Вавилонське стовпотворіння (11: 1-9)

ВАВИЛОНСЬКА ВЕЖА (11: 1-9)

Д авно і добре відома всім легенда про Вави­лон виникла, на думку вчених, задовго до появи самої" Біблії. Кажуть, що легенда ця могла Уявитися на початку II тисячоліття до н. е., тобто майже за тисячу років до появи найстарішого писемного тексту Біблії.

Дослідники дійшли висновку, що в сучасному біблій­ному тексті зведено дві оповіді про стародавній Вавилон: одна — про побудову міста і змішування мов, друга — про побудову башти і розпорошення людей по всьому світі. Висловлювалась і така думка: оповідання ці укладалися людьми, які самі не жили в містах, а кочували разом зі своєю худобою з пасовиська на пасовисько. Для них кочове життя було нормою, було "правильним", тому й Бог мав бути до нього прихильним. А прагнення споруджувати міста й великі будівлі здавалося викликом Богові.

А тепер сама оповідь. Вона невелика.

«І була вся земля — одна мова та слова одні, — говориться в Біблії. — Т сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там. І сказали вони один одному: "Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо!" І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно. І сказали вони: "Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі". І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її. І промовив Господь: "Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо і змішаймо так їхні мови, щоб не розуміли вони один одного. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, — і вони перестали будувати те місто"» (11: 1—8).

Легенда є однією з перших спроб пояснити появу багатьох мов і різних народів на землі. Є тут і спроба пояснити назву міста Вавилон: "І тому-то названо імення йому Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі" (11:9).

Насправді ж значення "змішувати" у слові "Вавилон" з'явилося пізніше; первісне значення назви міста — "Ворота Бога".

На місці стародавнього Вавилона збереглося багато величезних руїн. Зараз важко сказати, яка з них пов'язана з легендою про вежу (вважається, що це був храм бога Мардука).

Згодом ця коротенька розповідь із Книги Буття (тут вона наведена повністю) була багато разів доповнювана в різних апокрифічних текстах.

Назва міста Вавилон стала вживатися в переносному значенні — як синонім великого міста, повного спокус і всілякого зла:

 

В тобі, проклятий Вавилоне,

В твоїй безодні осяйній

Ще не один на вік потоне,

Хто кинув в море невгомонне

Свій дух палкий.

(С. Черкасенко)

 

Вживається ця назва і в множині (Вавилони), коли йдеться про величезні міста:

 

Минали

За днями дні. Раби мовчали,

Царі лупилися, росли

І Вавилони мурували.

(Т. Шевченко)

 

Цим словом користуються й на означення місця, де зібралося багато різних людей, де панують шум і без­ладдя:

 

Довбуш був би радий заткати вуха, сховатися, здиміти з цього гамірливого Вавилона, але натовп уже рушив, зімкнувся стінами, перемішався, став хвилею... (Р. Федорів).

 

Хоча значно частіше про великий гурт людей, де панує шум, галас, метушня, кажуть: "вавилонське стовпо­творіння":

 

Ешелон довіз до Сімферополя — тут було стовпо­творіння вавилонське: десятки і сотні тисяч відпочи­ваючих з південного, західного і східного Криму штурмували кожнісінький вагон (Ю. Смолич).

 

Уживається цей вислів і скорочено:

 

Які б тут не були стовпотворіння,

хто б звідки не накочував сюди,

а люд був корінний тут,

бо коріння в такому ґрунті глибоко сидить.

(Л. К о с т е н к о)

 

Вислів "вавилонське стовпотворіння " перекладається з церковнослов'янської мови як "вавилонське творення (будування) стовпа (вежі)". Цей вислів передає кульміна­ційний момент легенди — ту хвилину, коли люди вже перестали розуміти одне одного, проте все ще намага­ються знайти щойно втрачену спільну мову; вони кричать, жестикулюють, метушаться.

 

Говорять на всіх мовах, одні одних не розуміють, якесь вавилонське стовпотворєніє (М. Коцюбин­ський, лист до В. І. Коцюбинської, 24.05.1910 p.).

"Вавилонська вежа" у переносному значенні — це справа, яка ніколи не буде завершена. Вислів може вживатися з тим же переносним значенням, що й "вави­лонське стовпотворіння ":

 

Гімалаї інформацій, арктичні кола книжкових торосів, вавилонська вежа мов, термінологій, жаргонів — кому воно потрібне! (П. З а г p еб е л ь н и й).

 

Легенда про вавилонську вежу знайшла своє втілення в образотворчому мистецтві. Найширше відомі зображен­ня вавилонської вежі — це картини Пітера Брейгеля та Мартина ван Валькенборха.

Цікаво змальовується на цих картинах процес будування вежі як конуса, що губиться в небі, обвитого спіральною дорогою-терасою, по якій будівельники носять цеглу. Будова масивна, могутня, вражаюча...

 

 

СОДОМ І ГОМОРРА (19: 24)

ЖУПЕЛ (19: 24)

ЛОТОВА ДРУЖИНА (19: 26)

СОЛЯНИЙ СТОВП (19: 26)

 

З а біблійною легендою міста Содом і Гоморра були розташовані там, "де нині море Солоне" (14: 3). Про ці міста в Біблії говориться, що "люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом" (13: 13). Таких міст у долині Сіддім було п'ять — і всі вони відзначалися розбещеністю своїх жителів. Тому Бог вирішив знищити ці міста разом з їх жителями.

Авраам, великий праведник, заступився за жителів Содома перед Богом, бо там жив його племінник Лот — людина віруюча, праведна і безгрішна. Бог сказав Авраамові, що не знищить Содома, якщо там знайдеться хоча б десять праведників серед усіх жителів міста. Та, на жаль, крім Лота, таких не виявилося.

Два ангели йдуть до Содома, щоб виконати волю Божу, а водночас і попередити Лота про загибель міста. Лот зустрічає ангелів, визнає їх за паломників, запрошує до себе, пригощає.

Жителі Содома, довідавшись про Лотових гостей, вимагають віддати їх на поталу юрби, добиваються до воріт, зчиняють страшний галас. Щоб якось утихомирити їх, ангели насилають на них сліпоту. Удосвіта ангели кажуть Лотові: "Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста" (19: 15). Лот іще вагався, та ангели "схопили за руку його і за руку жінку його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом" (19: 16). Тоді один з них сказав: "Рятуй свою душу, — не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути" (19: 17).

Лот попросив дозволу сховатися в маленькому містечку, яке теж мало бути знищене. Ангели дозволили йому це. Так містечко порятувалося від знищення.

А ось як описується в Книзі Буття сама катастрофа: "І Господь послав на Содом та Гоморру дощ із сірки й огню, від Господа з неба. І поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі" (19: 24-25).

Сірка, про яку тут йдеться, у церковнослов'янському тексті Біблії називалася зовсім незрозуміло — "жупел". Крилатим це слово стало спочатку в російській мові — завдяки п'єсі Олександра Островського "Тяжкі дні", в якій купчиха Настасія Патрикіївна каже: "Уж я такая робкая, ни на что не похоже. Вот тоже, как услышу я слово "жупел", так руки-ноги и затрясутся". Із значен­ням "страховисько", "щось, що викликає страх, лякає людей" слово перейшло в публіцистику:

 

Слова: "запорожець", "козак", "рідний край" — жупел для цензури, і якщо п'єса більш-менш пристой­но скомпонована та має ці слова, то краще не посилати її до цензури — все одно не дозволять (Ю. М а р ­т и ч).

 

Далі в Біблії говориться: "А жінка його, Лотова, озирнулася позад нього, — і стала стовпом соляним!.." (19: 26). У переносному вживанні "Лотова дружина", "соляний стовп" — непорушність; "перетворитися на соляний стовп" — завмерти від несподіванки, обурення, здивування:

 

"...Ні, не позичу зроду-звіку! Я цього не хочу..." — ворушилися думки в голові Єремії, і він усе стояв серед келії, неначе став з якогось дива соляним стовпом (І. Н е ч у й - Л е в и ц ь к и й).

 

І увійшли ми в київські ворота.

Чогось так тихо, мов пройшла чума.

І каже дяк: — Згадай про жінку Лота.

Не озирайся. Києва нема.

(Л. К о с т е н к о)

 

Вся із солі, як дружина Лота.

О смерте моя, жду тебе я

без гніву, смутку і скорботи...

(І. Жиленко)

 

Легенда, найімовірніше, мала під собою реальний ґрунт (коли говорити про саму катастрофу). В пам'яті народу залишило слід якесь стихійне лихо. Воно могло статися в дуже віддалені часи в районі Мертвого моря. Місцевість ця колись, мабуть, була квітучою землею, але в біблійні часи вона вже була затоплена водами Мертвого моря. Як свідчать геологи, береги його багаті покладами сірки, нафти, газу, які місцями виходять на поверхню. Загорівшись, нафта і газ могли знищити міста. До речі, місто Гоморра згадується в клинописних текстах, знай­дених при розкопках стародавнього міста Ебла. Значить, місто таке існувало.

"Содом і Гоморра" стали символом розпусти, знаком катастрофи, що наближається, а звідси — символом безладдя, хаосу:

 

Туга убогості, руйнації дихала в тісних, завалених сміттям і кінським послідом провулках, пишний патриціанський фасад раптом змінився брудною клоакою, і — о диво: навіть у цьому содомі опти­містична й добра людська рука виліплювала то тут, то там для радості танцюючих амурчиків на фризах, усміхнених сфінксів... (Р. Іваничук).

 

Той тракт — це слід колимського содому, Та скільки жертв загинуло на ньому, Вовік ніхто не знатиме того. (І. Гнатюк)

 

У розмовному мовленні так називають юрбу, збі­говисько людей, сповнених жаху, обурення, роздрату­вання:

 

Біля Наумишиної хати — содом. Вогонь обхопив стодолу, стіжки, перекинувся на хату. На подвір'ї спека, як у пеклі (М. Коцюбинський й).

 

В усному мовленні вислів часом зазнавав змін:

 

На це діло нагодився молодець. —Що то,— питає,— за содома й гомора? —Ворону полюємо.

—Ворону?— здивувався молодець.— Вона ж падлом живиться (Р. Федорів).

ПРОДАТИ ЗА МИСКУ СОЧЕВИЦІ

(ЗА СОЧЕВИЧНУ ЮШКУ) (25: 33-34)