Адамове ребро. Адамове реберце (2: 21-23)

 

П ро створення першої людини на землі — Адама — в Біблії говориться так: "I створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, — і стала людина живою душею" (2: 7).

Та створення жінки відбувалося не одразу ж за створенням чоловіка. Спочатку Бог створив рай: "І насадив Господь Бог рай у Едені на сході і там осадив людину, що її Він створив" (2: 8). Слово Еден (воно означає "приємний", "ніжний", "делікатний") ми вимов­ляємо як Едем. У переносному, образному вживанні "Едем", "сади Едему" — це синонім до слів "рай", "райське життя":

 

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому,

(Л. Костенко)

 

Ширше едем, едеми — недосяжна, нездійсненна мрія:

 

Наші едеми

Тільки фантоми...

Хто скаже, хто ми?

(Д. Загул)

 

— Який у вас, паніматко, рай! —крикнув Балабуха, заглянувши з тераси вниз в зелено-золоту безодню, — мені здається, що Адам позавидував би, якби побачив ваш садок (Т. Нечуй-Левицький).

 

Створивши Едем, Бог сказав: "Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього" (2: 18). Часом жартома про чиєсь одруження кажуть: "Не добро человеку биті єдіну" (церковнослов'ян­ська мова — урочиста, небуденна — у звичайній житейській ситуації звучить іронічно):

 

...Вечорами, коли, знемагаючи від нудьги, я сиджу в моїй кімнаті і зі всіх щілин цієї кімнати на мене дивляться темні очі самотності і меланхолійні тіні літньої ночі збираються за вікнами і безмовно заглядають в шибки їх, — мимоволі в душу мені закрадаються думки на тему: "Недобре чоловіку бути єдину" (Максим Горький).

 

А ось як описано в Біблії створення жінки: «І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: "Оце тепер вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого"» (2: 21-23).

Вислови "кость від кості", "плоть від плоті", "плоть і кров" походять із наведеної щойно цитати. Ними послуговуються, коли говорять про кровну або духовну близькість, про глибокі почуття і зв'язки між людьми:

 

Синова лайка горіла у ньому, наче він на живому

випік її. "Хуліган... Оселедець..." І хто? Кістка од

його кості і кров від крові (М. Коцюбинський).

 

 

Ми єсть свого народу вірні діти, Од крові кров, од плоті рідна плоть.

(П. Тичина)

 

Вживається вислів і як синонім до поняття "живий", "реальний", "повнокровний":

 

Ми не іконописці, а історики. Ставимо не іконостас, а галерею типових представників нашого громадського руху, в плоті і крові, в сильних і слабих формах їх діяльності (М. Грушевський).

 

Іноді вислів "плоть і кров" уживається як протистав­лення до понять "дух", "душа":

 

Хоча головне поле боротьби, головна мета перемог та завоювань із сфери крові та плоті перенеслася вже в сферу духу та слова, та все-таки старі вороги людського роду — деспотизм та темнота ще аж надто сильні реальною могутністю, занадто гордо іноді ще підносять чоло, аби мечі могли зовсім уже піти між старе заліззя або на перекування

(І. Франко).

 

Ім'я Адам давньоєврейською мовою означає "люди­на". Це ім'я йому дав Бог, а от ім'я жінці дав Адам: "І назвав Адам ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого" (3: 20). Ім'я Єва по-давньоєврейськи — "життя", "жива". Адам, за велінням Бога, давав назви в усьому живому на землі: "І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині" (2: 20).

Адам — це перша людина, це й людина, одурена змієм, через яку все людство втратило можливість жити в райському саду і змушене було зазнавати віками праці важкої, хвороб і злигоднів, — ось ті значення, які вкладають в це ім'я, коли його вживають у переносному або в широкому, узагальненому значенні:

 

Що діяти з обдуреним Адамом?

Устань, мудрець, віщуй, не проклени.

(А. Малишко)

 

І Адам, і Єва не були звичайними людьми: адже вони не народжені, а створені Богом. Про них складалося багато різних легенд: вважалося, наприклад, що вони були дуже великі, "від землі до неба", а поменшали вже після вигнання з раю. Художники, які зображували Адама і Єву, сумнівалися, чи малювати на голих тілах пупа: адже це ознака людини народженої, а не створеної Богом.

"Адамові діти" — нащадки Адама, рід людський. Цей вислів став крилатим у нас завдяки Шевченковій поемі "Сон", де є такі слова:

 

Усі на сім світі —

І царята, і старчата

— Адамові діти.

 

А ось його вживання в інших авторів:

 

... його (польського поета Ю. Словацького) почали вважати людиною, безумовно, обдарованою надзвичай­ними здібностями, однак все-таки людиною, наділе­ною великою кількістю тих самих прикмет і вад, що й інші Адамові діти (І. Франко).

Адамові сини по світі розійшлися, здвигаючи міста і тереми для Єви.

(Б.-І. А н т о н и ч)

 

Коли кажуть: "за Адама", "за часів Адама", — мають на увазі дуже віддалені від нас часи:

 

...поганенька, сухоребра шкапа не здужає тягнути соху (роблену ще за Адама), то він подужче налягає на неї грудьми, та щось мало пособляється. (П. Грабовський).

 

А це сап'янці-самоходи,

Що в них ходив іще Адам,

В стариннії пошиті годи,

Не знаю як достались нам...

(І. Котляревський)

 

Адам для людей був завжди чимось дуже далеким, таким, що до нього ледве сягала людська уява. Вже за часів апостола Павла Адам був "ветхим" — старим. Вислів "ветхий Адам" походить із Послань апостола Павла до римлян (6: 6), ефесян (4: 22), колосян (3: 9). Там цим словам надається значення "грішна людина". Звідси «скинути з себе ветхого Адама" — духовно оновитися, звільнившись від старих звичок, поглядів: "Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її" Послання апостола Павла до колосян, 3: 9—10).

 

...обов'язково потрібно було перегоріти, і перепла­витися, переродитися — не "пристосуватися", а саме, скинувши з своєї психіки "ветхого Адама", почати інакше, по-новому сприймати життя і відтворювати його в своїй свідомості (О. Б і л є ц ь к и й).

 

Звідси нова людина — це "Новий Адам ":

 

То — лиш батіг, і ласощі, і молот,

Якими скульптор статую живу

Для світу створить — Нового Адама!-

(О. Б е р д н и к) Навколо імені Єви також утворилося кілька крилатих

"Праматір Єва" або просто "Єва" говорять тоді, коли риси характеру чи поведінки є типовими, власти- усім жінкам:

 

Ой ви, Євиі Ой ви, скусительки! Це не Діана, — це фурія, аспид, василіск! Чом же ти мені просто не сказала, що не підеш за мене? — Гордий студент обидився на смерть (І. Н е ч у й - Л е в и ц ь к и й).

 

Коли кажуть: "у костюмі Єви", — йдеться про голу людину:

 

Одежу прихопиш на руку і йдеш, як Єва цих білих безлюдних пісків... Кілометри можеш йти отак впродовж коси в костюмі Єви, не ризикуючи нікого, крім птахів, зустріти (О. Гончар).

"Адамове ребро", "Адамове реберце" — так жартівливо часом називають жінку:

 

Місцеві "батюшечка" дуже слабкі щодо "Адамових реберців" і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами... (Остап Вишня).

Перші зображення Адама і Єви сягають часів раннього християнства: вони трапляються на стінах катакомб, як барельєфи на саркофагах. Ми їх бачимо на середньовічних мініатюрах у книжках, на різних храмових будівлях. У той час зображення Адама і Єви було єдиною можливістю намалювати людину оголеною. Тому так багато цих зображень належить до XV—XVI століть. Адама і Єву малювали такі митці зі світовою славою, як Ван-Ейк, Дюрер, Кранах Старший, Рафаель, Тінторетто, Мікеланджело.

ЗМІЙ-СПОКУСНИК (3: 13)

ДЕРЕВО ПІЗНАННЯ ДОБРА І ЗЛА. ВКУШАТЬ ОТ ДРЄВА ПОЗНАНІЯ (2: 17)

ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ (ГРІХОПАДІННЯ)

ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД. ЯБЛУКО ГРІХОВНЕ (2: 16-17)

ФІГОВИЙ ЛИСТОК (3: 7)

У ПОТІ ЧОЛА (3: 19)

ЗЕМЛЯ ЄСИ І ОДІЙДЕШ У ЗЕМЛЮ (3: 19)

ДЕРЕВО ЖИТТЯ

ВИГНАННЯ З РАЮ (3: 20-24)

 

К оли Бог поселяв Адама в раю, він сказав: "Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра і зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!" (2: 16—17).

Пам'ятаючи ці слова, Адам і Єва спочатку обминали це дерево. Та змій-спокусник, найхитріший і найпідступніший з усіх Богом створених істот, поклав край побоюванням Єви: "Умерти — не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло" (3: 4-5).

З цієї розповіді походить крилате слово "змій спокус­ник" ("змій-іскуситель" — церковнослов'янською мовою):

 

У вас, молодий чоловіче, мудрість мужа, а хитрість змія-іскусителя

(П. Колесник).

 

Крилатими стали й вислови "дерево пізнання добра і зла" ("вкушать от древа познанія" — церковнослов'ян­ською мовою) в значенні — набувати знань, докопува­тися до суті чогось:

 

Оце і все з людьми моє прощання —

ці діти, діти, цей ласкавий рій.

Спасибі вам за дерево пізнання

— Оце єдине, де безсилий змій.

(Л. Костенко)

 

За твердженнями давніх авторів, це дерево символізує не лише поняття добра і зла, які Бог приховав від людей. Йшлося тут про щось значно більше: "пізнати" — значить "оволодіти", й оволодіти не лише поняттями добра і зла, а всім тим, що було створене Богом. Це був шлях до володіння світом, панування над ним незалежно від Бога. А то вже страшний злочин, за яким має йти не менш страшна кара. Це був отой знаменитий первород­ний гріх.

Вислів "первородний гріх" вживають тоді, коли визначають глибину чиєїсь провини, ширше — те, що змінило весь подальший хід життя:

 

— Смиренно і в робості серця буду уповати на милість Божу. Пітіє хмільне — це не первородний гріх, — безжурно відповів ти (М. Стельмах).

 

І от Єва зірвала плід і з'їла його, "і разом дала теж чоловікові своєму, — і він з'їв" (3: 6). Художники, малюючи цю сцену, зображували спочатку гранатове дерево, пізніше яблуню. Звідси "заборонений плід" (неві­домо який)і "яблуко гріховне":

 

Щирість завжди хвилює нас, особливо ж коли вона проривається в радянській літературі, для якої це почуття було й є забороненим плодом (І. К о ш е л і в е ц ь).

 

Але ти, що вкусила з пізнання, пізнала незнане,

І, торкнувши моє наболіле плече, ти сказала: "Я Рай!"

(Б. Р у б ч а к)

 

Ми посміхалися приховано,

Таїли в поглядах тепло.

А наше яблуко гріховне Тоді ще квіткою було.

(Л. Т а л а л а й)

 

З'ївши заборонений плід, Адам і Єва глянули один «на одного і... відчули сором: "І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі" (3: 7).

Як відомо, церква забороняла зображувати людину без одягу. Тому, посилаючись на Біблію, скульптори XVI сто­ліття, вирізьблюючи античних богів і героїв, а також Адама і Єву, послуговувалися цим фіговим листком. Це й стало, мабуть, причиною поширення вислову "фіговий листок" на позначення лицемірного прикриття чогось непристойного, маскування справжніх намірів або справжнього стану речей:

 

Він [Гораголліні], даруйте, не прикриваючись нашими фіговими листками, сказав своїм сучасникам і нащадкам, що жага наживи, жага власності — не гріх, а необхідність. (М. Стельмах).

 

І в цей час, коли перші люди на землі шили собі перший одяг з листя, вони почули голос Бога, він кликав їх, та не пішли до нього, а сховалися, соромлячись своєї наготи. Бог одразу ж зрозумів, що його заборону було порушено.

Єва розповіла Богові, як це сталося: "Змій спокусив мене, — і я з'їла" (3: 13).

Бог покарав усіх трьох. Змієві він сказав: "За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту" (3: 14—15).

Єву Бог покарав так: "Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родити­меш діти... а він [муж] буде панувати над тобою" (3: 16).

Найсуворіше покарання чекало на Адама: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: "Від нього не їж", — проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху повернешся» (3: 17-19).

Поширений вислів "у поті чола" означає — здобувати щось тяжкою працею, з великими труднощами:

 

 

Наскрізь гуманний, чоловічими — Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто "в поті чола" добуває хліб не тільки собі, але й другим, тим, що самі не роблять

(М. Коцюбинський).

 

Одначе запитання старого Бриля лишалося досі без відповіді. Чим же справді благословляти на шлюб, на працю в поті чола та народження в муках дітей — коли без ікон і без попа? (Ю. С м о л и ч).

 

Крилатими стали слова "земля ecu і одійдеш у землю", "бо ти порох, — і до пороху повернешся", "прах єcu і прахом будеш":

 

Глянь у суть — і сам розсудиш,

Що не смерть йому вінець.

"Прах ecu і прахом будеш ",

Не про душу рік Творець.

(Г. Л о н гф е л л о, пер. В. Мисика)

Бо що із пороху повстало,

те в порох перейде.

Хто знає, чи душа людини

злітає до небес...

(Д. Загул)

 

Мовляв, униз дивись, пригноблений чоловіче. Земля єсть і одійдеш у землю

(О. Довженко).

 

Ми усі підем

(речі вже збирай)

в золотий Едем,

у біблійний Рай.

Буде Єва там

— яблуневий плід,

буде муж Адам

пізнавати світ.

Буде Змій-змія,

хміль і житонько,

буде смерть моя — довгожителька.

(В. П р о с т о п ч у к)

 

Бог зробив Адаму та Єві одяг зі шкур і вигнав їх із раю, а на сторожі поставив херувима з вогненним мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя" (3: 24).

Дерево пізнання в Біблії іменується ще "деревом життя". У широкому, образному вживанні "дерево життя" — це й початок людського буття на землі, і вся історія, і саме людство:

Тоненька гілка з "дерева життя",

Коли і хто нарік мене — людина?

У стані вічності — краплина

Мій час, який не має вороття.

(Т. К о л о м і є ц ь)

 

Вислів "вигнання з раю" такожстав крилатим: означає він безповоротну втрату чогось:

Заплачу я кривавими сльозами,—

так, певне, плакали вигнанці з раю —

але й тоді скажу: я знала се, я знала,

мовчи, душе, спини свій стогін, серце,

так мусить бути...

(Леся Українка)

За час уживання в нашій мові вислів зазнавав, залежно від завдань мовців, змін і доповнень:

 

Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік —

ця тривога, ця ніжність,

незатьмарений рай без вигнання,

заворожене щастя, — чи буває таке навік?

(Л. Костенко)

 

Усі ці сюжети привертали увагу художників різних часів і народів. Досить згадати лише розпис Сікстинської капели у Ватикані, де Мікеланджело зобразив і "Створення Адама", і "Створення Єви", і "Гріхопадіння та вигнання з раю". На цю тему написана поема Джона Мільтона "Втрачений рай", опера Антона Рубінштейна з цією ж назвою та багато інших музичних, поетичних і прозових творів.

 

 

КАЇН. КАЇН І АВЕЛЬ (4: 1-2)