Перекувати мечі на рала (книга пророка Ісайї, 2: 4)

РАДУЙСЯ, НИВО НЕПОЛИТАЯ (Книга пророка Ісайї, 35: 1)

ГЕЄНА ВОГНЕННА (Книга пророка Єремії, 7: 31-32)

ХТО ДАСТЬ МОЇМ ОЧАМ ПОТОКИ СЛІЗ? (Книга пророка Єремії, 9: 1)

ЄРЕМІЯ. ПЛАЧ (СКОРБОТА) ЄРЕМІЇ.

ЄРЕМІАДА (Книга пророка Єремії, Плач Єремії)

НА РОЗПУТТЯХ ВЕЛЕЛЮДНИХ (Плач Єремії, 2: 19)

ПОБИТИ КАМІННЯМ (Книга пророка Єзекіїля, 16: 40)

ГОГ І МАГОГ (Книга пророка Єзекіїля, 38—39)

 

 

Ц я група книг складається з чотирьох частин: до неї входять "Книга пророка Ісайї", "Книга пророка Єремії", "Плач Єремії", "Книга пророка Єзекіїля". В них розповідається про біди і нещастя, які богообраний народ переживав протягом ряду століть.

Книги великих пророків дали українській мові досить рясний урожай крилатих висловів.

 

Книга пророка Ісайї

 

Один із дослідників Біблії, Р. Пфейфер, писав про цю книгу: «"Книга Ісайї" — це скоріше мініатюрна бібліоте­ка, ніж одна книга. Вона може, так само як "Книга притч" чи "Псалтир", розглядатися як своєрідна анто­логія чи, скоріше, як збірник пророцтв"».

Чому "бібліотека"? Чому "антологія"? Виявляється, що Ісайя був одним із найпопулярніших пророків свого часу в Іудеї, і пізніші пророки для більшого впливу на людей додавали свій текст до тексту Ісайї. Спочатку його пророцтва існували як окремі записи, а власник рукопису приписував на початку чи в кінці свій або чужий текст — як розвиток думки або пом'якшення суворості грізного пророка.

Ісайя був людиною знатного походження, жив у столиці Іудеї Єрусалимі, був близько знайомий з жерцями єрусалимського храму і з первосвящеником Урією, незалежно тримався з іудейськими царями і давав їм поради. Він знав життя "сильних світу цього" і тому так яскраво описав їхні лицемірство й пороки.

Мова Ісайї — оратора й письменника — незвично яскрава і аж надто емоційна: почуття в ній часом підмінюють логіку й руйнують послідовність думки — це вибух пристрасті. Саме в цьому і криється, мабуть, секрет впливу пророка Ісайї на наступні покоління пророків і письменників тих далеких часів. Цей вплив, авторитет серед ораторів і письменників проявився і в тому, що вони наслідували його і навіть відмовлялися від власної слави, приписуючи свої твори Ісайї.

У "Книзі пророка Ісайї" є такі слова: "... і Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати, і мечі свої перекують вони на орала, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни!" (2: 4). Крилатим став уривок з цього тексту: "перекувати мечі па рала", де "рало" ("ора­ло") — примітивне знаряддя для оранки землі.

Цей біблійний вислів давно і міцно увійшов у вжиток не лише в нашій мові й використовується у тих випадках, коли йдеться про відмову від агресивних, войовничих намірів:

Я знаю, —

Перекують на рала мечі.

І буде родюча земля —

Не ця.

І будуть одні ключі

Одмикати усі серця.

(Є. П л у ж н и к)

 

А ось вживання цього крилатого вислову ширше:

 

Нам, хліборобам, що з мечем почати? Прийдесь нову зробити перекову, Патріотичний меч перекувати На плуг - обліг будущими орати...

(І. Франко)

 

Усе для фронту — хліб ішов з полів, Усе для фронту — зброю ми кували. Мечі перекували на орала — Боєць життя в ту мрію перелив.

(А. Малишко)

 

Часом поети переробляли цей вислів на протилежний за змістом, — коли йшлося про необхідність боронити рідну землю:

 

Повстаньмо ж тепера усі, як один,

За діло братерськеє спільне!

Розкуймо на зброю плуги! Що орать, —

Коли наше наче не вільне?

(Леся Українка)

 

Мають знамена, і б'ється, козацтво,

Крові потоки ллючи...

Сміло з повіток плуги викидайте,

Куйте вселюдно мечі!

(О. Олесь)

 

У главі 35 "Книги пророка Ісайї" є такі слова: "Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда..." (35: 1). Тарас Шевченко свою поезію "Ісаія. Глава 35" (1859 р.) починає такими словами: "Радуйся, ниво неполитая!" Цей рядок, як і багато інших із творів Шевченкових, став крилатим:

Радуйся, ниво моя, не полита Стронцієм білим і жаром-сльозою. Радуйся, ниво моя, не покрита Чорною атомною грозою.

(А. Малишко)

Книга пророка Єремії

 

Пророк Єремія народився між 650 і 640 роками до н. е. Походив із давнього роду жерців (один з його предків — первосвященик при царі Давиді), був замож­ним і мав землю. Судячи з його писань, він одержав у дитинстві добре виховання, знав літературу та історію свого народу. Як письменник, він перебував під великим впливом своїх попередників — пророків Осії, Ісайї та інших.

Хоч народився Єремія в маленькому містечку непода­лік від Єрусалима, та все життя прожив у Єрусалимі. Особливо запекло він воював з ідолопоклонством: його сучасники іудеї поклонялися своєму богові Яхве, але також приносили жертви чужим богам, вважаючи це звичайною житейською справою.

За тридцять років свого активного життя Єремія зазнав багато переслідувань і навіть ризикував життям. Він став "людиною, яка сперечається і свариться зі всією землею", — так писав він про себе. Недоброзичливе ставлення до Єремії з боку священиків, пророків, вель­мож і царя пояснювалося його політичними поглядами, які не влаштовували можновладців.

З "Книги пророка Єремії" походить вислів "геєна вогненна" (7: 31—32, 19: 6). "Геєна" — це відтворення назви долини Бен-Гінном латинською мовою. Саме ця — латинізована — назва і стала крилатою.

Долина Гінном (її ще називають Хінном або Хенном), тобто "долина синів Енномових" — місце на південь від Єрусалима, біля так званої Череп'яної брами. Там відбувалися язичницькі обряди, під час яких приносили в жертву дітей.

Це страшне місце викликало ненависть у тих іудеїв, які не були язичниками, а визнавали лише бога Яхве. Тому це місце й називають вони "долиною вбивства".

У 622 році н. е. цар Іудеї Іосія знищив язичницькі жертовники долини Гінном. Місце було прокляте людь­ми і перетворене на звалище для сміття і непохованих трупів. Там постійно горіли вогні (спалювалося сміття), — так і склалося уявлення про страшне місце, оповите димами, вкрите вогнями, — місце, де колись спалювалися нещасні діти: "І вчиню це місце страхіттям і посміхом — кожен, хто буде проходити ним, остовпіє..." (19: 8).

Пізніше і в іудейській, і в християнській традиції "геєна вогненна" була символічним позначенням місця загибелі грішників:

 

— На вас же, окаянних, — сказав він до решти міщан, — чекає на тому світі геєна вогненна! (П. Панч).

 

У багатьох текстах слово "геєна " прямо асоціюється з пеклом:

 

В чаду пекельної геєни Усе принишкло, все мовчить. І не злічити убієнних, Могил по селах не злічить. (М. Руденко)

 

Проте в ширшому значенні "геєна вогненна" — це будь-яка скверна, суспільна чи особиста:

...Талант Григора Тютюнника, як і його творчість, був спонтанним, постійно цькованим і все-таки незацькованим протестом проти дії геєни огненної суспільної облуди та ідеологічного маразму (Є. Гу­цало).

 

З "Книги пророка Єремії" походить і вислів "хто дасть моїм очам потоки сліз?" Ось як ці слова звучать у книзі: "Ой коли б голова моя стала водою, а око моє — за джерело сльози, то я плакав би вдень та вночі над побитими..." (9:1).

Цей біблійний вислів набув особливої популярності, відколи Тарас Шевченко взяв його за епіграф до славнозвісної поеми "Кавказ". Ці слова у поета наводяться церковнослов'янською мовою:

"Кто даст главі моєй воду

1 очесем моїм істочник сліз,

І плачуся і день, і нощь о побієнних..."

 

Цей зворушливий образ використала і Леся Українка:

Хто дасть моїм очам потоки сліз?..

Ні, нащо сльози, то ж не сніг нагірний,

а туга щонайглибша має литись гіркими хвилями...

 

Зрідка цей біблійний вислів наводиться повністю (проте крилатою стала саме друга його частина):

 

Хтось біля бабинця пирснув сміхом, а мені згадалися слова Івана з Вишні, мого старшого острозь­кого приятеля: "Хто дасть голові нашій воду, а очам джерело сліз, щоб ми могли оплакувати упадок нашої віри і духа?" (Р. Іваничук).

Плач Єремії

 

Уже заголовок третьої книги — "Плач Єремії" — стає крилатим. У переносному значенні "Єремія", "плач Єремії ", " Єреміада " — усе це слова на означення скорбо­ти над загибеллю великої справи:

 

Той крик підземний струни хай німії в душі твоїй розбудить: помста, гнів хай зазвучать! Не плач Ієремії, а безпощадний гнів богатирів!

(П. Тичина)

 

І сам Єремія — це образ біблійного пророка, який розкривав людям очі на моральне падіння вельмож і провіщав загибель Ізраїльського царства.

У Лесі Українки є поезії з такими назвами: "Плач Єремії", "Єреміє, зловісний пророче в залізнім ярмі!"

"Єреміада" — скарга на долю, лиховісне пророцтво:

 

Я вже раз починала писати Вам листа, але початок порвала і стала ждать слушного часу, себто, коли здоров'я і настрій поправляться трохи, а то противно було писать єреміади (Леся Українка. Лист до М. Драгоманової, 18.11.1897 p.).

 

Книга "Плач Єремії", яка складається з п'яти елегій, оплакує долю Єрусалима та Іудеї після вавилонського завоювання (дослідники сумніваються в авторстві Єремії, вважаючи, що вона написана значно пізніше і не одним, а кількома авторами).

Є в цій книзі такі слова: "Уставай, голоси уночі на початку сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят, що від голоду мліють на розі всіх вулиць..." (2: 19).

Вислів "на розі всіх вулиць" Тарас Шевченко переклав як "на розпуттях велелюдних ":

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений

І все спочиває.

 

Невже справді ми, поети (даю собі це ймення з дозволу критиків), мусимо жити завжди "на розпутті великому" і віддавати людям на осуд, — скажу навіть, на поталу, — не тільки думки свої й роботу, а навіть все життя (Леся Українка. Лист до О. Маковея, 23.05.1893 p.).

 

Мікеланджело "Єремія"

 

Тільки я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних...

"На розпуттях велелюдних" означає — на особливо людних місцях, які були звичайно місцями страти, місцями, де просили милостиню, сподівалися на до­помогу:

 

 

Книга пророка Єзекіїля

 

Пророк Єзекіїль походив із знатного роду жерців; до полону родина його жила в Єрусалимі. Єзекіїль служив у єрусалимському храмі жерцем, він, як і Єремія, одержав ґрунтовну освіту, був добре знайомий з творами давньої релігійної літератури. У Вавилон Єзекіїль потрапив ще молодим, у 597 році до н. е., з першими переселенцями. Пророком він став через п'ять років. Як і всі древні пророки, Єзекіїль бачив "видіння", одержував "одкро­вення" і "знамення".

Він належав до пророків, які закликали примиритися з вавилонським полоном; тому й не був популярний серед іудеїв, які, за словами Біблії, "на ріках Вавилону, там сиділи... і плакали, згадували Сіон..." Його вимоги дотримуватись культових приписів теж не викликали захоплення, але зрозуміти його — як жерця — можна: він боявся, що іудеї в полоні загублять віру в Яхве.

У своїх творах Єзекіїль вибудував ідеальний образ нової держави Ізраїль, де надзвичайно яскраво відбилися мрії й надії жерців у вавилонському полоні, для яких найважливішим було — зберегти своїх віруючих, не дати їм асимілюватися.

Із "Книги пророка Єзекіїля" походить вислів "побити камінням". Побивання камінням — у Стародавній Іудеї спосіб розправи з людьми, які вчинили тяжкий злочин. "І зберуть проти тебе збори, і закидають тебе камінням, і порубають тебе своїми мечами..." (]6: 40). Юрба побивала камінням і пророків, які вимагали від людей праведного життя, картаючи їх за гріхи.

У переносному значенні "побити камінням" — по-звірячому розправитися з людиною, дуже різко засудити когось:

 

Коли приходить у світ митець, що промовляє тільки для людей із певним нахилом смаку та мислен­ня, то чи треба за це побивати його камінням? (М. Рильський).

 

Вислів цей зустрічається і в Новому Заповіті.

Імена Гог і Магог вживаються у пророка Єзекіїля, а потім — в Апокаліпсисі (Новий Заповіт). Гог — це злий, жорстокий цар; Магог — його царство і народ. «І було мені слово Господнє таке: "Сину людський, зверни своє обличчя до Гога, краю Магога..."» (38: 1—2).

Гога і Магога згадують, коли говорять про щось не дуже зрозуміле, але моторошне, загрозливе, небезпечне. І написання, і форма цього вислову часто довільні, бо, як правило, мало хто знає точне значення слів, що входять до його складу:

Розказує пан Симийон... як набіжать гоги та маго­ги, мов кримська татарва (Г. Квітка Основ'я­ненко).

 

 

Книги малих пророків

 

Під цією назвою об'єднано тринадцять книг, названих за іменами їх авторів: "Книга пророка Даниїла", "Книга пророка Осії", а далі —пророків Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарія, Малахії. Крилаті слова було взято лише з перших двох книг — взято давно й невідомо ким, — і поширено у писемній та усній традиціях. Так дійшли вони й до нас.

 

 

Книга пророка Даниїла