Текти молоком і медом (3: 7-8)

НЕОПАЛИМА КУПИНА (3: 2-4)

ОБІТОВАНА (ОБІЦЯНА) ЗЕМЛЯ (3: 8)

ВОГНЕННИЙ (ВОГНЯНИЙ) СТОВП

МАНДРІВКА ПО ПУСТЕЛІ.

МАННА НЕБЕСНА (16: 31-36)

 

У попередньому розділі ми познайомилися з Мойсеєм у найдраматичніший період його життя. Але про нього самого майже нічого не довідалися.

Почнемо здалеку. Ви пам'ятаєте, як до Йосипа Прекрасного прибула його родина: приїхали не лише батько та брати, а й їхні родини та родичі, далекі й близькі (не забуваймо, що тоді був голод, а тут, у Єгипті, можна було вижити).

Після смерті Йосипа, через багато років, народ іудейський дуже розрісся. Усі вони вважалися нащадками батька Йосипового, Якова. Коли Бог простив Якова за несправжнє первородство, він дав йому нове ім'я — Ізраїль. Тому нащадків Якова називали в Єгипті дітьми

Ізраїлевими або синами Ізраїлевими, вихідцями з Ханаанської землі.

Проходив час; фараони змінювали один одного, ставлення до нащадків Ізраїля гіршало. Один з фараонів сказав: "Ось народ Ізраїлевих синів численніший і сильніший від нас! Станьмо ж мудріші за нього, щоб він не множився! Бо буде, коли нам трапиться війна, то прилучиться й він до ворогів наших — і буде воювати проти нас, і вийде з цього краю" (1: 9—10).

І фараон наказав своїм сатрапам гнобити цей люд непосильною працею. Але що сильніше виснажували єгиптяни народ ізраїльський, то швидше він міцнішав і зростав числом. Тоді фараон надумав, як його послабити. Він сказав: "Кожного народженого єврейського сина — кидайте його до Річки, а кожну дочку — зоставляйте при житті!" (1: 22).

Якраз у цей час одна жінка народила хлопчика. Вона довго — три місяці — ховала його, але далі вже не могла його тримати у себе. Тоді вона взяла очеретяний кошик, просмолила його і поклала в нього дитину, а кошик сховала в очереті на березі Нілу. Старша сестра хлопчи­ка — їй було років десять — стояла неподалік і дивилася, що ж буде з її маленьким братом.

Невдовзі вона побачила, як до ріки підійшла фараоно­ва дочка зі служницями — купатися. Вона помітила кошик і послала за ним служницю. Далі в Біблії ця історія розповідається так: взявши кошик, вельможна дівчина його відкрила «та й побачила дитину, — ось хлопчик плаче. І вона змилосердилася над ним, та й сказала: "Це з єврейських дітей!" І сказала сестра його до фараонової дочки: "Чи не піти й не покликати тобі жінку-мамку з єврейок, і вона годуватиме тобі дитину?" І сказала їй дочка фараонова: "Іди". І пішла та дівчинка, і покликала матір дитини. А дочка фараонова сказала до неї: "На тобі цю дитину, та й годуй її для мене. А я дам тобі заплату". І взяла та жінка дитину, і годувала її. І підросло те дитя, і вона привела його до фараонової дочки, — і він став їй за сина. І вона назвала йому (імення Мойсей ["витягнений"], і сказала: "бо з води я витягла його" (2: 5—10).

Цим лаконічним оповіданням розпочинається довга, сповнена різних пригод і чудес, історія життя Мойсея.

Коли Мойсей виріс, він побачив, як знущаються з ізраїльтян наглядачі фараона. "І побачив він єгиптянина, що бив єврея..." (2: 11). Мойсей убив цього наглядача й заховав у пісок (він думав, що цього ніхто не бачив). «І вийшов він другого дня, — аж ось сваряться двоє євреїв. І сказав він несправедливому: "Нащо ти б'єш свого ближнього?" А той відказав: "Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти думаєш убити мене, як ти вбив був єгиптянина?"» (2: 13—14).

Мойсей злякався помсти фараона й утік. У тій землі, куди він утік, один жрець мав сім дочок. "І прийшли вони, і витягали воду, і наповнили корита, щоб напоїти отару свого батька. І прийшли пастухи й відігнали їх. І встав Мойсей, та й оборонив їх, і напоїв їхню отару" (2: 16—17). Дочки розповіли про все батькові, той запросив Мойсея до себе, згодився залишити його в себе і віддав за нього заміж одну зі своїх дочок.

Раніше Мойсей був знатним сином царським. Він їздив на колісниці, а тепер він став простим пастухом; йому навіть дали нове ім'я — Гершом ("приходько", "чужинець").

Мойсей ніколи не забував про синів Ізраїлевих, які мучилися в неволі. Фараон помер, та замість нього запанував інший — такий же жорстокий, як і його попередник.

Одного разу Мойсей пас череду на високому пагорбі; навколо нікого не було. Раптом він побачив перед собою палаючий кущ. Далі в Біблії говориться: «І явився йому Ангол Господній у полум'ї огняному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згорає кущ. І сказав Мойсей: "Зійду но і побачу це велике видіння, — чому не згорає та тернина?" І побачив Господь, що він зійшов подивитися. І кликнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав: "Мойсею, Мойсею!" А той відказав: "Ось я!"» (3: 2—4). Далі Бог сказав Мойсе­еві: "Я справді бачив біду свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом... А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих!" (3: 7—10).

З цього уривка походять два крилатих вислови. "Текти молоком і медом" — у переносному значенні — жити в країні, яка відзначається найвищим ступенем добробуту, достатку:

 

Доки молоком і медом

Ти пливеш, наш рідний краю,

Доки весело, в достатку

Череди твої гуляють —

Доти й ми усе при тобі,

Невідступні патріоти,

Аж діймемо — ми до панства,

Ти — до голої голоти.

(І. Франко)

 

— Гей, люди! Це я вам кажу: зупиніться!.. Я пізнав печаль вашу віковічну, а коли ви зупинитеся, спробую вивести вас звідсіля. Я проведу вас у землю гарну й простору, де тече ріками молоко і мед (Валерій Шевчук).

 

Крилатим став і вислів "неопалима купина". Він сим­волізує стійкість, незнищенність:

Т стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина (О. Довженко).

 

А що, якби знайшлася хоч одна [книга],

— в монастирі десь або на горищі? –

Якби вціліла в тому пожарищі,

— Неопалима — наче купина?

(Л. Костенко)

Вислів може вживатися й у звичайній, побутовій ситуації:

Навроцький глянув на Маню, Маня горіла, як неопалима купина (І. Нечуй-Левицький).

Земля, яку обіцяв Бог іудеям, по-церковнослов'ян­ськи зветься "обітована", тобто "обіцяна". Вислів "обітована земля" ("обіцяна земля") теж став крилатим. У переносному значенні в сучасній літературній мові — багатий край, ширше — місце чиєїсь заповітної мрії:

 

Нехай конаючий собі шепоче:

вже близько рай... земля обітована...

І я б сказав: так, брате, се твій рай!

І не було б неправдою те слово.

(Леся Українка)

 

То невже приходить край його мандрам? Боже праведний, доведи його на обітовану землю (Ю. Яновський).

 

Тим часом Мойсей засумнівався: хто він такий, щоб його послухав увесь народ? Як переконати людей? Тоді Бог сказав йому: «Іди, збери старших [синів] Ізраїлевих та й скажи їм: "Господь, Бог батьків ваших, явився мені. Бог Авраама, Ісака та Якова, говорячи: "Згадуючи, згадав Я про вас — та про заподіяне вам у Єгипті. І сказав Я: "Я виведу вас з єгипетської біди..."» (3: 16—17).

Що було далі, ви вже знаєте: Бог допомагав Мойсееві переконати фараона, щоб той відпустив його народ. Фараон ніяк не погоджувався: Бог посилав на Єгипет усілякі кари, аж поки Мойсей уночі вивів свій народ з Єгипту — вивів похапцем, бо боявся, що фараон знову передумає.

І Мойсей не помилився: «І змінилося серце фараона та рабів його до того народу, і сказали вони: "Що це ми зробили, що відпустили Ізраїля від роботи нам?"» (14: 5). Фараон збирає військо, "і гналися єгиптяни за ними, уся кіннота, колесниці фараонові, і комонники його та військо його, - і догнали їх, як вони отаборилися були над морем..." (14: 9).

При цьому дорогу іудеям вказував вогненний стовп вночі, а вдень стовп пилу. Вислів "вогненний стовп" ("вогняний стовп"), посланий Богом, також використо­вується для порівнянь і зіставлень:

 

І справді: вогняний стовп, що вирвався з Франко­вого серця, провадив український народ крізь пустелю безправ'я і нужди, крізь ніч неволі й зневаги до самого світанку нового життя (Д. Павличко).

 

Фараон з військом наближався, ізраїльтяни смертель­но злякалися: позаду вороги, попереду море... "І кликали Ізраїлеві сини до Господа, а Мойсеєві дорікали..." (14: 10). Мойсей запевнив їх, що "Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!" (14: 14).

За наказом Бога Мойсей простягає руку — і море розходиться, щоб по сухому міг пройти весь народ. "І ввійшли Ізраїлеві сини в середину моря, як на суходіл, а море було для них муром із правиці їхньої та з лівиці їхньої" (14: 22). Коли ж за ними ввійшли з кіньми і

колісницями єгиптяни, "вернулась вода і позакривала колесниці та комонників усьому фараоновому військові, що ввійшло за ними в море. Ані жоден з них не зостався!" (14: 26).

Для чого було це жорстоке випробовування? А ось для чого: "І побачив Ізраїль сильну руку, яку виявив Господь у Єгипті, — і став боятися той народ Господа! І ввірував він у Господа та в Мойсея, раба його" (14: 31).

За велінням Бога Мойсей не повів свій народ прямо в "обітовану землю", а водив їх по пустелі цілих сорок років. Навіщо? «Бо Бог сказав: "Щоб не пожалкував той народ, коли він побачить війну, і не вернувся до Єгипту"» (13: 17).

Коли згадують "мандрівку по пустелі", мають на увазі великий і складний шлях до мети, повний випробувань і зречень:

 

Наша мандрівка по пустелі ще не скінчилася, тому що було в нас тисячі воль замість одної яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість, бо що є нація, коли не скупчення мільйонів воль довкола образу спільного ідеалу? (Д. Донцов).

 

Народ постійно ремствував: то не було води, то не було їжі. А з ними ж була ще й худоба, яку треба поїти і годувати. Коли люди були без води три дні, Мойсей попрохав допомоги у Бога, кажучи: "Що я вчиню цьому народові? Ще трохи, — і вони вкаменують [поб'ють камінням] мене!" (17: 4). Тоді Бог наказав Мойсееві піти до скелі й ударити її палицею — і потече вода. Так і сталося.

Ця пригода Мойсеєва теж стала використовуватись як яскраве, образне порівняння:

 

Він став спокійнішим. Не був навіть певний, чи все те бачив у сні, про що говорив, чув тільки потребу творити, жадібно пити з джерела, що сам, як Мойсей, висік із скелі (М. Коцюбинський).

 

А як було з їжею? Сказав Бог Мойсееві: «Я почув ремствування Ізраїлевих синів. Промовляй до них, кажучи: "Під вечір будете їсти м'ясо, а рано насититесь хлібом — і пізнаєте, що Я — Господь, Бог ваш!"» (16: 12).

Що ж це було за м'ясо і хліб у пустелі? Ось звідки м'ясо: «І сталося ввечері, і знялися перепелиці, і покрили табір. А рано була верства роси навколо табору. І піднялася верства тієї роси, — аж ось на поверхні пустині щось дрібне, вузькувате, дрібне, немов паморозь на землі. І побачили сини Ізраїлеві та й казали один до одного: "Ман гу?" "Що то?", бо не знали, що то. А Мойсей відказав їм: "Це той хліб, що дав вам Господь на їжу"» (16: 13-15).

Мойсей наказав збирати це "ман", як вони ту їжу назвали, стільки, скільки кожна родина може з'їсти за день. Брати про запас, залишати "ман" на потім не можна. Та люди, як завжди, Мойсея не послухали, позоставляли "ман" до ранку, "а воно зачервивіло і стало смердюче" (16: 20). Після цього "збирали його щоранку, кожен у міру своєї їди. А розгрівалося сонце — і воно розтавало" (16: 21).

Якою ж була ця їжа? "Вона була, як коріандрове насіння, біла, а смак її, — як тісто в меду" (16: 31). З цієї манни небесної можна було пекти хліб і ЇЇ можна було варити. "А Ізраїлеві сини їли ту манну сорок літ, аж до прибуття їх до краю заселеного" (16: 35).

Вислів "манна небесна" став крилатим і вживається зі значенням — несподівано одержані життєві блага; "чека­ти, як манни небесної" — ждати чогось з тугою та нетер­пінням:

 

Того дня, коли я побачив, отой перший поїзд Червоного Хреста, — він вкарбувався мені в пам'ять як світле видіння, як чудо, яке зійшло з неба з манною небесною, — того дня я впав не при пам'яті і не зводився півтора місяці: висипний тиф поклав і мене (Ю. Смолич).

 

А поки ще, дорогі брати й сестри, не сидіть склав­ши руки, не очікуйте манни з неба (Д. Б е д з и к).

 

Коли сини Ізраїлеві підійшли до землі ханаанської, вони побачили, що земля ця і справді "текла молоком і медом" (у цьому пересвідчилися 12 посланців із табору). Але на цій землі вже жили люди й обробляли її. Землю треба було завойовувати. Люди в таборі знову ремству­вали. За це Бог покарав їх: вони ще 40 років мали жити в пустелі. Вони побачать ще цю землю, а от Мойсей так і не ступить на неї. Та про це мова піде далі.

У розповіді про Мойсея весь час повторюється, поряд з іменем Мойсея, ще й ім'я Аарона, який говорить за Мойсея, бо, за словами самого Мойсея, "я тяжкоустий та

Д. Фетті. "Мойсей перед палаючим кущем"

 

тяжкоязикий" (4: 10). Бог на це каже: "Чи ж не Аарон, твій брат, Левіт? Я знаю, що він добре буде говорити" (4: 14). Пізніші легенди так пояснюють це місце із Біблії: малий Мойсей, коли його привели у палац фараона, зняв з нього корону і поклав її собі на голову. Фараон вирішив дитину вбити, бо з нього -виросте суперник фараонові. Один з іудейських мудреців радить випробу­вати дитину: поставити перед нею на вибір золото і розжарене вугілля. Що дитина вибере? Малий Мойсей уже простяг руку до золота, але ангел направив її до вугілля. Дитина бере гарячу вуглину і кладе її собі до рота... Ось чому Мойсей так нечітко розмовляв.

ЗАПОВІДІ (20: 1-17)