Рівновага на ринку капіталу. Формування процентної ставки як рівноважної ціни капіталу.

Ринок капіталу – це ринок грошового капіталу або кредитних ресурсів, а ціна капіталу – це позичковий процент, що сплачується кредитору за користування його грошами. Попит на інвестиційні ресурси визначається динамікою норми чистого прибутку від реалізації інвестиційного проекту, а рівноважний обсяг залучення інвестиційних ресурсів – співвідношенням норми чистого прибутку і ставки позичкового проценту (рис. 1).

Рис. 1. Визначення доцільності інвестицій та їхньої оптимальної величини

 

Фірма збільшуватиме прибуток від інвестицій, якщо їхній обсяг зростатиме до точки порівняння норми чистого прибутку Рr ' і ставки позичкового проценту r. Для оптимізації обсягів інвестицій потрібно забезпечити виконання рівності Pr' = r (точка Е на рис. 1).

Отже, фірма максимізує прибуток, збільшуючи інвестиції доти, доки гранична доходність інвестицій MRP_I – внутрішня норма віддачі від інвестицій (норма чистого прибутку) не зрівняється з граничними витратами на ресурс MRC_I – ставкою позичкового проценту r. Різницю між граничною доходністю капіталу і граничними витратами на капітал називають граничною чистою окупністю інвестицій.

Обсяг попиту на капітал зростає зі зростанням норми чистого прибутку і зменшується зі зростанням ставки проценту. Обсяг пропозиції кредитних ресурсів, навпаки, зростає зі зростанням ставки проценту і зменшується у разі зниження ставки проценту. Оскільки власникам капіталу байдуже, куди буде вкладатися капітал, ринковий механізм вирівнює доходність капітальних вкладень в єдину ставку процента.

Зазвичай ставка позичкового проценту визначається не в абсолютному значенні певної суми грошей, що сплачується за користування кредитом, а у відносному вимірі – як відсоток від суми позичених грошей. Для зручності розраховують річну ставку процента.

Оскільки між наданням позики і поверненням грошей проходить певний проміжок часу, виникає проблема втрати грошима їхньої купівельної спроможності внаслідок інфляції. Тоді частина сплачуваного позичкового процента піде на відшкодування втрати купівельної спроможності наданих у позику грошей, а частина становитиме винагороду кредитора. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінальноїі реальноїставки процента.

Номінальна ставка процента r _N– це грошовий вимір ставки позичкового процента за поточним грошовим курсом або за їхньою поточною купівельною спроможністю. Реальна ставка процента r_R – це грошовий вимір ставки позичкового процента за незмінної купівельної спроможності грошей або скоригована з урахуванням інфляції. За спрощеною методикою реальну ставку процента r_R обчислюють як різницю між номінальною ставкою у відсотках r_N і рівнем інфляції у відсотках (І %), а саме: r_R = r_N – І %

Наведена методика не дає змоги повністю врахувати втрату купівельної спроможності усіх наданих у позику грошей. Для врахування інфляційного знецінення наданої позики реальну ставку позичкового процента розраховують у такий спосіб: де І_P – індекс цін у десятковому вимірі; r_R, r_N – відповідно реальна і номінальна ставка позичкового процента у відсотках.

Рівноважна ринкова ставка позичкового процента формується залежно від співвідношення попиту на кредитні ресурси та їх пропозиції. Проте у реальній господарській практиці використовують диференційовані ставки позичкового процента. Позичкова ставка, під яку надаються кредити певним господарюючим суб’єктам, зазвичай залежить від багатьох чинників, головними серед яких є:

· ступінь ризикукредитної угоди – ймовірність втрати грошей кредитором або їх неповернення позичальником. Що вищий ступінь ризику, то вища буде ставка позичкового процента;

· термін позики – довгострокові кредити, як правило, надаються під нижчу позичкову ставку, ніж короткострокові позики;

· розмір позики – більші за розміром кредити надаються зазвичай за меншу плату, дрібні кредити – під вищу ставку процента;

· ставки оподаткування кредитних установ – що вищі будуть ці ставки, то дорожчі будуть кредитні кошти і, навпаки.

На ринкову ставку позичкового процента вливає державна кредитна політика, а саме визначені Національним банком облікові ставки і ставки рефінансування.

 

Ринок землі. Особливості землі як фактору виробництва. Особ­ливості формування пропозиції землі та попиту на землю. Рента. Ціна землі як дисконтова на вартість.

Ринок землі – це система економічних відносин з приводу купівлі, продажу та тимчасового використання земельних ресурсів. Дохід на невідтворювані ресурси називається економічною рентою. Рента – це ціна за використання землі.

Попит на землю є вирішальним чинником земельної ренти, він визначається цінністю землі для фірм-користувачів. Можна виділити сільськогосподарський і несільськогосподарський попит (попит на землю для житлового будівництва, для промислового використання тощо).

Націнність землі сільськогосподарського призначення впливає якість ґрунтів, клімат, віддаленість від центрів споживання (хоча вага останнього чинника послаблюється внаслідок удосконалення засобів зберігання продукції та її транспортування). Сільськогосподарський попит є вторинним по відношенню до попиту на продовольчі товари, який вважається низько еластичним. Отже, чинники, які визначають попит на продовольчі товари і стан рівноваги на даному ринку, прямо впливають на сільськогосподарський попит.

Чинники сільськогосподарського попиту на землю:

· ціна продукції, вирощеної на цій землі;

· частка витрат на продукти харчування у бюджеті споживачів;

· продуктивність самої землі, яка залежить від: родючості, розміру і месцерозташування земельної ділянки; кількості і якості ресурсів, у поєднанні з якими використовується земля; цін на ці ресурси; трудових навичок та виробничого досвіду землеробів тощо.

На цінність земель несільськогосподарського призначення головним чином впливає її розміщення – цінність землі порівняно вища у містах, ніж у сільській місцевості і надзвичайно висока в центрі великих міст; меншою мірою на цінність землі впливає її якість, придатність для житлового будівництва чи промислового використання.

Крива попиту на землю має спадний характер, тому що при збільшенні обсягів використання земельних ресурсів доводиться залучати все менш прибуткові ділянки землі.

Крива сукупного ринкового попиту на землю утворюється як горизонтальна сума кривих сільськогосподарського та несільськогосподарського попиту.

Пропозиція землі є абсолютно нееластичною. Обсяг землі є обмежений і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств.

Рис 1. Модель ринку землі

 

Цей ринок може бути зображений у вигляді економічної моделі попиту та пропозиції землі. Попит на землю зображений кривою D1, а ціна за одиницю площі дорівнює Р1. Рента від використання ділянки землі зображена нижнім заштрихованим прямокутником. Коли попит на землю зросте до D2, ціна за одиницю землі підніметься до P2. Рента зросте на величину площі верхнього прямокутника, тим самим збільшуючи загальну ренту.

 

 

Ціна землі – це капіталізована земельна рента. Тобто ціна землі становить таку суму грошей, яку треба покласти в банк, щоб за існуючої ставки банківського процента щорічно отримувати доход не менший за ренту, яку приносила продана ділянка землі.

Ціна землі (P_z) визначається як відношення розміру ренти (R) до норми відсотку (і′), виражене у відсотках:

У разі оренди землі складається орендний договір, у відповідності з яким орендодавець (землевласник) передає землю у тимчасове використання орендарю за певну ціну – орендну плату. Орендна плата

дорівнює земельній ренті тільки тоді, коли орендуються цілинні земельні ділянки. Зазвичай орендна плата є більшою за земельну ренту. Окрім земельної ренти (R) до орендної плати (Р_ОР) включають амортизаційні нарахування (Am) і процентну ставку на інвестований у землю капітал (і·K):

Р_ОР = R + Am + i*K.