Крилаті вислови з позабіблійних усних і писемних творів

 

 

АГАСФЕР

Ц е персонаж середньовічної західноєвро­пейської легенди (його ще звуть Вічний Жид). У легенді розповідається про те, як Христос по дорозі на Голгофу дуже втомився, несучи важкого хреста, і попросив Агасфера дозволу трохи відпочити. Агасфер грубо, зверхньо і образливо відмовив йому. За це Агасферові було відмовлено в спокої могили — він був приречений на вічну мандрівку. Лише після другого пришестя Христа з нього буде знято цю кару.

У Євангелії від Матвія говориться, що така доля призначена і декому з тих, хто бачив Христа після Воскресіння: "По правді кажу вам, що деякі з тут приявних не скуштують смерті, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своїм" (16: 28).

Легенда про Агасфера перегукується змістом і деталя­ми з багатьма іншими легендами про таємничих і "вічних" напівлюдеи-напівдухів: це і Летючий Гол­ландець, і Дикий мисливець, це і Рюбецаль, і Гірський дух.

Починаючи з XIII століття легенда з'являється у літературі світській. Агасфер тут дуже неоднаковий: то він святий, аскет, праведник; то він в'язень за дев'ятьма замками — голий, зарослий, страшний. Він нічого не говорить, лише питає всіх, кого бачить: "Чи вже йде людина з хрестом?"

До XVI століття у цієї людини немає постійного імені — він Вічний Жид. У 1602 році виходить книга "Короткий опис і розповідь про одного єврея на ім'я Агасфер". Ім'я це утворене від слова Ahashverosh — так писалося ім'я царя Ксеркса. Ця книга поширила­ся по всій Європі, стала популярною (тоді Агасфера "зустрічали" багато людей у різних країнах). Пізніше інтерес до Агасфера втратився; про нього згадали вже у XVIII столітті у своїх творах Шухарт (1783), Гете (1792), Ленау (1839), Жуковський (1851), Ежен Сю (1845) та інші.

 

Ім'я Агасфера, Вічного Жида — це ім'я вічного по­дорожнього, неприкаяного і безсмертного:

Темний І неписьменний, але непосидющий, як Вічний Жид, чистій черевиків Саркісьян. Рябий і добродушний. Він, за його ж словами, чистив брудні черевики цілому світові (І. Б а г р я н и й).

— Я вино своє випив, другої амфори нікому не дам, адже не єсьм Вічним жидом. І шкода, що не єсьм, хоч і кажуть, що це мука — жити вічно (Р. Ф е до р і в).

 

 

АСМОДЕЙ

Ц ього імені немає в Біблії, але воно є в інших усних і писемних текстах. Так звуть того, хто стоїть на чолі усіх демонів.

Апокрифічна розповідь про царя Соломона та демона Асмодея була викликана, як вважають дослідники, такою незрозумілою, таємничою фразою з Біблії, яка збуджу­вала фантазію читачів: "А храм, коли був будований, будувався з викінченого каменя з каменоломні; а молотки та сокири, всяке залізне знаряддя, не було чуте в храмі, коли його будували" (Перша Книга Царів, 6: 7). Це розповідь про храм, який будував у Єрусалимі цар Соломон. Як це може бути: будівництво — і абсолютна тиша?

Легенда цю фразу тлумачить так: користуючись "Со­ломоновою печаттю", — своїм перснем, — цар примусив Асмодея допомагати при будівництві храму.

Як Асмодей допомагав царю Соломону? Він дав Соломонові черв'яка Шаміра з Едемського саду, який умів проїдати наскрізь каміння. Тому й не чути було ні молотків, ні сокир — усе робив Шамір, робив тихо, беззвучно.

У Біблії говориться, що під кінець свого життя Соломон став боговідступником: почав разом зі своїми жінками-чужинками молитися чужим, поганським богам, збудувавши їм жертовники і храми.

Легенда це відступництво Соломона пояснює зовсім не так. Надміру пишаючись своєю владою над демонами, цар Соломон образив Асмодея — і той закинув царя в якусь далеку землю, а сам перевтілився у Соломона і став царювати. Це він, Асмодей, поклонявся чужим богам. А цар Соломон у цей час блукав по далеких землях і вчив народ тих земель бути смиренними і богобоязливими. Лише після того, як Соломон покаявся, він був повернений у своє царство, а демон Асмодей зник.

 

Ім'я Асмодея стало крилатим. Це могутня істота, яка може все:

 

Було тут військо волонтирі,

То всяких юрбиця людей,

Мов запорожці-чуприндирі,

Що їх не втне і Асмодей, (І. Котляревський)

 

В українській літературній мові цей вислів поширився після того, як він був ужитий Тарасом Шевчен­ко м у поемі "Юродивий" (1857):

А ти, всевидящее око\ Чи ти дивилося звисока, Як сотнями в кайданах гнали В Сибір невольників святих...

 

У переносному, розширеному значенні "всевидящее око" — чиясь надто пильна увага й надмірна прискіп-

ливість:

 

— Лавриненко, не відставати! Не відставати! — Всевидящее око двадцятирічного командира слідкувало за всіма розрахунками (М. Стельмах).

МАРТИРОЛОГ

 

 

Ц є збірник релігійних оповідань про хри­стиянських мучеників (по-грецьки "мартерос" — свідок, мученик; "логос" — слово), особливо поширений у середні віки.

У переносному значенні "мартиролог" — перелік пережитих кимось страждань, переслідувань:

 

Кращі публікації критиків... присвячені іменам з мартиролога української літератури (М. Слабошпицький).

 

Та й неокласики не першими були і не останніми в цьому жахливому мартиролозі української інте­лігенції (М. Ж у л и н с ь к и й).

 

 

ВСЕВИДЯЩЕЄ ОКО

В ислів цей узято з християнської символіки, в якій "промисел Божий" зображується у вигляді ока в променях, обрамленого трикутником. Ця ікона символізує сутність Бога — він всюдисущий і всезнаючий.

 

О буде їхнє вороття

Під неба синю гать.

Так смерть народжує життя:

Щоб смертю смерть попрать. (В. С о с ю р а)

 

Замість відповіді вибухло під склепінням храму грізне: "Смертію смерть поправ!" Линіх Іван покинув казальницю і тихо зник у захристії, а народ без упину повторював: "Смертію смерть поправ!" (Р. Іван и ч у к).

 

 

ХОДІННЯ ПО МУКАХ

П еред християн давно вкоренилася віра в те, що душі померлих грішників ходять по муках сорок днів, зазнаючи тортур і всіляких знущань. Десь з XII століття на наших землях поширюється пере­кладена з грецької мови оповідь про ходіння Богородиці по муках: Богородиця в супроводі архангела Михаїла відвідує пекло, де в огненних ріках терплять муки грішники.

Вислів відомий здавна, а книга Олексія Толстого "Ходіння по муках" відновила його в пам'яті людей уже в наші часи.

Цим висловом позначаються важкі життєві випро­бування, які одне за одним випадають на долю людини:

 

Душа і серце продовжували все те ж життя, — продовжували ходіння по муках, організовуючи шалений спротив (І. Багряний).

 

Наша гірка, скорботна і безконечно довга дорога з Харкова у ці краї тривала аж цілий місяць... То була довжелезна дорога "ходіння по муках", ціла епопея, яка заслуговує на окрему книгу (Т. М а с е н к о).

 

 

ЧУДО СВЯТОЇ ВЕРОНІКИ ЧУДО ВЕРОНІКИ

 

 

З а апокрифічною християнською легендою Вероніка подала змученому Ісусові, що йшов з хрестом на плечах на страту, хустку, щоб він обтер піт з обличчя. На полотні, за легендою, відбився неруко­творний образ Христа (його обличчя). Вероніка пізніше була канонізована (визнана святою), а сама подія дістала назву "чудо святої Вероніки".

У переносному значенні цей вислів означає втілення вимріяного, появу неочікуваного, реалізацію чогось далекого і недосяжного:

 

О, кожний раз, як я збирала сльози

Твої, мій друже, на папір біленький,

Я бачила те чудо Вероніки...

Я мушу, любий вірити в дива.

(Леся Українка)

 

 

ЮДІФ І ОЛОФЕРН

 

 

Р озповідь про Юдіф не потрапила до Біблії; вона є в книзі, яка так і зветься — "Книга Юдіф". Оскільки сюжет, взятий з цієї розповіді, багато разів зображувався художниками різних часів і народів, то слід, мабуть, познайомитися з цією легендою.

Полководець ассірійського царя Навуходоносора Олоферн оточив місто Ветилуй в Іудеї, в якому жила скромна, богобоязлива і дуже вродлива молода вдова Юдіф. У місті майже не залишалося води, це загрожувало жителям міста смертю.

Карольсфельд "Юдіф"

 

Юдіф залишається в таборі, їсть те, що принесла з собою, а вночі виходить у долину, щоб помолитися і змити з себе гріхи. На четвертий день її перебування в таборі Олоферн влаштовує бенкет, на який запрошує і свою гостю.

Коли бенкет закінчується і гості розходяться, п'яний Олоферн падає на своє ложе, а Юдіф його ж мечем відрубує йому голову і кладе її в свою корзину. Опівночі вона, як і раніше, виходить із табору в долину, а звідти

Красуня Юдіф, бачачи це все, одягає найдорогоцінніші свої шати, бере кошик з їжею і разом зі служницею вирушає в табір Олоферна. Там вона з'являється перед Олоферном і вражає його своєю красою, а ще більше своїми словами: вона говорить, що прийшла допомогти йому оволодіти містом, яке стало грішним і їй ненависним. Вона житиме в таборі Олоферна і вкаже йому час, коли місто буде передане Богом у його руки. повертається у своє місто. Голову Олоферна виставляють на міській стіні. Вранці в таборі ассірійців починається паніка, панує розгубленість, і ополчення міста відганяє вороже військо аж до Дамаска.

Юдіф і Олоферн — це уособлення глибокої віри і сили, яку вона дає, (Юдіф) і грубої, жорстокої сили загарбника (Олоферн).

Якщо подивитися на картину Джорджоне "Юдіф": яке незворушне і безтрепетно-прекрасне обличчя цієї жінки, як спокійно вона наступає босою ногою на мертву голову Олоферна. Суперечливі почуття викликає ця картина. Та, як відомо, "віра горами двигає", особливо та віра, яка " без діла мертва".

 

Короткий словник

 

 

Алілуя (давньоєврейське галлелуйа) — "Хваліть Господа!". У переносному значенні — оспівування, возвеличування когось або чогось.

Амінь (від грецького і латинського атеп і давньоєврейського хай буде істинно) — "правда", "напевно", "погоджуємося", "нехай так буде". Іноді вживається в урочистих прозових та поетичних творах.

Ангел, янгол (грецьке) — "посланець", "вісник", "провіс­ник". Визначають дев'ять чинів ангельських — залежно від місця біля Божого престолу. У переносному значенні — чиста, невинна, безгрішна людина; щось довершено прекрасне.

Апокриф (грецьке) — "таємний". Це не визнані церквою християнські твори, які не ввійшли до Біблії.

Апостол (грецьке) — "посланий"; "учень", "послідовник", "учитель"; один з 12 учнів Христа, посланих ним проповідувати Євангеліє. У переносному значенні — носій і проповідник нового.

Арамейська мова — це розмовна мова Палестини останніх століть до н. е. та часів створення перших християнських усних і писемних текстів. Нею написано кілька книг Старого Заповіту. Цією мовою проповідував Ісус Христос.

Архангел (грецьке) — "старший ангел". Серед дев'яти чинів ангельських архангели займають восьме місце; вище, на дев'ятому місці, — так звані "власті". За біблійними текстами архангелів сім, проте згадуються імена лише чотирьох з них.

Це архангел Михаїл, якого ще називають "небесний архи­стратиг" (це грецьке слово означає "верховний воєначальник"). Він полководець вірних Богові ангелів і людей у війні з ворогами Бога. Зображується архангел Михаїл у доспіхах воїна зі списом або мечем, на коні, під ногами коня — змій, якого архангел Михаїл убиває. Архангел Гавриїл найчастіше виступає як учасник благовіщення; на полотнах західноєвропейських майстрів зображується з лілеєю в руці — символом непороч­ності діви Марії. Архангел Рафаїл — покровитель паломників і * подорожніх; зображується, починаючи з епохи Відродження, разом з Товієм, супутником якого, за велінням Бога, він був. Ім'я четвертого архангела — Ураїл — на сторінках Біблії зустрічається зрідка.

Аскет (грецьке) — "добре навчений". Це подвижник, пустельник; він добровільно відмовився від життєвих благ та задоволень, утримання від яких вважається за богоугодну справу. У переносному значенні людина, яка вкрай обмежує свої життєві потреби (часом так позначають зовнішність людини).

Біблія (грецьке) — "книги". Слово прийшло до нас через латинську мову. Походить від назви сирійського міста Ґевал (грецька його назва Біблос), де виробляли папірус. У переносному значенні — дуже важлива книга, ідея, вчення.

Блажен (церковнослов'янське) — "щасливий".

Вельзельвул (давньоєврейське баал-зебуб) — "князь бісів", "начальник демонів", "диявол".

Волхви (церковнослов'янське) — "чарівники".

Великомученик — так церква називає осіб високого роду або сану, які зазнали мук або мученицької смерті за віру.

Динарій (латинське) — римська монета (за часів написання Євангелій динарій платили за день роботи).

Диякон (грецьке) — "служитель", "прислужник". Це поміч­ник священика при відправі церковної служби. Історія появи диякона описана в Біблії так: «Грецькі вдови ображалися, що не мають на прожиття в Єрусалимі. Апостоли зібрали учнів і запропонували таке: "Ми не можемо клопотатися за розподіл їжі, тому що нам належить проводити весь час в молитвах та благовіщенні слова Божого. Виберіть собі із свого середовища сім чоловіків, наповнених Духом Святим і мудрістю, і призначте їх робити це". Учні ухвалили таке рішення, вибрали сім чоловіків, глибоко віруючих і досвідчених. На чолі цієї групи стояв Степан. Це був муж, відомий святим життям і глибокою вірою. Всіх вибраних почали називати дияконами, тобто служителями (прислужниками), тому що вони повинні були допомагати апостолам» (Дії святих апостолів, 6: 1—7).

Діаспора (грецьке) — "розсіяння". Так називалося вигнання у VI столітті до н. е. іудеїв з Палестини і розпорошення їх по всьому світові. Пізніше цей термін поширився й на інші народи, які були вигнані завойовниками за межі своєї батьківщини. У сучасній мові так називається громада людей однієї національності, які проживають на землях інших народів.

Едем, Еден — див. рай.

Есхатологія (грецьке) — "вчення про кінець світу".

Євангеліє (грецьке) — "благовістя", "добра вістка", "добра новина". Це назва чотирьох книг, що увійшли до Нового Заповіту. В переносному значенні — книга, в якій викладаються основи якогось учення, а також дуже значний, важливий, цінний твір.

Єресь (від грецького — особливе віровчення) — релігійне вчення, що заперечує догмати та організаційні форми церкви. В часи середньовіччя — релігійні течії, опозиційні або ворожі християнській церкві (для боротьби з єрессю і була створена інквізиція). У переносному значенні — відступ від загально­прийнятих канонів і догм.

Єретик (грецьке) — людина, що відступила від догм панівної церкви; послідовник єресі. У переносному значенні — порушник загальноприйнятих поглядів, правил, норм.

Заповіт, завіт (церковнослов'янське) — "союз", "угода", "угода, укладена з Богом".

Ікона (грецьке) — "зображення", "образ"; слово з'явилося з прийняттям християнства і через церковнослов'янську мову прийшло до нас.

Ісус (давньоєврейське) — "спаситель" (серед сучасників Ісуса Христа це було досить поширене ім'я).

Книжники — вчителі закону Божого; вони належали до секти фарисеїв.

Левіти (давньоєврейське) — служителі храму в стародавніх іудеїв. За Біблією — сини Левія і все їхнє потомство, на яке було покладено службу в храмі.

Лепта (грецьке) — найдрібніша мідна монета в Палестині.

Мельхіседек (давньоєврейське) — "цар правди", "цар світу". Символ священика. Він не має ні початку днів, ні кінця життя, він священний назавжди.

Месія (від давньоєврейського) — "помазаник", "спаситель"; в іудейській релігії — надісланий Богом визволитель іудеїв; посередник між Богом і людьми; носій найвищого авторитету на землі. У християнській релігії месія — Ісус Христос. У переносному значенні — неочікуваний рятівник.

Мироносиці (церковнослов'янське) — жінки, які йшли до гробу Ісуса, щоб намастити його тіло запашним миром (це були Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Саломія).

Молитва (від "молити" — просити, благати) — смиренне, покірне прохання-звернення до Бога: "Отче наш, сутній на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь" (Євангеліє від Луки, 11: 1).

Мученик (від "мучити" — завдавати болю, знущатися) — людина, яка зазнала тортур за віру і своєю кров'ю засвідчила істинність християнської віри. У переносному значенні — людина, на долю якої випало багато страждань.

Неофіт (грецьке) — "новонавернений"; людина, яка щойно прийшла в християнську общину. У ширшому значенні — людина, яка вперше зустрічається з якимось новим для себе суспільним явищем.

Осанна (давньоєврейське) — "спасіння". Це вигук радості в іудеїв при зустрічі царів або високих осіб. У переносному значенні — непомірне вихваляння.

Паломник (латинське) — від "палома"; це той, хто відвідує святі місця; мандрівний богомолець; богомолець (часто каліка), який був на поклонінні біля гробу Ісуса Христа (по-українськи прочанин).

Паска (від давньоєврейського песах) — "перескакування". Іудейське свято на честь визволення євреїв з єгипетського полону (див. Другу книгу Мойсееву — Вихід). У християнській релігії — день воскресіння Ісуса Христа.

Пекло (від латинського пікула — смола) — місце, де терплять муки грішники після смерті. У переносному значенні

— місце страждань людини; глибокі душевні переживання;
спека; нестерпний вогонь та Ін.

Подвижник — людина, яка заради віри (ширше — заради певної цілі) бере на себе великі, понадсилу, зобов'язання, обмежуючи себе в усьому заради поставленої мети; аскет.

Покаяння — у Біблії це не просто жаль з приводу зробленого, а переоцінка і переосмислення найважливіших життєвих позицій, переоцінка, яка спонукає до дії. Покаянням зветься також визнання віруючим своїх гріхів перед священиком, сповідь.

Помазаник — монарх, над яким здійснено обряд помазання єлеєм на царство.

Порфіра (грецьке) — довга мантія пурпурового кольору — символ влади монарха (рідше — воєначальника).

Предтеча (церковнослов'янське) — "попередник"; особа, яка своєю діяльністю підготувала шлях та умови для діяльності тих, хто прийде після неї.

Притча (церковнослов'янське) — оповідання, в якому обов'язково наявний повчальний зміст.

Пророк (церковнослов'янське) — проповідник волі Божої; провісник майбутнього. Біблія зберегла у своєму складі твори п'ятнадцяти пророків, які жили й проповідували протягом більше як 500 років. У стародавній Іудеї пророки відігравали важливу роль — насамперед як порадники можновладців. Постійна загроза війни, руйнування святинь, вигнання жителів у полон — усе це створювало атмосферу, в якій слова пророків набували надзвичайної сили.

Проща, прочанин (від "прощення") — див. паломник.

Рай (давнє запозичення з іранських мов) — первісний сад, який Бог насадив для Адама і Єви (Едем, Еден — інші його назви). У переносному значенні — прекрасне місце, чудова природа, розкішне життя; душевний спокій.

Реквієм (латинське) — "спокій"; вид католицького бого­служіння; багатоголосий вокальний чи вокально-інструмен­тальний твір скорботно-патетичного характеру. У переносному значенні — складні душевні переживання; стан; настрій ("І реквієм душа співала хором". П. Тичина).

Саваоф (від давньоєврейського цебобот — войовничий бог воїнства) — одне із старозаповітних найменувань Бога — "господь воїнства". Воїнство — це сонце, місяць, зірки (Второзакония, 4:19); це ще й воїнство, яке- складається з вогненних ангелів (їх чотири сонми, над ними стоять чотири архангели: Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Ураїл). Ім'я Саваофа згадується, коли мовиться про херувимів, які стережуть ковчег заповіту. Отож Саваоф — верховне начало над усім небесним і земним воїнством.

Саддукеї (від Саддук — так звали засновника секти) — давньоіудейська каста жерців та їх прихильників-аристократів, які відкидали можливість воскресіння мертвих, загробне життя та інші, далекі від реальності, постулати віри.

Сакральний (латинське) — обрядовий, ритуальний, священ­ний, заповітний, той, що його дуже цінують, оберігають.

Сатана (грецьке з давньоєврейської) у сучасному розумін­ні — біс, диявол, чорт, втілення всього злого (зображувався у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками). У віруваннях стародавніх іудеїв сатана — один із синів Божих, який підкорявся Богові і виконував особливу роль: він повинен був за дорученням Яхве випробовувати і звинувачувати людей, У переносному значенні — різко негативна характеристика людини.

Скінія (грецьке, з єврейського шехіна) — намет, похідне святилище давніх ізраїльтян. Означала у них місце перебування Бога, його "оселення" серед "обраного народу".

Схизма (грецьке) — церковний розкол, відокремлення від єдиної церкви якоїсь частини її.

Твердь (церковнослов'янське) — небозвід, фірмамент; щось твердо визначене, установлене.

Тофет (Енном) — місце на південь від Єрусалима, де приносили Молоху людські жертви.

Трійця — триіпостатне божество, єдиний Бог у трьох лицях — Отець, Син і Святий Дух (на знаменитій "Трійці" А. Рубльова зображено інший сюжет: Бог в образі трьох, подорожніх, паломників, зійшов на землю, щоб востаннє випробувати гріховні міста — Содом і Гоморру).

Фарисеї (грецьке, від давньоєврейського перушім — ті, що відокремилися). Це послідовники релігійно-політичної течії, що існувала в Іудеї з середини II століття до н. е. і до сімдесятих років І століття н. е. серед торгівців та ремісників. Вони надто багато уваги приділяли зовнішнім проявам релігійності, хоч насправді були далеко не безгрішними. Звідси переносне значення слова — лицеміри, ханжі, дворушники.

Херувими (грецьке з давньоєврейської) — ангелоподібні істоти, стражі; після вигнання Адама і Єви з раю вони були поставлені охороняти шляхи до дерева життя (дерева пізнання добра і зла). У переносному значенні — уособлення чистоти, світла, привабливості.

Хрест (церковнослов'янське). У перші роки християнства прихильники Ісуса відчували глибоку відразу до хреста й необхідності хреститися, незважаючи на те, що вже апостол Павло у своїх писаннях зробив хрест символом спасіння людства через жертву Ісуса і тим самим — символом остаточної перемоги християнства. Хрест довго ще залишався у сприй­манні людей символом страждань, страшного приниження і смерті. Раннім християнам важко було звикнути до хреста як до символу спасіння і нового життя, бо він постійно був у них перед очима як страшне знаряддя смерті, а не торжества. Символами Ісуса були тоді "добрий пастир", "агнець", таємний знак риби. По-грецьки "риба" — іхтіюс; розшифровували це слово первісні християни так: "Ієсус Христос Юйос Сотер", тобто "Ісус Христос син Божий, спаситель". Хрест як символ Ісуса поширюється лише починаючи з V чи VI століття, тобто майже через сто років після відміни імператором Костянтином Великим смертної кари через розп'яття. Образ хреста як зброї катів до того часу вже зблід у пам'яті народній, перестав викликати жах і відразу. Сам цей символ дуже давній, зображення хреста є в багатьох народів — у Месопотамії, в Індії, Сирії, Персії, Єгипті — ми бачимо його в орнаментах на різних предметах.

Церковнослов'янська мова — це мова, якою користувалися як книжною, писемною слов'яни в IX—XI століттях. В основі її — давньоболгарська мова. У другій половині IX століття цією мовою були здійснені переклади з грецької мови таких книг, як Новий Заповіт, Псалтир, Повчання, Житія святих. У поширенні християнства серед слов'ян видатна роль належить братам Кирилу й Мефодію з Солуні (грецьке місто Фессалоніки), які були першими просвітителями: принесли слов'янам письмо (абетку уклав Кирило), навчали, перекладали з грецької мови релігійні книги.

Янгол — див. ангел,

Яхве — в Іудаїзмі ім'я Бога, яке ніхто не мав права вимовляти: лише первосвященик у храмі раз на рік пошепки вимовляв це ім'я, а потім — в кінці життя — передавав його звучання старшому синові. У VII столітті н.е. почали вживати слова Адонай — "Господь мій", які проголошувалися віруючими замість імені Яхве у чотирибуквенному написанні. Мойсею було відкрите ім'я Єг'є — "Сущий".

 

Науково-популярне видання

Науково-популярне видання

Коваль Алла Петрівна

Спочатку було Слово

 

Крилаті вислови біблійного походження в українській мові

 

Художнє оформлення та редагування

0. Г. Григора

 

Технічний редактор

Л. І. Швець

 

Коректори

А. І. Бараз, А. В. Бородавко, Л. Ф. Іванова

 

Комп'ютерний набір

А. М. Буцька, М. М. Трибушної

 

Комп'ютерна верстка

Н. В. Громової

 

Підп. до друку 26.02. 01. Формат 84x108 Чгі. Папір офсет. № 1.

Гарн. Тип Таймс. Друк офсет. Ум. друк. арк. 16,38. Ум. фарбовідб. 16,8. Обл.-вид. арк. 17,89. Вид. №4010. Зам. № 1-1187.

 

Видавництво "Либідь'' при Київському університеті,

01001 Київ, Хрещатик, 10

 

Свідоцтво про державну реєстрацію № 05591690 від 23.04.94

ЗАТ «ВІПОЛ», ДК Ns 15 03151. Кнїв-151, вул. Волинська, 60