Поняття загальної рівноваги. Теорія загальної рівноваги та політика в галузі економіки добробуту: ефективність та справедливість.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття загальної рівноваги. Теорія загальної рівноваги та політика в галузі економіки добробуту: ефективність та справедливість.



Кожен із суб’єктів мікроекономіки є об’єктом аналізу часткової рівноваги, що виявляє поведінку окремого ринку, домашнього господарства, фірми, вважаючи поведінку всіх інших ринків і решти економіки як задану. Аналіз загальної рівноваги, навпаки, виявляє, як (і наскільки успішно) одночасно взаємодіють усі домашні господарства, фірми та механізм ринкового розв'язання проблем „що”, „як”, „для кого” і „скільки” виробляти.

Часткова ринкова рівновагаозначає встановлення рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції під впливом факторів, які діють лише для даного ринку – відносно відокремленого ринку певного кінцевого товару або ресурсу. Загальна ринкова рівновагапередбачає формування рівноважної ціни і рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін, що відбуваються на інших ринках та одночасного встановлення рівноважного стану на всіх ринках благ і факторів виробництва.

Загальна економічна рівновага описує кругообіг економічного життя. Споживачі потребують створених продуктів і пропонують фактори виробництва. Фірми купують фактори виробництва і постачають виготовлені продукти, виплачують факторні доходи й отримують прибутки з виторгу від продажу продуктів. Отже, загальна рівновага передбачає сталість і пропорційність основних економічних показників, які характеризують виробництво і споживання.

Аналіз загальної рівноваги – це розгляд взаємозв’язків між усіма конкурентними ринками та цінами на них, які в сукупності утворюють цілісну ринкову систему. Аналіз загальної рівноваги ґрунтується на такихосновних методологічних припущеннях: а) усі ринки є досконало конкурентними; б) природні монополій відсутні; в) всі товари виробляються за умов сталого або спадного ефекту масштабу; г) в країні відсутні забруднення навколишнього середовища; д) обмежувальне регулювання входу на будь-який галузевий ринок, а також профспілки монополістичного типу відсутні; є) ціни на всі фактори виробництва і виготовлені кінцеві продукти змінюються досить гнучко, щоб урівноважити попит і пропозицію для всіх можливих випадків їхньої динаміки.

Опишемо поведінку споживача і виробника для такої економіки і покажемо, як вони пристосовуються, з метою досягнення сукупної рівноваги. Споживачі будуть розподіляти свої доходи між різними товарами для того, щоб максимізувати своє задоволення (сукупну корисність від споживання певного набору благ). Відповідно до другого закону Госена вони вибирають товари так, щоб граничні корисності на грошову одиницю витрат були однаковими для останньої одиниці кожного товару, що входить до споживчого кошика: .

На ринках продуктів кожна фірма, відповідно до загального правила визначення рівноважного обсягу випуску продукції (MR=MC, а для досконало конкурентної фірми: MR=MC=P), встановлює свій обсяг виробництва таким чином, щоб граничні витрати виробництва дорівнювали ціні товару (P=MC). Оскільки це характерно для кожного товару і для кожної фірми, то конкурентна ціна кожного товару відображає граничні витрати суспільства на цей товар.

Звівши докупи умови досягнення рівноваги для досконало конкурентних виробників і споживачів, доходимо висновку, що для кожного споживача гранична корисність споживання кожного товару дорівнює граничним витратам виробництва цього товару і у загальному вигляді може бути записана рівнянням: . Згодом гранична корисність на останню грошову одиницю витрат на кожний товар врівноважується.

У загальній рівновазі граничні корисності всіх споживчих товарів на одну грошову одиницю дорівнюють одна одній і граничним суспільним витратам виробництва цих товарів. Отже, загальна рівновага ринків визначає ціни й обсяги виробництва так, що гранична корисність кожного товару для споживачів дорівнює граничним витратам кожного товару для суспільства.

Загальна рівновага – це стан економіки, коли встановлюються ціни рівноваги на всіх ресурсних і товарних ринках. Вона характеризується сукупністю цін рівноваги та відповідних обсягів виробництва і споживання. У процесі аналізу загальної ринкової рівноваги велике значення має дослідження довгострокових ефектів зворотного зв’язку, які є ринковим механізмом встановлення цін загальної рівноваги. Ефект зворотного зв’язку – це зміна ціни та рівноважної кількості товару на певному ринку у відповідь на зміну рівноважних цін і обсягів, що відбуваються на спряжених ринках, передовсім на ринках первинних ресурсів, що використовуються у виробництві відповідних товарів, товарів–замінників (субститутів) і комплементарних благ або доповнюючих товарів.

Ефект зворотного зв’язку можна подати у формі графічної моделі, яка відображує динаміку ринкової рівноваги на спряжених ринках як результат впливу зміни ціни на одному з цих ринків на усі інші ринки (рис. 1).

Рис. 1. Взаємозв’язок ринків: ефект зворотного зв'язку

 

Наведена на рис. 1 модель зворотного зв’язку показує послідовність зміни цін на спряжених ринках. Скорочення пропозиції первинного ресурсу веде до зростання ціни цього ресурсу і відповідно до зменшення обсягу попиту на нього (рис. 1, а: крива пропозиції перемістилася з S до S1, ціна зросла з рівня Р0 до Р1).

Першим на ці зміни реагує ринок споживання первинного ресурсу, де скорочується пропозиція відповідного товару і зростає його ціна (рис. .1,б). Споживачі реагують на це збільшенням попиту на товари-замінники, ціна на які відповідно зростає (рис. 1, в). Одночасно зменшується попит на доповнюючи товари, що споживаються у комплекті з товарами, вироблюваними з первинного ресурсу (рис. 1, г).

Результатом цих змін буде скорочення попиту на первинний ресурс і падіння його ціни (рис. 16.1, а: переміщення кривої попиту ліворуч вниз – з D до D1, а рівноважної ціни – з Р1 до Р3).

Перша хвиля реагування на цьому завершується і починається нова, але вже у зворотному напрямку. При цьому значно зменшується амплітуда коливання цін. Після кількох послідовних ітерацій коливання цін поступово затухають і в економіці встановлюється загальна рівновага.

Отже, загальна рівновага досягається тоді, коли ціни на всіх ринках прореагували на початкову зміну пропозиції (або попиту) на одному з ринків таким чином, що на всіх товарних і ресурсних ринках обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції (QD = QS), встановлені ціни ринкової рівноваги і на жодному ринку немає тенденцій до подальших змін попиту чи пропозиції. Сукупність рівноважних цін, що встановлюються на всіх товарних і факторних ринках за умов досягнення загальної рівноваги, називають цінами загальної рівноваги. Ціни загальної рівноваги – це ціни, за яких загальний обсяг попиту (споживання) кожного блага дорівнює загальному обсягу його пропозиції (виробництва), тобто всі вироблювані товари (сукупний продукт) знаходять свого споживача, а наявний платоспроможний попит повністю задовольняється.

Ще А. Сміт, а за ним багато інших економістів розвивали положення про те, що ринок вільної конкуренції, скеровуючи економічну діяльність окремих індивідів до досягнення суспільних цілей і реалізації інтересів всіх учасників обміну, зумовлює виникнення вигоди для всього суспільства. Виграш всіх ринкових суб'єктів полягає в тому, що через добровільний обмін ринок досконалої конкуренції ефективно розподіляє ресурси.

У 1909 році італійський економіст В. Парето уточнює поняття ефективного розподілу ресурсів: ресурси розподілені оптимально або ефективно, якщо ніхто не може покращити свого стану, не погіршуючи стану іншо-

го. З того часу економісти користуються визначенням ефективності за Парето або Парето - оптимуму.

Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, заякого хоча б один учасник обміну може покращити своє становище без погіршення становища іншого економічного суб'єкта, вважається, що має місце

розтрата ресурсів, а ситуація є неефективною за Парето. Парето — оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.

Оптимальний за Парето розподіл ресурсів може не давати соціального оптимуму, допускаючи крайню нерівномірність розподілу наявних благ у суспільстві. Для суспільства може бути прийнятний не досить ефективний, але більш справедливий розподіл.

Питання співвідношення ефективності і справедливості, які в абсолютному виразі представляють дві суперечливі цілі, в економічній теорії залишається дискусійним. Проблема насамперед полягає в тому, як визначити, що таке справедливий розподіл. Відповідь залежить від того, що розуміється під справедливістю. На це звертав увагу ще К. Маркс. У праці "Критика Готської програми" він дійшов висновку, що кожний клас оцінює поняття справедливості по-своєму, але в основу його покладаються відносини розподілу доходів, які самі залежать від способу виробництва і форми власності. За умов приватної власності, вважав К.Маркс, доходи розподіляються за розмірами

капіталу. В умовах суспільної власності, виходячи з економічної необхідності, діє принцип розподілу за кількістю і якістю праці, що дозволяє зняти над-мірну нерівність доходів.

Західні економісти розрізняють поняття рівноправного, ефективного і cправедливого розподілу. Рівноправним вважається розподіл, за якого жоден з індивідів не буде віддавати перевагу набору товарів іншого індивіда. Якщо розподіл є одночасно рівноправним і Парето - ефективним, він вважається справедливим.

Визнаючи, що досконало конкурентний ринок породжує крайню нерівномірність розподілу доходів, західні економісти сходяться у тому, що реалізацію принципу справедливості повинна забезпечувати держава шляхом перерозподілу доходів. При цьому розробка відповідної економічної політики, пов'язаної з забезпеченням вигод однієї групи населення за рахунок інших,

вимагає розв'язання проблеми оцінки значущості і цінності окремих групп населення для суспільства в цілому.

Розглядаючи модель економіки з двома економічними суб'єктами, ми визначили, що межа можливих корисностей демонструє безліч варіантів Парето- оптимального розподілу ресурсів, а кожна її точка відповідає одному з ефективних варіантів розподілу добробуту між членами суспільства. Водночас всі варіанти вибору різняться з точки зору справедливості розподілу добробуту. З множини варіантів суспільство може реально реалізувати лише один.

Конкретний вибір пов'язаний з конкретним поглядом на проблему справедливості, який і визначає функцію суспільного добробуту.

Функцію суспільного добробуту можна сконструювати, узагальнюючи індивідуальні функції корисності з врахуванням уподобань індивідів. Індивід віддає перевагу розподілу х1 перед х2 тільки в тому випадку, коли Uі (х1) > (х2 ) . Функція суспільного добробуту ранжирує індивідуальні

розподіли залежно від індивідуальних уподобань, вона є деякою функцією від індивідуальних функцій корисності і зростаючою функцією корисності кожного індивіда.

Функція суспільного добробуту має загальний вигляд: W = W[Ul(X),...,Un(X)], де W - рівень суспільного добробуту; U1 (X),..., Uп (X) — функції корисності окремих індивідів.

Визначення функції зводиться до пошуку такого розподілу благ у суспільстві за даних обмежених ресурсів, за якого функція суспільного добробуту досягала б максимуму. Такий розподіл має бути Парето-оптимальним,тобто точка максимізації суспільного добробуту повинна бути розміщена на кривій можливих корисностей.

Будь-який розподіл - лише один з можливих варіантів справедливості. В цілому розрізняють чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості: егалітарний, утилітарний, роулзівський іліберальний.

Егалітарний підхід вимагає рівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами. З огляду на симетричність стану індивідів, досягається рівноправність у розподілі. Проте такого виду розподіл, як правило, не є Парето — ефективним. Одержані споживачами однакові набори благ за відмінностей їхніх уподобань будуть задовольняти не всіх, що стане мотивом прагнення до обміну, внаслідок якого рівномірність розподілу порушується, але може забезпечуватися Парето - оптимальність.

Утилітарний, підхід, засновниками якого вважаються англійські вчені- філософ і соціолог Бентам та економіст Дж. С Мілль, розглядає суспільний добробут як суму добробуту всіх членів суспільства.. Принцип перерозподілу доходів в цій концепції грунтується на припущенні про спадну граничну корисність. Додаткова одиниця доходу принесе бідному більше корисності, ніж багатому, тому що зі зростанням багатства гранична корисність приросту доходу спадає. Якщо за допомогою податкової системи вилучити частку доходу багатого і передати бідному, то для багатого корисність скорочується в меншій мірі, ніж приростає для бідного, і таким чином сукупна корисність в суспільстві максимізується. Досягається Парето - ефективність за реалізації більш рівноправного розподілу.

Але в той же час утилітаристи заперечують повну рівність доходів, тому що вона веде до втрати стимулів економічної діяльності. Отже, держава, яка керується принципами утилітаризму, при перерозподілі доходів повинна слідкувати за тим, щоб стимули не послаблювались, інакше суспільна корисність буде зменшуватись.

Сучасний американський філософ Дж. Роулз сформулював два принципи, на яких, як вважав, грунтується соціальна справедливість: всі громадяни повинні мати рівні свободи; економічна нерівність є виправданою тільки у тому випадку, якщо покращується положення найбільш знедолених верств населення. Отже, роулзівська або мінімаксна функція добробуту визначає, що суспільний добробут вимірюється рівнем добробуту найменш забезпеченого члена суспільства. Концепція Дж. Роулза допускає існування нерівності, щоб не позбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці, водночас найменш забезпечені члени суспільства також не повинні програвати. Висока винагорода більш продуктивних економічних суб'єктів спонукає їх працювати краще, що призводить до зростання виробництва товарів і послуг, частина яких може бути перерозподілена на користь найбідніших членів суспільства. Таким чином досягається більш справедливий розподіл.

Ліберальний або ринковий підхід полягає у тому, що результати конкурентних ринкових процесів вважаються справедливими, оскільки винагороджують тих, хто здібніший і працьовитіший, навіть якщо при цьому має місце крайня нерівність. Цей підхід не передбачає перерозподілу благ. Суспльно-оптимальними і справедливими вважаються виключно Парето - ефективні варіанти розподілу. Якщо егалітарний, утилітарний і роулзівський підходи передбачають державне втручання з метою коригування результатів ринкових процесів і досягнення справедливішого стану суспільства, то ліберальний підхід заперечує необхідність такого втручання.

Отже, конкурентна рівновага призводить до результату, ефективного за Парето, але він може не бути справедливим. Тому сучасне суспільство покладає на державу перерозподіл доходів за допомогою, наприклад, прогресивних подоходних податків для одних і надання безкоштовних соціальних послуг для інших. Практично проблема розв'язується державою за рахунок компромісу між критеріями справедливості і ефективності.




Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.017 с.)