Хто копає яму, сам у неї впаде (10: 8)

Ц я давньоєврейською мовою звалася "Кохелет", грецькою мовою — "Еккле­зіаст", що означає "проповідник", "людина, що промо­вляє на зібранні". За своєю будовою це кілька невеликих поем, об'єднаних наскрізною думкою.

Автор книги веде розповідь не від свого імені, а начебто від імені легендарного іудейського царя Соломо­на. Адже Соломон — це традиційний образ людини, наділеної величезною мудрістю і незліченними багат­ствами. Та тільки книгу цю не міг написати цар Соломон: вважається, що він володарював десь у X столітті до н. е., а книга написана значно пізніше — приблизно у IV столітті до н. е. Автор ділиться з читачем своїми сумними роздумами про життя. Він твердить, що володіння найбільшими благами на землі не дає повного задоволення, істинного щастя. Так само й гонитва за насолодами — це справа пуста й безнадійна. Оповідач у книзі — людина, яка досягла всього, про що тільки можна мріяти, випробувала все, про що звичайна людина й подумати не може... І що ж? Він прийшов до висновку, що це була гонитва за примарами. Світ є незмінним у своєму круговороті, а таємниця Бога, його шляхи — незглибимі. Тому, вважає автор, треба залишити всілякі шукання і жити так, як дано: покоритися долі, примиритися з нерозгаданістю таємниці життя і людського призначення.

Чи не найвідомішим із цієї книжки є вислів "суєта суєт", "суєта". Вислів узято з першого вірша тексту (тільки в українському перекладі Біблії "суєта" перекла­дається як "марнота"): "Наймарніша марнота, — сказав Проповідник, — наймарніша марнота, — марнота усе! Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?" (1: 2-3):

 

Птах у небі, весняний вітерець навкруг, простір полів, заквітчаних колоссям та квітами, — оце суттєве, друзі мої, а решта все марнота марноті (О. Гончар).

 

Проте частіше вживається вислів у формі "суєта суєт": так кажуть, коли з осудом ставляться до чогось, не вартого часу й зусиль:

 

А от молодий, поти перегорить у його там усе, поти дійде до того, що мир йому стане суєтою суєт — все він до його лине, все його туди тягне... (Панас Мирний).

 

Вислів "мирська суєта" ("суєта", "суєта суєт") у широкому, узагальненому значенні вживається, коли говорять про життя, взагалі про навколишній світ:

 

Зараз дідова душа коливалась поміж небесним видінням і мирською суєтою (М. Стельмах).

 

Я скажу їм: світанки, все на світі таке муруге! Урожай суєти — залишається тільки стерня. (Л. Костенко)

 

Коли кажуть: "повертатися на круги своя", — томають на увазі те, що в житті все вже було, все повторюється, нового або немає зовсім, або майже немає. А от у тексті біблійному — це красивий, поетичний образ вітру, який повертається: "Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер..." (1: 6).

Вислів став крилатим, вийшовши з церковнослов'ян­ського тексту, звідси й незвична його форма:

 

Є. Холодов у своїй книзі "Композиція драми" справедливо заперечує проти подібних "законів", за якими буцімто дія драми в кожному акті "повертається на круги своя", за біблійним виразом (Є. Старин­ке в и ч).

 

Людина вийшла із печери, коли винайшла дім. Це винахід, який найдовше нам служить. Дім, що має двері, в які можна зайти подорожньому, є двері, крізь які діти виходять у світ, щоб потім повертать і повертать "на круги своя " (В. Я в о р і в с ь к и й).

 

Став крилатим і вислів "немає нічого нового під сонцем". Він походить із такого тексту: "Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, — і немає нічого нового під сонцем!.." (1: 9).

У російській мові цей вислів цитується так: "ничто не ново под луною". Це рядок із вірша Д. Карамзіна "Опытная Соломонова мудрость, или Выбранные мысли из Экклезиаста" (1797):

Ничто не ново под луною: Что есть, что было, будет ввек. И прежде кровь лилась рекою, И прежде плакал человек...

 

І ще один вислів пішов у мандри зі сторінок "Екклезіаста" церковнослов'янською мовою: "во многой мудрості много печалі". В українському перекладі: "Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!.." (1: 18).

 

Отак віддячиться важка тобі робота за всі твої труди, за всі твої літа: помножиш мудрість — клопіт вироста, побільшиш пізнання — побільшає й скорбота. (М. Карпенко)

 

З цього можна зробити висновок, що коли людина дуже мудра, вона не може вже бути безтурботно-веселою: мудрість породжує печаль.

Міцно увійшов у нашу мову і став узвичаєним вислів "у сьому свій час" (повний обсяг цього вислову: Усьому свій час, і кожна річ має свою пору").

Походить цей вислів із такого тексту: "Для всього свій мас, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати, час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити, час кохати і час ненавидіти, час війни і час миру!" (3: 1—8).

Нагнітаючи ці протилежні поняття, автор підсилює думку: життя швидкоплинне, жити треба сьогодні, зараз, у цю хвилину, нічого не відкладаючи на завтра, бо завтра промине час кохати і, можливо, настане час ненавидіти — і людина втратить найдорожче:

Все має пору, для всього приходить свій час. І для агави. Те, що таїлося в ній, продирає нарешті тісні обійми і виходить на волю як велет, несучи на могутньому тілі, яке може зрівнятися хіба з сосною, цвіт смерті (М. Коцюбинський).

 

Крилатим став ще й такий вислів із "Книги Екклезіас­та" —"час розкидати каміння і час складати каміння" (3:

5). Цим висловом звичайно позначають якісь зміни у суспільному житті:

— Гей, хто в полі, озовися! Мовчить вітер. Тоді чуття істини підказує Мамаєві, що десь тут має бути каміння, яке буває час збирати і час розкидати (Є. С верстюк).

 

Коли ми кажемо: "краще живий собака, ніж мертвий лев" ("живому собаці краще, ніж мертвому левові"), — то часто вкладаємо в ці слова приблизно таке ж значення, як у вислів "краще синиця в жмені, ніж журавель у небі". Та перший вислів значно глибший за змістом: у ньому йдеться про цінність самого життя та про його скоро­минущість. Ось як говориться у "Книзі Екклезіаста": "Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому! Бо знають живі, що помруть, а Померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, — бо забута і пам'ять про них, і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже..." (9: 4—6).

Деякі вислови з Біблії так давно відірвалися від тексту і перейшли до загальнонародної мови, що вважаються народними прислів'ями і приказками. Так, наприклад, сприймається вислів "хто копає яму, сам у неї впаде". У "Книзі Екклезіаста" сказано: "Хто яму копає, той в неї впаде; а хто валить мура, того гадина вкусить; хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними" (10: 8-9).

Вислів цей у загальнонародній мові зазнав певної зміни: "хто (під когось) яму копає, сам у неї впаде".

Сьогодні цей вислів означає — "підступно, таємно готувати комусь неприємності":

— По службі ти високо підеш, хороше жити будеш. Вороги на тебе копають яму, та самі туди впадуть (Григорій Тютюнник).

Як розсердиться Панас, то вже злий буде хто й зна поки і все проти того чоловіка копатиме (Б. Грінченко).

 

 

Пісня над Піснями (Пісня Пісень)

 

 

ПІСНЯ ПІСЕНЬ СЕЛЬНИЙ КРИН (2: 2)

КЕДР ЛІВАНСЬКИЙ (5: 15)

СУЛАМІФ (СУЛАМІТА) (7: 1)

СИЛЬНА, ЯК СМЕРТЬ (8: 6)

 

 

Ц я книжка ще зветься "Соломонова Пісня над Піснями"; авторство її приписується цареві Соломону. В ній розповідається про кохання Соломона і Суламіфи (Суламіти) — двох юних, чистих і прекрасних людей. "Пісня Пісень" — високопоетичний твір, перлина світової любовної поезії:

 

Щасливий, хто не знає пізніх літ, Хто тішиться прозорими рядками, Де "Книга Рут", і "Пісня над піснями", І дотепу гризький, колючий дріт.

(М. Зеров)

 

Став крилатим заголовок книжки "Пісня Пісень". Так називають прекрасний твір, вершину творчості якогось автора. Так називають ще значні досягнення у чомусь:

 

Шолом-Алейхем оповідав братові: "Коли я писав мої вірші, я як міг шукав "Кобзаря", цю пісню пісень Шевченка, і не міг знайти. Я ладен був віддати що завгодно і скільки завгодно. І ось тепер я бачу, що не прогадав би, якби заплатив найвищу ціну бодай за одну його "Катерину" (М. Б а ж а н).

 

Ю.Шнорр фон Каросфельд "Пісня над піснями"

Сельний крин"— так по-церковнослов'янськи зветься польова лілея. У "Пісні Пісень" цей вислів вживається як порівняння при змалюванні краси Суламіфи — коханої царя Соломона: "Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами!" (2: 2). У переносному значенні - це символ юності, краси, чистоти:

 

Бо була собі на лихо

Найкраща між ними,

Між дівчатами, мов крин той

Сельний при долині —

Між цвітами.

(Т. Шевченко)

 

Кедр ліванський — могутнє, величне дерево, що досягає 25—40 метрів висоти. Порівняння з кедром ліван­ським є в "Пісні Пісень". Суламіф так говорить про свого коханого: "Його вигляд, немов той Ліван, він юнак — як ті кедри!" (5: 15). "Ліванський кедр" — уособлення чолові­чої краси і сили:

Мов кедр серед поля

Ліванського, — у кайданах

Став Гус перед ними!

І окинув нечестивих

Орліми очима.

(Т. Шевченко)

 

Описові звороти, утворені від крилатого вислову "кедр ліванський", звичайно є засобом опису привабливої зов­нішності — безвідносно до інших якостей людини:

 

І хоч зріс я мов кедр, що вінчає Ліван,

Та душа в мні похила, повзка, мов бур'ян.

(І. Франко)

 

— А перси! Як гора Карміл! Правда! А голова! Як кедр ліванський, а шия, мов стовп сілоамський! — хвалив Копронідос і все присовувася до Таїсія (І. Н е ч у й - Л е в и ц ь к и й).

Суламіф (Суламіта) — уособлення дівочої краси, принадності, образ коханої, уславленої обранцем:

 

Ми [цигани] плем'я. Ми горох. Ми котимось по світу. Там пригорща. Там жменя. А кореня — ніде. Що з того, що той цар прославив Суламіту? А де тепер той цар і Суламіта де?

(Л. Костенко)

"Сильна, як смерть " — так каже про свою любов юна Суламіта, звертаючись до Соломона: "Поклади ти мене, як печатку, на серце твоє, як печать на рамено, бо сильне кохання, як смерть" (8: 6).

 

Оце вже справді "сильна як смерть". Це вже та любов, яка кидає на шалі терезів не багатство, а все життя (М.Рильський).

 

 

Книги великих пророків