Проблема обмеженості ресурсів та необхідність вибору. Крива виробничих можливостей. Економічні блага. Альтернативна вартість економічного блага. Координація вибору: стихійний порядок та ієрархія. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблема обмеженості ресурсів та необхідність вибору. Крива виробничих можливостей. Економічні блага. Альтернативна вартість економічного блага. Координація вибору: стихійний порядок та ієрархія.



Проблема обмеженості ресурсів та необхідність вибору. Крива виробничих можливостей. Економічні блага. Альтернативна вартість економічного блага. Координація вибору: стихійний порядок та ієрархія.

Результати суспільного виробництва – це сукупність вироблених економічних благ, які є засобом задоволення потреб, що існують в обмеженій кількості порівняно з потребами, для задоволення яких вони призначені. Економічні блага складаються із товарів і послуг і поділяються на товари кінцевого споживання (прямі або споживчі блага) та проміжного виробничого споживання (непрямі), на приватні та суспільні блага, повноцінні та неповноцінні, конкурентні та неконкурентні блага, на товари одноразового, багаторазового та довготривалого споживання, на блага життєвого значення, щоденного споживання та предмети розкошу, тощо.

Для створення товарів і послуг потрібні ресурси. Ресурси – це все те, за допомогою чого створюються товари і послуги; це елементи процесу виробництва. Виділяють такі види ресурсів:

· земля (як сукупність усіх природних ресурсів, як місце розташування будь-якого підприємства та як об’єкт оренди).

· праця (сукупність працездатного населення зайнятого в процесі виробництва).

· капітал (сукупність фінансових та матеріально-технічних ресурсів).

· підприємницькі здібності (здібності особливої групи людей, що полягають у ефективному використанні ресурсів для створення товарів і послуг; ці здібності пов’язані з ризиком, новаторством).

· інформація (впорядкована система знань, методів та способів організації економічної діяльності).

Ресурси стають факторами виробництва у процесі виробництва. Основними відмінностями між ресурсами та факторами виробництва є: ресурси можуть бути платними і безплатними, а фактори виробництва завжди платні; ресурси можуть мати і не мати власника, а фактори виробництва завжди мають власника; ресурси є джерельною базою для факторів виробництва; не всі ресурси стають факторами виробництва.

Для розуміння мотивів поведінки і прийняття рішень щодо вибору економічних суб’єктів та побудови відповідних моделей певне значення має врахування наступних властивостей ресурсів і економічних благ:

· рідкісність або обмеженість благ порівняно із потребами в них, передовсім – це обмеженість наявних ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства;

· взаємозаміщуваність (субститутність), яка полягає у тому, що до певної міри одні види ресурсів або благ можуть бути заміщені у споживанні іншими;

· взаємодоповнюваність (комплементарність), що передбачає сумісне використання певних благ або ресурсів та необхідність Ії певного сполучення (комбінування) для досягнення максимального ефекту від споживання;

· транзитивність, тобто надання переваги одному ресурсові або благу у порівнянні з іншими.

Головною спільною рисою у факторів виробництва і ресурсів є їх обмеженість або рідкість.

У зв’язку з обмеженістю ресурсів і факторів виробництва виникає проблема економічного вибору. Економічний вибір – це вибір найкращого з альтернативних варіантів використання ресурсів для досягнення найкращого економічного результату (максимізація корисності для домогосподарств, максимізація прибутку для підприємств і максимізація суспільного добробуту для держави). Вибір завжди здійснюється серед обмежених ресурсів, які можуть альтернативно використовуватися для виробництва різних товарів і послуг і розподілятися потім для споживання тепер і в майбутньому.

З проблемою економічного вибору пов’язана проблема альтернативної вартості (витрат). Альтернативні витрати визначають цінність найкращого варіанта, від якого відмовляються в процесі здійснення економічного вибору. Їх характеризує цінність втрачених можливостей – витрати на виробництво будь-якого блага, виражені через інше благо, яким пожертвували.

Графічним відображенням проблеми економічному виборі є крива виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей – це крива, що показує альтернативні варіанти використання ресурсів для створення двох груп товарів (засобів виробництва та предметів споживання) (рис. 1.2.).

Для побудови кривої виробничих можливостей потрібні певні припущення: 1).В економіці задіяні всі економічні ресурси тобто досягнута повна зайнятість ресурсів. 2).Всі економічні ресурси задіяні в найкращих комбінаціях тобто досягнутий повний обсяг виробництва. 3).Всі товари, що виробляються в економіці можна поділити на дві великі групи – засоби виробництва (Y) та предмети споживання (X).

Рис. 1.2. Крива виробничих можливостей

 

Кожна точка кривої виробничих можливостей показує ефективний варіант використання ресурсів. Точки, що знаходяться всередині кривої виробничих можливостей показують неефективні варіанти використання ресурсів через їх неповну задіяність. Точки, що лежать поза кривою – неможливі варіанти використання ресурсів через їх нестачу.

Крива виробничих можливостей – це абстрактна модель яка відображає проблему економічного вибору з якою стикаються всі економічні суб’єкти.


Ринок ресурсів

               
   
 
   
   
 
 
 


 

 

кредити, гарантії,

суспільні блага інвестиції тощо

Домогосподарства Держава Підприємства

податки податки


 

 

Ринок товарів

І послуг

 

Рис. 1.1. Кругооборот ресурсів, товарів, доходів і витрат

Отже, мікроекономіка вивчає діяльність економічних суб’єктів та механізм прийняття ними рішень з приводу об’єктів в умовах ринку, тобто в умовах обмеженості ресурсів та безмежності потреб людей.


Методологія мікроекономіки. Загальноекономічні та специфічні методи мікроекономіки. Метод порівняльного аналізу; граничний аналіз; позитивний та нормативний аналіз. Мікроекономічний інструментарій: графіки, лінійні та нелінійні залежності, математичне моделювання.

методологія мікроекономіки являє собою сукупність способів, прийомів пізнання економічних відносин і процесів на рівні окремих економічних одиниць.

Всі методи, що використовує мікроекономіка для дослідження мікроекономічних процесів та явищ можна поділити на дві групи: загальнонаукові методи та специфічні методи.

До загальнонаукових методів належать: абстракція,індукція –дедукція,синтез –аналіз,спостереження,експеримент,метод висування і перевірки гіпотези тощо.

Основними специфічними методами пізнання мікроекономіки є: пріоритет потреб економічних суб'єктів; граничний аналіз; рівноважний підхід; моделювання; порівняльний аналіз; позитивний і нормативний аналіз; графічний аналіз тощо.

Граничний аналіз передбачає дослідження економічних явищ не лише в закінченому, а й у постійно змінюваному вигляді; дослідження не лише сукупних або середніх економічних величин, але й їхніх змін (приростів) і співвідношення між ними. Економічні суб'єкти в процесі прийняття раціональних рішень зіставляють граничні витрати та граничну вигоду. Іншими словами, метод граничного аналізу, який показує як кожна додаткова дія економічного суб’єкта впливає на його мету.

Рівноважний підхід являє собою виявлення і дослідження такого стану економічних процесів і явищ, за якого вони відносно стабільні, перебувають у рівновазі, тобто коли нема внутрішніх тенденцій до зміни.

Моделювання – це спрощене відображення економічної дійсності за допомогою мовних конструкцій, математичних рівнянь, графічного зображення, що фіксують і описують взаємозв'язки різноманітних змінних. В мікроекономіці використовують оптимізаційні та рівноважні моделі. В оптимізаційних моделях основними робочими поняттями є гранична корисність, граничний продукт, граничний доход, граничні витрати, тощо. Другий тип моделей (моделі ринкової рівноваги) використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними агентами. Звичайно припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги – частковий випадок більш широкого і загального класу моделей економічної взаємодії ринкових агентів.

В цілому, мікроекономічний аналіз базується на загальному методологічному припущенні, що всі економічні суб’єкти в умовах ринкової економіки поводяться раціонально і прагнуть максимізувати реалізацію своїх економічних інтересів (потреб). Раціональна поведінка – це намагання усіх суб’єктів мікроекономіки досягти максимальних економічних результатів за даних ринкових умов і наявних обмежень. У мікроекономічному аналізі припускається, що індивіди прагнуть максимізувати корисність, фірми – прибуток, держава – суспільний добробут.

Порівняльний аналіз також використовується в мікроекономіці – проводиться паралель між теорією сподивача і виробника, між типами ринкових структур у вигляді констатації спільних і відмінних рис.

Узагальнюючи розглянуті проблеми, можна відзначити, що мікроекономіка виконує загальнотеоретичну і практичну функції. Теоретичну (пізнавальну) функцію реалізує позитивний аналіз, який дає відповідь на запитання "що є", тобто вивчає реальний стан речей в економіці, з'ясовує об'єктивні зв'язки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних суб'єктів. Практичну функцію виконує нормативний аналіз. Він відповідає на запитання "що повинно бути", тобто представляє оцінкові судження про стан об'єкта чи суб'єкта згідно з певними економічними критеріями. Він включає рекомендації для менеджерів відносно прогнозування результатів економічної діяльності фірм,.стану ринків ресурсів, наслідків втручання уряду в ринкові процеси, довгострокової перспективи одержання прибутку при виборі того чи іншого рішення. Оцінкові судження і рекомендації залежать від позиції вченого, його поглядів, прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.

У мікроекономіці часто будують графічні моделі, які відображають залежності між різними змінними. Одним із важливих способів визначення зв'язку між змінними є нахил лінії:

Отже, нахил показує, наскільки зміниться залежна змінна у відповідь на зміну незалежної змінної на одну одиницю. Якщо між двома змінними існує пряма залежність, то нахил лінії, яка відображає цю залежність, додатний. І навпаки, від'ємне значення нахилу вказує на обернену, або зворотну, залежність між змінними. Нахил прямої лінії однаковий у кожній її точці. Нахил висхідної лінії є додатним, а спадної — від'ємним. Часто взаємозв'язки між різними змінними описуються нелінійними залежностями (кривими). Нахил кривої лінії змінюється, коли ми переміщуємося по ній від однієї точки до іншої. Для вимірювання нахилу кривої у певній її точці спочатку проводимо дотичну до кривої у точці, в якій хочемо виміряти нахил. Нахил кривої у певній точці вимірюють за нахилом дотичної.


Бюджетне обмеження споживача. Модель можливого. Поняття нахилу бюджетної лінії. Вплив зміни доходу споживача, системи оподаткування, субсидій, квот тощо на положення бюджетної лінії. Зміна цін та її вплив на бюджет споживача.

Уподобання споживачем того чи іншого товару ще не означає, що останній буде куплений. Доступний споживачеві простір вибору завжди обмежений доходом та пануючими на ринку цінами. Тобто, можливий вибір споживача визначається бюджетним обмеженням. Бюджетне обмеження зумовлює всі можливі комбінації товарів, які споживач має можливість купити на свій фіксований доход за даного рівня цін цих товарів. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження отримала назву "модель можливого". Вона визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості.

Алгебраїчно бюджетне обмеження може бути записано таким рівнянням:

Бюджетна лінія або крива споживчого бюджету – лінія, кожна точка якої позначає різні комбінації (набори) двох товарів, купівля яких вимагає однакових витрат і які споживач може купити на ті гроші, що є у його розпорядженні (фіксований бюджет) за даного рівня цін цих товарів. Рівняння бюджетної лінії можна вивести із бюджетного обмеження за умови, що весь бюджет витрачається на купівлю двох товарів:

Всі точки, розташовані на бюджетній лінії або під нею, - всередині трикутника ОАД,— досяжні для споживача, всі точки над бюджетною лінією - недосяжні. Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій товарів X і Υ, видатки на які не перевищують в сумі доходу споживача. Оскільки рівняння бюджетного обмеження представляє собою рівняння прямої, то графік можна побудувати за двома екстремальними точками: варіанту А та варіанту Д (рис 5.1.)

Нахил бюджетної лінії визначається співвідношенням цін тих двох товарів, на які витрачається бюджет ():

відношення вказує на точку перетину бюджетною лінією осі a; відношення – визначає точку, в якій бюджетною лінія перетинає вісь b.

Зміни у доходах і цінах призводять до зміщення бюджетної лінії.

Зміна доходу зміщує бюджетну лінію праворуч, коли доход зростає і ліворуч, коли доход зменшується, але при цьому кут нахилу бюджетної лінії не змінюється (рис. 2).

Рис.2. Зміщення бюджетної лінії при збільшенні доходу

Зміна ціни товару А повертає бюджетну лінію до нової точки перетину з віссю У, не змінюючи її точки перетину з віссю Х. Зміна ціни товару В повертає бюджетну лінію навколо її точки перетину з віссю У до нової точки перетину з віссю Х, не змінюючи її точки перетину з віссю У.

У разі зміни ціни одного товару обов’язково змінюється кут нахили бюджетної лінії (рис.3).

Рис.3 Зміщення бюджетної лінії внаслідок зменшення ціни на товар А

Як видно на рисунку 2 зменшення ціни на товар А робить можливим придбання більшої кількості цього товару за незмінного бюджету споживача, що веде до переміщенням точки перетину кривої байдужості з віссю Х.

Отже, як зміна номінального доходу споживача, так і зміна цін товарів, що купуються споживачем, ведуть до змін у бюджетному обмеженні споживача і безпосередньо впливають на його купівельну спроможність.

Зміни в ситемі оподаткування також впливають на положення бюджетної ліні. Відомо, що введення податків або їх збільшення зменшують обсяги купівлі товару. Так, якщо пропорційно зростають податки на два товари – лінія бюджетного обмеження зсувається ліворуч донизу, тоді як зменшення податків має протилежну дію. Якщо ж податки змінюються на один товар, обо ж непропорційно на одибва товари – бюджетна лінія змінює кут нахули (як при зміні цін на товари). Субсидії – податки навпаки і тому діють протилежно податкам. Квоти – обмеження у випуску товарів зменшують можливості споживача і лінія бюджетного обмеження зсувається ліворуч донизу або ж змінює кут нахулу при встановленні квот тільки на один товар.


Взаємодія попиту та пропозиції. Поняття рівноваги, надлишку, дефіциту. Ринкова ціна та ціна рівноваги, обсяг рівноваги. Механізм встановлення ринкової рівноваги (павутиноподібна модель). Вплив зміни попиту та пропозиції на рівновагу, взаємодія змін попиту та пропозиції. Поняття надлишку споживача та надлишку виробника.

Взаємодія попиту та пропозиції призводить до встановлення в ідеальному випадку ринкової рівноваги. Ринкова рівновага – це така ситуація на ринку, за якої платоспроможне бажання споживачів щодо купівлі товару співпадає з платоспроможним бажанням виробників щодо їх продажу на ринку.Математично ринкова рівновага може бути записана як рівність величин попиту і пропозиції: Qd = Qs

Графічно ринкова рівновага є точкою перетину кривих попиту і пропозиції (рис. 1).

Рис. 1. Ринкова рівновага:

Е – точка ринкової рівноваги; Р* – рівноважна ціна; Q* – рівноважний обсяг продажу.

 

Наслідками встановлення ринкової рівноваги є рівноважна ціна (Р*) та рівноважні кількість продукції (Q*). Рівноважна ціна – це ціна, яка влаштовує як споживачів так і виробників на даному ринку, тобто це компроміс їх інтересів. Рівноважний обсяг продажу – це той обсяг продукції який купується і продається на ринку.

За будь-якої ціни, відмінної від рівноважної, на ринку, як видно на рис. 1, виникне або дефіцит товару або його надлишок. Дефіцит товару – це стан ринку, при якому обсяг попиту на певний товар перевищує обсяг його пропозиції внаслідок встановлення ринкової ціни на рівні, нижчому за ціну ринкової рівноваги (на рис. 4.1. дефіцит утворився при ціні Р 2, що є нижчою за рівноважну ціну Р 0). Обсяг дефіциту визначається як різниця між обсягами пропозиції і попиту і має від’ємне значення: Q деф = QSQD. Надлишок товару – це стан ринку, при якому кількість благ, що пропонуються на ринку, перевищує кількість тих, що їх запитують покупці, який виникає внаслідок фіксації ринкової ціни на рівні, що перевищує ціну ринкової рівноваги (на рис. 4.1. надлишок виникає в результаті встановлення ціни Р 1, що є вищою за рівноважну ціну Р 0). Обсяг ринкового надлишку так само визначається різницею між обсягами пропозиції і попиту, але має додатне значення: Q надл = QSQD.

Павутиноподібна модель є динамічною моделлю механізму встановлення ринкової рівноваги (рис. 2).

Рис. 2 Павутиноподібна модель

 

Припустимо, що у початковому періоді виробники вирішили виробляти ринковий обсяг продукції Q1. На ринку, згідно з кривою попиту, встановиться цінаР1. У наступному періоді виробники, орієнтуючись на ціну попереднього періоду, піднімуться по своїй кривій пропонування і вироблять обсяг Q2, щоспричинить зниження ціни до рівня Р2 У третьому періоді, згідно з ціновимиочікуваннями виробників, обсяг випуску знизиться до рівня Q3 і т.д.

Модель одержала свою назву завдяки графічному зображенню процесівпристосування, що нагадує павутиння. Ціна і обсяги на ринку коливаютьсявід періоду до періоду і зрештою досягають рівноважного значення (точка Е). Ця модель справедлива для випадку стрімкої кривої пропонування і пологої кривої попиту. В протилежному випадку коливання цін набуватимутьвсе більшої амплітуди, що зрештою призведе до руйнації ринку. У випадкуоднакових нахилів кривих попиту і пропонування матимуть місце коливанняцін і обсягів навколо точки рівноваги, проте встановлення рівноваги буденеможливим. Якби виробники визначали насамперед не обсяги, а ціну реалізації, павутиння плелося б не за годинниковою стрілкою, як це показано на рис. 2, а проти неї.

Ринкове ціноутворення є автоматичним регулятором ринкових відносин. Вихід ринку зі стану рівноваги (див. рис. 3, а) відбувається під впливом нецінових чинників, що зумовлюють зміну попиту чи пропозиції або їхню одночасну (односпрямовану чи різноспрямовану) зміну. Внаслідок динаміки попиту і пропозиції змінюються як рівноважні ціни Р*, так і рівноважні кількості певних товарів q* (обсяги їх купівлі-продажу), а саме:

а) зменшення попиту під впливом нецінових чинників за незмінної ринкової пропозиції неодмінно веде до падіння рівноважної ціни і обсягу продажу (див. рис. 3, б);

б) збільшення попиту під впливом нецінових чинників за незмінної ринкової пропозиції неодмінно підвищує рівноважну ціну і обсяг продажу (див. рис. 3, в);

в) зменшення пропозиції під впливом нецінових чинників за сталого попиту веде до підвищення рівноважної ціни і скорочення обсягу купівлі-продажу (див. рис. 3, г);

г) збільшення пропозиції під впливом нецінових чинників за сталого попиту веде до падіння рівноважної ціни і збільшення обсягу купівлі-продажу (див. рис. 3, д);

д) одночасне зростання і попиту і пропозиції веде до збільшення обсягу купівлі-продажу; при цьому динаміка ринкової ціни залежить від співвідношення темпів зростання попиту і пропозиції. За швидшого зростання попиту – рівноважна ціна збільшується; за швидшого зростання пропозиції – зменшується; за однакових темпів зростання попиту і пропозиції – ринкова ціна не змінюється. Нижче подано саме останній варіант одночасного зростання попиту і пропозиції (див. рис. 3, е);

е) одночасне зменшення попиту і пропозиції призводить до скорочення обсягу купівлі-продажу; при цьому динаміка рівноважної ціни як і у попередньому випадку залежить від співвідношення темпів падіння попиту і пропозиції (див. рис.3, ж);

ж) збільшення пропозиції в умовах скорочення попиту веде до падіння рівноважної ціни; при цьому динаміка обсягу продажу залежить від співвідношення темпів зміни попиту і пропозиції. Якщо пропозиція зростає швидше, ніж зменшується попит, обсяг продажу зростає; якщо попит зменшується швидше, ніж зростає пропозиція, обсяг продажу зменшується; при однакових темпах змін попиту і пропозиції рівноважний обсяг продажу не змінюється. Саме останній варіант наведено на графіку (див. рис. 3, з);

з) зменшення пропозиції в умовах зростання попиту веде до зростання рівноважної ціни; при цьому динаміка обсягу продажу, як і у попередньому варіанті залежить від співвідношення темпів зміни попиту і пропозиції (див. рис. 3, і).

 

Рис. 3. Динаміка рівноважної ціни і обсягу продажу під впливом зміни попиту і пропозиції

 

Рівноважна ціна є вигідною, як для споживачів так і для виробників (рис. 4). Так, рівноважна ціна є вигідною для споживачів, оскільки вона є меншою ніж максимальна ціна, за яку згодні купувати цей товар споживачі:

Р*< Рd мах (т. А)

Рівноважна ціна є вигідною і для виробників, тому що вона є більшою ніж мінімальна ціна, за якою згодні продати цей товар виробники:

Р*> Рs мin (т. В)

Рис. 4. Утворення надлишків у споживача і виробника:

 

Площа трикутника АЕРе – означає надлишок або вигоду споживачів від встановлення ринкової рівноваги, площа трикутника РеЕВ – означає надлишок або вигоду виробників.


Еластичність попиту за чинниками впливу: еластичність попиту за власною ціною блага, еластичність попиту за ціною взаємодоповнюючого блага та за ціною взаємозамінного блага (перехресна еластичність), еластичність попиту за доходом. Зв’язок між еластичністю попиту за власною ціною блага та доходом виробника.

Еластичність попиту – це здатність попиту змінюватись внаслідок зміни ціни або нецінованих факторів.

Розрізняють три види еластичності попиту:

а) Цінова еластичність попиту показує зміну величини попиту внаслідок зміни ціни товару. Коефіцієнт еластичності попиту показує відсоткову зміну обсягу попиту внаслідок зміни ціни на 1%. Коефіцієнт цінової еластичності попиту (Edp) обчислюється за формулами:

де EDPx – цінова еластичність попиту на товар Х; Δ QDx і Δ Px –зміни відповідно обсягу попиту і ціни товару Х; Qx0 і Px0 – попередній обсяг попиту і попередня ціна товару Х.

Коефіцієнт цінової еластичності попиту, обрахований за такою формулою називається точковою бо вимірює еластичність в точці на кривій попиту.

Однак часто потрібно знати еластичність на деякій ділянці кривої попиту, відповідній переходу від однієї точки до іншої. У такому разі, як правило, функція попиту аналітично не задана, а є лише кілька спостережень ціни й обсягу попиту. Для аналізу еластичності на певній ділянці кривої попиту визначається так звана дугова еластичність попиту, яка обчислюється у такий спосіб:

де EDPx дугова цінова еластичність попиту на товар Х; ΔQDx зміна обсягу попиту; QDx0 та QDx1 – попередній і поточний обсяги попиту; ΔPx – зміна ціни товару X; Px0 і Px1 відповідно попередня і поточна ціни; та `Q – середні значення ціни і обсягу попиту відповідно.

Якщо функція попиту задана лінійним рівнянням виду: QDX = a – b PX, то коефіцієнт еластичності попиту (Edp x) можна визначити за формулою: .

Цінова еластичність попиту завжди має знак мінус, який показує обернено пропорційну залежність між величиною попиту та ціною, і тому для аналізу цінової еластичності використовують модульні значення.

Абсолютне значення коефіцієнта еластичності попиту може змінюватися від 0 до . В залежності від модульних значеннях коефіцієнта еластичності розрізняють наступні види попиту:

- еластичний попит, тобто величина попиту змінюється швидше за зміну ціни, це характерно для значення коефіцієнта цінової еластичності більше 1.

- нееластичний попит –це коли попит змінюється повільніше за зміну ціни, тоді коефіцієнт цінової еластичності менше 1.

- одиничноеластичний попит – коли відсоткова зміна обсягу попиту і ціни однакова.

- абсолютноеластичний попит – це попит, який нескінченно змінюється внаслідок нескінченно малої зміни ціни.

- абсолютнонееластичний попит, будь яка зміна ціни не викликає зміну обсягу попиту.

На звичайній від’ємній кривій попиту завжди є відрізки еластичного попиту (верхня ліва частина кривої попиту), нееластичного попиту (права нижня частина кривої) і точка одиничної еластичності на межі між ними (рис. 2.4.).

 
 


а) б) в

Рис. 2.4. Відмінності кривих попиту залежно від його цінової

еластичності: а)– попит, зображений кривою D 1 еластичніший за попит, зображений кривою D 2; б) – відрізки еластичного (ЕD > 1) і нееластичного (ED < 1) попиту та точка одиничної еластичності (ED = 1) на від’ємній кривійпопиту); в)– D 1 – крива абсолютно еластичного попиту; D 2 – крива абсолютно нееластичного попиту.

 

Між коефіцієнтом цінової еластичності попиту та виручкою від реалізації виробника (TR) існує стійка залежність, яку можна проілюструвати у вигляді таблиці:

 

 

Значення коефіцієнту цінової еластичності попиту   Вплив зміни ціни на виручку від реалізації виробника  
Якщо ціна збільшується Якщо ціна зменшується
|Edp|>1 Виручка зменшується Виручка зростає
|Edp|=1 Виручка є максимальною та залишається незмінною
|Edp|<1 Виручка зростає Виручка зменшується

 

Емпіричні дослідження виявили ряд факторів, що впливають на цінову еластичність попиту. Найважливішим фактором є наявність товарів-замінників. Чим більше близьких і досконалих замінників має товар, тимеластичніший попит на нього. Попит нееластичний для групи товарів як сукупності, але стає еластичним для конкретного виду товару. Товари вузькогопризначення мають багато замінників, тому попит на них більш еластичний.Наприклад, попит на хліб взагалі -нееластичний, але попит на чорний хліб"Дарницький" - еластичний. Попит на транспортні послуги взагалі - нееластичний, а попит на таксі - еластичний.. Прикладом товару, що не має досконалих замінників, може бути бензин, попит на нього нееластичний.Товари-комплементи також можуть чинити вплив на еластичність попитусполученого товару. Наприклад, мастило і запчастини до автомобіля є меншзначними комплементами бензину - більш важливого для автомобіліста товару з нееластичним попитом, тому попит на них також буде нееластичним.

Еластичність залежить також від того, яку питому вагу у видатках споживача займає той чи інший товар. Чим більшу частку займаєтовар у видатках споживача, тим більш еластичним є попит на нього, і навпаки. Так, якщо ціна на голки чи шпильки зросте навіть у декілька разів, попитна них суттєво не зміниться, оскільки на цю покупку витрачається незначначастка доходу споживача. Але підвищення цін на холодильники чи телевізори змусить багатьох споживачів відмовитись від покупки.

На еластичність впливає також фактор часу. За короткий проміжокчасу споживачі не встигають пристосуватися до змін ціни, змінити свої уподобання, тому попит буде менш еластичним, ніж у довгостроковому періоді.

Цінова еластичність попиту залежить також від важливості товару в житті людини. Нееластичним є попит на товари першої необхідності, змінаціни мало вплине на обсяги покупок цих товарів. Попит на предмети розкошіє еластичним за ціною.

б). Перехресна еластичність попиту показує відсоткову зміну обсягу попиту на один товар внаслідок зміни ціни на інший товар на 1%. Коефіцієнт перехресної еластичності попиту на товар x відносно ціни на товар y(Edp x/y) обчислюється за формулами:

;

де EDx/y – перехресна еластичність попиту; Δ QDx зміна обсягу попиту на товар Х; QDx0 – попередній обсяг попиту на товар Х; Δ Py – зміна ціни товару Y; Py0 – попередня ціна товару Y.

Якщо Edxy>0, тобто має додатне значення, це означає, що товари х та у є товарами субститутами, якщо Edxy<0, тобто має від’ємне значення, товари х та у є товарами комплементарними, а якщо Edxy=0, товари х та у – незалежні товари.

в). Еластичність попиту за доходом показує відсоткову зміну величини попиту внаслідок зміни доходу на 1 %. Коефіцієнт еластичності попиту за доходом (Edi) обчислюється за формулою:

де EDI – еластичність попиту за доходом; Δ QD зміна обсягу попиту; QD0 – попередній обсяг попиту; Δ I – зміна доходу споживача; І0 – попередній дохід; Р 0 – попередня ціна товару.

Якщо Edi>0, товар є повноцінним, тобто нормальної або високої якості, якщо Edi<0, товар є неповноцінним, тобто низької якості. У випадку якщо 1>Edi>0, товар є товаром першої необхідності, а якщо Edi >3, товар вважається товаром розкоші.


Фірма як суб’єкт ринку та виробнича ринкова система. Фактори виробництва та їх класифікація. Мотивація поведінки фірми. Економічні періоди функціонування фірми та множина можливих комбінацій ресурсів. Миттєвий, короткотерміновий та довготерміновий періоди функціонування фірми.

Первинною економічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної продукції, вважається підприємство. Фірма - це організація, яка володіє майном і управляє господарською діяльністю підприємства або декількох підприємств. Майно підприємства є повною або неповною власністю фірми. Вона розпоряджається ним і використовує його для своєї господарської діяльності, яка охоплює управління процесом виробництва, реалізацію продукції, одержання і використання прибутків, відшкодовування своїх витрат.

Існують фірми з вертикальною і горизонтальною структурами, а також фірми-конгломерати. Фірма з вертикальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою, специфічну, відмінну від інших, стадію виробництва. Фірма з горизонтальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, які знаходяться на одній стадії виробництва, виконують подібні функції на ринку товарів та послуг. Фірма-конгломерат виробляє широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплює підприємства, які оперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках. Таким чином, поняття підприємства і фірми можуть співпадати стосовно одного підприємства і не співпадати стосовно декількох підприємств.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 584; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.11.178 (0.121 с.)