Еластичність пропозиції. Фактори впливу на еластичність пропозиції. Еластичність пропозиції за власною ціною блага, еластичність пропозиції за цінами факторів виробництва.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Еластичність пропозиції. Фактори впливу на еластичність пропозиції. Еластичність пропозиції за власною ціною блага, еластичність пропозиції за цінами факторів виробництва.



Цінова еластичність пропозиції показує відсоткову зміну величини пропозиції внаслідок зміни ціни на один відсоток. Коефіцієнт цінової еластичності пропозиції (Esp) розраховується за формулою:

де ESP – цінова еластичність пропозиції; P та QS – початкові відповідно ціна і обсяг пропозиції; ΔP та ΔQS – зміни відповідно рівня ціни і обсягу пропозиції.

Якщо функція пропозиції має лінійний вигляд: Q= –c + dPХ,то точкову еластичність пропозиції за ціною можна обчислити за формулою:

Цінова еластичність пропозиції завжди має знак плюс, який показує прямо пропорційну залежність між величиною пропозиції та ціною. В залежності від значення коефіцієнта еластичності розрізняють наступні види пропозиції:

- еластична пропозиція, тобто величина пропозиції змінюється швидше за зміну ціни, це характерно для значення коефіцієнта еластичності більше 1.

- нееластична пропозиція – це коли пропозиція змінюється повільніше за зміну ціни, тоді коефіцієнт цінової еластичності пропозиції менше 1.

- одиничноеластична пропозиція – коли відсоткова зміна обсягу пропозиції і ціни однакова.

- абсолютноеластична пропозиція – це пропозиція, яка нескінченно змінюється внаслідок нескінченно малої зміни ціни.

- абсолютнонееластична пропозиція – будь яка зміна ціни не викликає зміну обсягу пропозиції.

Фактори, які впливають на еластичність пропозиції :

· мобільність факторів виробництва випуску товару;

· вартість розширення виробництва. Якщо фірма випускає технологічно складний товар, то розширення виробництва дуже дорого коштуватиме. Тому навіть за серйозного підвищення ціни на цей товар мало фірм вдаються до розширення виробництва. Зрозуміло, що еластичність пропозиції такого товару буде невисокою.

· можливості і вартість зберігання товару. Коли ціна на товар падає, то фірма вирішує, чи продовжувати продаж товару за низькими цінами, чи забрати продукцію з ринку на склад. Рішення залежить від того, як довго можна зберігати товар, а також від вартості його скла­дування. Якщо фірми мають гарні і недорогі склади, якщо товар можна зберігати, то еластичність пропозиції підвищується.

· взаємозамінювані ресурси у виробництві. Якщо праця, земля або капітал, що використовуються як фактори виробництва, можуть бути швидко переведені з виробництва одного товару на виробництво іншого, то еластичність пропозиції такого товару буде високою.

· кількість часу, наявного у розпорядженні виробників, для того щоб відреагувати на дані зміни ціни продукту.

Наявність, мобільність та доступність ресурсів для виробників є визначальною умовою збільшення ними пропозиції товарів у відповідь на підвищення ринкових цін. За наявності потрібних ресурсів основним чинником еластичності пропозиції стає час, що є у розпорядженні виробників для реагування на зміну ціни продукту.

У довгостроковому періоді пропозиція еластичніша, ніж у короткостроковому періоді, оскільки у короткостроковому періоді продавці стикаються з обмеженням продуктивності, а в довгостроковому можуть розширювати виробничі потужності.

Отже у миттєвому, короткостроковому і довгостроковому періодах на однакове підвищення ціни окрема фірма або ринок в цілому відповідає різною зміною обсягу пропозиції (див. рис. 3.4).

Рис. 3.4. Миттєва (а), короткострокова (б) і довгострокова (в) еластичність пропозиції

У миттєвому періоді пропозиція є абсолютно нееластичною, а її крива S набуває на графіку вертикального положення. Єдина можливість у цій ситуації ліквідувати несподівано виниклий дефіцит – підвищення ціни (див. рис. 3.4, а).

У короткостроковому періодінеможливо ввести нові потужності для виробництва даного товару, але на наявних потужностях можна організувати багатозмінну роботу, для чого потрібно найняти додаткових робітників і закупити потрібні сировину і матеріали. Отже, виробники зможуть дещо збільшити випуск своєї продукції. Крива пропозиції S буде похилішою(див. рис. 3.4, б). У подальшому рівноважна ціна може дещо знизиться, хоча й буде залишатися вищою за початковий рівень.

Удовгостроковому періоді, якщо попит на товар залишається стабільно високим, у виробників з'являється можливість розширити виробництво за рахунок застосування нових потужностей, реконструкції та оновлення діючих підприємств, переливу капіталу з інших галузей. Крива пропозиції S матиме ще похиліший вигляд, а приріст обсягу випуску буде значно більшим порівняно з короткостроковим періодом (див. рис. 3.4, в). Подальше зростання обсягу випуску приведе до зниження рівноважної ціни, хоча, очевидно, вона не досягне початкового рівня. Це пояснюється тим, що збільшення випуску супроводжується зазвичай зростанням витрат у розрахунку на одиницю випуску.

Також розрізняють еластичність пропозиції за цінами факторів виробництва, яка показує відсоткову зміну величини пропозиції внаслідок зміни ціни на фактор виробництва на один відсоток. Коефіцієнт еластичності пропозиції за цінами на фактор виробництва (Espf) розраховується за формулою:

де ESP – цінова еластичність пропозиції; Pf та QS – початкові відповідно ціна на ресурс (фактор виробництва) і обсяг пропозиції; ΔPf та ΔQS – зміни відповідно рівня ціни на ресурс (фактор виробництва) і обсягу пропозиції.


Фірма як суб’єкт ринку та виробнича ринкова система. Фактори виробництва та їх класифікація. Мотивація поведінки фірми. Економічні періоди функціонування фірми та множина можливих комбінацій ресурсів. Миттєвий, короткотерміновий та довготерміновий періоди функціонування фірми.

Первинною економічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної продукції, вважається підприємство. Фірма - це організація, яка володіє майном і управляє господарською діяльністю підприємства або декількох підприємств. Майно підприємства є повною або неповною власністю фірми. Вона розпоряджається ним і використовує його для своєї господарської діяльності, яка охоплює управління процесом виробництва, реалізацію продукції, одержання і використання прибутків, відшкодовування своїх витрат.

Існують фірми з вертикальною і горизонтальною структурами, а також фірми-конгломерати. Фірма з вертикальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою, специфічну, відмінну від інших, стадію виробництва. Фірма з горизонтальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, які знаходяться на одній стадії виробництва, виконують подібні функції на ринку товарів та послуг. Фірма-конгломерат виробляє широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплює підприємства, які оперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках. Таким чином, поняття підприємства і фірми можуть співпадати стосовно одного підприємства і не співпадати стосовно декількох підприємств.

В мікроекономіці не приймають до уваги всю цю різноманітність форм і структур. Всі підприємства і організації об'єднують узагальненим поняттям фірма. Модель поведінки фірми будується для індивідуальної підприємницької фірми, яка може бути як великим промисловим підприємством, так і дрібним фермерським господарством. Це стосується і різноманітних функцій фірми. Фірма виконує виробничо-технологічну, економічну, соціальну, зовнішньоекономічну функцію, але вони не є предметом дослідження мікроекономіки. Ми зосереджуємо свою увагу на основній функції підприємства - функції, виробництва, яка є економічною моделлю технології, описує зв'язок між витратами факторів виробництва та максимально можливим обсягом випуску продукції.

Основна мета діяльності фірми – максимізація прибутку. Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво розглядається як процес використання ресурсів для виготовлення товарів та надання послуг. Іншими словами, як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів у вихідний потік випуску. Випуск - це товари або послуги у грошовому або фізичному вимірі, виготовлені фірмою за певний період часу. Фактори виробництва розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ - готової продукції. Виділяють такі види фаторів виробництва:

1. земля (як сукупність усіх природних ресурсів, як місце розташування будь-якого підприємства та як об’єкт оренди).

2. праця (сукупність працездатного населення зайнятого в процесі виробництва).

3. капітал (сукупність фінансових та матеріально-технічних ресурсів).

4. підприємницькі здібності (здібності особливої групи людей, що полягають у ефективному використанні ресурсів для створення товарів і послуг; ці здібності пов’язані з ризиком, новаторством).

5. інформація (впорядкована система знань, методів та способів організації економічної діяльності).

У дослідженнях факторів виробництва застосовують кілька припущень:

припущення абсолютної необхідності основних факторів: якщо хоч один вид ресурсу відсутній, виробництво неможливе;

припущення монотонності: додаткове використання будь якого фактора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випуску продукції;

припущення взаємозамінності основних факторів виробництва: деяку кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого фактора. З цією властивістю пов'язана проблема вибору технології для кожної фірми.

Модель фірми як мікроекономічного суб'єкта грунтується на припущенні раціональності її поведінки. Це означає, що головною метою економічної дільності і головним мотиваційним чинником фірми її власник вважає отримання максимальної вигоди у вигляді суми прибутку за певний період. Ця мета і визначає всі рішення фірми відносно того, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Більшість сучасних економістів виходять з того, що максимізація прибутку є безпосередньою метою фірми, незалежно від її організаційної форми чи форми власності. Адже прибуток є основним фінансовим джерелом нагромадження (розширення виробництва), модернізації технології, стимулювання та соціального розвитку колективу будь-якого підприємства.

Треба мати на увазі, що терміни "короткостроковий" і "довгостроковий" мають різний смисл для характеристики стану виробництва на фірмі і в галузі. З точки зору фірми короткостроковий період - це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо. З точки зору галузі короткостроковий період - це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється. Довгостроковий період з точки зору фірми - це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей. З точки зору галузі — це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можуть організуватись і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді число фірм в галузі є змінним.

Існує і нша класифікація періодів існування фірми.Миттєвий період – це період протягом якого кількість залучення деяких факторів виробництва не може бути зміненою. Передовсім це капітал (виробничі потужності.) У короткостроковому періоду – обсяги діяких ресурсів можуть бути змінені. Отже, у короткостроковому періоді фактори виробництва поділяються на постійніі змінні. Довгостроковий період – це період достатній для зміни обсягу всіх використовуваних факторів виробництва, тому у довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними.

 


Поняття та параметри виробничої функції. Виробнича функція як економічна модель технології, способи побудови виробничої функції (табличний, алгебраїчний, графічний). Основні властивості виробничих функцій.

Виробнича функція показує залежність максимального обсягу створеного продукту та витрат виробництва, пов’язаних з купівлею факторів виробництва. Виробнича функція може бути описана рівнянням:Q(TP) = f (K ,L ,M … ),де

Q – максимальний обсяг продукту, який можливо виробити за даної технології та певного обсягу використання факторів виробництва; К – витрати капіталу; L – витрати праці; М – витрати сировини, матеріалів.

Ця функція виражає загальнену інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному. Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва. Виробництво є технологічно ефективним, якщо не існує іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не збільшення інших видів ресурсів. Тобто обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.

Розглянемо спрощений приклад функції виробництва деякої агрофірми .Припустимо, що агрофірма хоче виростити 5000 центнерів цукрових буряків. Для цього потрібні земля, технічні комплекси, робітники і добрива. Агроном задає максимальний урожай, якого можна досягти: 500 ціга. Отже, для вирощування необхідної кількості буряка потрібно задіяти 10 га землі. Приймаємо, що це сталий ресурс. Кількості інших ресурсів можна змінювати. Отримати 5000 ц буряків можна за різних комбінацій факторів виробництва. Наприклад, розроблено п'ять технологічних проектів (А,Б,В,Г,Д), які дозволяють досягти заданого обсягу випуску певним набором ресурсів (таблиця 7.1).

Для проекту А досить одного технічного комплексу, 8 робітників, 10 τ добрив, для проекту Б відповідно 2, 4, 7 і т.д. Якщо ми уважно розглянемо проекти, то з'ясуємо, що технологічно неефективним буде лише останній

проект Д, тому що він передбачає використання більшої кількості добрив і робітників при тих же одиницях техніки, що і проект Γ . Всі інші проекти вважаються ефективними, оскільки зі збільшенням одного фактора зменшується кількість інших.

Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

Оскільки ресурси платні, підприємство, крім визначення найкращої технології, зосереджується на пошуку економічно ефективного варіанту виробництва з мінімальними витрат. Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовується в процесі виробництва.

Результат фірми залежить від обраної технології. Технологія – це сукупність методів, практичних навичок та знань, які використовуються в процесі виробництва. Якщо технологія незмінна, то виробнича функція підприємства має такі властивості:

- існує межа для збільшення обсягів виробництва за рахунок зміни одного з факторів виробництва при незмінності інших;

- існує необхідність певного взаємного доповнення факторів виробництва;

- існує можливість заміни одного фактору виробництва іншим, однак така заміна має свою межу;

- зміни у використанні і комбінуванні факторів виробництва більш еластичні в довгостроковому періоду ніж у короткостроковому.

Розрізняють виробничу функцію з одним та із двома змінними факторами виробництва. Виробнича функція з одним змінним фактором дозволяє визначити поведінку виробника стосовно зміни використання фактору виробництва в короткостроковому періоді, яка обумовлена дією закону спадної граничної продуктивності факторів виробництва.

Виробнича функція з двома змінними факторами, як правило – праці та капіталу, називається ізоквантою.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.177.17 (0.016 с.)