Зміна технології, зміна масштабу у довготерміновому періоді. Постійний, спадний та зростаючий ефект від збільшення масштабу виробництва.

Як відомо, існує критична межа у нарощенні одного із факторів виробництва, по досягненню якої, продуктивність змінного ресурсу буде мати спадний характер. Ця залежність називається законом спадної продуктивності факторів виробництва (закон спадної віддачі ресурсів). Однак, цей закон діє за певних умов: у короткостроковому періоді;при незмінності технологій;при однорідності кожної одиниці змінного фактору виробництва; в умовах незмінності хоча б одного з ресурсів. Якщо ж обсяги нарощення ресурсів є змінними наступає довгостроковий період, наслідком існування якого є зміна технологій.

Для усвідомлення особливостей процесу виробництва фірми у довгостроковому періоді, необхідно проаналізувати залежність приросту обсягу випуску продукції від збільшення використання всіх виробничих факторів.Віддача за обсягом – це концепція, яка в тривалому періоді ілюструє зміни в обсязі виробництва при змінності обсягів залучення всіх ресурсів.

Незмінний (постійний) ефект масштабу виробництва пояснюється однорідністю змінних факторів і має місце, коли обсяг випуску продукту збільшується пропорційно росту витрат ресурсів. У цьому разі середня і гранична продуктивність факторів виробництва залишається незмінною, а сукупний галузевий випуск продукту буде однаковим незалежно від того, працюватиме одне велике підприємство чи замість нього буде створено кілька дрібних.Графічно незмінний ефекту масштабу зображається картою ізоквант, на якій відстань між ізоквантами не змінюється (рис.1(а).

Додатній (зростаючий) ефект масштабу виробництва має місце, коли обсяг випуску продукції фірмою збільшується у пропорції, яка перевищує пропорцію зростання витрат ресурсів. Це характерно для тих виробництв, де можлива широка автоматизація виробничих процесів, застосування поточних і конвеєрних ліній, оптимізація розподілу праці, комплексна переробка базової сировини тощо. Графічно додатній ефект масштабу зображується на карті ізоквант наближенням кожної наступної ізокванти до попередньої (на рис. 1.(б)). У разі дії додатного ефекту масштабу вигідніше виробляти продукцію на одній великій фірмі, ніж на кількох малих, оскільки зростання масштабу виробництва здебільшого не потребує пропорційного збільшення залучення всіх ресурсів. Проте з часом додатній ефект масштабу вичерпується і перетворюється на незмінний, а згодом – на від’ємний.

Від'ємний (спадний) ефект масштабу виробництва виявляється, коли зростання обсягу випуску продукції відбувається у меншій пропорції, ніж збільшення витрат виробничих ресурсів. При від’ємному ефекті масштабу виробництва не вигідно збільшувати розміри підприємства. Причиною низької ефективності у цьому разі, як правило, є додаткові витрати, пов’язані з управлінням подібним підприємством, забезпеченням дотримання норм трудової і технологічної дисципліни, координації взаємодії підрозділів підприємства тощо. Графічно від’ємний ефект масштабу зображається картою ізоквант, на якій відстань між наступною і попередньою ізоквантами збільшується (на рис. 1. (в)).

Рис. 1. Ефекти масштабу: незмінний, додатній та від’ємний.

Для аналізу взаємозв’язку між обсягами витрат ресурсів на окремому підприємстві протягом певного часу та випуском цим підприємством продукції за той же проміжок часу розробляють і використовують виробничі функції.

З'єднавши точки дотику (А, В, С,) плавною лінією, ми одержимо траєкторію розвитку або лінію експансії фірми. Траєкторія розвитку ілюструє комбінації праці і капіталу, які вибирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівніввиробництва у довгостроковому періоді. Вона проходить через всі точки рівноваги фірми, відображаючи зміни її фінансових можливостей за незмінних цін факторів виробництва.

За допомогою кривої розвитку фірми можна визначити функцію сукупних витрат для довгострокового періоду. Для цього потрібно обчислити величину сукупних витрат для комбінацій ресурсів, що відповідають точкам А, В, С на траєкторії розвитку і скласти таблицю функціональної залежності між витратами і обсягами випуску в довгостроковому періоді. Одержимо функцію LC = f{Q) в табличній формі.

Можливість зміни всіх ресурсів у довгостроковому періоді надає фірмі додаткової гнучкості порівняно з короткостроковим періодом, дозволяє виробляти продукцію за нижчого рівня сукупних витрат, ніж тоді, коли обсяг капіталу фіксований. Переваги довгострокового періоду щодо мінімізації витрат ілюструє рис. 9.12.

Припустимо, що капітал у короткостроковому періоді фіксовано на рівні К1. Для обсягу виробництва Q1 фірма мінімізує витрати, обираючи кількість праці L1 на ізокості LC1. Коли фірма приймає рішення збільшити виробництво до Q2, то за фіксованої величини капіталу їй доведеться збільшити обсяг праці до L3 і виробляти у точці Ρ на ізокості LC3. У довгостроковому періоді, коли всі фактори змінні, сукупні витрати виробництва обсягу Q2 можна мінімізувати на ізокості LC2 з комбінацією вхідних ресурсів K2L2 • Ізокоста LC2 відображає нижчий рівень сукупних витрат, ніж LC3.

Отже, у довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні, фірма має можливість працювати з меншими сукупними витратами, ніж у короткостроковому періоді.

 

Поняття і види витрат. Економічний та бухгалтерський підходи до визначення витрат. Альтернативні витрати. Явні та неявні; внутрішні та зовнішні витрати. «Нормальний прибуток» як елемент витрат. Економічний та бухгалтерський прибуток.

Витрати виробництва – грошові затрати підприємства на купівлю ресурсів необхідних для організації виробництва та збуту продукції (заробітна плата працівників, витрати на сировину та матеріали, оренда, амортизація основного капіталу тощо).

В залежност від приналежності до грошових чи не грошових витрат:

1. Явні (бухгалтерські або зовнішні) – це витрати, які пов’язані з купівлею ресурсів, що належать третім особам; це грошові витрати підприємства/

Структура явних витрат:

• заробітна плата найманих працівників за послуги ресурсу "праця";

• орендна плата за землю та приміщення власникам цих ресурсів;

• процентні платежі за кредит власникам чи володільцям грошового капіталу, а також за використання на лізинговій основі машин, устаткування, інструментів власникам (чи володарями) цих ресурсів;

• оплата сировини, матеріалів, палива, енергії власникам цих ресурсів;

• страхові внески, податки і т. ін.;

• амортизація придбаного підприємством основного капіталу.

2. Неявні (альтернативні або внутрішні). – це витрати, які пов’язані з альтернативним використанням ресурсів, що є власністю підприємства та з можливістю отримання доходу від їх використання (орендна плата за приміщення, що є власністю підприємства). До цих витрат відносять нормальний прибуток як винагороду підприємця, достатню для утримання його підприємницьких здібностей у даній сфері підприємницької діяльності.

Структура неявних витрат для власника — керівника підприємства:

• прибуток, який власник капіталу підприємства міг би отримати, якби він цей капітал віддав в оренду, використав для якогось іншого виду діяльності або ж продав на ринку потриманого капіталу, а виручену суму поклав у банк під річний процент;

• орендна плата за землю для фермера чи селянина, які є власниками землі;

заробітна плата, яку можна було б отримати за аналогіч­ну діяльність, працюючи за наймом, для підприємця та суб'єк­та, що займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Економічні витрати є сумою явних та неявних витрат виробництва.

З категорією витрат виробництва пов’язана категорія прибутку. Прибуток являє собою різницю міжсукупним доходом фірми (TR) та витратами виробництва (TC).

PR = TR – TC.

Розрізняють бухгалтерський прибуток (PR бух.) та економічний прибуток (PR екон.), які обчислюються як різниці сукупного доходу та відповідно зовнішніх (явних, бухгалтерських) витрат або економічних витрат (сума зовнішніх та внутрішніх витрат (неявних, альтернативних) витрат виробництва:

PR бух. = TR – TC зовн.

PR екон. = TR – (TC зовн. + TC внутр. )

PR екон = TR – TC екон.

Сукупний доход фірми – це грошова сума, яку отримує підприємець після продажу продукції.Іншими словами, сукупний доход є добутком кількості продукції та ціни одиниці продукції:

TR = Р Q.

Витрати виробництва у короткотерміновому періоді. Постійні, змінні, сукупні, середні та граничні витрати. Означення, графічний аналіз особливостей взаємного розташування та закономірностей зміни кожного з видів витрат, точки мінімуму та їх взаємне розташування. Закон зростаючих граничних витрат.

У короткостроковому періоді сукупні витрати підприємств поділяються на постійні і змінні. Змінні витрати, VC – це витрати, які безпосередньо залежать від обсягу випуску продукції. До них відносять витрати на купівлю сировини, матеріалів, енергії, виробничих послуг, оплату праці робочих і т. ін. Постійні витрати, FC – це витрати, які у короткостроковому не залежать від обсягу випуску продукції й існують навіть тоді, коли випуск продукції взагалі зупиняється. До них відносять орендні платежі підприємства, амортизацію, витрати на опалення приміщень, комунальні платежі, боргові зобов’язання, оплату праці менеджерів та спеціалістів тощо. Сукупні витрати фірми, ТС – дорівнюють сумі її постійних і змінних витрат: ТC = FC + VC. Всі перелічені витрати можуть бути обчислені на увесь обсяг випуску продукції. У такому разі ми маємо справу із відповідними загальними витратами, що в абревіатурі позначається буквою „Т”, а саме: TFC – зальні постійні витрати; TVC – загальні змінні витрати; TC – загальні сукупні витрати, які являють собою суму загальних постійних і загальних змінних витрат.

Витрати виробництва обчислені на одиницю виробленої продукції являють собою середні витрати виробництва, а саме: середні змінні, AVC – це величина змінних витрат, що припадають на одиницю виробленої продукції і обчислюються за формулою: середні постійні, AFC – це величина постійних витрат, що припадають на одиницю виробленої продукції. При збільшенні обсягу випуску середні постійні витрати будуть зменшуватися, а обчислюються вони за формулою: середні сукупні, AТС – сукупні витрати, що припадають на одиницю виробленої продукції і відповідно обчислюються за формулами:

Динамка усіх перелічений витрат виробництва зумовлюється дією закону спадної граничної продуктивності і залежить від тривалості виробничого періоду.

Граничні витрати, МС – це додаткові витрати, що здійснюються фірмою на випуск ще одної додаткової одиниці продукції і визначаються як зміна сукупних витрат при зміні обсягу випуску, обчислюють їх за формулами: Величина граничних витрат не залежить від постійних витрат, тому що величина постійних витрат не залежить від того, виробляється додаткова продукція, чи ні. Тому фактично граничні витрати залежать від динамики змінних витрат і можуть бути обчислені як приріст змінних витрат при зростанні обсягу випуску продукції на одну одиницю за формулами:

Динаміка короткострокових витрат виробництва пов’язана з законом спадної продуктивності факторів виробництва та відтворює відповідну динаміку граничних та середніх продуктів в дзеркальному відображенні.

Постійні витрати зображуються горизонтальною лінією паралельною вісі обсягу виробництва. Змінні витрати спочатку при зростанні обсягів виробництва зростають, потім певний час залишаються практично не змінними, а далі невпинно зростають. Сукупні витрати мають таку ж саму динаміку, як і змінні, але розпочинаються з точки постійних витрат. Вертикальна відстань між сукупними і змінними витратами є завжди однаковою і дорівнює сумі постійних витрат (рис. 1).

Рис. 1. Загальні сукупні TC, постійні TFC та змінні TVC витрати виробництва

Середні постійні витрати зображуються кривою з від’ємним нахилом. Це витрати, що постійно згасають при зростанні обсягів виробництва.Середні змінні витрати мають U-подібну форму, тобто спочатку при зростанні обсягів виробництва зменшуються, потім певний час залишаються сталими, а далі зростають. Середні сукупні витрати є сумою середніх змінних та середніх постійних витрат. Вони мають таку ж U-подібну форму, як і середні змінні, однак знаходяться у верхній частині графіку, а відстань між середніми сукупними і середніми змінними витратами є такою, що постійно зменшується. Граничні витрати мають V-подібну форму, починаються з точки середніх змінних витрат для першої одиниці продукції і проходять через мінімальні точки середніх змінних та середніх сукупних витрат (рис. 2).

Рис. 2. Короткострокова динаміка середніх сукупних АС, середніх змінних AVC, середніх постійних AFC та граничних МС витрат виробництва

Графіки граничних та середніх витрат (МС і АТС) ілюструють закон зростаючої (спадної) віддачі. Граничні витрати спадають і набувають свого мінімального зна­чення при обсязі виробництва, потім починають стрімко зростати. З деяким відставанням цією ж динамікою характеризуються й середні витрати. Якщо узагальнити цю тенденцію з точки зору витрат, можна сказати, що на першому етапі (до мінімального значення МС і АТС) діє закон спадних граничних витрат, а на другому (подолавши мінімальне значення) — закон зростаючих граничних витрат. Дія законів зростаючої та спадної віддачі (спадних та зростаючих витрат) зумовлює U-подібну форму кривих граничних, середніх змінних і середніх валових витрат у короткостроковому періоді.

Динаміка витрат виробництва зумовлює виробничу стратегію та економічну поведінку фірми. За даної технології та організації виробництва фірма оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам. Отже, з точки зору мінімізації витрат, оптимальним вважається такий обсяг виробництва, за якого середні сукупні витрати набувають свого мінімального значення, а це відбувається в точці перетину з граничними витратами:

ATC _min = MC