Суспільні та приватні витрати (вигоди). Коригуючі податки та субсидії. Теорема Коуза-Стіглера.

Зовнішні ефекти (екстерналії) – це вигоди або витрати від ринкових угод, що не відображаються в цінах товарів та послуг. Виділяють позитивні та негативні зовнішні ефекти. Негативні зовнішні ефекти – це витрати третіх осіб при виробництві та споживанні товарів, які не підлягають компенсації.У зв’язку з цим розрізняють граничні зовнішні витрати (МЕС) – тобто додаткові витрати, які пов’язані з випуском додаткових одиниць блага, які не відшкодовує власник, а перекладає на третіх осіб.

За дії негативних зовнішніх ефектів граничні витрати суспільства MSC складаються з приватних граничних витрат фірми МРС та додаткових зовнішніх витрат МЕС, що лягають на плечі споживачів або суспільства в цілому внаслідок нанесення їм певної шкоди: MSC = МРС + МЕС

Отже, за негативного ефекту переливу граничні суспільні витрати є більшими за приватні MSC > МРС.

Відомо, що за умов досконалої конкуренції оптимальна кількість виробництва визначається у результаті прирівнювання граничних витрат і граничного доходу або попиту. Внаслідок того, що крива граничних витрат суспільства проходить вище лінії граничних витрат фірми, оптимальна кількість виробництва, яке створює негативний зовнішній ефект своєю діяльністю, або його породжує споживання виробленого продукту, буде для фірми більшою за суспільно оптимальний обсяг виробництва (рис. 19.2).

 

 

Рис. 19.2. Рівноважний обсяг випуску благ, що мають негативний зовнішній ефект: Q ₁ – рівноважний ринковий обсяг випуску; Q ₁ – суспільно оптимальний обсяг випуску; Q ₁ > Q _*

Позитивні зовнішні ефекти – виникають тоді, коли діяльність одних економічних суб’єктів приносять вигоди третім особам, які не беруть участь в ринковій угоді.У зв’язку з цим, розрізняють граничні зовнішні вигоди (МЕВ) – додаткові вигоди, яку отримують треті особи, що не приймає участь у ринковій угоді.

За позитивного зовнішнього ефекту гранична суспільна вигода MSB складається з граничної приватної МРВ і граничної суспільної вигоди МЕВ, а саме:

MSB = MPB + MEB

Отже, за позитивного ефекту переливу суспільна гранична корисність перевищує приватну MSB > MPB. Це означає, що крива граничної суспільної корисності розташовуватиметься вище лінії сукупної приватної корисності (рис.19.5.).

 

Рис. 19.5. Рівноважний обсяг випуску благ, що мають додатний зовнішній ефект: Q ₁ – рівноважний ринковий обсяг випуску; Q _* – суспільно оптимальний обсяг випуску; Q ₁ < Q _*

 

Нагадаємо, що ринковий обсяг попиту на будь-яке благо, а тому й рівноважний обсяг його виробництва на ринкових засадах, визначається граничною приватною корисністю, крива якої завжди збігатиметься з кривою ринкового попиту (точка Е ₁ на рис. 19.5). Тому конкурентний ринковий механізм завжди забезпечуватиме менший обсяг випуску (споживання) благ, що мають додатний ефект переливу (Q ₁ на рис. 19.5), порівняно з суспільно доцільним обсягом їх випуску, який визначається суспільною граничною корисністю (Q _* на рис. 19.5).

Зовнішні ефекти інтерналізуються державою у внутрішні, коли ціна на товари і послуги корегуються і відображають суспільні витрати і суспільні вигоди.

Податок Пігу встановлюється на кожну одиницю продукції підприємства, що має негативний зовнішній ефект. Цей податок збільшує приватні витрати виробника MPC, внаслідок чого відбувається скорочення пропозиції даного продукту. Податок Пігу може повністю компенсувати негативні для суспільства наслідки виробництва за умови, що величина податку t дорівнюватиме зовнішнім граничним витратам виробництва MEC за суспільно оптимального обсягу випуску (t = MEC).

Державні субсидії фірмам, які виробляють товари, споживання або виробництво яких створюють позитивні зовнішні ефекти. Субсидії частково відшкодовують приватні граничні витрати, пропозиція збільшується, і рівноважний обсяг випуску може досягнути суспільно оптимального рівня за умови, що розмір субсидії дорівнюватиме граничній суспільній вигоді. Доцільність введення субсидій, що дорівнюють величині суспільної вигоди, вперше була доведена А.Пігу. Саме тому такі субсидії отримали назву субсидій Пігу.

Із коригуванням негативних зовнішніх ефектів пов’язана теорема Коуза – д восторонні домовленості про компенсацію негативних зовнішніх ефектів між суб’єктами господарювання без втручання держави, тобто на ринкових засадах. Можливість ринкового розв’язання проблеми зовнішніх ефектів вперше була обґрунтована американським економістом Рональдом Коузом, а сукупність умов, за яких це можливо, отримала назву теореми Коуза.

відповідно до теореми Коуза проблема екстерналій може бути врегульована за допомогою особистих угоді, коли: права власності чітко визначені, трансакційні витрати дорівнюють нулю, кількість зацікавлених осіб обмежена, а кінцевий результат, що максимізує цінність виробництва, не залежить від розподілу прав власності. За таких умов граничні приватні витрати дорівнюватимуть граничним суспільним витратам.

Теорема Коуза фактично доводить, що у розв’язанні проблем зовнішніх ефектів великого значення набуває ретельне визначення прав власності.

Права власності – це система законодавчих правил, що описують можливі дії окремих суб’єктів щодо майна, яке їм належить. Право власності дає можливість отримувати компенсацію від протилежної сторони за дії зовнішніх ефектів. В усіх випадках правові (юридичні) механізми забезпечення і реалізації власності спрямовуються на те, щоб максимально врахувати всі можливості людей домовитися між собою без будь-яких витрат.

Результат, ефективний за Парето, є наслідком співпраці сторін, якщо такі переговори не вимагають витрат. Тобто сторони можуть вести ділове співробітництво без особливих витрат і на взаємовигідній основі – незважаючи на те, хто володіє правом власності, прибуток у результаті буде ефективним незалежно від того, як визначені права власності. Проте розподіл прибутку між сторонами, згідно з теоремою Коуза, залежатиме від визначення цих прав (власності).

Якщо ж домовленості важко здійсненні або потребують значних витрат, важливо, кого визнати винним за завдання шкоди. Найефективніші результати досягаються, коли згідно з чинним законодавством відповідальною за завдану шкоду визнається сторона, що може відшкодувати її за найнижчих витрат.

Витрати, пов’язані з визначенням та передачею прав власності, називають трансакційними витратами. Вперше це поняття увів в економічну теорію Р.Коуз. Сьогодні категорія трансакційних витрат активно використовується в економічних дослідженнях.

 

ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОРИГУЮЧИХ ПОДАТКІВ. Коригуючий податок (податок Пігу (Т)) — податок на випуск товарів та послуг, який підвищує граничні індивідуальні витрати до рівня граничних суспільних витрат і призводить до скорочення виробництва: Т = МЕС; МРВ + Т-=МSС

 

 

ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОРИГУЮЧИХ СУБСИДІЙ. Коригуюча субсидія (G) — платіж споживачам чи виробникам товару, споживання якого створює позитивний зовнішній ефект: G = МЕВ; МРВ + G=МSВ Призводить до збільшення випуску продукції З ПОЗИТИВНИМ ЗОВНІ' шнім ефектом до ефективного з позиції ресурсів рівня: Qp-=QQ

 

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАВ ВЛАСНОСТІ НА РЕСУРСИ І МОЖЛИВІСТЬ ВІЛЬНОГО ОБМІНУ ЦИМИ ПРАВАМИ. Призводить до створення нових ринків і забезпечує можливість підключення під контроль держави ринковий механізм щодо реалі­зації питань зовнішніх ефектів.

 

 

Поняття громадських благ. Приватні та громадські блага. Попит на громадські блага і ефекивний їх обсяг. Особливості формування попиту, пропозиції та ціни рівноваги. Забезпечення громадськими благами: можливість ринку і держави.

Громадські або чисто громадські блага – це блага, які споживаються усіма громадянами країни (або усіма членами певної спільноти) незалежно від того оплачують їх окремі споживачі чи ні. Прикладами суспільних благ є: національна оборона, охорона й підтримування правопорядку, природоохоронні заходи і боротьба зі стихійними лахами, вуличне освітлення і греблі, паркові зони та квітники, якими прикрашаються наші міста тощо.

На відміну від приватних благ, громадським благам притаманні такі властивості, як неконкурентність і невинятковість. Ці властивості суспільних благ зумовлені, по-перше, тим, що їх неможливо поділити на одиниці індивідуального споживання, що можуть бути продані окремим споживачам. Збільшення або зменшення числа споживачі певного суспільного (громадського) блага не впливає на його доступність іншим споживачам. Гранична вартість надання права користування благом ще одному споживачеві є нульовою в результаті незалежності витрат від кількості споживачів. Саме це робить суспільне благо неконкурентним.

В той же час не існує ефективних способів відсторонити будь-яку особу або заборонити їй споживати певне громадське благо, користуватися цим благом навіть тоді, коли ця особа відмовляється сплачувати за нього. Невиключність суспільних благ в тому і полягає, що ними користуються всі, і жоден не може бути відстороненим від їх споживання. Невиключність громадських благ фахівці вважають їх своєрідним позитивним зовнішнім ефектом: як тільки певне громадське благо створене і будь-хто починає споживати його, воно стає доступним для усіх інших споживачі. Таким чином суспільство отримує вигоду саме від виробництва суспільний благ, а не від їх купівлі-продажу, як у варіанті з чистими приватними благами.

Неможливість визначення ціни на окремі одиниці чисто суспільних благ та їх невиключність визначають особливості формування сукупного попиту на громадські блага. Зрозуміло, що за цих умов ціна не може бути аргументом у функції ринкового попиту на суспільне благо. Всі споживачі споживають однакову кількість певного суспільного блага, але кожен з них може оцінювати дане благо по-різному. Тому крива сумарного попиту на певне чисто суспільне благо одержується додаванням індивідуальних граничних корисностей всіх споживачів шляхом не горизонтального, як у разі визначення ринкового попиту на приватні блага, а вертикального складання кривих індивідуального попиту при кожному можливому обсязі їх споживання (див. рис. 1).

 

Рис. 1. Механізм формування сукупного ринкового попиту на громадське благо

 

З огляду на те, що чисто суспільне благо є таким, яке має додатний зовнішній ефект, оптимальним треба вважати такий обсяг його виробництва, за якого суспільні граничні витрати MSC будуть дорівнювати граничним суспільним вигодам від їх споживання MSB. Останні становлять суму індивідуальних граничних корисностей всіх споживачів даного блага ∑ МРВ, графічним зображенням якої і є крива ринкового попиту на суспільне благо D. Відповідно кривою пропозиції суспільного блага S є крива граничних суспільних витрат на їх виробництво МSС, а параметри ринкової рівноваги визначатимуться точкою перетину цих кривих Е (див. на рис. 2).

Рис. 2. Механізм встановлення рівноваги на ринку громадського блага:

S (MSC) – крива пропозиції суспільного блага; D (MSB =Σ MPB) – крива попиту на суспільне благо; Е – точка ринкової рівноваги; Р _рівн – рівноважна ціна суспільного блага; Q _опт – оптимальний обсяг виробництва громадського блага

 

Таким чином ефективний обсяг виробництва громадського блага може бути записаний таким рівнянням:

MSC = MSB = ∑МРВ

Пропозиція чисто громадських благ є функцією держави, а витрати на виробництво цих благ відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету, тобто за рахунок платників податків. Тому проблема оптимізації обсягу випуску суспільних благ завжди є проблемою суспільного вибору, яка в умовах розвиненої демократії розв’язується голосуванням виборців за певні соціальні програми, які вони фактично підтримують віддаючи на виборах свої голоси певним політичним силам або їх блокам.

Маючи на меті не максимізацію прибутку, а максимізацію суспільного добробуту, суспільству (державі) все одно необхідно здійснювати вибір. В процесі раціонального вибору держава співставляє соціальний виграш і соціальні витрати того чи іншого проекту.

Соціальний виграш складається з суми приватних виграшів і зовнішньої вигоди від виробництва даного суспільного товару (наприклад соціальний виграш від освіти складається з приватних вигод тих, хто навчається і зовнішньої вигоди суспільства від покращення соціального клімату, освіченості і культури нації).

Суспільні витрати складаються з витрат приватних осіб і зовнішніх витрат, які пов’язані з відверненням ресурсів від інших способів їх використання (витрати тих, що навчаються безкоштовно, як втрачений заробіток, витрати на транспорт, підручники тощо та зовнішні витрати – витрати держави).

Порівнюючи соціальний виграш (вигоди) та соціальні витрати, держава керується правилом оптимізації суспільного вибору з метою забезпечення максимального суспільного добробуту – потрібно виробляти ті суспільні товари, соціальний виграш від яких, перевищує її соціальні витрати і до того моменту, доки граничні суспільні витрати не зрівняються з граничною суспільною корисністю.

Якщо вигода більше за витрати, то відношення виграшу до витрат більше одиниці. На основі наведеного правила здійснюється порівняльний аналіз витрат і вигод будь-якого об’єкта, тобто здійснюється процес оптимізації суспільного вибору.

[1] І Це капітал, що обертається поза сферою реального капіталу: гроші, цінні папери, які приносять прибуток у процесі особливого обігу