель­сон-Бартольді, Франц Шуберт, Иоганнес Брамс, Ференц Ліст, Антон Брукнер, Федір Стравінський, Олександр Гречанінов та інші. Імена Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Артемія Веделя прославили українську церковну музику.

Церковні хори складалися з прихожан, переважно дітей та юнацтва. Тексти псалмів треба було завчати; тому й не дивно, що окремі рядки з них спочатку використо­вувались у загальнонародній мові як цитати, а пізніше відірвалися від тексту псалмів і почали вживатись як усталені звороти з образним, узагальненим змістом — стали крилатими.

Деякі крилаті слова в усному мовленні зустрічаються лише зрідка: їх постійне місце — писемний варіант літературної мови. До таких належить і вислів "блажен муж, що не йде на раду нечестивих". Ось поєний вислів: "Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злорі­ків" (Псалом 1: 1). Слово "блажен" означає "щасливий".

У ''Псалмах Давидових" Тарас Шевченко так відтворює наведені слова:

Блаженний муж на лукаву

Не вступає раду,

І не стане на путь злого,

І з лютим не сяде.

 

І в біблійному псалмі, й у Шевченка йдеться про людину високоморальну, сповнену громадянських чеснот; ця людина не бере участі в усіляких злих, нечес­них, брудних справах.

Спираючись на слова псалма, але й переосмислюючи їх, Іван Франко створив зовсім інший образ високоморальної людини — ця людина не обминає зла, а вступає в єдиноборство з ним:

 

Блаженний муж, що йде на суд неправих

І там за правду голос свій підносить,

Що безтурботно в сонмищах лукавих

Заціплії сумління їх термосить.

 

У Біблії зустрічаються два схожі порівняння: "полова, що її розвіює вітер" (Псалом 1: 4) і "порох, що його несе вітер у пустиню" (Книга пророка Єремії, 13: 24). У різних перекладах Біблії ми зустрічаємо пил, порох, прах, попіл, полова.

Цей поетичний, огорнений сумом образ перейшов з біблійних текстів у загальнонародну українську мову для позначення марноти, нетривалості, скороминущості усього земного:

 

Чигрине, Чигрине,

Все на світі гине,

І святая твоя слава,

Як пилина, лине

За вітрами холодними,

В хмарі пропадає...

(Т. Шевченко)

Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром,

так розсіялась їх сила по долині...

(І. Ф р а н к о).

 

А лукавих, нечестивих

І слід пропадає, —

Як той попіл, над землею.

Вітер розмахає...

(Т. Ш е в ч е н к о)

 

Вислів "зі страхом і трепетом приступити" зустріча­ється в кількох місцях Біблії: "Служіть Господові зо страхом, і радійте з тремтінням!" (Псалом 2: 11); "І серце його прихильніше до вас, коли згадає він про покору всіх вас, як його прийняли ви були зо страхом і тремтінням" (Друге послання апостола Павла до коринтян, 7: 15); "Отож, мої любі, як ви завжди слухняні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсут­ності, зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння" (Послання апостола Павла до филип'ян, 2: 12).

Так звичайно кажуть, коли хочуть підкреслити серйозність ставлення до чогось, чистоту помислів:

 

Штука [мистецтво] є для Шевченка чимсь боже­ственним, вічним, чимсь таким, до чого треба присту­пати з побожним трепетом (І. Франко).

 

Іноді ці слова набувають дещо іронічного звучання:

 

Я до листів літературної критики не прикладаю, то мені можна писати без всякого страху. Що то вже за переписка, коли до неї треба "со страхом божим и верою приступати" (Леся Українка, лист до Д. Макарової, 11.01.1895 р.).

 

Вислів-порівняння "берегти, як зіницю ока" теж декілька разів зустрічається в Біблії: "Хорони Ти мене, як зіницю Свою, дочку ока, в тіні своїх крил заховай Ти мене..." (Псалом 16: 8); "Зберігав Він його, як зіницю оту свого ока" (Повторення Закону, 32: 10); "... а наука моя — немов в очах твоїх зіниця" (Книга повістей Соломо­нових, 7: 2).

Це порівняння давно вже перейшло в загально­народну мову і широко вживається, коли треба під­креслити особливу цінність, важливість чогось:

 

Згоріти п'єса не могла, бо то було багато пізніше моєї посилки. Розписка у мене єсть — ховаю, "як зіницю ока" (Леся Українка, лист до матері, 28.02.1898 p.).

 

Вислів "темна вода во облацех" (Псалом 17(18): 12) звичайно цитується церковнослов'янською мовою. По­вний текст його такий: "І положи тму закров свой, окрєст єго сєлєніє его, темна вода во облацех воздушних", що означає: "Поклав темряву Він — як заслону _v Свою, довкілля Його — то темрява вод, а мешкання Його — густі хмари!" (Псалом 17(18): 12).

Опис місця перебування Бога був складний для розуміння: тому вислів "темна вода во облацех" означає в переносному, розширеному значенні щось незрозуміле.

В одному з псалмів є такі слова: "Заповідь Господа чиста, — вона очі просвітлює. Страх Господа чистий, — він навіки стоїть. Присуди Господа — правда..." (Псалом 18(19): 9-Ю).

Цей біблійний вислів — "страх божий" — давно ввій­шов у нашу мову як формула внутрішньої заборони, стримуючого чинника в житті людини.

Дуже вдало про цей вислів сказав свого часу академік Олександр Білецький: «"Страх Божий" — поняття, яке трудно перекласти на реальну мову. Але на практиці воно розшифровувалось у тій моралі, яку в одній з ранніх повістей Панаса Мирного ("П'яниця") старший чинов­ник рекомендує синові, що вступає на службу. Іншими словами, це — певний набір заборон, ніяк не поясню­ваний, але обов'язковий до виконання»:

 

Одним з джерельних понять цієї закритої Книги є висміять одважними агітаторами і комсомольцями 30-х років поняття Страху Божого. В англійській це слово перекладається як повага. Це те велике почуття, яке ставило людину на своє місце, і чим більше було в ній смиренності, тим більше наповнювалася вся істота повагою і самоповагою (Є. С в е р с т ю к).

 

Вислів "гріхи молодості" також повторюється в Біблії кілька разів: "Гріхи молодого віку мого та провини мої не пригадуй, — пам'ятай мене, Господи, в ласці Своїй через добрість Свою!" (Псалом 24(25): 7); "Бо ти пишеш на мене гіркоти й провини мого молодечого віку..." (Книга Йова, 13: 26).

Вислів "гріхи молодості" зазнає в мові різних змін: існує безліч його варіантів: "молоді гріхи", "молоде, зелене, грішне", "молодечі гріхи" та ін. Ось як, наприклад, у Тараса Шевченка:

 

Принаймні вкупі сумували, -

Згадавши той веселий край,

І Дніпр той дужий, крутогорий,

І молодеє теє горе!..

/ молодий той грішний рай!

 

Інший приклад:

...І того дива золотого

Зазнає щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

(І. Ф р а н к о)

 

У Псалмі 80(81): 9—10 говориться в науку іудеям: "Слухай же ти, Мій народе, і хай Я засвідчу тобі, о Ізраїлю, — коли б ти послухав мене: нехай бога чужого у тебе не буде, і не кланяйся богу сторонньому!".

Звідси й було взято слова "поклонятися чужим богам", що означає в сучасній мові "зрадити свої переконання", "служити неправді" (у вужчому значенні — зрадити свою віру):

 

Окрадені, замучені,

В путах умираєм,

Чужим богам нe молимось,

А тебе благаєм:

"Поможи нам, ізбави нас

Вражої наруги".

(Т. Ш е в ч е н к о)

 

Нетерпимість до чужих богів — лиш відворотний бік до непохитної віри в своїх

(Д м. Д о н ц о в).

 

З вірою й без віри,

в лаврах чи тернах —

все одно ми звірі.

Пісня в нас одна:

"Покинь своїх богів! Вклонися нашим,

Бо смерть тобі й усім твоїм богам!"

(І. Жиленко)

 

Є один вислів із псалмів, який вживається у нас і церковнослов'янською мовою —- "юдоль плачу", І україн­ською мовою — "долина печалі". А походять обидва звідси: "Блаженна людина, що в Тобі має силу свою, блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе, ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом, — і дощ ранній дає благословення!" (Псалом 83(84): 6—7).

"Долина печалі", "юдоль плачу" — це образна назва земного життя з його стражданнями, втратами, печалями:

Юдоль плачу, земля моя, планета, блакитна зірка в часу на плаву, мій білий світ, міцні твої тенета, — страждаю, мучусь, гину, а живу! (Л. Костенко)

 

Андрієві було тяжко дивитися на цього відкри­вателя щастя в безмежній юдолі сліз, наруги і жахливих, безпросвітних злиднів, на цього Колумба в безмежному океані людського упослідження (І. Б а г р я н и й).

 

Вислів "сильні світу цього" по-різному був перекла­дений: по-українськи — "Краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на людину; краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на вельможних!" (Псалом 117: 8—9); по-російськи — "Лучше уповать на Господа, нежели надеяться на человека; лучше уповать на Господа, нежели надеяться на князей!"

Проте крилатим став церковнослов'янський вислів "сільниє міра сего ", буквально перекладений україн­ською мовою. Він ширший за змістом від двох попередніх ("вельможні", "князі"), бо "сильними світу цього" можуть бути і просто багаті, й чиновні, й ті, що при владі, й ті, що її, цю владу, взяли силою:

 

... бувають такі епохи, коли корисно вгамувати лихослів'я, побоюючись, коли б сильні світу сього не заподіяли вам неприємностей і не наказали засудити вас на довічне мовчання (О. І л ь ч е н к о).

 

Проте значно частіше вислів "сильні світу цього" вживається іронічно:

 

Мені не треба слави, ані грошей, ані щоб сильний світу похвалив, — аби хто-небудь, мислію возросший, до мене часом слух свій прихилив. (Л. Костенко)

 

Якщо пам'ятаєте, епіграфом до "Єретика" Т. Г. Шев­ченко взяв такі слова: "Камень, его же нєбрєгоша зіждущії, сєй бисть во главу угла: от господа бисть сєй, і єсть дівєн во очесєх наших" (Псалом 117: 22). По-українськи цей текст перекладено так: "Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем, — від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!" (Псалом 117; 22-23).

Як цитату — церковнослов'янською мовою — вислів можна зустріти і в давніших, і в нових текстах:

 

1 Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в Союзі Слов'янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи на те місто, де на карті буде намальована Україна: "От камень, его же нєбрєгоша зиждущиї, той бисть во главу угла" (М. Костомаров).

 

Тому крилатими стали й "наріжний камінь", і "во главу угла", й навіть "краєугольний камінь" — і всі вони означа­ють основу, головну ідею, підвалини якоїсь справи:

 

— Ет! — одказав він [учитель], удаючи невинного. — "Стовп" — значить "основа", "підвалина", а чи ж ви не краєугольний камінь у класі?! (А. Кримський).

 

То правда, що "во главі угла" своєї діяльності ставив Грінченко національний, а не соціальний момент (М. Рильський).

 

Вислів "на отмщєніє язикам" походить з церковно­слов'янського тексту 149-го псалма. У цьому псалмі прославляється давня перемога над ворогом, за яку іудеї дякують Богові: "Нехай славлять ім'я Його танцем, нехай вигравають для Нього на бубні та гуслях... Хай радіють у славі святі, хай співають на ложах своїх; прославлення Бога — на їхніх устах, а меч обосічний — ув їхніх руках, щоб чинити між племенами помсту, між народами — кари, щоб їхніх царів пов'язати кайданами, а їхніх вельмож — ланцюгами, щоб між ними чинити суд написаний!" (Псалом 149: 3—9).

Значення вислову "на отмщєніє язикам" — "для покарання племен, народів". Звичайно вживається для створення урочистого настрою, враження небуденності, незвичайності:

 

І мечі в руках їх добрі,

Острі обоюду,

На отмщеніе язикам

І в науку людям.

(Т. Шевченко)