Валаамова ослиця заговорила (22: 21-30)

У розповіді про Валаама та його ослицю йдеться про ті часи, коли народ Ізраїлю досяг земель, обіцяних Богом, — а це були землі царства Моав, — і став табором. Найбільше за всіх налякався правитель цього царства — цар Балак, побачивши в прибульцях пряму загрозу для себе. Щоб якось поряту­ватися, він шле послів до Валаама — пророка й цілителя з "язичницької" землі на схід від Палестини. Цар наказує послам передати від нього Валаамові таке: "Ось вийшов народ із Єгипту, ось покрив він поверхню землі, і сидить навпроти мене. А тепер ходи ж, прокляни мені цей народ, бо він міцніший за мене. Може я потраплю вдарити його, і вижену його з краю, бо знаю, що кого ти поблагословиш, той благословенний, а кого проклянеш — проклятий" (22: 5-6).

Посли прийшли до Валаама. Він прийняв їх, вислухав і залишив у себе на ніч, сказавши, що Бог промовляє до нього лише вночі, тож відповідь він дасть уранці.

Уночі Бог сказав Валааму: "Не підеш ти з ними, не проклянеш того народу, бо благословенний він!" (22: 12). Посли повернулися до царя Балака без Валаама.

Тоді цар Балак посилає до Валаама посольство ще пишніше, величніше й багатше. На цей раз уночі Бог каже Валааму: "Якщо ці люди прийшли покликати тебе, — устань, іди з ними. Але тільки те, що Я промовлятиму до тебе, — те ти зробиш" (22: 20).

Хоч Бог і дозволив Валаамові йти в чужу землю, та "запалився гнів Божий, що він іде" (22: 22). Їде верхи на своїй ослиці Валаам, їде і нічого не бачить, крім дорогу. А ослиця раптом бачить перед собою на дорозі ангела з мечем — і звертає з дороги в поле. Валаам ударив ослицю і повернув її на дорогу. Вдруге став ангел на стежці між виноградниками: стіна з одного боку і стіна з другого. Ослиця, щоб обминути ангела, притислася до стіни й боляче придавила Валаамові ногу. І знову Валаам бив її. І втретє став ангел на дорозі в такому місці, де не було куди звернути. Ослиця побачила це — і лягла на землю разом з Валаамом. Той дуже розгнівався і почав бити ослицю києм. А далі було ось що: «І відкрив Господь уста ослиці, і сказала вона до Валаама: "Що я зробила тобі, що ти оце тричі вдарив мене?" І сказав Валаам до ослиці: "Бо ти виставила мене на сміх. Коли б меч був у руці моїй, то тепер я забив би тебе!" І сказала ослиця до Валаама: "Чи ж я не ослиця твоя, що ти їздив на мені, скільки живеш, аж до цього дня? Чи ж справді звикла я робити тобі так?" І він відказав: "Ні". І відкрив Господь очі Валаамові, і побачив він Господнього ангела, що стоїть на дорозі, а його витягнений меч у руці його» (22: 28-31). Ангел сказав Валаамові: якби ослиця не рятувала його, він був би вбитий, а ослиця жива. При цьому ангел повторив уже раніше мовлені Богом слова — говорити лише те, що накаже Бог.

Прибувши до Балака, Валаам велить побудувати на горі, з якої видно частину табору прибульців, сім жертовників і привести жертовних тварин, а сам іде радитися з Богом. Після цього він не проклинає, а благословляє прибульців з Єгипту. Ще двічі водить його Балак на інші верхів'я, щоб він прокляв хоч якусь частину іудеїв. Але всі три рази Валаам благословляє їх.

Наприкінці він каже Балаку: "Ходи ж, я звіщу тобі, то зробить той народ твоєму народові на кінці днів" (24: 14). Це пророцтво було жахливим для народу країни Моав: "Я бачу його, та не тепер, дивлюся на нього, та він не близький! Сходить зоря он від Якова, і піднімається берло з Ізраїля, — ламає він скроні Моава та черепи всіх синів Сифа!" (24: 17). Після цього Валаам на своїй ослиці повертається додому.

Вислови "Валаамова ослиця", "Валаамова ослиця заговорила" вживаються іронічно, коли говорять про людей, мовчазних і покірних, які несподівано починають протестувати, захищаючи себе чи інших:

 

Мудрий муж був, хоч ніхто

В ботокудській тій столиці

Се не знав, чи був свояк він

Вапаамовій ослиці.

(І. Франко)

 

Вислови ці вживають також іронічно — стосовно людей нерозумних:

 

Добре вам говорити про Валаамову ослицю, але коли кожен осел почне вчити свого хазяїна і керувати людськими вчинками за своїм ослячим розумінням, ми самі перетворимося на ослячий табун (3. Тулуб).

 

Віднайдені зображення Валаама та його ослиці під час зустрічі з ангелом на фресках IV століття у катакомбах. На картині Рембрандта "Пророк Валаам і ослиця" (1626 р.) зображено найдраматичніший момент легенди: ще Валаам тримає занесений над головою кий, а вже ангел з мечем у нього за плечима, ослиця ж от-от заговорить.

 

 

П'ята книга Мойсеєва: Повторення Закону

МОЙСЕЙ (34: 1-12)

ПРИТЧА ВО ЯЗИЦЕХ (28: 37)

 

С аме у П'ятій книзі закінчується розповідь про Мойсея. Ми залишили його розгні­ваного на свій народ, який відступився від Бога заради золотого теляти. Далі була різанина в таборі. Аж потім настала урочиста мить укладання "заповіту" — угоди з Богом, яка була записана на 12-ти жертовних каменях — за кількістю "колін" — поколінь Ізраїлю. При укладенні заповіту Мойсей бачить Бога зі спини: адже обличчя Бога не можна побачити і залишитися живим. Після зустрічі з Богом обличчя Мойсея сяє так, що люди бояться підхо­дити до нього. Тому він носить на обличчі покривало.

Мойсей прожив довге життя — 120 років. У пустелі протягом сорока років він пише свої книги. Він написав п'ять книг, які увійшли до складу Біблії. При їх написанні Мойсеєм керував сам Бог.

Мойсей сподівався прийти в "обітовану землю", але Бог сказав, що йому не судилося перейти ріку Йордан (це кара за недосконале виконання Мойсеєм його обов'яз­ків — вождя й наставника народу). Увінчання справи свого життя Мойсей мусить передати іншому — Ісусу Навину, якого він перед очима народу робить своїм спадкоємцем.

Бог все ж дозволяє Мойсею перед смертю побачити здаля "обітовану землю" — з гори Нево, на схід від Мертвого моря, на землі Моав. Там Мойсей і помирає. За те, що він забрав прах Йосипа з Єгипту, Бог полегшує смертний час його: забирає життя своїм поцілунком у присутності архангела Михаїла, який поправляє смертну постіль Мойсея, і ще, одного архангела — Гавриїла, який накладає хустинку на його голову. Бог сам забирає душу Мойсея і ховає його, "і ніхто не знає гробу його аж до цього дня" (34: 6).

Ім'я Мойсей віддавна стало крилатим. Вживається у значенні "пророк", "визволитель", "чудодій", "провід­ник":

 

Воздвигне Вкраїна святого Мойсея — Не може ж так буть! (П. Тичина)

 

Не виведе новітній пас Мойсей На інші зорі й тихі води. Убили землю неземної вроди, паш дім, наш хліб і славу — наше все!

(І. Жиленко)

 

Як же зображували Мойсея?

Хоч у Біблії говориться, що Мойсей "був найлагідніший за всяку людину, що на поверхні землі" (Числа, 12: 3), зображували його титаном, розгніваним на свій народ. Такий він у знаменитій скульптурі Мікеланджело, такий він і на пізніших картинах, зокрема на розписах Врубеля у Кирилівській церкві в Києві.

Образ Мойсея цікавив багатьох митців: письменників (поема І. Франка "Мойсей"), композиторів (ораторія Г. Генделя "Ізраїль в Єгипті", опери Дж. А. Россіні "Мойсей в Єгипті" і А. Шонберга "Мойсей і Аарон" та ін.).

У книзі "Повторення Закону" в розділі "Прокляття на тих, хто не слухається Господа" є такі слова: "Відведе Господь тебе та царя твого, якого поставиш над собою, до народу, якого не знав ти та батьки твої, і ти будеш служити там іншим богам — дереву та каменеві. І станеш ти страхіттям, поговором та посміховиськом серед усіх народів, куди відведе тебе Господь" (28: 36—37). Оці слова: "...станеш ти поговором серед народів" — це і є поширений вислів "станеш ти притчею (поговором) во язицех (у народів)". Є цей вислів і в одному з псалмів: "Ти нас нашим сусідам віддав на зневагу, на наругу та посміх для наших околиць, ти учинив нас за прислів'я поганам, і головою хитають народи на нас" (Псалом 43(44): 14-15). Вислів "притча во язицех", як правило, вживається церковнослов'янською мовою і означає "предмет за­гального осуду", "об'єкт глузування","те, про що всі говорять":

 

Він стояв на дверях першого поверху, напнутий своєю вічною плащ-палаткою, якої ніколи не скидав відтоді, як одержав її зі складу. На КП серед офіцерів ця палатка давно вже стала притчею во язицех. Говорили, що Іван Антонович присягнув скинути її тільки після повної капітуляції ворога (О. Гончар).

 

Тарас Шевченко цей вислів узяв як епіграф до Великого льоху": "Положил єси нас в притчу во язицех, покиванію глави в людех". У його вірші ("Псалми Давидові") є такі слова:

 

Покинув нас на сміх людям,

В наругу сусідам,

Покинув нас, яко в притчу

Нерозумним людям.

І кивають, сміючися,

На нас головами...

 

Книга Ісуса Навина