Контроль профспілок над пропозицією робочої сили, рівнем заробітної плати та продуктивністю праці. Двостороння монополія і визначення реального рівня заробітної плати

В сучасній економіці чимало робітників об'єднані в профспілки. Вони виступають на ринку праці колективно. Профспілка виступає як єдиний продавець робочої сили певної кваліфікації, як своєрідний монополіст. Монополія профспілок на ринках праці вносить суттєві зміни в їх функціонування. Для монополіста на ринку праці можуть виникати дві ситуації: > профспілка пропонує робочу силу на конкурентному ринку, де є

значне число покупців, > профспілка виходить на ринок з єдиним покупцем, тобто стикається з монопсоністом.

Розглянемо ці випадки окремо.

Профспілки виконують функцію захисту робітників від диктату фірм. Серед багатьох напрямків діяльності профспілок можна виділити дві основні проблеми, які вони намагаються вирішити: збільшення зайнятості і підвищення заробітної плати робітників, об'єднаних у профспілки. Самі по собі це дві протилежні цілі, які в умовах ринкової економіки суперечать одна одній. Переслідуючи мету максимізації економічного прибутку, фірми у відповідності з законом спадної продуктивності факторів виробництва можуть збільшити попит на працю лише знизивши зарплату для всіх зайнятих, а зростання зарплати завжди пов'язане зі скороченням робочої сили. Це відображає спадна крива попиту на працю на досконало конкурентному ринку. Стратегія

профспілки на ринку праці залежить від того, яку мету на даний період вона вважає головною.

•

Якщо у даний час профспілка вважає основним своїм завданням підвищення заробітної плати, вона намагатиметься впливати на фактори, які розширюють попит на робочу силу або обмежують її пропонування векономіці. В обох випадках зарплата робітників підвищиться, що демонструєрис. 15.9.

Але у випадку зростання попиту на працю з D 1 до D2 підвищеннязарплати супроводжується розширенням зайнятості від Lc до Lu (рис 15.9. а), а у випадку зменшення пропонування з S1 до S2 (рис. 15.9. б) підвищення ставки зарплати супроводжується скороченням загальної зайнятості в економіці. Тому більш прийнятнимшляхом є розширення попиту на працю.

Намагаючись розширити попит на працю,профспілка застосовує різноманітні методивпливу. По-перше, вона може сприяти зростанню попиту на продукцію, допомагаючифірмам у проведенні рекламної кампанії, абовикористовуючи політичне лобіювання, щободержати вигідний контракт, який сприяв бирозширенню виробництва. Часто профспілкипідтримують вимоги підприємців щодо введення імпортних квот або протекціоністськихтарифів, щоб зменшити або зовсім виключитиконкуренцію з боку іноземних фірм, сподіваючись, що це спонукає вітчизняних виробників розширити виробництво, а відповідно і

попит на працю.

По-друге, профспілки сприяють всім заходам підприємців щодо підвищення продуктивності праці, хоч більшість рішень відносно вдосконалення технології адміністрація приймає самостійно. Підвищення продуктивності праці супроводжується, як правило, підвищенням ставок зарплати, а також розширенням попиту на працю.

По-третє, профспілки намагаються вплинути на підвищення цін ресурсів- замінників, щоб фірмам було невигідно їх застосовувати, заміщуючи членів профспілки іншими ресурсами. Аналогічно профспілки можуть підтримувати протести проти підвищення цін на доповнюючі ресурси, наприклад,газ, електроенергію і т.п., щоб уникнути скорочення робітників на фірмах.

Всі ці методи боротьби досить ненадійні і можливості досягти з їх допомогою підвищення зарплати дуже незначні. Тому деякі профспілки застосовують прямий тиск на підприємців, вимагаючи збереження контингенту, незважаючи на зміну потреби у робітниках.

Інший шлях підвищення зарплати - скорочення пропонування праці в економіці в цілому. Наприклад, профспілки підтримують законодавство, яке обмежує імміграцію; виступають проти застосування дитячої праці; вимагають скорочення робочого тижня; обов'язкового виходу на пенсію.

Широко застосовується такий метод обмеження пропонування окремих видів праці, як ліцензування професій. Профспілка працівників певного фаху (перукарі, сантехніки, лікарі, адвокати і т.п.) чинить тиск на владу з метою прийняття закону про вимоги до професії, які можуть включати певний рівень освіти, складання кваліфікаційних іспитів, особисті характеристики. Надмірні вимоги можуть обмежити кількість бажаючих одержати дозвіл на даний вид діяльності.

Проте більшість профспілок не обмежують доступ в свої ряди бажаючих, а навпаки, прагнуть об'єднати всіх наявних робітників галузі. Якщо їм це вдається, тоді вони можуть застосовувати прямий тиск на наймачів під час укладання договорів про рівень ставки зарплати. В окремих випадках профспілки погрожують страйком. Страйк є крайньою мірою боротьби профспілок з наймачами праці. Фірми чинять опір профспілкам, добре усвідомлюючи, що профспілки перетворюють частину їхнього економічного прибутку в зарплату робітників. Але страйк шкодить обом сторонам. І тут виявляються спільні інтереси. Фірма може одержати прибуток, а робітники - зарплату лише в процесі виробництва. Фірма потребує послуг робітників, а робітники -наявності роботи, тому переговори профспілок з адміністрацією, як правило, закінчуються взаємними поступками.

Монополія на ринку праці виникає за умови наявності потужних профспілок, які мають змогу в інтересах і за дорученням своїх членів впливати на рівень заробітної плати.

Результат дії профспілок залежить від їхнього виду. Відкриті загальногалузеві або загальнонаціональні профспілки спрямовують свої зусилля на збільшення зайнятості й підвищення заробітної плати усіх робітників. Максимум, чого вони здатні домогтися, – це встановлення зарплати та зайнятості на рівні конкурентної рівноваги.

Закриті профспілки, що об’єднують робітників певних спеціальностей, домагаються передусім тільки підвищення заробітної плати і тільки для обмеженого кола робітників, об’єднаних у цю профспілку. Закрита профспілка фактично скорочує пропозицію праці відповідних категорій робітників, а отже наслідком їхніх зусиль є переміщення кривої пропозиції праці ліворуч вгору порівняно з конкурентною кривою пропозиції (рис. 14.6).

 

Рис. 14.6. Встановлення ставки заробітної плати завдяки впливу закритої профспілки

 

Закрита профспілка, що видно на рис. 14.6, переміщує криву пропозиції праці ліворуч вгору – з позиції MRC_L до MRC_U. Завдяки цьому профспілка здатна домогтися підняття ставки заробітної плати з рівня W* до W_U, але досягається це ціною скорочення зайнятості робітників відповідних професій з рівня L* до L_U.

Встановлення профспілкою повного контролю за пропозицією праці та заборона профспілкою найму за ставкою зарплати, нижчою за рівень W_U, веде до модифікації кривої пропозиції праці S_L. Внаслідок монопольного контролю профспілки за пропозицією праці пропозиція праці набуває абсолютної еластичності, а її крива стає горизонтальною лінією – S_LU і збігається з лінією ставки зарплати, встановленою профспілкою, W_U.

За такої ситуації певних втрат зазнає й суспільство в цілому від неповного використання праці, скорочення загальної зайнятості працездатного населення країни та зростання вимушеного безробіття.

Двостороння монополія на ринку праці виникає, коли єдиному роботодавцю-монопсоністу, що є покупцем праці і одночасно монопольним продавцем на певному товарному ринку, протистоїть профспілка-монополіст, яка є продавцем праці й укладає з роботодавцем угоду в інтересах найманих робітників, що входять до даної профспілки. Це певним чином модифікує механізм функціонування ринку праці й передовсім механізм встановлення ставки заробітної плати. За таких умов заробітна плата вже не є рівноважною ринковою ціною праці. Вона визначається як результат не ринкової взаємодії попиту і пропозиції, а домовленості між профспілкою і роботодавцем.

Графічна модель встановлення ринкової рівноваги на ринку праці за умов двосторонньої монополії подана нижче (рис. 14.7).

Рис. 14.7. Встановлення ставки заробітної плати та рівноважна зайнятість в умовах двосторонньої монополії

 

Розглянемо детальніше модель встановлення ринкової рівноваги на ринку праці в умовах двосторонньої монополії.

Профспілка, що є монополістичним продавцем праці, намагається встановити ринкову рівновагу в точці Е_U і забезпечити зайнятість робітників на рівні L_U, а ставку заробітної плати зафіксувати на рівні W_U, який відповідає висоті кривої конкурентного галузевого попиту на працю для даного обсягу зайнятості (див. рис.14.7).

Монопсоніст-покупець, який має монопольну владу на товарному ринку, прагне встановити ринкову рівновагу в точці перетину кривих своїх граничних витрат на працю MRC_м та її граничної доходності MR – в точці Е_м і погоджується наймати робітників в кількості L_м і за ставкою заробітної плати на рівні W_м, що відповідає висоті кривої галузевої конкурентної пропозиції праці для даного обсягу залучення робітників у виробництво (див. рис. 14.7).

Якими будуть реальна ставка заробітної плати і кількість найнятих робітників, залежить від співвідношення сил профспілки-монополіста і роботодавця-монопсоніста. Передовсім це залежить від успішності переговорного процесу між лідерами профспілки і керівництвом фірми-роботодавця і тих засобів тиску, яких може вжити профспілка. Зазвичай в таких випадках ставка зарплати встановлюється на рівні, нижчому за ту зарплату, якої вимагає профспілка, і вищому за ту, яку пропонує роботодавець.