Понтій пілат (лука, 23: 1-12) посилати від понтія до пілата

НЕ ОД СВІТУ ЦЬОГО (НЄ ОТ МІРА СЄГО) (Іван, 18: 36)

ЩО Є ІСТИНА? (Іван, 18: 38) РОЗІПНИ ЙОГО! (Марк, 15: 13)

УМИВАТИ РУКИ (Матв., 27: 24)

У Євангеліях про Понтія Пілата — історичну особу, римського прокуратора в Палести­ні, — говориться дуже мало: стверджується факт самого його існування. «І знялися всі їхні збори, і повели до Пілата Його. І зачали оскаржити Його й говорити: "Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш і забороняв податок давати кесареві та й говорить, що Він — Христос Цар". І Пілат запитав Його, кажучи: "Чи Ти Цар Юдей­ський?" А Він відказував йому у відповідь: "Сам ти кажеш..." І Пілат сказав первосвященикам та до народу:

"Я не знаходжу жодної провини в Цій Людині". А вони намагались, говорячи: "Він бунтує народ, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі". А Пілат, вчувши про Галілею, спитав: "Хіба Він галілеянин?" І дізнав­шись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями» (Лука, 23: 1-6).

Ірод давно цікавився Ісусом і боявся його, а тому мав до нього багато питань. Він боявся, що Ісус — це воскреслий Іван Хреститель, якого Ірод спочатку ув'язнив, а потім наказав убити. Та Ісус мовчав. Ірод розлютився. Він і його гості почали знущатися з Ісуса і, повертаючи його Пілатові, зодягли в білий одяг — знак того, що на ньому немає ніякої провини (нехай, мовляв, Пілат сам розбирається).

Звідси й походить вислів "посилати від Понтія до Пілата" у значенні "бюрократичні ігри, коли справа не вирішується, а передається від чиновника до чиновника". Як міг виникнути цей вислів? Віруючі сприймали на слух ім'я Понтій Пілат як імена двох людей.

Коли Ісус повернувся до Пілата, той скликав первосвящеників, народ і сказав їм, що не бачить жодної провини, за яку Ісуса треба було б покарати. Пілат збира­ється відпустити його, оскільки існує звичай на свято відпускати одного ув'язненого, але на вимогу юрби звільняє розбійника Варавву.

Виходить, що Пілат відпустив убивцю, провина якого була доведена, а засудив невинного:

 

О горе! горенько мені!

І де я в світі заховаюсь?

Щодень пілати розпинають,

Морозять, шкварять на огні!

(Т. Шевченко)

 

Тому якщо когось називають Пілатом, то мають на увазі нещиру людину, що своєю бездіяльністю свідомо сприяє злочинові, жорстокого лицеміра:

 

Ми бились шалено, як гірські орли,

Але вороги нас в полон узяли,

І кинули бранців за мури, за грати

Кати і пілати.

(О. Олесь)

 

І все ж в Євангелії Понтій Пілат зображений кращим, ніж він був насправді. Тут він все ж намагався, хоч і марно, врятувати Ісуса. А от у працях античних істориків Йосифа Флавія, Філона і Таціта прокуратор Іудеї Понтій Пілат змальований як підступний і жорстокий правитель, який у своїй провінції чинив розправи і насильства, зовсім не зважаючи на місцевий люд.

Після того, як Ісус повернувся від Ірода, Пілат вдруге питає його, що він учинив, «Ісус відповідав: "Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я Юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси..." Сказав же до Нього Пілат: "Так Ти Цар?" Ісус відповів: "Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос". Говорить до Нього Пілат: "Що є правда?"» (Іван, 18: 36-38).

Дві фрази з цього уривка стали крилатими. Перша — "нє от міра сєго" (в перекладі українською мовою — "не од світу цього") — звичайно вживана церковнослов'ян­ською мовою.

Ісус мав на увазі, що його царство не земне, а небесне; проте вислів, ставши крилатим, далеко відійшов за своїм змістом від першооснови. Так говорять про людей, які перебувають у світі мрій, про людей, далеких від турбот про сьогодення, про звичайні земні справи:

 

Є щось в цій людині загадкового, незрушимого, щось не від світу цього (І. Багряний).

 

Одна з найбільших прихильностей моєї долі — багаторічна дружба з Васильком Хомичевським, зустріти в житті таку людину - рідкісний талан; про цих людей кажуть: "не від миру цього" (Є. Кон­цевич).

 

Питання Пілата "що є істина?" — залишилося без відповіді. Тому в переосмисленому вигляді це питання є своєрідною формулою скептичної відповіді (ніхто не знає, в чому ж вона, ця істина):

Незвичайним постає й саме обличчя зла. Його носієм є організатор та керівник руху мафії... Сьогодні для нього питання "що є істина?" не існує: він володіє нею, як повністю володіє ситуацією (Т. С в е р б і л о в а).

На цей євангельський сюжет намальована картина російського художника Миколи Ге (1831 — 1894), яка має назву "Що є істина?".

Відпустивши Варавву, Пілат звернувся до натовпу з таким запитанням: «"А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?" Вони ж стали кричати знов: "Розіпни Його!" Пілат же сказав їм: "Яке ж зло вчинив Він?" А вони ще сильніше кричали: "Розіпни Його!.." Пілат же хотів догодити народові, — і випустити їм Варавву. І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп'ятий був"» (Марк, 15: 12-15).

Коли згадують вислів "розіпни його!", мають на увазі несправедливу вимогу розправи над неповинною людиною. Ще ширше — наполегливу вимогу людей, засліплених ненавистю до когось, застосувати до нього найсуворіше покарання:

...Прийшли на мою политу марним потом ниву недобрі люди, серед зів'ялого саду поставили збиту трибуну, подібну до ешафота, і, прикриваючи свій сором, а хто не сором, а недобрість чи пустоту свою, кричали голосно:

 

— Ось він? П'ятнадцятьма врожаями обдурював нас. Забивав ваші памороки красою труда свого. Але нам пощастило нарешті: на п'ятнадцятому разі він викрив своє справжнє лице. Розіпніть його, розіпніть його! Іменем великого Бога Отця нашого — розіпніть його...

(О. Д о в ж е н к о).

 

Далі події розгортаються так: «І, як побачив Пілат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: "Я невинний у крові Його! Самі ви побачите..." А весь народ відповів і сказав: "На нас Його кров і на наших дітей!"» (Матв., 27: 24-25).

Звідки взявся звичай умивати руки? У Повторенні Закону Старого Заповіту розглядається випадок, коли знайдено вбиту людину, а невідомо, хто вбив. Тоді старійшини найближчого поселення мають принести в жертву телицю і «...умиють свої руки над телицею... І освідчать вони та й скажуть: "Руки наші не пролили цієї крові, а очі наші не бачили"» (Повторення Закону, 21:6— 7). Звідси ясно, що це традиція іудеїв, а не римлян, а Понтій Пілат був римлянином і навряд чи став би спиратись у цій справі на стародавні іудейські звичаї (так принаймні вважають дослідники).

Вислів "умивати руки" означає ухилятися від відпо­відальності:

 

—... Що ж ти: вирішив по-пілатівському вмити руки і милуватися загравами, наче Нерон пожежею Рима? Оце дійсно зрада. Справжня зрада! (3. Ту­луб).

 

Коли до якогось журналу надходив мій рукопис, то це викликало переполох, шепіт і умивання рук... (Є. С в е р с т ю к).

 

 

РОЗП'ЯТТЯ