Як і ми прощаємо винуватцям нашим.

І не введи нас у випробовування,

Але визволи нас від лукавого.

Бо Твоє є царство, і сила,

І слава навіки.

Амінь".

(Матв., 6: 9-13).

 

Грецьке слово "амінь" означає "правда", "нехай так буде", "погоджено" і вживається в кінці молитов, пропо­відей, послань. З цим же значенням іноді зустрічається в художніх текстах для створення настрою урочистості:

 

Отож скажу відкрито і вселюдно — Буває всяко, доля — не черінь. Любов — це, люди, діло непідсудне. По всі віки. Во вік віків. Амінь.

(Л. К о с т е н к о)

 

Крилатий вислів "хліб насущний" вживається як на позначення щоденних людських потреб, так і в ширшому значенні — як узагальнена назва того, без чого не може жити людська душа. Порівняйте:

 

Люба мамочко! Отримали ми вчора гроші, — спасибі тобі за них, тепер уже "хліб насущний" надовго забезпечений (Леся Українка, лист до матері, 28.01.1894 р.).

 

Володимир Сосюра був народжений і покликаний життям для поезії, вона була йому довгі роки єдиним заняттям, працею і відпочинком, його хлібом насущним, приносила творчу насолоду (А. Малишко).

 

Цитати з цієї молитви можна зустріти - як образні вислови - в багатьох поетичних і прозових творах:

Мій народе! Темний і босий!

Хай святиться твоє ім'я! (Є. Плужник)

Даждь нам, Боже, днєсь! Не треба завтра, даждь нам днєсь, мій Боже! Даждь нам днєсь! Догоряють українські ватри, догоряє український весь край... (В. Стус).

"І пе введи нас у спокусу, " — молимося з острахом, знаючи приказку про відчинені двері, що можуть спокусити і святого... (Є. С в е р с т ю к).

 

Вислови "служити двом панам", "служити Богові і мамоні", "служити мамоні" також походять з Нагірної проповіді: "Ніхто двом панам служити не може, — бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні" (Матв., 6: 24). Що таке "мамона"? Мамон — сирійський бог багатства. Звідси "мамона" — синонім багатства; "служити мамоні" — прагнути збага­чення, дбати лише про матеріальні цінності. Наприклад:

 

Недовго жив я ще, лиш сорок літ, І сил не тратив на пусту мамону, Невже ж уже минув я свій зеніт і розпочав спадистий шлях до склону? (І. Ф р а н ко)

 

Часом "мамона" — це ще й примхи багатих, їх фанаберії:

 

— У панів така мамона, що коли смачне, то вони й жабу з'їдять (О. Стороженко).

 

Чи ж можна дивуватись, що на цій вічній канві виростали і падали святині, а на місці їх організову­вались осередки Мамони і Бахуса, школи безбожності, вакханалії блюзнірства — і ширшали зони духовного спустошення (Є. Сверстюк).

 

З цього ж джерела походить вислів "злоба дня", взятий із церковнослов'янського тексту проповіді. Ось повне речення: "Довлєєт дневі злоба єго". А тепер уважно прочитайте дослівний переклад цього речення: "Достатньо для кожного дня своєї турботи". Значить, "довлєть" означає "бути достатнім", "вистачати", хоч у російській мові усталилося вживання цього слова у значенні "дави­ти, тиснути". І ще одно: "злоба" — це не "злість", а "турбота", звідси "злоба дня", "злободенний" — це не "злий на сьогоднішній день", а "щось на сьогодні най­важливіше"; "те, що хвилює людей зараз":

 

— Всякому часу "довлєєт його злоба", — казан він [Лошаков] тим молодим верховодам, що іноді натякали йому про його породу (Панас Мирний).

 

Ось, брате, справжній тобі випадок по свіжих слідах. Спробуй, зроби з нього яку-небудь драматургіч­ну сценку па злобу дня (Ю. Яновський).

 

Проте в тексті Нагірної проповіді ці слова вжито дещо в іншому значенні: "Отож, не журіться про завтрашній день, — бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!" (Матв., 6: 34). Значення цього твердження близьке до старого прислів'я: "Дасть Бог день, дасть Бог харч".

Ще одна моральна засада: "не суди — і тебе не осудять". У тексті проповіді говориться: «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам. І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш? Або як ти скажеш до брата свого: "Давай вийму я заскалку з ока твого", коли он колода у власному оці? Лицеміре, — вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого» (Матв., 7: 1—5).

Тут одразу викладено дві моральні засади. Перша: треба однаковою міркою — об'єктивно — міряти вчинки свої і чужі ("не суди — і тебе не осудять" ), друга: часом людина намагається не бачити власних вад, хоч вони можуть бути великими, а в інших помічати найменшу похибку ("у своєму оці колоди не бачити"). Обидва вислови є застереженням від несправедливих, необ'єк­тивних висловлювань про людей та про їхні вчинки. Ось як цю думку переосмислює Іван Франко:

 

Я на те йому відповідаю:

"Всім прощай і прощення доступиш,

Не суди і суджений не будеш.

Не стає тебе на милостині,

То ще в тім гріха, ні зла немає.

Та коли на власні очі бачиш,

Що грішить хтось або кривду робить,

Не суди його, бо знать не можеш,

Чи немає правди в його ділі.

 

Євангельський вислів: "У чужому оці заскалку бачити, а в своєму колоди не помічати" — давно став в українській мові прислів'ям: "У чужому оці порошинку бачить, а в своєму і сучка недобачає".

Широко відомі і часто вживаються такі слова з проповіді: "Нє мєчітє бісеру пред свіньямі, ібо оні попрут єго ногамі" (церковнослов'янською мовою). Рідше вживаються ці ж слова українською мовою: "не кидайте перлів перед свиньми", "не кидайте бісеру перед свиньми". У тексті Євангелія читаємо: "Не давайте свято­го псам, і не розсипайте перед своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас..." (Матв., 7: 6). У ці слова вклада­ється таке значення — не витрачайте марно слів перед людьми, які не здатні зрозуміти вас і не погодяться з вами:

 

Цинічно, мамо, і не милосердно

Мечеш ти те, що найвище, найкраще,

Чим величаться б могла віковічно

Як архітвором — свиням під ноги.

(І. Ф р а н ко)

 

Поручик так само щось думав. Видимо, він задовольнився з розмови, вирішивши, що його бесід­ник — дурень і нема чого "метати бісер", а краще спати (О. Слісаренко).

 

Є в Нагірній проповіді такі слова: "Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам; бо кожен, хто просить, — одержує, хто шукає — знаходить, а хто стукає — відчинять йому" (Матв., 7: 7—8). Ці слова цитуються церковнослов'янського мовою: "Іщітє і обрящете, толцитє, і отверзется вам". Вживають їх переважно жартома або іронічно, коли хочуть підкреслити марність домагань, нездійсненне бажання чогось досягти (відомий жарт Остапа Виш­ні "Толцитє — і отверзется — і дасться вам по шиї).

Далі Ісус каже: "Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину?" (Матв., 7: 9—10). Крилатий вислів сучасної мови — "замість хліба дати камінь" — у переносному вживанні означає крайню межу черствості, бездушності:

 

— Я... маєш рацію. Я виховав, прошу я тебе, гадину на грудях. За хліб ти платиш мені каменюкою, щеня (І. Віл ьде).

 

Цей вислів, як і інші, давно і широко відомі, може зазнавати змін — одне зі слів (тут слово "камінь") замі­нюється іншим:

 

Співали, як же! Пригадай, Однолітку і друже давній, Немов на глум, хтось пісню дав нам, Як ми казали: хліба дай!

(М. Рильський)

 

Частину загальновідомого вислову можна просто про­пустити:

 

Ідуть вони, тужать, степом, селами...

На їх голосіння

Дають їм каміння,

Лушпиння з насіння.

(О. Олесь)

 

Відомий всім з дитинства вислів "вовк в овечій шкурі" походить теж з Нагірної проповіді Христа: "Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині — хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх" (Матв., 7: 15—16). Ця думка — по плодах, тобто по діяльності, визначається людина — далі розви­вається так: "Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги — із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родити добре дерево плоду лихого, ані дерево зле й плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, — зрубується та в огонь укладається. Ото ж бо, — по їхніх плодах ви пізнаєте їх" (Матв., 7: 16—20).

Вислів "вовк в овечій шкурі" ми вживаємо, коли говоримо про лицеміра, який свої злі наміри ховає під личиною добродушності, чесності, лагідності:

—... Грядіть до пастви своєї і оберіть собі єпископів, як належить за правилами апостольськими, і надішліть їх до мене. Але таємниця ця мусить бути свято збережена від ворогів наших і від вовків у шкурі овечій (3. Тулуб).

 

— О-о, ви думаєте! Сірі вовчики, наділи овечу шкуру та такі тихі стали. А тоді, як казали вам не ловити риби, то ви якої співали? (Панас Мирний).

 

Коли щось робиться непродумано, наспіх, недбало, то про таку роботу чи про таку поведінку звичайно кажуть, що "людина ця будує щось на піску". Виявляється, що цей вислів теж є в Нагірній проповіді. Там розгорнута ціла картина: "Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, — та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, — подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!" (Матв., 7: 24-27).

Вислів "дім будувати на піску" сприймається у нас не як цитата з Євангелія, а як звичайнісіньке українське прислів'я — настільки давно і міцно цей вислів увійшов v нашу мову:

 

Отже, коли тягли наше образотворче мистецтво до наслідування безживних візантійських зразків, то будували вони свою будову на піску (М. Рильський).

 

А тепер поверніться до початку цього розділу й перегляньте ще раз вислови з Нагірної проповіді. Адже це не що інше, як викладені в образній формі закони співжиття людей, правила поведінки, які не застаріли; вони такі ж актуальні, як і дві тисячі років тому, і будуть такими для всіх часів і народів. Це правила загально­людьської моралі.

 

Ісус проповідує і навчає

 

Ісус — мандрівний проповідник, учитель і цілитель. Він зцілює хворих, воскрешає мертвих і увесь час розмовляє з тими, хто його супроводить. Це і його учні, і люди, які йому повірили і скрізь ходять за ним; це і люди тих місцевостей, з якими він зустрічається і розмовляє при зустрічах. Улюблена форма його розповіді — це притча, - коротке повчальне оповідання, з якого слухачі повинні самі зробити висновок. Якщо вони цього зробити не можуть, Ісус допомагає їм.

У його розповідях розсипано багато образних, глибоких і точних думок, які й стали крилатими. Ось вони.

 

ОТРЯСТІ ПРАХ ОТ НОГ. СВОЇХ (Матв., 10: 14;