Що написав - написав (єже пісах, пісах) (іван, 19: 19-22)

 

Р озп`яття — цей найжорстокіший з усіх винайдених людством способів страти — має дуже давню історію. На хрестах розпинали своїх злочинців вавилоняни, перси, фінікійці, карфагеняни. Греки та єгиптяни відмовилися від цієї жорстокої кари. Римляни розпинали лише рабів, простонароддя, а також політичних злочинців, винних у державній зраді та бунтарстві. Вільних римських громадян страчували так лише у виключних випадках.

Засудженого прибивали гвіздками або прив'язували мотузками до вертикального стовпа. У римлян існували хрести трьох видів: "хрест св. Антонія" — так його назвали пізніше, — схожий на літеру Т; "латинський хрест" мав форму плюса (вертикальна й горизонтальна його частини були рівні) і "хрест св. Андрія", схожий на букву X.

Слово "хрест" — як частина крилатого вислову — позначає великі страждання, яких зазнає людина в ім'я нових високих цілей.

Ми не знаємо, на якому з цих хрестів був розіп'ятий Ісус. Зображують звичайно четвертий вид хреста, в якому вертикальна частина значно довша за горизонтальну, хоч є зображення Ісуса з латинським хрестом на спині по дорозі до місця страти.

З історії відомо, що багатьох засуджених на смерть перед розп'яттям бичували. Це було нелюдське, звіряче катування: на кінцях бичів закріплювалися металеві кульки, які розривали тіло до кісток. Щоб жертва не померла ще до розп'яття, дозволялося завдавати не більше 40 ударів.

Тому слова "розп'яття" і "розпинателі" давно вжива­ються на позначення жорстоких знущань і тортур. Так, про свою думу Тарас Шевченко писав:

 

Перепливе вона Лету

І огнем-сльозою

Упаде колись на землю

І притчею стане

Розпинателям народним,

Грядущим тиранам.

 

Перед розп'яттям з Ісуса знущалися: «...зодягли Його в багряницю і, сплівши з тернини вінка, поклали на Нього. І вітати Його зачали: "Радій, Царю Юдейський!" І тростиною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому... І коли назнущалися з Нього, зняли з Нього багряницю і наділи на Нього одежу Його. І Його повели, щоб розп'ясти Його» (Марк, 13: 17-20).

Звідси "терновий вінок" — символ страждання:

 

Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного

(М. К о ц ю б и н с ь к и й).

 

Завжди терновий вінець буде кращим, ніж царська корона... (Леся Українка)

 

Журно витає Десь понад нами Тінь Кобзарева в терновім вінці. (М. Вороний)

 

Місце, де було розіп'ято Христа, зветься Голгофа, що значить "череповище". Це круглий горб, схожий на череп, на північний захід від Єрусалима, за міською стіною. Християнські богослови пов'язують назву з черепом Адама, який начебто лежав під хрестом, і кров Христа змивала первородний гріх Адама і людства. Це ми бачимо на картині Беато Анджеліко "Розп'яття зі святим Миколаєм і Франціском".

"Голгофа" в переносному значенні — це страждання, муки моральні та фізичні; подвижництво:

 

Задзвонили в усі дзвони,

І повели Гуса На

Голгофу у кайданах... (Т. Шевченко)

 

Сто плах перейди, серцеокий,

сто плах, сто багать, сто голгоф... (В. Стус)

 

Слово "Голгофа" вживається також розширено — на позначення важкого шляху до поставленої мети:

 

Трудний він і тернистий,

шлях на Голгофу слави.

Нести — якби ж хоругви! — нести могильний хрест!

(І. С в і т л и ч н и й)

 

За стародавнім звичаєм, засуджений ніс свій хрест до місця страти. Хрест був важкий. Ісусу довелося його нести метрів 600—700 по нерівній, вимощеній великим камінням дорозі. Він тричі падав і нарешті зовсім не зміг іти.

"І як Його повели, то схопили якогось Симона із Кірінеї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом!" (Лука, 23: 26). Ще раніше Ісус, передбачаючи свій кінець, казав учням: "Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною" (Матв.,16: 24).

У цей час його боягузливі учні, налякані усім, що сталося, спочатку розбіглися, а потім лише йшли слідом за своїм учителем. Кілька жінок, гірко плачучи, теж ішли слідом за Ісусом. Він втішав їх: «Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте і за дітьми своїми. Бо ось дні настають, коли... стануть казати горам: "Поспадайте на нас!", а узгір'ям: "Покрийте нас!"» (Лука, 23: 28—30). Це означало, що настануть дні, коли євреї будуть бажати, щоб гори впали на них, бо несила їм витримати жорстоку наругу своїх ворогів.

Вислів "нести свій хрест" у переносному значенні вживається тоді, коли хочуть сказати про чиюсь покір­ність долі:

 

Я бачила, як ти хиливсь додолу,

Пригнічений хрестом...

(Леся У к р а ї н к а)

 

Але найчастіше вислів цей вживається тоді, коли йдеться про обраний шлях, з якого людина не зверне, хоч би яким важким він не був:

 

Проти рожна перти,

Проти хвиль плисти,

Сміло аж до смерти

Хрест важкий нести.

(І. Франко)

 

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст...

(В. Стус)

 

А той, хто зрікся нас, - навік проклятий Порине із морок, в хаос, в небуття. Візьми свій хрест. Нехай ляга на плечі-. Важким ярмом, а ти його неси.

(М. Руденко)

 

Далі говориться, що солдати подали Ісусові оцту, змішаного з жовчю. Ісус попробував напій і не захотів його. Після цього зняли з нього одяг і розіп'яли, прибив­ши до хреста руки й ноги. Хрест підняли і закопали в землю. Одежа розіп'ятого, за звичаєм, належала солда­там. Нижній одяг вони поділили на рівні частини. Верхній хітон був витканий так, що у нього не було швів. Солдатам стало шкода дерти його на частини, і вони вирішили кидати жереб, щоб хітон дістався комусь одному.

"Метать жрєбій об одеждах" — це крилатий вислів, який походить з такої церковнослов'янської фрази: "'Раздєліша різи Моя сєбє і об одєждє Моєй мєташа жрєбій" (Псалом 21: 19). Вислів уживається, коли перед­часно ділять чиєсь майно, спадщину, непристойно спере­чаючись при цьому (моральний осуд тут підкреслюється незвичною формою вислову):

 

Без сумніву, є свідченням політичного та й культурного занепаду України [після Переяславської Ради] той факт, що українська тематика з'являється спочатку в романтичній літературі чужих народів. Сусіди, так би мовити, вже почали "ділити ризи" колишньої автономної країни, що сконала кілька десятиліть перед тим (Д. Ч и ж е в с ь к и й).

 

Уже на хресті Ісус промовив: "Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!.." (Лука, 23: 34). Вислів цей став крилатим церковнослов'янською мовою: "не ведают, что творят" — і вживається для характеристики людей, які не передбачають поганих наслідків своїх вчинків або слів:

Доре "Розп'яття Ісуса Христа"

Р і ч а р д: Хай Бог простить — кому? Тому запевне, хто сам не відає, що творить. Що там!

Прощати чи карати — Боже діло, а людям се ні на що непотрібно (Леся Українка).

 

Так говорять і про людей, які взагалі не замислюються над своїми словами та вчинками:

 

І молиться: "Прости їм, Боже,

Не відають-бо, що творять,

мої нащадки вже не схожі

ні на людей, ні на звірят..."

(І. Ж и л е н к о)

 

Вислів може вживатися і з протилежним значенням:

 

Вони відали, що творять\ Усе було написане на їхніх прапорах і гаслах: відібрати хліб духовний, а потім — щоденний (Є. С в е р с т ю к).

 

Разом з Ісусом були розіп'яті два розбійники. Один з них, уже теж на хресті, лихословив ("Чи ти не Христос? То спаси Себе й нас!").

Другий повірив у Ісуса-месію ("Спогадай мене, Господи, коли прийдеш в Царство Своє!"). Ісус першому не сказав нічого, а другому відповів так: "По правді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю"(Лука, 23: 39—43).

Після розп'яття «Пілат написав та й умістив на хресті. Було ж там написано: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пілатові Юдейські первосвяще­ники: "Не пиши: Цар Юдейський, але що Він сам говорив: Я — Цар Юдейський". Пілат відповів: "Що я написав — написав!" (Іван, 19: 19—22).

Висловом "що написав — написав" (церковнослов'ян­ською мовою — "єже пісах, пісах") підкреслюють впев­неність людини у правильності зробленого, небажання змінити зроблене (цей вислів цитується також латин­ською мовою):

 

На щастя, обік неослабливого теоретика живе в нім Еміль Золя — великий артист і сильний, прямий, чесний характер, що кладе свою печать на всі його твори. Се їх вартість, їх щире золото, і через се може Золя сказати про себе гордо: "Quae scripsi — scrips!" (І. Ф р а н к о).