Соломон мудрий цариця савська (10: 1-13)

РОЗСУДИТИ, ЯК ЦАР СОЛОМОН. СОЛОМОНОВЕ РІШЕННЯ (3: 16-28)

БИЧІ І СКОРПІОНИ. РАНИ І СКОРПІОНИ (12: 11)

 

 

І м'я Соломон (Шеломо) в давньоєврейській мові означає "мирний", "благодатний". Це третій цар Ізраїльсько-іудейської держави (приблизно 965 — 928 роки до н. е.). У Біблії Соломон — мудрий правитель, сповнений чеснот.

Батько його, цар Давид, на прохання Вірсавії, матері Соломона, зробив його своїм спадкоємцем, оминувши старших синів.

Коли Соломон прийшов до влади, він жорстоко розправився зі старшими братами — можливими суперниками, — і тим зміцнив свою владу. Ставши царем, Соломон приносить Богові жертву, і Бог, з'явившись йому вві сні, обіцяє виконати будь-яке його бажання. Соломон просить дати йому "серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого" (3: 9). І за те, що Соломон не попрохав жодних земних благ, Бог наділив його не лише мудрістю, а ще й великим багатством і славою.

Соломон нагромадив такі величезні багатства, що срібло в його царстві зовсім не цінувалося. З різних земель владики приходили, щоб слухати його мудрі слова.

Вислови "Соломон мудрий", "мудрий, як Соломон" вживаються, коли хочуть (часом жартома або й іронічно) підкреслити чийсь розум, кмітливість, інтелектуальну перевагу:

 

Виборний...Тілько нігде правди дівати, труд­ненько тепер убогій дівці замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудріша од царя Соломона, а краща од прекрасного Іосифа, то може умерти сідою панною (І. Котляревський).

 

Суддя сказав: —

3 наскоку тут не мона.

Тут, запорожче, треба Соломона.

(Л. Костенко)

Соломони емансипації,

які ваші максими з цього приводу —

з приводу першої ластівки

із царства Матріархат?!

(І. Драч)

 

Серед царів і владик, які приїздили до Соломона, була і цариця Савська (цариця Шеви, Саби). Ця легендарна цариця з Південної Аравії, почувши про мудрість Соломона, приїхала до нього з дарами, щоб випробувати царя різними запитаннями й загадками. Соломон прийняв її дуже люб'язно і мудро відповів на всі її запитання. «І побачила цариця Шеви всю Соломонову мудрість, та дім, що він збудував, і їжу столу його, і мешкання рабів його, і поставу слуг.його, та їхні одежі, і напої його... — і не могла вона з дива вийти! І сказала вона до царя: "Правдою було те, що я чула в своїм краї про твої діла та про мудрість. І не повірила я тим словам, аж поки не прийшла та не побачили мої очі... ти перевищив мудрість та добро тієї слави, про яку я чула! Щасливі люди твої, щасливі оці твої слуги, що завжди стоять перед обличчям твоїм, що слухають твою мудрість!"» (10: 4—8). В одній апокрифічній легенді про царицю Савську говориться, що начебто у неї були козячі ноги. Щоб перевірити це, цар Соломон примусив її пройти по кришталевій підлозі, яку вона вважала озером, тому й підняла сукню, щоб не замочити її.

"Цариця Савська" — уособлення багатства: в її країні пісок дорожчий за золото; вона — втілення мудрості та царської величі. Вислів цей найчастіше використовують як жартівливе порівняння — коли хочуть похвалити чиюсь мудрість і багатство, пишний одяг, дорогі. прикраси:

 

— Чи не скопіював часом Флобер в своїй "Спокусі св. Антонія" з одеських дам Савської цариці, що з'явилася в мріях святому Антонієві в Фівандських пущах?

— А в нас в Одесі є таки чимало Савських цариць, — обізвався Мавродін. — Он, гляньте, йде їх ціла метка, а ондечки за столом сидить аж чотири! (І. Нечуй-Левицький).

 

Дуже популярною в усі часи була легенда про суд Соломона. Ось короткий переказ цієї легенди.

Одного разу прийшли до Соломона дві жінки. Одна жінка тримала на руках мертву дитину, а друга — живу. Обидва хлопчики були ще дуже малими. Жінка, яка тримала на руках мертву дитину, була зчорнілою від горя. Вона сказала цареві: "Ця мертва дитина чужа, а моя — жива. Я і ця жінка жили в одному домі, і крім нас двох у домі не було нікого. Вночі, коли ця жінка спала, вона ненароком уві сні задушила свою дитину. Тоді вона тихенько встала, замінила мою дитину своєю. Коли я вранці прокинулась і хотіла нагодувати своє дитя, побачила, біля себе цю мертву дитину, але я одразу ж побачила, що це чужа дитина". Друга жінка сказала: "Неправда! Жива дитина — моя, мертва — твоя!"

Соломон наказав слузі: "Подай мені меча!" Коли при­несли меча, Соломон сказав слугам: "Розітніть це живе дитя надвоє, і дайте половину одній, а половину другій!.." Тоді одна жінка сказала: "Прошу, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити — не забивайте його!" Інша наполягала: "Хай не буде ні мені, ні тобі, розтинайте!.." А цар відповів: "Дайте їй це живе немовлятко, а вбивати — не вбивайте його. Вона його мати!" (3: 23—28). Соломон мудро розсудив: мати швидше віддасть свою дитину на чужі руки, тільки б дитина залишилася живою.

Коли кажуть: "розсудив, як цар Соломон", "соломонове рішення", — то мають на увазі якесь несподіване і розумне розв'язання справи:

 

Середини нема. Невизначеності не допускаємо. А самі завжди судді. Соломони. Кожен соломон на своєму місці (П. Загребельний).

 

У Біблії говориться, що протягом свого життя Соло­мон розповів три тисячі притч (повчальних оповідань) і склав тисячу п'ять пісень, в яких начебто описав властивості всіх рослин, звірів і птахів. Серед біблійних книг Соломонові приписується "Книга притч Соломонових" ("Книга приповістей Соломонових"), "Книга Еклезіаста, або Проповідника", "Пісня Пісень" ("Пісня над Піснями"), а також два псалми — "Псалом 72" і "Псалом 127".

Син царя Соломона Рехавіам (Ровоам) після смерті батька замислився над тим, як правити царством. Старій­шини радили йому так: "Якщо ти сьогодні будеш рабом цьому народові, і будеш служити їм... і говоритимеш їм добрі слова, то вони будуть тобі рабами по всі дні" (12: 7).

Проте молодий цар відкинув поради старійшин і пішов радитися до молодих, які виросли разом з ним. Вони сказали: «Так скажеш тому народові, що промовляв до тебе, говорячи: "Твій батько вчинив був тяжким наше ярмо, а ти дай полегшу нам". Отак скажеш до них: "Мій мізинець грубший за стегна мого батька! А тепер: мій батько наклав був на вас тяжке ярмо, а я додам до вашого ярма! Батько мій карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами!"» (12: 10—11).

Скорпіони — це канчуки з кількома "хвостами". На кінцях кожного "хвоста" прикріплювалися металеві палички, загострені, як жало скорпіона.

У переносному значенні "бичі і скорпіони" (а ще кажуть "рани і скорпіони") — посилення гніту; муки, утиски:

Не прозріла значна частина тих рутенців ще й тоді, коли уряд замість цукерків у формі посад і авансів для одиниць почав давати широким масам рани і скорпіо­ни... Рани і скорпіони взаміну за сподіване щастя поча­лися, зрештою, досить вчасно, і дізнав їх на собі швидко сам часопис Гушалевича (І. Ф р а н к о).

 

 

Книга Йова

ЙОВ ПРАВЕДНИЙ. ЙОВ МНОГОСТРАЖДАЛЬ­НИЙ (1: 13-22)

ПОСИПАТИ ГОЛОВУ ПОПЕЛОМ (2: 12)

ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ? (6: 5)

КОРІНЬ ЗЛА (19: 28)

ЛЕВІАФАН (40-41)

 

 

У цій книзі розповідається про те, як Бог і сатана випробовували душу Йова. Він мав усе, чого тільки може запрагнути людина: багато дітей, — семеро синів і три дочки, — дітей, дорослих уже, добрих, благополучних, які були дружними, щодня зустрічалися і весело проводили час разом. У Йова були щиро віддані друзі, велике багатство (сім тисяч овець, п'ять тисяч віслюків, тисяча волів, три тисячі верблюдів...). І при цьому всьому він був дуже чесною, порядною і доброю людиною; допомагав бідним, хворим, калікам. Він був глибоко віруючою людиною, яка щиро віддавала Богові всю свою душу.

Одного разу до Бога разом з ангелами прийшов сатана. Бог запитав його, чи бачив він, ходячи по землі, Йова: "Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає" (1: 8). Сатана відповів: "Йов служить тобі лише тому, що Ти дав йому всі земні блага, але коли б Ти їх забрав від Йова, то він не благословляв би Ім'я Боже".

Бог хотів переконати сатану, що Йов буде покірний йому, навіть коли все втратить, тому сказав: "Усе, що має Йов, у твоїх руках, лише душу його не займай".

Сатана обрав для свого чорного діла день, коли всі діти Йова бенкетували разом. Налетів вихор, зруйнував будинок — і всі діти Иова загинули під його руїнами; блискавка спалила овець; волів і віслюків забрали розбій­ники, побивши пастухів; на верблюдів напали озброєні халдеї, порубали погоничів мечами.

Почувши про все це, Йов розірвав свій одяг, постриг волосся, сів на землю і сказав: "Я вийшов нагий з утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, — і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!" (1: 21).

І знову прийшов сатана до Бога, і знову Бог хвалив Йова. Тоді сатана сказав: "...Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, — чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?" (2: 5).

Бог дозволив сатані випробувати Йова ще й хворобами. Сатана наслав на Йова страшну хворобу: все тіло його вкрилося дуже болісними виразками — навіть голова й підошви ніг гноїлися. Йов одягся в лахміття, сів на попелище і черепком знімав із себе гній.

Коли він так сидів, підійшла до нього дружина його і сказала: "Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога — і помреш!.." На що Йов відповів їй так: "Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?" (2: 10).

Довідавшись про нещастя Йова, приходять його найближчі друзі. Вони вражені побаченим, але не залишають його — тиждень сплятьпоруч з ним і мовчать, бо мовчить він. Через тиждень Йов заговорив, він не проклинав Бога, а кляв день свого народження. Друзі почали шукати причин, через які Йов був так жорстоко покараний. І хоч був він людиною доброю і багатьом допоміг свого часу, ніхто з цих людей не підійшов до нього і не сказав його друзям: "Йов — людина доброї душі, він допоміг мені". Всі вони виявилися невдячними, глузували з нього, навіть малі діти — і ті зневажали його.

Глибоко засмучений усім цим, Йов звертається до друзів, благаючи: "Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкнулась мене!.." (19: 21).

Один з тих, хто слухав розмову Йова з друзями, почав докоряти, що він перебільшує свої чесноти й недооцінює силу Бога. Тут знялася буря з громом, і серед вітру, грому і блискавок зазвучали Божі слова.

Бог питав Йова, де той був, коли Він закладав основи землі? Чи ж може він виводити зорі? Посилати блискав­ки? Наситити левів? Витягти на гачок морського велетня?

Коли Бог скінчив говорити, Йов відчував себе вже не людиною, а черв'яком. Він вигукнув: "Тільки послухом вуха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе. Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі" (42: 5-6).

Звертаючись до друзів Йова, Бог сказав: "Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх приятелів, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов. А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів і йдіть до Мого раба Йова і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас..." (42: 7—8).

Йов помолився за друзів, і Бог простив їх. Нещастя Йова на цьому скінчилися: він зцілився, рани його зажили. Всі друзі й рідні відвідали його і принесли йому гроші й дорогі дарунки. Йов знову розбагатів: купив собі худобу і став удвічі багатшим, ніж був. У нього народилося ще 7 синів і 3 дочки, їх стало десятеро, як і було. Після цього Йов прожив ще 140 років, а всього він прожив 210 років, і "впокоївся Йов старим та насиченим днями" (42: 17).

"Книга Йова" досить велика за обсягом. У ній поставлені питання, які ми звемо вічними: про добро і зло, про випробування, які доля посилає людині, та ін. Тому ця історія не раз викликала інтерес у митців. Так, "Пролог на небесах" — вступ до "Фауста" Гете — це явне наслідування початку історії Йова. Мотиви цієї книги зустрічаємо і в "Братах Карамазових" Достоєвського. Є і цілий ряд картин, на яких зображено Йова.

Коли про когось кажуть, що він — "Йов праведний" або "Йов многостраждальний", то це означає, що людина зазнала багато горя і різних злигоднів:

 

До люльок, смороду і зику став я потрохи привикать, а тут спіткала мене цинга лютая, і я тепер, мов Іов на гноїщі, тільки мене ніхто не про­відає (Т. Шевченко, лист до М. Лазаревського, 20.12.1847 р.)

 

Ю. Шнорр фон Карольсфельд. "Тяжкі випробування Йова"

 

Возний....В сім'ї не без виродка — теє-то як його. — Хіба єсть яка земля, праведними Іовами населена? Два плута в селі і селу безчестя не роблять, а не тільки цілому краєві (І. Котляревський).

 

Стус рано прийняв дорогу страждань — рано й остаточно він прийняв мудрість Йова (Є. С в е р-с т ю к).

 

Вислів, "посипати голову попелом" теж походить із "Книги Йова". Це — вияв горя, страждання, втрат у давніх іудеїв.

Коли приятелі Йова прийшли провідати його, то "...звели вони здалека очі свої, — і не пізнали його... І піднесли вони голос свій, та й заголосили, і роздерли кожен одежу свою, і кидали порох над своїми головами аж до неба..." (2: 12).

Вислів означає — глибоко сумувати, дуже сильно журитися за чимось:

 

Він (Юрій) не відповідав на останні слова Савинського, не став його втішати. Посипає собі голову попелом, розмазує сльози по щоках? Хай! Таких треба вчити на помилках! (П. З а г р е б е л ь н и й).

Посип голову попелом: проси, як жебрачка, що себе зграбувала і пустила димом свою хату, — проси кусник хліба, на прожиток денний для серця (В. Барк а).

 

Отак, мов здавна повелося, В тіні пречистих яворів Посиплю попелом волосся — Тим, що іще не нагорів.

(Н. Кир 'ян)

 

Виявляється, що назву роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" теж узято з Біблії, з "Книги Йова", де є такі слова: "Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні? Чи без солі їдять не­смачно, чи є смак у білкові яйця? Чого не хотіла торкнутися душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі..." (6: 5—7).

Це риторичне (бо містить у собі відповідь) запитання означає незадоволення людини умовами її життя:

 

— Я ще раз кажу, — говорив далі з притиском Герман, — платилось їм замало! Ми тут прецінь самі свої, що ми можемо до того признатись між собою, коли нам іде о то, [щоби] пізнати причінну тої бунтації. Адже ж воли не ревуть, як ясла повні (Т. Франко).

Є в "Книзі Йова" такі рядки: «Коли скажете ви: "Нащо будемо гнати його, коли корінь справи нахо­диться в ньому!"» (19: 28). Вислів "корінь зла" настільки давно і настільки міцно ввійшов у нашу мову, що вже не сприймається ні як цитата звідкілясь, ні як образний вислів:

 

І ось дрібний чорнявий хлопець підніс долоні до чола.

Ні, суті світу ти не схопиш, не вирвеш корінь зла.

(Б. - І. Антонин)

 

Розмовляючи з Йовом, Бог назвав морське чудо­висько "левіафаном": "Чи можеш спіймати на гачок 4 витягнути левіафана? Чи всунеш ти кільце в його ніздрі? Чи зможеш розважатися з ним, як з пташкою, або прив'яжеш його, для дівчаток своїх? Можеш відкрити ііого рота?" (40: 25—29). Далі йде опис левіафана: "... Навколо зубів його жах! Його спина — канали щитів, поєднання їх — крем'яная печать... Його чхання засвічує світло, а очі його — як повіки зорі світової! Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні! Із ніздер його валить дим..." (41: 6—12).

Левіафан згадується також, коли говориться про кінець світу і прихід Месії.

У переносному значенні "левіафан" — щось величез­не, незбагненне, що вражає своїми розмірами:

З тим самим видом він [цар] левів полює, левіафанів ловить, б'є пташок і їде полем через людські трупи... (Леся Українка)

 

 

Книга Псалмів (Псалтир)

 

 

БЛАЖЕН МУЖ, ЩО НЕ ЙДЕ НА РАДУ НЕ­ЧЕСТИВИХ (1: 1)