Предмет дисципліни. Суб’єкти та об’єкти економічних відносин на мікрорівні. Індивід. Домашнє господарство. Фірма. Держава.

Розглядаючи предмет мікроекономіки потрібно зазначити, що є об’єктом та хто виступає суб’єктами мікроекономіки.

Об’єктами мікроекономіки є ресурси та продукти економічної діяльності. Використання цих об’єктів тими, хто має в них потреби, тобто суб’єктами, є можливим завдяки наявності ринку ресурсів та ринку товарів та послуг.

Економічні суб’єкти здійснюють економічні діяльність, тобто вибір, який і вивчає мікроекономіка. Основними мікроекономічними суб’єктами є:

- домогосподарства,

- підприємства,

- держава.

Домогосподарство – це самостійний економічний суб’єкт, який складається з однією або декількох осіб – індивідів, є власником певних ресурсів, на ринку товарів і послуг виступає покупцем та має на меті задоволення своїх власних потреб.

Підприємство – це самостійний економічний суб’єкт, який займається виробництвом товарів та послуг, що виробляє з ресурсів і має на меті отримання прибутку.

Держава – самостійний економічний суб’єкт, який складається з урядових установ, здійснює юридичну, політичну та економічну владу і має на меті задоволення суспільних потреб.

Взаємодія економічних суб’єктів здійснюється на ринку ресурсів товарів та послуг і може бути зображена у вигляді економічного кругообороту ресурсів, товарів, доходів і витрат (рис. 1.1.):

 

Ринок ресурсів

 

 

кредити, гарантії,

суспільні блага інвестиції тощо

Домогосподарства Держава Підприємства

податки податки

 

 

Ринок товарів

І послуг

 

Рис. 1.1. Кругооборот ресурсів, товарів, доходів і витрат

Отже, мікроекономіка вивчає діяльність економічних суб’єктів та механізм прийняття ними рішень з приводу об’єктів в умовах ринку, тобто в умовах обмеженості ресурсів та безмежності потреб людей.

Методологія мікроекономіки. Загальноекономічні та специфічні методи мікроекономіки. Метод порівняльного аналізу; граничний аналіз; позитивний та нормативний аналіз. Мікроекономічний інструментарій: графіки, лінійні та нелінійні залежності, математичне моделювання.

методологія мікроекономіки являє собою сукупність способів, прийомів пізнання економічних відносин і процесів на рівні окремих економічних одиниць.

Всі методи, що використовує мікроекономіка для дослідження мікроекономічних процесів та явищ можна поділити на дві групи: загальнонаукові методи та специфічні методи.

До загальнонаукових методів належать: абстракція,індукція –дедукція,синтез –аналіз,спостереження,експеримент,метод висування і перевірки гіпотези тощо.

Основними специфічними методами пізнання мікроекономіки є: пріоритет потреб економічних суб'єктів; граничний аналіз; рівноважний підхід; моделювання; порівняльний аналіз; позитивний і нормативний аналіз; графічний аналіз тощо.

Граничний аналіз передбачає дослідження економічних явищ не лише в закінченому, а й у постійно змінюваному вигляді; дослідження не лише сукупних або середніх економічних величин, але й їхніх змін (приростів) і співвідношення між ними. Економічні суб'єкти в процесі прийняття раціональних рішень зіставляють граничні витрати та граничну вигоду. Іншими словами, метод граничного аналізу, який показує як кожна додаткова дія економічного суб’єкта впливає на його мету.

Рівноважний підхід являє собою виявлення і дослідження такого стану економічних процесів і явищ, за якого вони відносно стабільні, перебувають у рівновазі, тобто коли нема внутрішніх тенденцій до зміни.

Моделювання – це спрощене відображення економічної дійсності за допомогою мовних конструкцій, математичних рівнянь, графічного зображення, що фіксують і описують взаємозв'язки різноманітних змінних. В мікроекономіці використовують оптимізаційні та рівноважні моделі. В оптимізаційних моделях основними робочими поняттями є гранична корисність, граничний продукт, граничний доход, граничні витрати, тощо. Другий тип моделей (моделі ринкової рівноваги) використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними агентами. Звичайно припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги – частковий випадок більш широкого і загального класу моделей економічної взаємодії ринкових агентів.

В цілому, мікроекономічний аналіз базується на загальному методологічному припущенні, що всі економічні суб’єкти в умовах ринкової економіки поводяться раціонально і прагнуть максимізувати реалізацію своїх економічних інтересів (потреб). Раціональна поведінка – це намагання усіх суб’єктів мікроекономіки досягти максимальних економічних результатів за даних ринкових умов і наявних обмежень. У мікроекономічному аналізі припускається, що індивіди прагнуть максимізувати корисність, фірми – прибуток, держава – суспільний добробут.

Порівняльний аналіз також використовується в мікроекономіці – проводиться паралель між теорією сподивача і виробника, між типами ринкових структур у вигляді констатації спільних і відмінних рис.

Узагальнюючи розглянуті проблеми, можна відзначити, що мікроекономіка виконує загальнотеоретичну і практичну функції. Теоретичну (пізнавальну) функцію реалізує позитивний аналіз, який дає відповідь на запитання "що є", тобто вивчає реальний стан речей в економіці, з'ясовує об'єктивні зв'язки між економічними явищами, формує наукові уявлення про принципи поведінки мікроекономічних суб'єктів. Практичну функцію виконує нормативний аналіз. Він відповідає на запитання "що повинно бути", тобто представляє оцінкові судження про стан об'єкта чи суб'єкта згідно з певними економічними критеріями. Він включає рекомендації для менеджерів відносно прогнозування результатів економічної діяльності фірм,.стану ринків ресурсів, наслідків втручання уряду в ринкові процеси, довгострокової перспективи одержання прибутку при виборі того чи іншого рішення. Оцінкові судження і рекомендації залежать від позиції вченого, його поглядів, прихильності до певних теоретичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.

У мікроекономіці часто будують графічні моделі, які відображають залежності між різними змінними. Одним із важливих способів визначення зв'язку між змінними є нахил лінії:

Отже, нахил показує, наскільки зміниться залежна змінна у відповідь на зміну незалежної змінної на одну одиницю. Якщо між двома змінними існує пряма залежність, то нахил лінії, яка відображає цю залежність, додатний. І навпаки, від'ємне значення нахилу вказує на обернену, або зворотну, залежність між змінними. Нахил прямої лінії однаковий у кожній її точці. Нахил висхідної лінії є додатним, а спадної — від'ємним. Часто взаємозв'язки між різними змінними описуються нелінійними залежностями (кривими). Нахил кривої лінії змінюється, коли ми переміщуємося по ній від однієї точки до іншої. Для вимірювання нахилу кривої у певній її точці спочатку проводимо дотичну до кривої у точці, в якій хочемо виміряти нахил. Нахил кривої у певній точці вимірюють за нахилом дотичної.